III. Нормування оборотних коштів для створення запасів готової продукції
До готової продукції належать вироби, виробництво яких завершено. Ці вироби прийняті технічним контролером підприємства і здані на склад або прийняті замовником, відповідно до затвердженого порядку приймання продукції.
Обсяги готової продукції на складі мають бути оптимальними щодо тривалості виробничого циклу, умов реалізації продукції і порядку її оплати.
Норматив оборотних коштів для готової продукції (НГ.П.) визначається за формулою:
Н Г.П.= З*Р
де 3 — одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю (грн);
Р — норма запасу оборотних коштів для готової продукції (днів) — включає такі елементи: час на комплектування виробів для поставки, упаковку продукції, час на оформлення і здачу платіжних документів у банк.
Норму оборотних активів на готову продукцію визначають як час з моменту прийняття готової продукції на склад до здачі розрахункових документів у банк або до сплати продукції за акредитивом, платіжним дорученням, векселем, чеком з лімітованої чекової книжки, її встановлюють окремо для готової продукції на складі І і для відвантаженої готової продукції, розрахункові документи на І яку ще не здано в банк.
Норму оборотних активів у днях щодо готової продукції, яка | перебуває на складі, визначають як мінімальний час, необхідний І для:
• комплектування і накопичення продукції до розмірів партії, відповідних замовлень або договорів, а також до обсягів транзитних норм;
• підготовки готової продукції до відвантаження (добирання, сортування, пакування тощо);
• зберігання на складі продукції, яку вивозять безпосередньо покупці за домовленістю;
• транспортування готової продукції зі складу підприємства до станції залізниці або пристані, навантаження продукції і передача її транспортним організаціям.
Розрахунок часу на проведення названих операцій диференційовано за окремими видами або групами продукції залежно від умов її приймання, зберігання і відвантаження.
Норма з відвантаженої продукції, документи за якою ще не здані до банку, визначається встановленими строками виписки рахунків і платіжних документів, часом здачі документів до банку і часом зарахування сум на рахунки підприємства.
Економічний метод
Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо раптово не змінюються асортимент продукції, технологія виробництва, умови постачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприємством з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.
Обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини:
1) норматив оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми у плановому періоді);
2) норматив оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (зменшується на 50 % від зростання виробничої програми).
Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що вивільняються в результаті планового прискорення обертання оборотних коштів.
Розрахунок сукупного нормативу оборотних активів у цілому по підприємству дорівнює сумі нормативів з усіх елементів оборот них засобів і визначає у підсумку загальну потребу господарюючого суб'єкта в оборотних активах.
Мінімальна кількість оборотних активів на підприємстві, що забезпечується нормуванням, сприяє зміцненню платіжно-розрахункової дисципліни, створює економічні передумови безперервного виробництва і реалізації продукції, стійкого фінансового стану.
3.Джерела формування оборотних активів значною мірою визначають ефективність їх використання. Встановлення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами, зумовленого специфічними особливостями кругообігу капіталу на тому чи іншому підприємстві, є важливим завданням системи управління. Достатній мінімум власних і позикових засобів має забезпечити безперервність руху оборотних активів на всіх стадіях кругообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками та іншими ланками.
Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.
Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.
Власні джерела.Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел:
• статутний фонд (пайові внески членів-засновників, внески іноземних учасників, надходження від емісії цінних паперів);
• відрахування від прибутку;
• цільове фінансування та цільові надходження (з бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів);
• приріст сталих пасивів (мінімальна заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахування на обов'язкове пенсійне страхування.)
Банківські кредити призначені для фінансування витрат, пов’язаних з придбанням основних і поточних активів, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, податковими платежами та іншими зобов’язаннями.
Комерційний кредит використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця і неможливості розрахуватися з постачальником . У цьому випадку виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію і від споживача замість грошей одержує вексель обо інше боргове зобов’язання.
4.Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату . Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів. Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною їх наявністю. Надлишок власних оборотних коштів може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку, неповного внеску платежів до бюджету , безоплатного надходження товарно-матеріальних цінностей від інших організацій, неповного використання прибутку на цілі передбачені фінансовим планом...
5.В системі заходів , спрямованих на підвищення ефективності роботи підприємства і зміцнення його фінансового плану , важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів.
Для визначення ефективності використання оборотних активів використовують систему показників, одним із найважливіших серед яких є швидкість обертання. Цей показник обчислюється у днях і характеризується періодом , за який оборотні кошти здійснюють один оборот.
О = С*Д / Р
де, О - термін обертання оборотних коштів (днів);
С - середні залишки нормованих оборотних коштів (грн);
Д - тривалість періоду, за який обчислюється обертання (днів);
Р - обсяг реалізованої продукції (грн).
