Визначення коефіцієнту та індексу сезонності. Об’єктивною ознакою сезонності є концентрація захворюваності на короткому відрізку року
Об’єктивною ознакою сезонності є концентрація захворюваності на короткому відрізку року. При аналізі сезонності необхідно дати кількісну характеристику особливостей розподілу захворювань протягом року, визначити початок і тривалість сезонного підвищення захворюваності, визначити питому вагу захворювань, що зумовлені дією сезонних чинників.
Найчастіше для аналізу сезонності використовують екстенсивні показники, тобто обчисляють питому вагу захворювань кожного місяця у річній кількості захворювань. При цьому виходять з того, що питома вага середньомісячного рівня при рівномірному розподілі захворювань протягом року становить 8,33%. Місяці, в які питома вага перевищує це число, вважаються місяцями сезонного підвищення.
Точніше сезонність виявляється при розрахунках показників сезонних коливань (відношення середньодобового місячного числа захворювань до середньодобового річного, розраховане у відсотках). Якщо показник місячних сезонних коливань менше 100%, то вплив сезонних чинників на захворюваність відсутній або мінімальний. При перевищенні 100% вплив сезонних чинників суттєвий, а іноді й визначальний.
Коефіцієнт сезонності – відношення числа захворювань, що виникли в місяці підвищення, до загальної кількості захворювань за рік у відсотках.
Кс = кількість захворювань у місяці сезонного підйому / кількість захворювань за рік х 100.
Умовно до місяців підвищення відносять ті, в які кількість захворювань перевищує середньомісячне число (1456/12=121). В табл. 2.2 це число перевищують показники 6, 7, 8 і 9 місяців. Отже, коефіцієнт сезонності (169+275+272+165) / 1456х100=60%.
Табл. 2.2. Приклад розрахунку показників сезонних коливань
| Показники | По місяцях | Всього | |||||||||||
| За рік | |||||||||||||
| К-сть захворювань | |||||||||||||
| Середньо-добовий за місяць | 0,9 | 2,3 | 1,8 | 3,3 | 3,0 | 5,3 | 8,9 | 8,8 | 5,5 | 2,8 | 2,2 | 2,5 | 4,0 |
| Сезонні коливання,% | 22,4 | 57,5 | 77,5 | 77,2 | 137,5 | 52,5 | 62,5 | 100,0 |
Індекс сезонності – відношення кількості захворювань в місяці сезонного підвищення до кількості захворювань, що виникли в міжсезонний період.
Іс = кількість захворювань у місяці сезонного підйому / кількість захворювань у інші місяці. Індекс сезонності = (169+275+272+165) / (27+65+55+101+96+88+64+79)=1,5.
Цей показник відповідає на запитання: у скільки разів кількість захворювань у місяці підвищення перевищує міжсезонний рівень.
Розподіл захворюваності між місяцями (тижнями) року чи місяцями кількох років дозволяє виявити сезонність (час ризику). Вивчення сезонності захворюваності дозволяє зробити висновки щодо шляхів поширення інфекції, зміни поведінки людей протягом року, що підвищують ризик захворюваності. Аналізують сезонну захворюваність сукупного населення, а також вікових, професійних та інших груп населення і колективів. Відзначають місяці з максимальною і мінімальною кількістю захворювань, початок і закінчення сезонного підйому, питому вагу захворювань, які реєструються в період підйому. Для виключення випадковості у визначенні сезонності тривалість періоду, за який вона визначається, повинна становити декілька (3-5) років.
Під час аналізу річної динаміки захворюваності визначення часу ризику і причин, які його зумовлюють, дозволяє завчасно проводити відповідні заходи, щоб домогтися зменшення рівня захворюваності в місяці сезонного підйому.
Аналіз захворюваності по території визначається адміністративними і географічними межами. Аналізують і порівнюють захворюваність на лікарських дільницях, в медичних об’єднаннях, районах, містах, областях, країнах. Інфекційні хвороби дихальних шляхів швидше поширюються в містах, ніж в селах. У містах більша щільність населення й інтенсивніше спілкування між людьми. Зоонозні хвороби, якими люди заражуються від тварин, переважно зустрічаються в сільський місцевості та на територіях природних осередків. З метою наочного зображення й аналізу нерівномірності поширення інфекційних хвороб по території доцільно користуватися картограмою, на яку нанесено інтенсивні показники захворюваності або випадки за-хворювань відповідно до місць реєстрації даної хвороби. Причинами нерівномірності територіального поширення кишкових інфекцій можуть бути несприятливий санітарний стан населеного пункту, наявність або відсутність харчових закладів, водопроводу і каналізації, можливість інфікування продуктів у процесі їх транспортування, вироблення і зберігання. Тому необхідно виявляти території ризику, тобто території, на яких соціальні і природні чинники зумовлюють високий рівень захворюваності. Нерівномірність епідемічного процесу по території може залежати від об’єму та якості проведення профілактичних та протиепідемічних заходів та повноти реєстрації інфекційних хвороб. Для визначення причин такої нерівномірності доцільно проводити на різних територіях аналіз багаторічної динаміки захворюваності. Важливі висновки практичного характеру можна зробити з аналізу відомостей про джерела збудників інфекції, шляхи передачі та епідемічні осередки на даній території. Наприклад, під час вивчення осередковості, звертають увагу на кількість осередків з поодинокими і множинними захворюваннями, показники, які характеризують осередковість у квартирах, дитячих дошкільних закладах і школах. Зіставляють показники осередковості за низку років. Визначають такі показники осередковості:
Показник осередковості= число захворювань / число всіх осередків
Показник осередковості з множинними захворюваннями= число осередків з 2 і більше випадками / загальне число осередків х 100.
