Завдання й зміст підготовки руки дитини до письма. Специфіка занять з підготовки руки дитини до письма й методика їх проведення у випускній групі дитячого садка
Протягом дошкільного віку зростає роль слова у формуванні рухових Навичок, що, у свою чергу, підвищує ефективність рухового навчання, навички набувають усвідомленого й узагальненого характеру, знижується кількість помилок, зменшується час, потрібний на засвоєння нових навичок. Усе це сприяє формуванню у дітей старшого дошкільного віку нових, складніших рухових навичок.
Оскільки в основі оволодіння письмом лежить формування рухової навички, просторової орієнтації, розвиток координованих рухів руки й ока, то підготовка руки дитини до письма здійснюється протягом усього часу її перебування в дошкільному закладі і не обмежується тільки написанням елементів літер. Так, уже в молодшій групі використовують дидактичні ігри, спрямовані на розвиток дрібних м’язів пальців руки та формування вміння діяти за вказівкою дорослих: «Кожну намистину — на свою нитку», «Прокоти кульку», «Склади башту», «Побудуємо будинок». У середній групі широко використовують ігри з мозаїкою, розбірними дидактичними іграшками, декоративне малювання.
У старшій групі проводять ігри на розвиток окоміру і дрібних м’язів руки: «Знайди такий самий малюнок», «Відгадай на дотик», «Виклади фігуру», «Підбери палички» та ін.
Корисними вправами для підготовки руки дитини до письма є декоративне малювання фарбами та олівцями, зорові й слухові диктанти, які проводять в усіх вікових групах. Розвивають дрібні м’язи руки й дидактичні ігри з дрібним дидактичним матеріалом: паличками, соломинками, кульками тощо. Для старших дітей вводяться спеціальні вправи, спрямовані на підготовку руки до письма: навчання безвідривних рухів, орієнтування в зошиті тощо.
Отже, підготовка руки дитини до письма передбачає розвиток:
• п’ястка руки та дрібних м’язів пальців;
• координації рухів руки, пальців, очей, передпліччя;
• окоміру (вміння визначати центр, середину, підпорядковувати рухи руки, очей, контролю свідомості);
‘ просторових уявлень (зліва, справа, внизу, над і під лінією, між лініями);
• плавності, точності й ритму рухів;
• уміння проводити протягом 0,5 хв безвідривні лінії олівцем на папері, в зошиті.
Вихователь має звернути увагу й на те, щоб напрям рухів передпліччя, п’ястка і пальців руки був таким, як і при написанні літер.
Розписати хід бесіди після читання художнього твору
Єтокак пример изтехсказокчто в школеможнописать по аналогии
Чудо - груша».
Бесіда за змістом казки.
- Яким було життя чоловіка?
- Що порадили йому люди?
- Чи послухався чоловік людей?
- Що сказала корівка чоловікові у відповідь на його ласку, співчуття?
- Як чоловік розпорядився урожаєм груш?
- Кого зустрів чоловік по дорозі від пана додому?
- Що отримав чоловік від пана за кошик груш?
- Що зробив заздрісний багач?
- Як вчинив хазяїн, коли побачив непритомного багача?
- Як поставились люди до багача?
- Яким було ставлення людей до хазяїна?
БІЛЕТ
Лінгвістика як теоретичне підґрунтя дошкільної лінгводидактики.Функції мови і мовлення.А.К.Маркова про генезис певних функцій мовлення і мови у різні вікові періоди. Лінгвістика (мовознавство, мовознавство; від лат. lingua - Мова) - наука, що вивчає мови. Це наука про природну людську мову взагалі та про всі мовах світу як індивідуальних його представників. У широкому сенсі слова лінгвістика підрозділяється на наукову і практичну. Найчастіше під лінгвістикою мається на увазі саме наукова лінгвістика. Лінгвістика вивчає не тільки існуючі (існували чи можливі в майбутньому) мови, а й людську мову взагалі. Мова не даний лінгвістові в прямому спостереженні; безпосередньо наблюдаеми лише факти мови, або мовні явища, тобто мовні акти носіїв живої мови разом з їх результатами ( текстами) або мовний матеріал (обмежене число письмових текстів на мертвою мовою, яким вже ніхто не користується в якості основного засобу спілкування. Теоретичним підґрунтям для української лінгводидактики залишається мовознавство, основами якого оволодіває кожен майбутній учитель-словесник, зокрема такими його галузями, як когнітивна і комунікативна лінгвістика, лінгвістика тексту, функціональна лінгвістика. Кожна з цих наук має активний вплив на розвиток теоретичної методики навчання української мови – лінгводидактики. методика розвитку рідної мови дітей дошкільного віку як наука зазнала істотних змін передусім за своєю сутністю, що й зумовило її назву - українська дошкільна лінгводидактика.
