Економічна оптимізація забруднення навколишнього середовища

Діяльність промислових підприємств веде до виникнення двох екологічних витрат. По-перше, це економічний збиток, що викликаний викидами або скидами шкідливих речовин і над­ходженням відходів до навколишнього середовища, а по-друге – витрати на відвернення забруднення, тобто витрати. Які пов’язані з природоохоронною діяльністю.

Під економічним збитком від забруднення навколишнього середовища вважається вартісна оцінка фактичних і можливих збитків заподіяних суспільству забрудненням. Економічний збиток вимірюється скороченням доходу суспільства із-за погіршення властивостей природних ресурсів під впливом забруднення. При цьому спектр негативного впливу включає збільшену кількість металу із-за корозії внаслідок забруднення повітря, зниження врожайності сільськогосподарських культур із-за впливу виснаження і ерозії землі, скорочення площ сільгоспугідь, погіршення здоров’я людини і т. д.

Економічний збиток може бути визначено з використанням двох методів: методом прямого рахунку і методом узагальнення опосередкованих оцінок. Оцінка економічного збитку першим методом пропонує здійснювати деталізовані розрахунки впливу забруднення навколишнього середовища на населення, житло­во-комунального і промислового господарства, сільськогоспо­дарські угіддя, водні і лісові ресурси. Оскільки такі розрахунки трудомісткі і потребують великого об’єму вихідної інформації, то на практиці частіше використовується більш простий, але менш точний метод згрупованих опосередкованих оцінок (або укрупнений метод розрахунків за сферами впливу).

Зважаючи на складність оцінки економічного збитку загальний збиток, що наноситься навколишньому середовищу, визначається як сума збитків від забруднення атмосфери (Уа), води (Ув), грунту (Уг) і збитку біоресурсам (Уб).

(гр. од.). (2.6)

Дві складові екологічних витрат взаємо замінюють один одного. Так, економія на природоохоронних витратах, завдає суспільству збитків, пов’язаних з погіршенням природного середовища; відвертаючи збиток суспільство несе витрати з природоохоронної діяльності. Завдання заключається в тому, щоб знайти раціональне співвідношення двох видів затрат.

На представленому рисунку 2.9 приведена функція допусти­мого збитку (крива 1) характеризує додатковий економічний збиток від забруднення навколишнього середовища, що нано­ситься додатковою порцією забруднювача.


Рис. 2.9. Визначення економічного оптимуму забруднення
навколишнього середовища:
1 – граничний збиток від забруднення;

2 – граничні витрати на попередження забруднення;
3 – сумарні екологічні витрати;

x
W
W – об’єм шкідливих речовин, що утворились в процесі виробництва;
Х0 – оптимальний об’єм уловлювання шкідливих речовин; V0 – оптимальний об’єм забруднення;

f – асиміляційна ємність природного середовища

На відрізку від 0 до f збитку не спостерігається, так як природне середовище має можливість асимілювати (поглинати, переробляти) шкідливі викиди без збитку для себе, а значить і для життєдіяльності людей. Об’єм забруднення f характеризує величину асиміляційного потенціалу природного середовища.

У подальшому зі збільшенням об’єму викидів і скидів при­родному середовищу наноситься збиток. Причому кожна додаткова порція забруднення приносить все більший збиток.

На рисунку 2.10 наведена функція граничних природоохо­ронних витрат (крива 2). Точка перетину кривих 1 і 2 визначає економічний оптимум забруднення навколишнього середовища.


Рис. 2.10. Збільшення екологічних витрат при збільшенні виробництва

Вона відповідає рівності граничних природоохоронних витрат і граничного збитку. Рух від точки Vo вліво економічно не вигідно, так, як у цьому випадку на відвернення з битку необхідно витратити більше коштів, ніж сама величина зни­ження збитку. Економія на природоохоронних витратах (рух вправо від точки Vo) приведе до виникнення збитку та пере­вищить цю економію, що також економічно недоцільно.

Сумарні економічні витрати, пов’язані з функціонуванням підприємства, як вже зазначалось вище, визначається сумою збитку і природоохоронних витрат. Їх залежність від об’єму викидів показана на рисунку 2.9 – крива 3.

При збільшенні об’ємів виробництва зростає об’єм відходів виробничого процесу. Крива граничних природоохоронних витрат паралельно зміщується вправо (рис. 2.10) із точки W у точку .

Одночасно переміщується вправо і точка, яка відповідає оптимальному об’єму забруднення, що значить зростання забруднення навколишнього середовища. На величину S збіль­шуються сумарні екологічні витрати. Зростання екологічної складової витрат виробництва є одним із можливих обмежувачів нарощування об’ємів виробництва.

Вплив природоохоронної діяльності на економіку підпри­ємства не обмежується прямим впливом на рівень екологічних витрат виробництва.

Раціональне використання природних ресурсів вигідно з точки зору отримання економії від знижки об’ємів енергії, яка споживається та від споживання інших видів ресурсів, від використання більш низьких ставок плати за ресурси, зниження витрат на ліквідування відходів, скорочення або повної ліквідації штрафів і компенсацій за нанесений збиток.

Менеджмент компаній промислово розвинених держав розглядає екологію як засіб підвищення конкурентоспромож­ності на ринку. За допомогою виробництва і реалізації еколо­гічно чистих товарів компанії мають більш широкі можливості виходу на нові ринки, збільшення долі ринку, зростання об’ємів продажу за рахунок більш високих цін за так звані «зелені» товари.

Стратегічна користь екологічно чистого виробництва вияв­ляється у можливості виходу на зарубіжні ринки збуту, у формуванні культури і філософії підприємства, в основі якої прихильність керівництва і співробітників до екологічних норм і цінностей, що у кінцевому рахунку сприяє створенню приваб­ливого іміджу підприємства і укріпленні «паблик рилешнз».

[Вгору] [Вниз]