ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ, МЕНЕДЖМЕНТУ І ПРАВА В БУДІВНИЦТВІ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ, МЕНЕДЖМЕНТУ І ПРАВА В БУДІВНИЦТВІ

Кафедра «Економіка підприємства»

РЕФЕРАТ

з дисципліни «»

на тему:«Право інтелектуальної власності у будівництві»

Підготовив (ла):

ст. гр. _________

П.І.Б.

Перевірив (ла):

______________

м. Макіївка – 20___

ЗМІСТ

ВСТУП

Однією з найбільш важливих і характерних рис людини як частини живого світу є її здатність до осмисленої (цілеспрямованої) творчості.

Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Країни з ринковою економікою давно усвідомили значення використання і належної охорони результатів творчої діяльності, об'єднуваних у понятті "інтелектуальна власність", для темпів соціального та промислового розвитку. В Україні цей інститут фактично переживає період становлення, оскільки радянська доктрина цивільного права грунтувалася на визнанні та регулюванні авторських прав авторів творів літератури і мистецтва, відкриттів, винаходів та раціоналізаторських пропозицій як таких, що мають головним чином відносний (зобов'язально-правовий), а не абсолютний характер. Відповідно, у радянському законодавстві не вживався термін "інтелектуальна власність". Вперше він був використаний у останні роки існування СРСР — у Законі СРСР від 6 березня 1990 р. "Про власність в СРСР".

Початком становлення українського законодавства про інтелектуальну власність є прийняття Закону "Про власність", який містить спеціальний розділ "Право інтелектуальної власності". Першим спеціальним актом у цій галузі є Закон України від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин". Можна вважати, що саме він заклав початок формування системи спеціального законодавства України про інтелектуальну власність.

1. Інтелектуальна власність та її правове регулювання в Україні

Походження терміну «інтелектуальна власність» зазвичай пов'язується з французьким законодавством кінця XVIII століття. Дійсно, традиція підходу власності до авторського і патентного права не тільки народилася у Франції, але й основувалась на теорії природного права, котра одержала свій найбільший розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гольбаха, Гельвеція, Руссо). Так, у вступній частині французького патентного закону йшлося про те, що «кожна нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця». Логічним наслідком такого підходу стало закріплення у французькому законодавстві понять літературної і промислової власності. Потрібно відзначити, що раніше ідея авторського права як «найсвятішого виду власності» була втілена в законах деяких штатів США. Аналогічні конструкції були закріплені також у законодавстві Саксонії, Пруссії, Данії, Норвегії і ряду інших країн.

Термін «інтелектуальна власність» широко використовується в сучасному законодавстві, у науковій літературі й у практиці багатьох країн. В 1967 р. у Стокгольмі була підписана Конвенція, на основі якої засновано Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), відповідно до якої об'єктами правової охорони є результати творчої діяльності у виробничій, науковій і художній областях.

Однак, незважаючи на своє широке поширення, поняття інтелектуальної власності практично відразу ж з моменту своєї появи зазнало критики зі сторони багатьох науковців. Противники даного поняття переважно вказували на ряд суперечностей, пов’язаних з цим питанням. Наприклад, не можна ототожнювати правовий режим матеріальних речей і нематеріальних об'єктів, якими є по своїй суті авторські здобутки і різні технічні нововведення. Також, на відміну від права власності, яке є безстроковим і не піддається будь-яким територіальним обмеженням, права авторів, винахідників і їхніх правонаступників споконвічно обмежені в часі й у просторі. Авторські і патентні права захищаються за допомогою застосування інших правових засобів у порівнянні з тими, котрі застосовуються для захисту права власності. Право на творчий результат нерозривно пов'язано з особистістю його творця і т.п. Реагуючи на ці справедливі зауваження, прихильники теорії інтелектуальної власності стали підкреслювати, що мова в даному випадку йде про власність особливого роду, що вимагає спеціального регулювання у вигляді її нематеріального характеру через те, що об'єктами права власності власників патентів, суб'єктів авторського права і товарних знаків є невловимі і безтілесні речі.

Своє логічне завершення подібний підхід знайшов у теорії інтелектуальних прав, відповідно до якої права авторів, винахідників, патентовласників і т.д. повинні бути визнані правами sui generis, тобто правами особливого роду, що знаходяться поза класичним розподілом цивільних прав на речові, обов'язкові і особисті. Теорія особливих інтелектуальних прав, багато прихильників якої взагалі виступають проти використання терміну «інтелектуальна власність», є в наші дні однією з найбільш розповсюджених.