Цей показник водночас відображає обсяг реалізації створених товарів надання послуг за даний період і ефективність використання матеріальних засобів і коштів. Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих коштів, так і до окремих їх статей. Для характеристики ефективності використання оборотних використовується коефіцієнт обертання (К0), який визначаєтьсяза формулою:
КО = Р / С
де, Р - обсяг реалізованої продукції (грн);
С - середні залишки нормованих оборотних коштів (грн).
Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Чим більше оборотів здійснюють оборотні кошти тим краще вони використовуються.
Коефіцієнт завантаження визначається за формулою:
Кз = С / Р
(6.9)
де, Кз - коефіцієнт завантаження оборотних коштів (коп.).
Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на 1 грн. реалізованої продукції, тим краще вони використовуються.
Коефіцієнт ефективності (Ке) визначається за формулою:
Ке = П / С
де П— прибуток від реалізації товарної продукції (грн.).
Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн оборотних коштів. Чим більший він, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.
В результаті прискорення обертання оборотних активів з обігу вивільняються матеріальні ресурси і джерела їх формування, при уповільненні — до обігу залучаються додаткові активи.
Вивільнення оборотних активів може бути абсолютним і відносним. Абсолютне має місце у випадку, коли фактичні залишки оборотних активів менші від нормативу або залишків попереднього періоду при збереженні чи перевищенні обсягу реалізації за визначений період.
Відносне вивільнення має місце у випадках, коли прискорення їх обертання відбувається одночасно зі зростанням виробничої програми підприємства, причому темп зростання залишків виробництва випереджає темп зростання залишків оборотних активів.
Прискорення обертання оборотних активів і вивільнення в результаті цього їх певної суми дає змогу підприємству спрямувати їх за своїм бажанням і обійтись без залучення впровадження сучасних технологій та інших досягнень науково-технічного прогресу, що забезпечують економію ресурсів, здешевлення виробництва і зростання якості продукції. Важливу роль у цьому відіграє удосконалення відносин з іншими господарюючими суб'єктами, контрагентами даного підприємства. Мова йде про удосконалення умов матеріально-технічного обслуговування. Крім того, покращання свого становища на ринку передбачає стабільність у відносинах з покупцями, вибір форм розрахунків, що гарантують платежі і забезпечують прискорення завершення реалізації продукції і надходження коштів на рахунки підприємства. Це не тільки сприяє поліпшенню фінансового стану конкретного підприємства, а й забезпечує закріплення господарських зв'язків, поліпшення фінансової і платіжної дисципліни.
Тема 7.
КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ
1. Індивідуальний кругообіг коштів підприємств та необхідність залучення кредитів.
2. Класифікація та форми кредитів, що надаються підприємствам.
3. Різновиди банківських кредитів.
4. Принципи кредитування.
5. Способи отримання кредиту.
6. Кредитний договір.
7. Оцінювання кредитоспроможності підприємства.
8. Порядок погашення кредиту.
1.З економічного погляду кредит — це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формі), що надається на умовах повернення і зумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.
Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства — споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти
Виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, з тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших.
Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Поряд із об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення:
• сезонний характер окремих виробництв;
• розбіжності між нагромадженням коштів та їх витраченням на підприємстві;
• відхилення фактичного використання оборотних коштів від їх нормативу в процесі індивідуального кругообігу оборотних фондів підприємств.
У процесі кредитування підприємств враховуються індивідуальні особливості кругообігу їхніх оборотних коштів, які зумовлюються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами:
До об'єктивних факторів належать:
• галузева належність підприємства;
• характер виробничого процесу;
• сезонність виробництва.
До су б' єктивних факторів належать :
• рівень організації виробництва;
• рівень організації збуту й постачання;
• інші фактори.
Суб'єктами кредитних відносин є будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: кредитор і позичальник.
Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:
• виробничі запаси;
• незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;
• витрати майбутніх періодів;
• готова продукція;
• платежі та розрахункові операції з постачальниками.
Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, впровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва. Підприємства отримують такі кредити, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку та амортизаційних відрахувань.
Визначаючи потребу в кредитах, підприємства виходять із загальної потреби у коштах і наявності таких. Планування потреби в кредиті здійснюється в декілька етапів:
• на першому етапірозраховується потреба в оборотних коштах у цілому та за окремими напрямками: формування виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції;
• на другому етапівизначається необхідний розмір залучення кредитів банку на покриття збільшення потреби в оборотних коштах:
Коб = ОК – ОКн – Окпр + КЗ
де Коб — необхідний розмір кредитів, які залучаються в оборотні кошти;
ОК — потреба в оборотних коштах;
ОКН — власні оборотні кошти на початок періоду;
ОКПР — поповнення оборотних коштів за рахунок прибутку підприємства;
КЗ — зменшення кредиторської заборгованості;
• на третьому етапівизначається період залучення коштів. Він визначається банком і на сьогодні не перевищує 3 місяців.