Мова і мовлення нерозривно повґязані між собою.Мова й мовлення поліфункціональні. Н.Бабич так визначає основні функції мови й мовлення:
Мова | Мовлення |
1. Засіб спілкування й об’єктивації спілкування.2. Засіб пізнання і його об’єктивації.3. Засіб творення нових одиниць мовних підсистем і об’єктивації цього процесу.4. Засіб вираження емоцій, внутрішнього стану людини і волі.5. Засіб створення і об’єктивації словесних художніх образів.= засіб = | 1. Здійснення, реалізація процесу спілкування (комунікативна функція).2. Здійснення процесів пізнання (пізнавальна функція).3. Здійснення процесів творення нових одиниць мовних підсистем.4. Здійснення, реалізація процесу вираження емоцій (емотивна функція).5. Здійснення, реалізація процесу творення художніх образів, творів (естетична функція).= процес= |
У збірнику тез про місце і роль мови в національному відродженні України “Мова і нація”, укладачами якого є В.Іванишин та Я.Радевич-Винницький, пояснюються такі функції мови:
Комунікативна. Експресивна. Ідентифікаційна.
Гносеологічна. МислетворчаЕстетична. Культуроносна.
Під час дитячого розвитку, як підкреслює А. Маркова, вдосконалюється діалогічне, ситуативне мовлення, а також формується контекстове мовлення. Перехід від ситуативного до контекстового мовлення означає не тільки новий етап у мовленнєвому розвитку дитини, а й певне його просування в пізнавальному плані, зокрема оволодіння вмінням вийти за межі безпосередніх ситуацій. У шкільному віці вдосконалюється передусім узагальнювальна функція мовлення. Автор зазначає, що школяр оволодіває системою нових значень, засвоюючи їх не лише на основі власного практичного досвіду та безпосереднього спілкування з дорослими, а за рахунок загальноісторичного досвіду, який висвітлено в навчальних предметах.
2.Методика словникової роботи вдошкільному закладі.принципи словникової роботи.Х-ка методів словникової роботи. Одним із головних завдань мовленнєвого розвитку дитини-до-шкільника є словникова робота. Формування дитячого словника - це тривалий, складний процес кількісного накопичення слів, засвоєння соціальне закріплених значень та вміння доречно використовувати їх у конкретних умовах спілкування. Зміст словникової роботи в дошкільному закладі передусім визначається формуванням словникового запасу, що позначає елементи культури, яку привласнює, освоює дитина, - матеріальний світ (природа і предметне оточення), соціальні відносини, інтелектуальна сфера. Сучасна дошкільна лінгводидак-тика визначає низку принципів словникової роботи на етапі дошкільного дитинства.Принцип єдності розвитку словника з розвитком сприймання, мислення передбачає єдність факту і слова, що позначають явища дійсності. Цей принцип може реалізовуватися лише за умови опертя на активне й діяльнісне пізнання навколишнього світу. При цьому словникова робота поступово ускладнюватиметься відповідно до зростаючих можливостей дітей щодо пізнання світ>', розвитку розумової діяльності. Принцип взаємозв'язку слова і попереднього уявлення конкретизує принцип використання наочності як основи для організації пізнавальної й мовленнєвої активності. Наступний принцип пов'язаний з необхідністю забезпечити взаємозв'язок усіх завдань словникової роботи на кожному занятті та здійснення активної словникової роботи під час виконання усіх розділів програми як на заняттях, так і під час режимних моментів. Лексичній роботі слід приділяти увагу і в повсякденному житті дітей. Тільки за таких умов можна реалізувати усі попередні принципи і забезпечити достатній лексичний та мовленнєвий розвиток дітей.