Характеризуючи поняття інтелектуальної власності, не можна залишити без уваги і питання про те, що вкладається в нього найважливішими міжнародними угодами. В конвенції Всесвітньої Організації інтелектуальної власності вказується, що інтелектуальна власність включає права, котрі стосуються: літературних, художніх і наукових досягнень, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач, винаходів у всіх областях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що відносяться до інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художній областях. Неважко помітити, що термін «інтелектуальна власність» використовується як збірне поняття, позначаючи собою усі права на результати творчої діяльності і деякі прирівняні до них об'єкти. Очевидним є і те, що на членів ВОІВ не накладаються зобов'язання забезпечувати у своїх країнах охорону всіх перерахованих у конвенції прав, вони самі визначають коло охоронюваних об'єктів інтелектуальної власності. Нарешті, навіть при сильному бажанні в приведеному вище визначенні важко помітити будь-який зв'язок (крім чисто термінологічної подібності) поняття інтелектуальної власності і права власності в його традиційному змісті [8; c. 45-47].

Підсумовуючи сказане, можна відзначити, що і сучасне українське законодавство, і міжнародні угоди розуміють під інтелектуальною власністю сукупність виключних прав як особистого, так і майнового характеру на результати інтелектуальної і у першу чергу творчої діяльності, а також на деякі інші прирівняні до них об'єкти, конкретний перелік яких установлюється законодавством відповідної країни з обліком прийнятих його міжнародних зобов'язань. В даний час термін «інтелектуальна власність» лише в історичному плані зв'язаний з теорією інтелектуальної власності кінця XVIII — початку XIX століть.

Згідно українського законодавства, об'єктами інтелектуальної власності вважаються досягнення науки, літератури, мистецтва й інших видів творчої діяльності в сфері виробництва, у тому числі відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки, програми для ЕОМ, бази даних, експертні системи, ноу-хау, торгові секрети, товарні знаки, фірмові найменування і знаки обслуговування. Усі відносини, що виникають у сферах економічної діяльності, де є або могли б бути задіяні об’єкти інтелектуальної власності, вимагають правового регулювання, яке б встановлювало порядок виникнення, використання та продажу тих же об’єктів.

2. Сучасні напрямки науково-технічної революції в будівництві

Сучасна науково-технічна революція базується на досягненнях науки і техніки. Вона характеризується використанням нових джерел енергії, широким застосуванням електроніки, розробкою та впровадженням принципово нових технологічних процесів, прогресивних матеріалів із раніше заданими властивостями.

Науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) - особлива галузь досліджувань прикладних наук і практики. Вони використовують наукові досягнення для створення нових технологічних процесів, конструкцій, промислових і будівельних матеріалів.

Науково-технічний прогрес (у будь-якій його формі) відіграє визначну роль у розвитку й інтенсифікації промислового та будівельного виробництва. Він охоплює всі ланки процесу, що включає фундаментальні, теоретичні, прикладні дослідження, конструкторсько-технологічні розробки, створення зразків нової техніки, її освоєння та виробництво. Відбувається оновлення матеріально-технічної бази галузей народного господарства, підвищується продуктивність праці та ефективність виробництва.

Науково-технічна революція (НТР) - це певна фаза науково-технічного прогресу, коли відбувається зміна технологічних засобів виробництва, створюються основні фонди, а також нові форми управління ними, засновані на нових науково розроблених принципах [11].

Головні напрямки науково-технічної революції у будівельному виробництві такі:

- розробка системних принципів організації будівельного виробництва з метою посилення організаційно-технологічної єдності суміжних галузей будівельного циклу;

- розробка індустріально-будівельних систем, у тому числі архітектурно-технологічних, які забезпечують зведення об'єктів із виготовлених у заводських умовах матеріалів, виробів і конструкцій, а у подальшому - і конструктивних частин будинків і споруд;

- комплексна механізація та автоматизація будівельного виробництва, при яких здійснюється широке впровадження взаємопов'язаних і взаємозамінних систем машин, механізмів, апаратів, приладів, обладнання на всіх дільницях виробництва, операціях і видах будівельно-монтажних робіт;

- автоматизовані системи управління будівельним виробництвом і його проектування (малолюдні та безлюдні виробництва);

- широке проведення досліджень у галузі перспективних технологій і засобів механізації процесів, що виконуються на будівельному майданчику та на підприємствах будівельної індустрії;