2.Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:
І. За кредиторами
• банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути;
• підприємства;
• держава;
• міжнародні фінансово-кредитні установи.
II. За формами та видами
За формами:
• товарна;
• грошова.
У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями та покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу — комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо.
Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлятись борговим зобов'язанням — векселем.
Сфера товарної форми кредиту є незначною, оскільки переважна його частина надається (погашається) в грошовій формі. Грошовий кредит виступає передусім як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останнім кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі надало можливість кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами тощо.
За видами:
• банківський — це економічні відносини між кредитором і позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Цей кредит надається на умовах, передбачених кредитним договором;
• комерційний — це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами ний ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостійно;
• державний – це відносини між державою та суб’єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є ДБУ , кошти якого спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств.
• лізинговий – це стосунки між суб’єктами господарювання, які виникають за орендування майна.
Лізинговий, комерційний кредити надаються у товарній формі, а банківський, державний – у грошовій.
3. За терміном надання
•короткострокові (до 1 року)
• середньострокові (1-3)
• довгострокові ( понад 3 роки)
4. Залежно від забезпечення:
- забезпечений – гарантується певними видами активів
- бланковий – отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів)
5. За порядком надання :
•прямі - передбачає кредитування підприємства тільки одним кредитором
• консорціальні – надається , коли потрібні кошти в обсязі , який не може бути забезпечений одним кредитором , у цьому разі кілька кредиторів об’єднаються і кожен надає частину загального кредиту.
• позики участі – банки передають частини позики іншим кредиторам.
6. В залежності від цільового спрямування :
• виробничий
• споживчий
7. За строками користування:
• строкові, тобто кредити надані на визначений у договорі строк
• до запитання – це кредити , що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернені у визначений ним час.
•прострочені кредити— це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;
•відстрочені кредити— це кредити, щодо яких на підставі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній строк.
3.Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський кредит. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.
Банківський кредит класифікують за такими ознаками.
І. Цільова спрямованість
Залежно від мети кредит може надаватися на:
• фінансування оборотного капіталу;
• фінансування основного капіталу;
• викуп приватизованого підприємства.
Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.
Не можуть отримати кредити підприємства:
• проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації);
• під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;
• коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.
II. Термін кредиту
• короткостроковий;
• середньостроковий;
• довгостроковий.
III. Вид відсоткової ставки
Підприємства можуть одержувати кредити з відсотковою ставкою:
• плаваючою;
• фіксованою.
Позики з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позики підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін.
IV. Валюта кредиту
Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинно мати відповідний дозвіл Національного банку України.
V. Види обслуговування
Підприємства можуть отримувати різноманітні види кредитів та послуги кредитного характеру.
1. Кредити:
• позика на строк;
• кредитна лінія;
• контокорентний кредит (овердрафт);
• кредит під облік векселів.
2. Кредитно-гарантійні послуги:
• акцептний кредит;
• авальний кредит.
3. Послуги кредитного характеру:
• факторинг.
Сутність першого виду кредитування полягає в тому, що питання про надання позики вирішується щоразу в індивідуальному порядку. Позика надається на певний строк у декілька тижнів, місяців чи років і пов'язана з потребами позичальника в грошових коштах для фінансування цільової потреби. У загальному обсязі банківських кредитів частка позик суб'єктам підприємницької діяльності перевищує 50 %.
Другий вид кредитування полягає в наданні банком позичальнику позики в межах заздалегідь визначеного ліміту кредитування
на певний період часу на покриття його потреби в короткострокових фондах фінансування (кредитна лінія). Для банку відкрити кредитну лінію для позичальника означає взяти на себе певне позабалансове зобов'язання про надання грошових коштів.
В сучасних умовах комерційні банки переважно використовують метод індивідуального підходу до клієнта при видачі кожної окремої позики, а метод відкриття кредитної лінії практикують у відносинах із позичальниками, які мають високий кредитний рейтинг. Метод кредитування, який включає організаційні і технічні умови кредитування, зумовлює форму позичкового рахунка. Форма позичкового рахунка визначає режим функціонування рахунка, тобто порядок документального оформлення операцій щодо видачі і погашення кредиту та їх відображення в облікових регістрах. Для проведення операцій з кредитування банк може відкрити позичальнику простий (окремий) позичковий рахунок, спеціальний позичковий рахунок і поточний рахунок із правом на овердрафт. Простий позичковий рахунок використовується в банківській практиці для відображення кредитних операцій як при видачі разової позики на цільову потребу, так і при наданні позик транша-ми в межах кредитної лінії. Кожна позика може бути видана лише за наявності документа, який містить дозвіл на її видачу. Погашення позики здійснюється з поточного рахунка позичальника за його власні кошти. Підприємству може бути відкрито декілька простих позичкових рахунків. Це залежить від числа видів кредитів, які він отримує в банку.
