геополітична стратегія україни

Геополітика — це поняття, що характеризує місце та конкретно-історичні форми впливу територіально-просторових особливостей положення держав чи їх блоків на локальні, регіональні, континентальні та глобальні процеси. У широкому значенні термін «геополітика» позначає політологічну концепцію, яка у зовнішній політиці визнає визначальну роль географічного фактора, який охоплює просторове розміщення країн, розмір її території, наявність чи відсутність або обмеженість природних ресурсів, клімат. У вузькому — сукупність фізичних, соціальних, матеріальних та моральних ресурсів держави, які становлять той потенціал, використання якого дає їй можливість досягти своїх цілей на міжнародній арені.

Термін «геополітика» введений у науковий обіг шведським ученим Р. Челленом, який визначив геополітику як науку, що розглядає державу як географічний організм. Німецький вчений Ф. Ратцель перший зробив спробу пов'язати між собою політику і географію і вивчав політику тієї чи іншої держави, виходячи з її географічного положення, місця в географічному просторі. Ф. Ратцелю належить поняття «життєвий простір», що є центральним у німецькій геополітичній школі, зокрема геополітичній концепції К. Хаусхофера. Згідно з вченим, розміщення і територіальні характеристики держави є головними детермінантами її політичної й історичної долі. Рушійною силою держави є розширення її життєвого простору, що забезпечує їй велику економічну автаркію — незалежність від своїх сусідів. Схід був визначений Хаусхофером як головний напрямок німецької територіальної експансії, як життєвий простір, який Німеччині подарувала сама доля.

Розрізняють дві основні концепції геополітики: телурократична, або євразійство і талосократична, або атлантизм. Основу першої становить принцип континентальної могутності держав, основу другої — принцип морської могутності. Представниками євразійства є англійський дослідник М. Маккіндер та американський вчений 3. Бжезинський. Маккіндер сформулював концепцію хартленду — серединної землі, — що географічне існує як євразійський простір, або Євразія. Остання оцінювалася Маккіндером як гігантська природна міць, непроникна для морських імперій і багата природними ресурсами, і внаслідок цього — як «вісь світової політики». Позиція Маккіндера викладена в таких тезах: хто контролює Східну Європу, той контролює хартленд, хто контролює хартленд, той контролює Світовий острів (Євразія + Африка), хто контролює Світовий острів, той контролює увесь світ.

3. Бжезинський у своїй праці «Велика шахівниця. Панування Америки та її гео-стратегічні імперативи» (1997) викладає основні положення євразійської геостратегії США. Остання, згідно з Бжезинським, є продовженням геостратегії нацистської Німеччини, бо так само націлена на Хартленд. Головна геополітична мета США — контроль над Євразією, що являє собою шахівницю, головні гравці якої розташовані на заході (Німеччина, Франція), сході (Китай), півдні (Індія) та центрі (Росія). Головний геополітичний приз у цій грі — це простір «чорної дірки», куди належать Росія, Україні та Білоруснґ, * а точніше — східнослов'янський світ.

Євразійська стратегія США означає цілеспрямоване управління суперконтинен-том з тим, щоб зберігати свою виняткову глобальну ваду й не допускати появи іншої наддержави. Це передбачає недопущення зговору між головними гравцями та об'єднання країн, що належать до «чорної дірки», насамперед Росії та України; збереження в Східній Європі розколотого геопростору та елементів конфронтації між слов'янськими країнами.

До представників атлантизму належать американські вчені А. Мехен і М. Спай-кмен. У своїй праці «Вплив морської сили на історію» Мехен формулює формулу морської потужності держави: «військовий флот + торговельний флот + військово-морські бази = морська могутність». М. Спайкмен вважає, що континентальні простори отримують енергетичні імпульси з морського узбережжя, берегові зони якого позначені Спайкменом поняттям «римленду, ». Контроль над розрізненими береговими зонами, на думку Спайкмена, може нейтралізувати вплив хартленду. Позиція Спайкмена сформульована так: «Хто контролює римленд, той контролює Євразію, а хто контролює Євразію, той контролює долі світу». США як океанська держава має встановити контроль над приморськими зонами євразійського континенту з метою блокади хартленду.