- наукове забезпечення дальшого розвитку комплектноблочного методу будівництва об'єктів основного та допоміжного призначення, інженерного забезпечення баз будівельної індустрії, будівельних організацій;

- створення системи високопродуктивних транспортно-монтажних засобів, машин і механізмів для доставки та монтажу невеликих і великих блоків тощо;

- розробка й будівництво високоефективних екологічних споруд і технічних засобів (очисні споруди, пиловловлюючі пристрої та ін.);

- формування та розвиток ринкових відносин у інвестиційній діяльності; розробка теорії й моделей ринків інвестиційних ресурсів і будівельної продукції, їх значення у системі міждержавного та внутрішнього ринку;

- формування системи державного регулювання інвестиційної та будівельної діяльності;

- розробка та здійснення програми збалансованого інвестиційного попиту і пропозицій, прискорення інвестиційного циклу, скорочення незавершеного будівництва та фронту будівельно-монтажних робіт;

- створення нових будівельних матеріалів, конструкцій, виробів і підвищення якості тих, що вже застосовуються;

- різке скорочення строків практичного впровадження наукових відкриттів і винаходів;

- інформаційне забезпечення.

Планування (прогнозування) основних етапів і розділів плану будівельної організації по впровадженню НТП, організаційні форми зв'язку науки з виробництвом, а також деякі методи управління НТП взагалі можна подати таким чином:

1. Етапи планування інновацій у будівельній організації в умовах ринку:

- генерація ідей та їх відбір;

- оцінка нових видів будинків і споруд за загальними маркетинговими та архітектурно-виробничими характеристиками;

- оцінка споживачів концепції нових будинків і споруд;

- економічний аналіз (можливий попит, рівень видатків виробництва, розмір прибутку, обсяг капітальних вкладень);

- проектування будинків і споруд;

- пробний маркетинг;

- комерційна реалізація (зокрема житлових будинків).

2. Розділи плану НТП будівельної організації:

- освоєння будівництва нових видів будинків на умовах елементів маркетингу;

- впровадження прогресивної технології, механізація;

- програма робіт щодо реконструкції та модернізації житлових будинків («п'ятиповерхівок») і діючих підприємств;

- продаж і закупівля іноземних ліцензій і зразків нових виробів, використання, їх у будівництві;

- розвиток міждержавної стандартизації та метрології;

- впровадження наукової організації праці на основі систем менеджменту і маркетингу;

- розробка й впровадження організаційно-технічних заходів по економії основних виробничих ресурсів;

- розширення науково-виробничих зв'язків із вузами, НВО та іншими організаціями;

- фінансування та стимулювання організацій, що виконують важливі науково-дослідні розробки.

3. Організаційні форми зв'язку науки з виробництвом:

- держбюджетні, академічні, науково-виробничі інститути й об'єднання;

- комерційні навчально-науково-виробничі фірми;

- госпрозрахункові лабораторії, БКБ, дослідно-експериментальні цехи і виробництва;

- комерційні проектно-конструкторські бюро та фірми.

4. Шляхи прискорення науково-технічних досягнень у виробництві завдяки:

- фінансуванню витрат на технічні заходи (поточні видатки будівельної організації, фонд розвитку виробництва, держбюджет, державний інноваційний фонд);

- ціноутворенню на нову будівельну продукцію;

- розподілу прибутку;

- підвищенню якості будівельних робіт;

- іноземним інвестиціям (ліцензії, інжиніринг, консалтинг, лізинг);

- кредитуванню технічного вдосконалення будівництва будинків і споруд.

5. Методи матеріального заохочення за розробку технічних новинок:

- система оплати праці: встановлення надбавки спеціалістам, які керують науково-технічними службами, а також до окладу для спеціалістів при освоєнні складних технологій і нових видів будівництва будинків і споруд;

- державні, конкурсні премії;

- виплата авторських винагороджень за відкриття, створення та впровадження нової техніки;

- преміювання за науково-технічні дослідження з спеціальних фондів (згідно контракту) [12].

Таким чином, науково-технічний прогрес являє собою безперервний процес відкриття нових знань і застосування їх у будівельній галузі, що дозволяє по-новому поєднувати й комбінувати наявні ресурси в інтересах збільшення випуску будівельної продукції високої якості та споживчих властивостей.