Спеціальний позичковий рахунок застосовується, коли позичальник відчуває постійну або сезонну потребу в запозиченні коштів. Рахунок відкривається на весь період кредитування на підставі дозвільного документа, але для виконання операції з видачі позики спеціальний документ не потрібен. Операції з видачі кредиту здійснюються шляхом сплати грошово-розрахункових документів безпосередньо зі спеціального позичкового рахунка. Кредит погашається або плановими платежами з поточного рахунка, або через використання строкового зобов'язання з умовними строками погашення. Застосування спеціального позичкового рахунка можливе також при кредитуванні за кредитною лінією.
Поточний рахунок із правом на овердрафт відкривається позичальникам, які укладають з банком спеціальну угоду для отримання такого виду позики, як овердрафт. Право використання овердрафта надається лише надійним клієнтам. В угоді банк визначає максимальну суму овердрафта, або, іншими словами, ліміт за овердрафтом, мету позики, її тривалість, умови надання кредиту і порядок його погашення.
Потреба в банківському овердрафті у прибуткових підприємств може виникнути з таких причин. Овердрафт є додатковим джерелом фінансування, яке дає змогу забезпечити безперервність платіжного обігу. Овердрафт надається автоматично за відсутності у підприємства коштів на поточному рахунку шляхом здійснення його платежів.
Видача позики здійснюється з окремого позичкового рахунка за овердрафтом шляхом сплати грошово-розрахункових документів. На погашення заборгованості за цим рахунком скеровуються всі суми, зараховані на поточний рахунок підприємства. Отже, по суті, цей рахунок функціонує в режимі спец позичкового. Як правило, відсоткова ставка за овердрафтом фіксується відносно базової відсоткової ставки банку (наприклад, 5 пунктів понад базову ставку). У випадку перевищення встановленого максимального розміру за овердрафтом банк стягує з клієнта підвищений відсоток і комісійний збір, розмір якого обумовлюється в угоді.
4.Проведення кредитних операцій комерційних банків має відповідати певним вимогам і умовам, що продиктовані вимогами законодавства і кредитною політикою банку.
Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, які має у своєму розпорядженні банк. Про кожний випадок надання позичальникові кредиту в розмірі, що перевищує 10 % власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100 % суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальникові, не може перевищувати 25 % власних коштів комерційного банку.
Загальний розмір кредитів, наданих банком всім позичальникам, з урахуванням 100 % позабалансових зобов'язань не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.
Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.
Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.
Рішення про надання кредиту має ухвалюватися колегіальне (кредитним комітетом) й оформлятися протоколом.
Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку. Вони охоплюють:
• пріоритетні напрями в кредитуванні;
• обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля;
• граничні розміри кредиту на одного позичальника;
• методику оцінювання фінансового стану та кредитоспроможності позичальника;
• рівень відсоткової ставки тощо.
Підприємства отримують кредити на принципах терміновості, повернення, цільового використання, забезпечення, платності.
Принцип терміновостіозначає, що кредит має бути поверненим у визначений строк.
Принцип повернення— кредит має бути повернений у повній сумі.
Розрізняють кредити:
• строкові (виплачені своєчасно);
• пролонговані (за згодою банку прострочений термін погашення у зв'язку з браком коштів з причин, не залежних від результатів діяльності підприємства);
• прострочені (коли у підприємства немає коштів для повернення кредиту).
Принцип цільового використанняі цільовий характер кредитування припускає вкладення позикових коштів у конкретні господарські проекти, підприємства. Від дотримання цього принципу значною мірою залежить своєчасність погашення кредиту, бо тільки реалізація цілі, на яку одержано позику, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу. 162
Принцип забезпечення кредитуозначає наявність у підприємства юридичне оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту. Такими документами можуть бути:
а) заставне зобов'язання (згідно з законом України "Про заставу");
б) договір-гарантія;
в) договір-поручительство.
Застава здійснюється передачею товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредитору. Майно чи цінні папери з укладанням договору застави в письмовій формі і нотаріальним засвідченням договору застави нерухомого майна — за його місцезнаходженням. Договір застави транспортних засобів — за місцем їх реєстрації. Договір застави товарів в обороті — за місцезнаходженням підприємства.
Стягнення закладного майна може статися з рішення суду, арбітражу або третейського суду, а також у безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів. -
Принцип платностіозначає, що підприємство має внести в банк визначену плату за користування кредитом.
Відсоток за користування короткостроковим кредитом відносять на собівартість продукції.
Відсоток за користування кредитом на реконструкцію та капітальне будівництво сплачується за рахунок прибутку.
Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об'єкта кредитування, строку кредитування, фінансового стану позичальника, міри критичного ризику та інших умов. В Україні на рівень відсотків за кредит комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, що встановлює Національний банк України.