У літературі з лінгводидактики висвітлюються також принципи сенсорно-лінгвістичного розвитку, активної пізнавальної діяльності дітей у засвоєнні слова, національної спрямованості словникової роботи. Формування словника у дошкільному віці відбувається постійно в різних видах діяльності через активне пізнання дитиною довкілля та спілкування з тими, хто її оточує. Методи стимулювання лексичного розвитку можна поділити на дві великі групи: методи і прийоми збагачення словникового запасу та методи сприяння освоєнню дітьми смислу слова та активізації словника. До першої групи методів належать екскурсії-огляди, екскурсія, спостереження за об'єктами, розглядання картин, картинок, предметів, художнє читання, розповідь, бесіда, полілог і дидактична гра з картинками, іграшками, предметами. До другої групи методів та прийомів належать передусім лексичні вправи, дидактичні ігри, загадування й відгадування загадок, тлумачення значення слів і словосполучень, запитання як спосіб активізації мислення та мовлення дітей. методи словникової роботи.1.Розмова з дітьми . У дитячому саду і в школі можна розмовляти з кожним з дітей частіше, ніж зазвичай це робиться, треба йти назустріч поривам дітей ділитися своїми переживаннями, думками, вислуховувати їх, розпитувати, відповідати на їхні запитання, по можливості супроводжувати промовою всі прояви життєвого спілкування з дитиною , чого ми часто не робимо. 2.Доручення і завдання. Дитині дається певне доручення. Бажано, щоб таке доручення мало практичне, дитиною усвідомлюване значення. Таким чином, до активності залучаються увагу, інтелект, пам'ять, моторика, мова. 3.Бесіди 4Розповіді по картинках.5.Читання6. ЛистиЛисти грають істотну роль в житті людини, і дітей треба тренувати з ранніх років у цій формі викладу власних думок. Це прекрасний шлях до розвитку їхньої мови.
3.Розписати хід заняття ознайомлення з реченням.Тема: Ознайомлення зі словами.Мета: пояснити дітям, що мова складається зі слів; слова звучать по-різному. Навчити складати речення з 2-4 слів, визначати місце слова в реченні. Навчити дітей промовляти скоромовки та виділяти в них звуки, які найчастіше трапляються.
Матеріал: іграшки (лялька, меблі, посуд, книжка, машина, човен, літак), малюнки із зображенням режимних процесів (хлопчик встає з ліжка, одягається, робить зарядку, вмивається, снідає, йде до школи чи дошкільного закладу).Хід заняття: вихователь показує предмети, пропонує дітям голосно, виразно назвати їх, повторити слова м'яч, мак. Потім читає коротенькі вірші-загадки, а діти додають останнє слово:Біласвинка Рожева спинка, У неї поросяток Аж цілий... (десяток).
Вихователь пропонує дітям назвати словами те, що вони бачать навколо себе. (Діти називають іграшки, меблі, їх призначення). Пояснює, що слова поєднуються в речення, які можуть складатися з 2-3 і більше слів. Розповідає казку «Курочка ряба», виділяє інтонаційно кожне речення. Для аналізу пропонує речення: Жили собі дід та баба.Вихователь може запропонувати дітям скласти розповідь за картиною «В лісі». Спочатку вони відповідають на запитання: «Куди прийшли діти?», «Що вони тримають у руках?», «Що робить хлопчик?». Потім складають короткі розповіді, аналізують речення.Діти складають речення з 2-4 слів за малюнками, які відображають режимні процеси, вказують на кількість слів у реченні, виділяють у ньому перше, друге, третє слово. Наприкінці заняття дітям пропонують скоромовки («Босий хлопець сіно косить, роса росить босі ноги» та ін.). Вихователь учить вимовляти їх у різному темпі: спочатку повільно, а потім дедалі швидше. Запитує, який звук у скоромовці трапляється найчастіше, в яких словах є звук с? Пропонує послухати ще одну скоромовку: «Перепел, перепілка, перепеленя». Діти промовляють її так само, як першу, називають звуки, які у словах повторюються найчастіше.Вихователь підсумовує: «Ми розмовляємо реченнями, словами. Слова в реченні стоять одне за одним. У словах чуємо різні звуки, отже, слова звучать по-різному».