Сучасні американські геополітичні концепції вказують на двоїсте геополітичне становище сучасної України. З одного боку, зазначається, що Україна посідаєваж-ливе геополітичне становище, являє собою головний аванпост перед Євразією. Разом з тим потенційно українське розташування загрозливе з огляду на можливість опинитися між молотом і ковадлом у разі зростання тиску в її геополітичному довкіллі. Основний зміст і особливості геостратегії України визначаються як об'єктивною геополітичною ситуацією, так і прагненням нашої країни до політичної стабільності, зміцненням своєї безпеки, одержанням необхідної допомоги в проведенні політичних і соціально-економічних реформ. За таких умов відбувається затвердження пріоритету європейського геополітичного вектора.

Україна стала повноправним членом Ради Європи, учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Центральноєвропейської ініціативи, підписала документи про співробітництво і партнерство з Європейським Союзом, НАТО, Західноєвропейським Союзом. Наша держава плідно співпрацює з Міжнародним валютним банком, Світовим банком. З 1 січня 2000 р. вона вперше як незалежна держава почала виконувати функції непостійного члена Ради Безпеки, що означає підвищення її відповідальності за підтримку міжнародного миру та безпеки.

Україна дотримується позаблокової геостратегії, тому вона не ставить питання про безпосереднє входження до складу НАТО. Крім того, в сучасному геополітичному просторі Європи ще не сформована збалансована система безпеки, тому Україна має проводити обережну, але принципову, всебічно виважену геострате-гію, спрямовану на співробітництво з альянсом. При цьому українська національна геостратегія має будуватись таким чином, щоб поступове розширення і поглиблення співробітництва з НАТО не спровокувало загострення політичних відносин з Росією — нашим стратегічним партнером і найближчим сусідом. Адже добре відомо, що Україна перебуває між двома різними цивілізаціями, — західною і східною, і, природно, належить до цих обох.

гії США. Остання, згідно з Бжезинським, є продовженням геостратегії нацистської Німеччини, бо так само націлена на Хартленд. Головна геополітична мета США — контроль над Євразією, що являє собою шахівницю, головні гравці якої розташовані на заході (Німеччина, Франція), сході (Китай), півдні (Індія) та центрі (Росія). Головний геополітичний приз у цій грі — це простір «чорної дірки», куди належать Росія, Україні та Білоруснґ,' а точніше — східнослов'янський світ.

М. Грушевський зазначав, що український народ є передусім народом західної культури, але одним з найбагатших на східні орієнтуючі впливи. Тому при розробленні української геостратегії слід враховувати соціально-політичну та культурну спрямованість суспільства, особливості складу населення, його менталітет і не обмежуватися альтернативою «Схід Захід». Доцільно сприяти формуванню такого геополітичного простору, щоб забезпечити зняття дилеми «Схід — Захід», але за умови домінуючої геокультурної орієнтації на Захід. Тобто європейський вибір залишається найважливішим пріоритетом, але він не повинен призвести до протистояння як України та Росії, так і Західної та Східної України.

Геостратегія України законодавче оформлена в Основних напрямках зовнішньої політиків що були схвалені Верховною Радою в 1993 та в Конституції України. В її основу покладено базові принципи формування зовнішньополітичного курсу України, а саме: виваженість і передбачуваність зовнішньої політики, розбудова відносин з іншими державами та міжнародними організаціями на засадах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у їх внутрішні справи, принцип неподільності міжнародного миру та міжнародної безпеки, принцип «безпеки для себе через безпеку для всіх», відсутність територіальних зазіхань чи претензій до сусідніх держав і невизнання жодних територіальних претензій щодо себе; визнання пріоритету права. Обґрунтованість цих принципів, їх універсальність дають можливість Україні здійснювати багатовекторну геополітичну стратегію, забезпечують прагматизм її міжнародної діяльності щодо відстоювання власних національних інтересів, встановлюють відповідний геополітичний баланс у відношеннях зі Сходом і Заходом.