3. Загальна характеристика раціоналізаторської пропозиції як об’єкту промислової власності

В Україні раціоналізаторською є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. (Визначення, наведене у редакції нового Цивільного кодексу України). Отже, раціоналізаторською пропозицією визнається не лише технічне рішення, яке є новим і корисним для підприємства і передбачає зміну конструкції виробів, технології виробництва і застосовуваної техніки, складу матеріалу, як це було раніше, але і будь-яке організаційне рішення. Під цим варто розуміти не тільки удосконалення і модернізацію, але й створення нових конструкцій виробів, застосовуваної техніки, матеріалів, технології та організації виробництва.
З нового визначення випливає, що пропозиції, які дають можливість підвищити продуктивність праці, більш ефективно використовувати обладнання, енергію, матеріали тощо шляхом організаційно-виробничих новацій, також може бути кваліфіковано як раціоналізаторські. Пропозиція визнається новою для підприємства, якщо до дати подачі заяви за установленою формою вона відповідала таким умовам (рис. 1).

Рис. 1 Умови визнання пропозиції раціоналізаторською

Якщо ж пропозиція, хоча і запозичена з інформаційних або інших джерел, але конструктивно, технологічно або організаційно розроблена відповідно до конкретних умов підприємства, то вона має творчий характер і тому на загальних підставах може бути визнаною раціоналізаторською.

Пропозиція визнається корисною, якщо її використання на підприємстві за умов, що існують або мають бути створеними відповідно до затверджених планів, дасть змогу одержати економічний, технічний або інший позитивний ефект. Перелік умов, за яких пропозиції не визнаються раціоналізаторськими, подано на рис. 2.

грунтуючись на самоокуповуванні, не забезпечується розвиток господарства за рахунок самофінансування (не тільки заповнення житлової фундації, але і капітальний ремонт, відсутність якого приводить до втрати житлової фундації; не нараховується амортизація на реновацію)   Пропозиція не визнається раціоналізаторською

Рис. 2 Умови, за яких пропозиція не визначається раціоналізаторською

Пропозиції інженерно-технічних працівників, науково-дослідних, конструкторських, технологічних і аналогічних підрозділів підприємств може бути визнано раціоналізаторськими:

1) якщо вони стосуються конструкцій — після прийняття серійного (головного) зразка;

2) якщо вони стосуються технологічного процесу — після введення його в експлуатацію у встановленому порядку.

Заяву на раціоналізаторську пропозицію має бути оформлено автором (співавторами) на бланку за формою встановленого зразка. Опис раціоналізаторської пропозиції в разі потреби може бути виконано на окремому аркуші, який додається до заяви на раціоналізаторську пропозицію і повинен містити такі розділи (рис. 3).

Рис. 3 Структура опису раціоналізаторської пропозиції

Найменування раціоналізаторської пропозиції має відповідати її сутності і характеризувати призначення об'єкта. Короткий опис об'єкта, що застосовувався до подачі пропозиції, і опис його недоліків. Коротка характеристика наявної конструкції, технологічного процесу, речовини або організаційного стану (в залежності від об'єкта раціоналізаторської пропозиції) описується з урахуванням недоліків, які властиві даному об'єкту. Варто вказувати лише ті недоліки, які усуваються пропозицією. Якщо пропозиція не має аналога, необхідно вказати, що на підприємстві аналогічний засіб не застосовувався. Автор (співавтори) наводить ті засоби, за допомоги яких усуваються зазначені недоліки в об'єкті, який раніше застосовувався.

Далі розкривається суть пропозиції. Опис має містити достатню інформацію для подальшого впровадження раціоналізаторської пропозиції. Якщо пропозиція стосується технічних (технологічних) рішень, варто описати, як працює запропонований пристрій, які умови необхідні для здійснення технологічних процесів і методів використання матеріалів.

Дані про технічні, економічні або інші переваги запропонованого рішення варто розташовувати наприкінці опису. Відразу необхідно навести кількісні і якісні показники, що поліпшують якість виробу, наприклад, ступінь підвищення точності виміру, величину підвищення коефіцієнта корисної дії пристрою, ступінь економічності даного способу організації виробництва тощо. Якщо раціоналізаторську пропозицію спрямовано на удосконалення (зміну) кількох незалежних частин одного цілого об'єкта, і вона містить декілька самостійних рішень, то по кожному з них оформляється заява на раціоналізаторську пропозицію.
Якщо це необхідно, авторам надається допомога в складанні опису, оформленні креслень, схем, ескізів тощо, для чого залучаються відповідні фахівці підприємства [6; c.35-37].