БІЛЕТ
1.Поняття звязного мовлення,його функції.Текст як словесно виражений продукт мовленнєво-розумової діяльності дитини.Види зв’язного мовлення,їх особливості. Завдання розвитку зв'язного мовлення посідає головне місце в загальній системі роботи з розвитку мовлення в дошкільному навчальному закладі. Навчання зв'язного мовлення є водночас і метою, і засобом практичного опанування мовою. Зв'язне мовлення має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, воно позитивно впливає на формування таких її важливих особистісних якостей, як комунікабельність, доброзичливість, ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв'язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, встановлювати контакт з тими, хто її оточує, ініціювати власні ідеї, брати участь у різних видах дитячої творчості. У створенні зв'язного мовленнєвого продукту науковці виокремлюють діяльнісний та особистісний компоненти. Діяльнісний компонент зумовлюється процесами утворення й сприймання повідомлення, регуляції та контролю власної мовленнєвої діяльності. Особистісний - тим, що в мовленні особа виявляє свою індивідуальність - характер, темперамент, рівень загальної культури. результатом, продуктом зв'язного мовлення є текст- словесно виражений продукт мовленнєво-розумової діяльності людини, якому властива завершеність, структурна цілісність, цілеспрямованість та прагматична настанова. Зв'язне мовлення виконує низку важливих функцій, головною з яких є комунікативна, що реалізується у двох основних формах - діалозіта монолозі.Кожна з цих форм має свої специфічні особливості, які зумовлюють зміст і характер методики їх формування. Лінгвістика протиставляє діалогічне та монологічне мовлення, виходячи з їх різної комунікативної спрямованості, лінгвістичної та психологічної природи.Діалог- форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються ре-пліками-висловлюваннями. Він відбувається у певній ситуації та супроводжується активною й виразною інтонацією, мімікою, жестами. Співрозмовникам знайомий спільний предмет розмови, тому думки та судження стислі, неповні, іноді фрагментарні, До лінгвістичних характеристик діалогу належать; розмовна лексика, фразеологія; уривчастість, недомовленість, скороченість; наявність простих та складних безсполучникових речень; імпровізаційний, реактивний характер висловлювань. Монолог- мовлення однієї людини, орієнтоване на сприймання його іншими людьми, яке не передбачає миттєвого, безпосереднього відгуку слухачів. Орієнтація на слухача вимагає зрозумілості та змістовності мовлення, адже інформація, яку бажає висловити мовець, невідома іншим. До лінгвістичних характеристик монологу належать: застосування переважно літературної лексики; розгорнутість висловлювання; наявність ускладнених синтаксичних конструкцій; прагнення до чіткого граматичного оформлення зв'язності на основі розгортання системи елементів зв'язку; певна завершеність.2.Театралізована діяльність дошкільників,її особливості,виховне і розвивальне значення.Види театралізованих ігор.Різні підходи до визначення видів театралізованих ігор дітей дошк.віку. Театралізована діяльність у дошкільному віці - один із найефективніших засобів педагогічного впливу на розвиток особистості дитини. Вона сприяє розвитку у дошкільнят фантазії, виникнення у їхній уяві яскравих образів літературних героїв, казкових персонажів. Крім того, малюки вдаються до виразного втілення психологічних особливостей персонажів, самостійно добирають для них засоби мовленнєвої( інтонації) та зовнішньої виразності ( виразні рухи: рук - жести, обличчя - міміка, всього тіла - пантоміміка). У театралізованої грі здійснюється емоційний розвиток: діти знайомляться з почуттями, настроями героїв, освоюють