Для аналізу захворюваності в різних групах населення виділяють такі характеристики, як вік, професія, стать, умови життя, щепленість. Аналіз захворюваності за віком, професією тасеред іншихгруп населення, а також в колективах проводиться за інтенсивними показниками на 1000, 10 тис., 100 тис. осіб даного віку, професії , тощо. Крім того, визначається питома вага захворюваності даної групи чи колективу в загальній захворюваності (екстенсивний показник). Найбільш значущою ознакою населення, з якою пов’язують можливість захворювання, є його віковий склад. Вікові групи виділяються відповідно до програми дослідження, метою якої є виявлення причин переважної захворюваності осіб певного віку. Наприклад, можливий розподіл населення на такі вікові групи: 0-1, 1-2, 3-6, 4-7, 7-14, 15-19, >19 років. Захворюваність у вікових групах свідчить про те, серед якої вікової групи найбільш ефективно діє той чи інший механізм передачі збудника, наскільки ефективним є проведення імунопрофілактики, які особливості життя та поведінки даного контингенту сприяють підвищенню захворюваності.
Групами ризику за професією при кишкових інфекціях є працівники підприємств із вироблення та переробки харчових продуктів, системи водопостачання, установ та закладів торгівлі, громадського харчування.
У межах соціально-побутових груп населення виділяють колективи ризику. Зокрема, це колективи дитячих дошкільних закладів та шкіл. В окремих колективах ризику може тривалий час спостерігатися захворюваність на дихальні або кишкові інфекції. З метою виявлення причин захворюваності в різних колективах порівнюють, аналізують кількість осередків, які в них виникли, кількість випадків у кожному осередку і, таким чином, встановлюють причини високої захворюваності в них. Виявлення груп і колективів ризику дозволяє встановлювати епідемічні причинно-наслідкові зв’язки захворюваності в цих групах і колективах з чинниками ризику.
Інфекційні хвороби виявляються лікарем за місцем проживання хворого чи на прийомі в поліклініці. На кожного хворого в день його виявлення поліклініка надсилає термінове повідомлення до епідемічного відділу СЕС.
Епідеміологічне обстеження осередку проводить лікар-епідеміолог або його помічник. Метою епідеміологічного обстеження осередку є виявлення джерела інфекції, від якого відбулося зараження і факторів та шляхів передачі збудника. Виділяють такі напрямки роботи в осередку:
· виявлення причин та умов виникнення осередку;
· розроблення і проведення протиепідемічних заходів для ліквідації осередку;
· медичне спостереження за осередком;
· аналіз ефективності проведених заходів, спрямованих на ліквідацію осередку.
Для виявлення причин та умов виникнення осередку використовують такі методи:
· опитування хворого (збирають епіданамнез);
· огляд осередку (санітарно-гігієнічні умови, комунальні умови, наявність паразитів, гризунів, тварин);
· проведення лабораторних досліджень (у хворого і контактних осіб);
· вивчення медичної документації про захворюваність на території осередку за 1-4 тижні до виявлення хворого (щоб знайти джерело інфекції - перехворілого або носія).
Опитування проводять у формі бесіди, для чого необхідно знати особливості епідеміології даної інфекційної хвороби. Під час огляду осередку звертають увагу на ті його особливості, які мають значення в епідеміології цієї хвороби: житлові умови, санітарний стан осередку, характер водопостачання. З метою виявлення збудника широко використовують лабораторні методи (бактеріологічні, імунологічні). Дані, отримані під час епідобстеження осередку, заносять до карти епідобстеження (облікова форма №35710), а результати обстеження колективу оформляють у вигляді акта. Усі матеріали епідобстеження аналізують і на їх основі формулюються висновки про причини виникнення осередку і його орієнтовні межі. Із урахуванням особливостей епідосередку розробляється конкретний план його ліквідації за такими напрямками:
1) госпіталізація хворого або його ізоляція в домашніх умовах;
2) заходи щодо здорових осіб, які перебувають в осередку (лабораторне обстеження, профілактика, проведення спостереження дільничним персоналом);
3) дезінфекція, дезінсекція, дератизація.