Форму свідоцтва на раціоналізаторську пропозицію і порядок його видачі наведено в нормативному акті "Про затвердження положення про свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію та порядок його видачі", затвердженому наказом Державного патентного відомства України від 22 серпня 1995 р. за № 129 і зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 4 вересня 1995 р. за № 323/859.
На прийняті до використання раціоналізаторські пропозиції, якщо це необхідно, оформляються графіки впровадження, які регламентують терміни підготовки, розробки і перевірки пропозиції. Раціоналізаторські пропозиції, використання яких пов'язано з трудомісткими затратами, включаються до плану організаційно-технічних заходів.

Використання раціоналізаторської пропозиції оформляється актом. Установлення факту використання раціоналізаторської пропозиції визначає, як правило, комісія, яка призначається керівником підприємства. Раціоналізаторська пропозиція, яка стосується способу (технології) виробничої або іншої діяльності, а також організаційних рішень, визнається використаною з дня початку її застосування у виробничому процесі.

Раціоналізаторська пропозиція, яка стосується пристрою (конструкції) або речовини (матеріалу), визнається використаною з дня початку її застосування у виготовленій або експлуатованій продукції, у тому числі й у дослідних зразках, переданих в експлуатацію. Якщо по закінченні експериментальної перевірки раціоналізаторська пропозиція визнана придатною для промислової експлуатації, вона вважається використаною з дня передачі зразка (партії, серії), способу (технології) в експлуатацію.

Якщо раціоналізаторська пропозиція, раніше виготовлена й випробувана, використовується в новому виробі (дослідному зразку, партії, серії) або в новому способі (технології), або під час їхнього випробування, вона вважається використаною.

При цьому, якщо пропозицію використано в пристрої (конструкції), то під обсягом мається на увазі кількість виготовлених пристроїв, у яких використано пропозицію, а не кількість виробів, виготовлених на цих пристроях. Наприклад, якщо пропозицію використано в металорізальному верстаті, варто враховувати обсяг виробництва таких верстатів, а не кількість оброблюваних на них деталей.
Якщо пропозицію використано в способі (технології), то під обсягом мається на увазі кількість продукції, що виготовляється за даним способом (технологією) [11].

4. Визначення і оформлення раціоналізаторських пропозицій у будівництві

Пропозиція, що відноситься до капітального будівництва, не може бути визнана раціоналізаторською у випадках, передбачених чинним законодавством, а також якщо вона:

а) направлена на заміну будівельних конструкцій, матеріалів, деталей, виробів на відомі, застосування яких передбачено обов'язковими для підприємства будівельними нормами, правилами та іншими нормативними документами з будівництва, а також якщо ця заміна призводить до порушення технічних правил з економного витрачання основних будівельних матеріалів;

б) направлена на зміну місць розробки кар'єрів, забору води для потреб будівництва, вивезення грунту, на зміну протяжності інженерних комунікацій, якщо така пропозиція не містить ознак раціоналізаторської пропозиції, а також на скорочення протяжності інженерних комунікацій у зв'язку із змінами технічних умов на їх приєднання, викликане наближенням до об'єкта будівництва джерел і трас електропостачання, зв'язку, газозабезпечення, теплозабезпечення, водопроводу, з причин, які не залежать від будівельної організації;

в) пов'язана із змінами проектних рішень, якщо заяву на раціоналізаторську пропозицію подано після узгодження цих змін із замовником, крім випадків, коли пропозиція використовувалась з ініціативи автора протягом не більше 3-х місяців до подачі Заяви;

г) подана працівником проектної організації, що здійснює авторський нагляд в процесі будівництва, по зміні проектних рішень [5].

Заява на раціоналізаторську пропозицію, пов'язану із зміною проектних рішень після передачі замовником підряднику робочих креслень (робочого проекту при одно стадійному проектуванні) для виробництва робіт, подається:

1) замовнику, якщо авторами раціоналізаторської пропозиції є працівники служб замовника (підприємства, організації, установи);

2) замовнику, якщо авторами раціоналізаторської пропозиції є працівники проектних організацій, крім тих працівників, що безпосередньо брали участь в розробленні проектно-кошторисної документації на будівництво об'єкта;

3) підряднику (субпідряднику), якщо авторами раціоналізаторської пропозиції є працівники організації підрядника (субпідрядника). Рішення про прийняття до використання такої пропозиції приймається після отримання згоди на зміну проектної документації від організації, яка затвердила відповідний проект.