Порядок надання і оформлення кредиту визначається Положенням Національного банку України "Про кредитування".
Банки не можуть надавати кредити:
• на покриття збитків господарської діяльності позичальника;
• на формування та збільшення статутного капіталу підприємства;
• на внесення позичальником платежів до бюджету і позабю
джетних фондів (за винятком кредитування за контокорентним ра
хунком);
• підприємствам, щодо яких порушено справу про банкрутство;
• підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від не поставки товарно-матеріальних цінностей;
• підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченими відсотками.
5.Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов:
1) учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку;
2) підприємство або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним;
3) необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку;
4) кредитор має бути так само зацікавлений у видачі кредиту, як підприємство в його отриманні.
Процедура отримання кредиту підприємством:
1) попередні переговори;
2) подання в банк заяви та інших документів на отримання кредиту;
3) Оцінювання банком ефективності комерційної угоди (інвестиційного проекту) підприємства;
4) згода банку на надання кредиту;
5) підписання кредитного договору між підприємством і банком;
6) надання кредиту;
7) контроль банку за виконанням підприємством умов кредитування.
Отже, для одержання кредиту позичальник звергається до банку з кредитною заявкою, яка включає певний пакет документів. У заявці зазначаються цільове призначення кредиту, його сума, строк користування та конкретні дати погашення, характеристика й економічний ефект проекту від кредитування, форми забезпечення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні та слабкі сто-
рони представленого для кредитування об'єкта, насамперед вірогідність своєчасного повернення кредиту та відсотків за його користування.
Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним. Якщо розрахунковий рахунок клієнта відкритий в іншому банку, то він подає нотаріально завірені копії статуту та установчого договору або положення про господарський підрозділ разом із установчими документами і згідно з оформленою довіреністю на право укладати кредитні угоди від імені юридичної особи, техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту, графік надходжень та платежів на весь строк користування кредитом, копії документів про підтвердження угод, що кредитуються, відомості про кредити, отримані в інших банках, бухгалтерський баланс та фінансові звіти на останню звітну дату. До банку можуть бути подані й інші документи, потрібні йому для визначення фінансового стану та кредитоспроможності клієнта.
Наступний етап процесу кредитування передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта, тобто наявності передумов для одержання кредитів, спроможності повернути їх. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках за раніше одержані кредити, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, спроможність при потребі мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Вона розраховується банками для кожного клієнта і може вимірюватись показниками ліквідності, заборгованості, погашення боргу, прибутковості, рентабельності, співвідношенням інших статей балансу.
Після проведення оцінювання кредитоспроможності і господарсько-фінансового стану позичальника, їх позитивних результатів банк переходить до третього етапу надання кредиту — розробки умов кредитування, підготовки і укладення кредитного договору. Цей етап ще називають структуруванням кредиту, в ході якого банк визначає вид кредиту, його суму і строк, способи видачі і погашення, забезпечення, ціну та інші умови.
Після того, як характеристики кредиту чітко визначено, а за договором досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, складається текст кредитного договору. Кредитний договір є юридичним документом, що визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з приводу отримання кредиту. Він укладається між банком і позичальником на рік або більш тривалий термін, якщо клієнт користується кредитами постійно , і на менш короткий строк – при тимчасовій потребі у кредитах або при наданні окремого кредиту.
Кредити надаються підприємствам : у безготівковій формі – оплатою платіжних документів із позикового рахунка як у національній , так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства , у готівковій формі.
Наступний етап банківського кредитування характеризується тим, що банк здійснює контроль за виконання умов кредитного договору .
Останнім етапом банківського кредитування є повернення кредиту разом з відсотками .
6.Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. Відповідно до договору банк зобов’язується надати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений строк. Підприємство зобов’язується : використати отримані кошти на визначені в договорі цілі , своєчасно погасити позику , сплатити відсотки і надати банку можливість контролювати цільове використання кредиту і його забезпечення.
Кредитний договір містить такі розділи :
1. Загальні положення
2. Права та обов’язки позичальника
3. Права та обов’язки банку
4. Відповідальність сторін
5. Порядок погашення суперечок
6. Термін дії договору
7. Юридичні адреси сторін.
Після укладання кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок , на який зараховує відповідну суму кредиту.
7.Кредитоспроможність підприємства оцінюється перед наданням позики, а далі щоквартально на основі показників , які відображають розміщення і джерела обігових коштів , результати фінансової діяльності , розмір і строки надання позик.
Для оцінювання фінансового стану підприємства враховуються показники його діяльності:
- обсяг реалізації продукції
- прибутки і збитки
- рентабельність
- ліквідність
- грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);
- склад і динаміка дебіторської та кредиторської заборгованості.