Епідемічний осередок вважається ліквідованим, якщо протягом максимального інкубаційного періоду в осередку не виникли нові випадки захворювань і в ньому були проведені всі необхідні протиепідемічні заходи. Розслідування спалаху чи епідемій має свої особливості, оскільки в цьому разі протягом короткого періоду заражується певна кількість людей. Визначають перші захворювання на початку епідемії, зростання кількості захворювань, пік епідемії та зниження захворюваності.
Спалах (епідемія) розслідується лікарем – епідеміологом, але у разі необхідності у ньому беруть участь також інші спеціалісти (інфекціоніст, бактеріолог, гігієніст).
Епідеміологічна значущість інфекції визначається ії поширеністю, частотою реєстрації (вивчаються і зіставляються показники захворюваності, смертності, летальності), визначається тенденція епідпроцесу, тривалість періоду епідемічного неблагополуччя, порівнюються максимальні та мінімальні рівні захворюваності, вираховується співвідношення маніфестних та безсимптомних форм.
Соціальна значущість інфекції пов’язана зі шкодою, яку вона завдає здоров’ю людей, і дезорганізуючим впливом захворюваності на різні форми життя і діяльності населення.
Економічна значущість інфекції оцінюється збитками, що завдані народному господарству через обмеження трудових ресурсів, відволікання сил і засобів на боротьбу з інфекційними хворобами. Економічні втрати бувають прямі і непрямі (амбулаторне обстеження, стаціонарне лікування, виплати за листком непрацездатності, недоодержання суспільством продукції через захворювання, інвалідність, смертність).
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
1. Яка які відмінності між інтенсивними та екстенсивними показниками?
2. У чому полягає різниця між аналітичними методами “випадок-контроль” та “когортне дослідження”?
3. Які варіанти експериментальних досліджень в епідеміології ви знаєте?
4. Визначить поняття “епідеміологічна діагностика” та “ретроспективний епідеміологічний аналіз”.
5. До яких проявів епідемічного процесу відносяться циклічність, сезонність, епідемічна тенденція?
6. Яка кінцева мета ретроспективного епідеміологічного аналізу?
7. Як наочно можна представити багаторічну та річну динаміку захворюваності?
8. Яка мета епідеміологічного обстеження осередку?
9. На які ланки направлені протиепідемічні заходи в осередку?
10. Яка документація заповнюється в зв’язку з виявленням осередку інфекції?
ПРОТИЕПІДЕМІЧНІ ЗАХОДИ
Заходи, які направлені на профілактику інфекційних захворювань, називають протиепідемічними заходами. Це вся сукупність науково обґрунтованих на даному етапі заходів, які запобігають розповсюдженню інфекційних захворювань серед окремих верств населення, зниження захворюваності сукупного населення, ліквідацію окремих інфекцій.
Групування протиепідемічних заходів проводиться відповідно до 3-ох ланок епідемічного ланцюга за Л.В. Громашевським.
I. Заходи, які спрямовані на джерела інфекції:
-клініко-діагностичні
-лікувальні
-ізоляційні
-режимно-обмежувальні (обсервація, карантин)
-санітарно-ветеринарні
-дератизаційні
ІІ. Заходи, які спрямовані на переривання механізмів передачі збудника:
-санітарно-гігієнічні
-дезінфекційні
-дезінсекційні
III. Заходи, які спрямовані на зниження сприйнятливості населення:
-вакцинопрофілактика
-імунокорекція
-екстрена профілактика
IV. Загальні заходи:
-лабораторні дослідження
-саносвітня робота
Для проведення протиепідемічних заходів необхідні спеціальні препарати, які називаються протиепідемічними середниками. До них належать: етіотропні середники для лікування, ратициди (для дератизації), дезінфектанти, інсектициди, акарициди, ларвіциди (середники для дезінсекції), імуномодулятори, вакцини і анатоксини, імунні сироватки, імуноглобуліни, бактеріофаги, антибіотики та середники екстреної профілактики.
За допомогою протиепідемічних заходів здійснюється вплив на епідемічний процес, зниження інфекційної захворюваності і навіть ліквідація деяких інфекцій.
Сформульовано поняття керованих і некерованих інфекцій.
Некеровані інфекції ті, до яких не розроблені ефективні протиепідемічні заходи.
Керовані – ті інфекції, захворюваність на які можна знижувати за допомогою науково обґрунтованих ефективних протиепідемічних заходів. Серед них виділені 2 основні групи: 1) інфекції, які регулюються засобами імунопрофілактики; 2) інфекції, які регулюються санітарно-гігієнічними заходами.
До І групи належать аерозольні антропонози, до ІІ групи – антропонози з фекально-оральним механізмом передачі.