способи їх зовнішнього вираження, усвідомлюють причини того чи іншого настрою. Велике значення театралізованої гри і для мовного розвитку (вдосконалення діалогів і монологів, освоєння виразності мови). Нарешті, театралізована гра є засобом самовираження і самореалізації дитини. Однією з важливих складових театралізованої діяльності є театралізована гра. Характерними особливостями театралізованих ігор є літературна чи фольклорна основа їх змісту та наявність глядачів (Л. В. Артемова, Л. В. Ворошніна, Л. С. Фурміна і ін). Їх можна розділити на дві основні групи: драматизації і режисерські (кожна з них, у свою чергу, поділяється на кілька видів). В іграх-драматизація дитина, виконуючи роль як «артиста», самостійно створює образ за допомогою комплексу засобів вербальної і невербальної виразності. Видами драматизації є ігри-імітації образів тварин, людей, літературних персонажів; рольові діалоги на основі тексту; інсценування творів; постановки вистав за одним чи кількома творами; ігри-імпровізації з розігрування сюжету (або кількох сюжетів) без попередньої підготовки В режисерській грі «артистами є іграшки чи їх заступники, а дитина, організовуючи діяльність як «сценарист і режисер», управляє «артистами». «Озвучуючи» героїв і коментуючи сюжет, він використовує різні засоби вербальної виразності. Види режисерських ігор визначаються відповідно до різноманітністю театрів, які використовуються в дитячому садку: настільний, площинний і об'ємний, ляльковий (Бібабо, пальчикові, маріонеток) і т.д. Різноманітність театралізованих ігор представлено в розділі «У грі дитина розвивається, пізнає світ, спілкується »програми« Дитинство »(автор кандидат педагогічних наук, професор Т.Н. Бабаєва). Спільним для них усіх є наявність глядачів. Крім того, вони являють собою «рубіжний» вид діяльності, тісно пов'язаний з літературній і художній творчості (А. Н. Леонтьєв). Театралізовану гру (особливо гру-драматизацію) характеризує перенесення акценту з процесу гри на її результат, цікавий не тільки учасникам, а й глядачам. Її можна розглядати як різновид художньої діяльності, а отже, розвиток театралізованої діяльності доцільно здійснювати в контексті художньої діяльності. Генезис становлення останньої розкрито НА Ветлугіной. З її точки зору, художня діяльність складається з трьох етапів: сприйняття, виконання (як розвитку спеціальних умінь) і творчості. Саме ця концепція покладена в основу технології реалізації змісту розділу «Дитина в світі художньої літератури, образотворчого мистецтва та музики »програми« Дитинство ». система роботи з розвитку театралізованої діяльності ділиться на три етапи: • художнє сприйняття літературних та фольклорних творів; • освоєння спеціальних умінь для становлення основних ( «актор», «режисер») і додаткових позицій ( «сценарист», «оформлювач», «костюмер »); • самостійна творча діяльність. Педагогічна завдання ускладнюється синтетичною природою театралізованої діяльності, у якої сприйняття, мислення, уява, мова виступають у тісному взаємозв'язку один з одним і виявляються в різних видах дитячої активності (мовна, рухова, музична та ін.) Значить, театралізована діяльність інтегративна, причому активність і творчість проявляються в трьох аспектах. По-перше, у створенні драматичного змісту, тобто в інтерпретації, переосмислення заданого літературним текстом сюжету або творі варіативного або власного сюжету. По-друге, у виконанні власного задуму, тобто в умінні адекватно втілювати художній образ за допомогою різних засобів виразності: інтонації, міміки, пантоміміки, рухи, мотиву. По-третє, в оформленні вистави - у створенні (підбір, виготовлення, нестандартне використання) декорацій, костюмів, музичного супроводу, афіш, програмок.