Для внесення змін в проектну документацію потрібна згода генерального проектувальника.

Заява на раціоналізаторську пропозицію, яка передбачає зміну методів виробництва, технології будівельно-монтажних робіт, застосовуваної техніки, складу матеріалів, подається підряднику (субпідряднику) незалежно від того, хто є автором цієї пропозиції.

Пропозиції підрядника щодо здійснення заходів по здешевленню будівництва можуть розроблятись на підставі раціоналізаторських пропозицій після отримання від замовника затвердженої в установленому порядку робочої документації (робочого проекту). Зазначені пропозиції повинні оформлятись у вигляді пояснювальної записки з доданням (за необхідності) графічних та розрахункових матеріалів і в 3-х екземплярах направлятись замовнику. Замовник повинен в 15-денний термін розглянути ці пропозиції із залученням генпроектувальника, погодити і направити по одному екземпляру підряднику і проектній організації – виконавцю [5].

Розбіжності, що виникають, вирішуються організаціями вищого рівня замовника і підрядника, а за необхідності розглядаються Держбудом України. Остаточне рішення приймається Арбітражним судом.

У випадку відмови генерального проектувальника погодити пропозиції по здешевленню будівництва замовник разом з підрядником можуть звернутись до Укрінвестекспертизи з метою одержання незалежної оцінки суперечностей в технічних рішеннях генпроектувальника та підрядника. Оплата зазначеної експертизи, проектних робіт з перегляду документації проводиться підрядником за свій рахунок з віднесенням додаткових витрат на отриману при цьому економію.

Слід зазначити, що тільки скоригована за пропозицією підрядника проектно-кошторисна документація, погоджена в установленому порядку, затверджена замовником та направлена підряднику з приписом "До виконання робіт", є підставою для виконання будівельно-монтажних робіт з урахуванням заходів по здешевленню будівництва [5].

Сума економії коштів, на підставі оформлених в установленому порядку заходів по здешевленню будівництва, визначається як різниця між договірною ціною і кошторисною вартістю, визначеною за скоригованими робочими кресленнями, і враховується у вартості виконаних будівельно-монтажних робіт пропорційно фактично виконаним за звітний період обсягам робіт.

ВИСНОВКИ

Інтелектуальна власність - це власність на будь які результати творчої діяльності людей, що відповідають встановленим чинним законодавством вимогам.

Отже, щоб визнати результат об'єктом інтелектуальної власності, він повинен мати творчий характер і відповідати встановленим вимогам закону. При цьому слід підкреслити, що власністю має визнаватися будь який витвір людини, будь який результат творчості, навіть, якщо він не відповідає вимогам закону. Але такий результат не підпадає піл правову охорону і держава не зможе забезпечити надійний захист такого результату. Особливість інтелектуальної власності полягає в тому, що всі результати інтелектуальної діяльності людини для одержання правової охорони мають бути належним чином оформлені або об'єктивовані. Така формалізація, між іншим, властива і деяким рухомим і нерухомим речам. Так, набуття права власності на землю, будівлі, транспортні засоби тощо обов'язково вимагає виконання певних, встановлених законом, формальностей. Усі об'єкти інтелектуальної власності для визнання на них права потребують певного оформлення або наданням їм належної об'єктивної форми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-ІV.// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20,N 21-22, ст.144

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року N 435-ІV.

3. Закон України „Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право.//Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 2, ст.16

4. Закон України «Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 року N 3792-XІІ. ( В редакції Закону N 2627-ІІІ від 11.07.2001, ВВР, 2001, N 43, ст.214 )

5. Лист Державного Комітету будівництва, архітектури та житлової політики України «Щодо визначення і оформлення раціоналізаторських пропозицій у капітальному будівництві та заходів по здешевленню будівництва » № 7/7-440 від 27.04.2000 р.

7. Проблема законодавчого забезпечення охорони інтелектуальної власності в Україні // Електронна адреса статті - http://www.fіc.kіev.ua/EventsUA/200103221.html

8. Грановський М. Обережно: інтелектуальна власність!//Маркетолог. – 2000. – №4,№5, с. 45-47, 46-49.

9. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. - 2000. - №3. - С.3-14.

10. Підопригора О. Захист прав інтелектуальної власності в Україні: удосконалення правового регулювання//Право України. – 2003. – №3, с. 42-47.

11. http://library.if.ua/book/55/3995.html

12. http://www.sdip.gov.ua/ua/get_pat_inv.html