А також:
• ефективність управління підприємством;
• наявність державних замовлень і державної підтримки підприємства;
• ринкова позиція підприємства.
Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які показники банк звертатиме особливу увагу. До них належать такі:
1. Фінансові коефіцієнти— дають можливість оцінити фінансовий стан і ефективність роботи підприємства.
Коефіцієнт заборгованості (Кзл6) показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених коштів, дає уявлення про кредитоспроможність підприємства та рівень фінансового ризику. Якого можуть зазнати кредитори: чим нижчий коефіцієнт заборгованості, тим краще вони захищені від втрат.
Коефіцієнт заборгованості розраховується діленням загальної заборгованості підприємства на його власний капітал:
К заб = Загальна заборгованість / Власний капітал
Коефіцієнт ліквідності (загальної — Кз.л.,термінової — Кт.л.,,абсолютної — Ка.л.) свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов'язання:
Кз.л.=,Загальні активи підприємства / Поточні короткострокові зобов'язання
Кт.л.,= Грошові кошти + Цінні папери + Дебіторська заборгованість / Поточні грошові зобов'язання
Ка.л =Грошові кошти + Цінні папери / Поточні короткострокові зобов'язання
До поточних (короткострокових) зобов'язань належать короткострокові кредити і розрахунки з кредиторами.
Коефіцієнт оборотності свідчить на скільки ефективно підприємство використовує свої активи.
Коефіцієнт оборотності основних (оборотних) засобів визначається відношенням суми виручки від реалізації продукції до середньої суми основних (оборотних) засобів.
Коефіцієнт прибутковості показує загальну ефективність (ре-зультативність) діяльності підприємства.
Коефіцієнт витрат (КВ) показує прибутковість підприємства щодо обсягів реалізації продукції, його зниження може вказувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва. Для його розрахунку прибуток від операційної діяльності ділять на чисту виручку від реалізації продукції:
Кв = Поп.д. /ЧВ
де Поп.д — прибуток від операційної діяльності;
ЧВ — чиста виручка від реалізації продукції.
ЧВ = Виручка від реалізації — ПДВ - АЗ
Поп.д = ЧВ - Собівартість реалізованої продукції - Адміністративні витрати - Витрати на збут, інвентар.
Окупність інвестицій або активів (Кок..інв.) свідчить про ефективність отримання прибутку за допомогою активів. Показник розраховується діленням прибутку після сплати податків (чистий прибуток) на загальні активи:
Кок..інв. = Чистий прибуток / Загальні активи підприємства
Окупність власного капіталу (Кок.вл.к.) показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами у підприємство. Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал:
Кок.вл.к = Чистий прибуток / Власний капітал
Аналізуючи стан та ділову активність підприємства, ці коефіцієнти порівнюють з показниками конкурентів і визначають зміни, що сталися протягом визначених періодів (динаміку змін).
2. Рух грошових коштів— аналіз цього фактора дає змогу виявити сезонну потребу підприємства у грошових коштах.
Звіт про рух грошових коштів відображає надходження або відплив коштів підприємства за певний період.
Приплив і відплив коштів можна поділити на три категорії :
| Види діяльності | Приплив грошових коштів | Відплив грошових коштів |
| Основна діяльність | -реалізація продукції збільшення кредиторської заборгованості зменшення дебіторської заборгованості | -здійснення витрат зменшення кредиторської заборгованості -збільшення дебіторської заборгованості |
| Інвестиційна діяльність | -продаж основних засобів -продаж акцій інших підприємств | -придбання основних засобів -купівля акцій інших підприємств |
| Фінансова діяльність | -збільшення розмірів позичених коштів -збільшення власного капіталу | Погашення заборгованості -виплата дивідентів |
Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення.
Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство зможе зменшити існуючу заборгованість.
Отже, надання кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задоволений прогнозом.
3. Оцінка ділового середовища підприємства—здійснюється за допомогою таких показників:
• форма власності (вказує на міру ризику повернення кредиту і хто несе відповідальність);
• вид діяльності (визначаються перспективи розвитку);
• постачальники (оцінюється їх надійність);
• конкуренція;
• виробничі потужності (основні засоби);
• керівництво й організація (кваліфікація, досвід керівників, вакансії, ведення сучасних методів управління, маркетингу, контролю);
• сильні й слабкі сторони клієнта — позичальника.
На підставі оцінки кредитоспроможності підприємства й ефективності комерційної угоди банк приймає рішення про можливість видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір .
8. Порядок погашення кредиту— це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами, відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.
За способом погашення позики можуть бути:
• до запитання;
• з погашенням у відповідний термін;
• з довгостроковим погашенням.
За характером погашення кредити поділяють на:
• дисконтні;
• позики, які погашаються поступово;
• позики, які погашаються одноразовим платежем;
• амортизаційні.
Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання „договору підприємства з банком, виходячи:
• з цільового спрямування кредиту;
• обсягів та терміну позики;
• порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства;
• сезонності та циклічності виробництва;
• рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства тощо.
Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.
У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитами і відсотками та надання банком відстрочення погашення кредиту, він має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитною угодою.
Якщо позичальник відмовляється від сплати боргів за позичками, банк стягує їх у претензійно-позивному порядку. Якщо позичальник систематично не виконує зобов'язання щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може звернутися в передбаченому законодавством порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.
З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати таку форму як уступка права вимоги та переказування боргу.
Згідно з Господарським кодексом України в період дії зобов'язань може здійснюватися заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може переказати свої права за зобов'язаннями іншій особі, оформивши це угодою про уступку права вимоги. Уступка права вимоги оформляється письмово угодою з повідомленням про це боржника.
Переказування боргу оформляється письмовою угодою між первинним боржником і новим боржником. Укладення угоди про переказ боргу можливе тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному боржнику.
Тема 9
ОЦІНЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ
ПІДПРИЄМСТВ
1. Оцінювання фінансового стану підприємств, його необхідність і значення. Показники фінансового стану підприємств.
2. Ліквідність підприємства.
3. Платоспроможність підприємства.
4. Фінансова стійкість підприємства.
5. Комплексне оцінювання фінансового стану підприємства.
1.Фінансовий стан підприємства— це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Метою оцінювання фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і використання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.
Основними завданнями аналізу фінансового стану є:
• дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;
• дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;
• об'єктивне оцінювання динаміки та стану ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості підприємства;
• оцінювання становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісне оцінювання його конкурентоспроможності
Однак систематичний аналіз фінансового стану підприємства не завжди має здійснюватись за всіма показниками. Необхідна кількість та види показників обираються залежно від конкретної мети аналізу.
1.Показники оцінювання майнового стану
- Частка активної частини основних засобів , згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби, зростання цього показника в динаміці – позитивна тенденція.
Частка активної частини основних засобів = вартість активної частини основних засобів / вартість основних засобів * 100%
- Коефіцієнт зносу основних засобів = знос / вартість основних засобів за балансом
Цей показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості
- Коефіцієнт оновлення основних засобів = балансова вартість основних засобів, які надійшли за період , що аналізується / балансова вартість основних засобів на кінець періоду
Цей показник показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби
- Коефіцієнт вибуття основних засобів = балансова вартість основних засобів, які вибули / балансова вартість основних засобів на початок періоду
Цей показник показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді , вибула з причини зносу чи ін .
2. Оцінювання ліквідності та платоспроможності:
-Величина власних оборотних коштів= власний капітал +довгострокові зобов”язання - основні засоби та вкладення – поточні активи - поточні зобов”язання
Він характеризує ту частину власного капіталу , яка є джерелом покриття поточних активів.
Маневреність власних оборотних коштів = грошові кошти / функціонуючий капітал
Коефіцієнт покриття загальний = поточні активи/ поточні зобов”язання
Цей показник характеризує співвідношення активів і поточних зобов”язань ( = більше 1)
Коефіцієнт швидкої ліквідності = грошові кошти, розрахунки та інші активи / поточні зобов”язання
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності)= грошові кошти / поточні зобов”язання
Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує , яку величину короткострокових зобов!язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника – 0,2.
Частина власних оборотних коштів у покритті запасів = власні оборотні кошти / запаси та товари
Це вартість запасів , яка покривається власними оборотними коштами (нижня межа – 50%)
Коефіцієнт покриття запасів = стабільні джерела покриття / запаси та товари
Якщо значення цього показника менше за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважається недостатньо стійким.
Коефіцієнт концентрації власного капіталу= власний капітал / активи
Він характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність , чим більший цей коефіцієнт, тим стійкішим і незалежним є підприємство від кредиторів.
Коефіцієнт фінансової залежності = активи / власний капітал(= 1 (100%) , це означає що власники повністю фінансують своє підприємство)
Коефіцієнт довгострокових вкладень = довгострокові кредити + довгострокові позики / власні кошти+ довгострокові кредити + довгострокові позики
Показує, яку частину основних коштів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.
Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:
• балансу;
• звіту про фінансові результати;
• звіту про рух грошових коштів;
• звіту про власний капітал;
• дані статистичної звітності та оперативні дані.
Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємства, за доступністю можна поділити на:
• відкриту — інформація, яка міститься в бухгалтерській звітності та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже, є відкритою;
• закриту — планові та прогнозні показники підприємства, норми, нормативи, ліміти і тарифи, система їх оцінювання та регулювання фінансової діяльності.
З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності. Вона повинна давати:
• оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємства;
• оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів;
• можливість прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.
Фінансовий аналіз— це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних.