3.Написати етапи заняття підготовки руки дитини до письма.Оскільки в основі оволодіння письмом лежить формування рухової навички, просторової орієнтації, розвиток координованих рухів руки й ока, то підготовка руки дитини до письма здійснюється протягом усього часу її перебування в дошкільному закладі і не обмежується тільки написанням елементів літер. Так, уже в молодшій групі використовують дидактичні ігри, спрямовані на розвиток дрібних м'язів пальців руки та формування вміння діяти за вказівкою дорослих: «Кожну намистину - на свою нитку», «Прокоти кульку», «Склади башту», «Побудуємо будинок». У середній групі широко використовують ігри з мозаїкою, розбірними дидактичними іграшками, декоративне малювання.У старшій групі проводять ігри на розвиток окоміру і дрібних м'язів руки: «Знайди такий самий малюнок», «Відгадай на дотик», «Виклади фігуру», «Підбери палички» та ін.Заняття з підготовки руки дитини до письма проводять індивідуально з кожною дитиною один раз на тиждень у зручний для неї час. Вони потребують дотримання певних вимог. Насамперед дітей потрібно посадити за двомісними столами так, щоб столи і стільці відповідали їхньому зросту. При цьому ноги дитини мають стояти на підлозі під кутом 45°, рівно. Слід стежити за тим, щоб діти не ставили ноги під стілець, не витягували їх уперед, не виставляли вбік.Сидіти за столом потрібно рівно, не лягати на нього і не обпиратися на спинку стільчика. Відстань від грудей дитини до краю стола має дорівнювати ширині долоні, тобто 3-4 см. Відстань від очей до зошита -ЗО см. Джерело світла має бути зліва. У дошкільному закладі діти пишуть кольоровими олівцями, простим м'яким олівцем з коротким вістрям чи кульковою ручкою. Олівець рекомендується брати так, як ручку в школі, - трьома пальцями: великим, вказівним і середнім. Великий і середній тримають олівець, а вказівний притримує його зверху. Олівець рекомендується тримати вільно, не затискаючи між пальцями. Вказівний палець не слід згинати. Кінець олівця має бути спрямований у праве плече. Тримати його потрібно на відстані 2,5-3 см від загостреного кінця.Вихователь має звернути увагу й на те, щоб напрям рухів передпліччя, п'ястка і пальців руки був таким, як і при написанні літер.
БІЛЕТ
1. Прийоми розвитку українського мовлення. Прийом є частиною методу і засобом його реалізації. На відміну від методу, один і той самий прийом може обслуговувати різні методи. Наприклад, запитання як прийом навчання входить до складу таких методів, як бесіда, спостереження, екскурсія, розглядання предметів, розглядання картин, читання оповідань тощо. У той самий час один метод можуть обслуговувати кілька прийомів. Так, у дидактичній грі використовуються прийоми пояснення, запитання, вказівки, показ, ігрові прийоми. Під час екскурсії прийомами є спостереження, запитання, показ, відповіді, вказівки, доручення, ігрові прийоми.
Прийоми розвитку мовлення поділяються на чотири групи:1) інтелектуальні (прийоми розумової діяльності);2) словесні;3) ігрові;4)практичні.
До інтелектуальних прийомів належать ті, що стимулюють розумову діяльність дітей, - це зіставлення, порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, диференціація. Ці прийоми використовуються на заняттях із розвитку українського мовлення під час уведення нової лексики, артикуляції нових звуків, засвоєння літературної вимови слів української мови.
Прийом класифікації використовується з метою закріплення вивченої лексики в дидактичних іграх та вправах. Наприклад, у дидактичній грі «Кожній речі своє місце» дітям пропонується розкласти картинки на чотири купки: 1) посуд; 2) продукти; 3) одяг; 4) взуття.
Класифікуючи предмети, діти водночас використовують й Інші інтелектуальні прийоми такі, як аналіз, синтез, узагальнення.
До словесних прийомів належать зразок розповіді вихователя, запитання, мовленнєвий зразок (чи мовленнєва модель), словесні доручення, повторення, розповідь вихователя, підказка, нагадування, читання віршів (їх уривків), пояснення.
Серед ігрових прийомів використовують ігрові уявлювані ситуації, сюрпризні моменти, ігрові дії, мовленнєві команди.
До практичних прийомів розвитку українського мовлення належать вправляння, побудова діалогів, імітація, показ артикуляції звуків.
2. При формуванні уявлень про слово можна виділити два основних моменти: вичленення слова з потоку мови і розкриття слова як самостійної смислової одиниці.