Успішність аналізу визначається різними факторами. З відомим ступенем умовності можна рекомендувати п'ять основних принципів, які доцільно мати на увазі, здійснюючи аналіз.
По-перше, перед початком виконання будь-яких процедур необхідно скласти достатньо чітку програму аналізу, включаючи переробку макетів аналітичних таблиць, алгоритм розрахунку показників, потрібних для їх розрахунку і для порівняльної оцінки джерел інформаційного і нормативного забезпечення.
По-друге, схема аналізу повинна бути побудована за принципом "від загального до конкретного". Спочатку дається опис найбільш загальних, ключових характеристик об'єкта аналізу і лише потім починають аналіз окремих випадків.
По-третє, будь-які відхилення від нормативних або планових показників, навіть якщо вони мають позитивний характер, повинні ретельно аналізуватися.
По-четверте, завершеність і цільність будь-якого аналізу, що має економічну направленість, значною мірою визначається обґрунтованістю сукупності критеріїв, що використовуються. Як правило, ця сукупність включає якісні і кількісні оцінки, однак її основу зазвичай складають обчислюванні показники, що мають зрозумілу інтерпретацію і, за можливості, деякі орієнтири (межі, нормативи, тенденції).
По-п'яте, здійснюючи аналіз, не слід без потреби намагатися досягти надмірної точності оцінок. Як правило, найбільшу цінність представляє виявлення тенденцій і закономірностей.
Отже, в сучасних умовах застосовується декілька методів аналізу фінансового стану підприємства і кожний об'єкт господарювання обирає свою систему показників, враховуючи цілі, задачі та користувачів інформації, що аналізується, та будує свою програму аналізу фінансово-господарської діяльності.
2.Ліквідність підприємства — це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань. Вона характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.
Результат розраховується як коефіцієнт ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.
Для визначення спроможності підприємства погасити свої зобов'язання необхідно:
• проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів;
• проаналізувати структуру кредиторської заборгованості підприємства; визначити, є вона "стійкою" чи простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув. Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той акт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.
Фактичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності вважається нормальним у межах 0,2—0,35.
3.Аналіз платоспроможності здійснюється шляхом порівняння наявності і надходження коштів із платежами першої необхідності. Найбільш чітко платоспроможність виявляється при аналізі її за відносно короткий строк (тиждень, півмісяця). Платоспроможність виражається коефіцієнтом платоспроможності, тобто співвідношенням наявних грошових коштів із сумою термінових платежів на визначену дату або на очікуваний період.
Якщо коефіцієнт платоспроможності дорівнює або перевищує одиницю, це означає, що господарюючий суб'єкт платоспроможний. Якщо він менше одиниці, то в процесі аналізу слід встановити причини нестачі платіжних коштів (зниження зростання обсягу виручки, доходів, прибутків, невірне використання оборотних коштів, наприклад великі запаси сировини, товарів, готової продукції).
4.Фінансове стійким вважається таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями. Можна визначити такі типи фінансової стійкості підприємства:
1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється дуже рідко) — коли власні кошти забезпечують запаси й витрати;
2) нормальний стійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;
3) нестійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;
4) кризовий фінансовий стан — коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування, і підприємство наближається до межі банкрутства.
Головним у фінансовій діяльності є правильна організація і використання оборотних коштів. Тому в процесі аналізу фінансового стану питанням раціонального використання оборотних коштів приділяється переважна увага.
Оцінювання фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу таких показників.
Коефіцієнт фінансової стійкості(Кф.с) — показує частку власних джерел та залучених на тривалий строк коштів у загальних витратах підприємства, які можна використати у своїй поточній діяльності без втрат для кредиторів:
Кф.с = Джерела власних коштів + Довгострокові позикові кошти - Використання позикових коштів / Валюта балансу
Теоретичне значення -Кф.с не менше 0,6.
Коефіцієнт фінансової автономії, (Кф.а..)— показує частку власних коштів у загальній сумі заборгованості підприємства:
Кф.а.. = ВК / ЗК
Теоретичне значення Кф.а не менше 0,2.
Коефіцієнт фінансової залежності (Кф.з. )— показує частку залучених коштів із розрахунку на 1 гривню власних коштів позичальника
Кф.з. = ЗК / ВК
де ЗК — залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання); ВК — власний капітал.
Оптимальне теоретичне значення показника не більше ніж 1,0.
Коефіцієнт оборотності балансу (Коб):
Коб = Виручка від реалізації за рік / Середня валюта балансу
Середня валюта балансу визначається як середнє арифметичне цього показника на початок і кінець року.
Коефіцієнт маневреності власних коштів (Км) — характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:
Км = ВК – АН /ВК
це ВК — власний капітал підприємства;
АН — необоротні активи.
Оптимальне теоретичне значення показника .Км не менше ніж 0,5.