З терміном «слово » діти починають знайомитися в середній групі в процесі спілкування , при виконанні різноманітних мовних вправ з навчання звуковимовлянню , збагаченню словника . Вирази «Послухай , як я скажу це слово» , «Скажи слово ... правильно »та інші часто використовуються педагогом. У старшій і підготовчій до школи групах (а за деякими рекомендаціями з другої половини року в середній проводиться спеціальна робота з ознайомлення дітей з поняттям « слово».
З метою виділення слів з потоку мови використовуються різноманітні ігрові вправи , в яких діти словами називають різні предмети та іграшки , їх властивості та якості.
З поняттям «слово » можна знайомити дітей засобами художньої літератури , за допомогою тих творів, у яких слову належить велика роль. Г. А. Тумакова рекомендувала такі твори: казку бр . Грімм « Горщик каші » , російську народну казку « По щучому велінню » ; « Айболит » , К. Чуковського ; «Чарівне слово » В. Осєєва ; «Гра в слова » А. Бар- то ; « Підкажи слівце » Є. Сєрової ; « Про слова різноманітних , однакових і різних» Я. Козловського.
З цією ж метою використовують ігри , ігрові дії в яких визначаються словами, які можна або не можна вимовляти : « Фанти» , «Чорне і біле» , « Телефон » , «Луна», «Скажи навпаки».
Уявлення про слові закріплюється в різноманітних словникових вправах , вправах на словотвір . Одночасно вони допомагають звернути увагу дитини на смислову сторону слова ( слово позначає предмет , ознака , дія) . У формулюваннях завдань до вправ вихователь вживає слово слово: « Підбери слово , близьке за значенням слову радісний. Скажи слово , протилежне за змістом слову сумний »та ін
Для порівняння зі словами, що мають певний сенс , Ф. А. Сохін рекомендує вимовити яке-небудь звукосполучення ( ил , ра ) , запитати , чи зрозуміло , що воно означає. Потім пояснити: «Це не слово , а просто звуки , які нічого не значать , не мають сенсу. Кожне слово має значення , сенс ». Далі прочитати вірш І.Токмаковой « Плим ».
Ложка - це ложка ,Ложкою суп їдять.
Кішка - це кішка ,У кішки сім кошенят ,
Ганчірка - це ганчірка ,Ганчіркою витру стіл.
Шапка - це шапка ,Одягнувся і пішов .
А я придумав слово ,Смішне слово - плим .
Я повторюю знову -Плим , плим , плим .
Ось стрибає і скаче Плим , плим , плим ,
І нічого не значитьПлим , плим , плим .
Таким чином , у дітей виховується увага до слова ; вони практичним шляхом засвоюють значення слова слово , сприймають його як самостійну одиницю мовлення , починають правильно використовувати у своїй промові .
Вгадай слово.
На початку гри ведучий починає давати визначення якогось предмета . Учасники повинні здогадатися , що саме він має на увазі. Зрозуміло , ведучий повинен охарактеризувати предмет з неабиякою часткою гумору. Можна згадувати не тільки предмет , а й дію. Інакше кажучи , учасники гри повинні вгадати якесь слово .
1 . Який предмет зігріває людей холодною зимою на вулиці? Підказка: цей же предмет робить їх схожими на пухнастих звірів.Відповідь : шуба.
2 . Під час якого свята в будинках виявляється щось колюче, зелене ?
Відповідь : під час Нового року в будинках виявляється ялинка.
3 . Які страви найбільше люблять діти ?
Відповідь : солодкі .
4 . Як називається будинок для риб , який часто зустрічається в людських будинках?
Відповідь : акваріум.
5 . Як дівчаткам вдається за кілька хвилин «виростити» довгі й пухнасті вії ?
Відповідь : нафарбувавши їх тушшю.
6 . Як називається предмет , що допомагає дівчаткам дуже маленького зросту вирости в своїх очах і в очах оточуючих?
Відповідь : туфлі на високих підборах .
7 . Які слова не хотів би почути учень , стоячи біля дошки ?
Відповідь: « Сідай , два ».
8 . Який одяг можуть носити і хлопчаки , і дівчата ?
Відповідь : штани , джинси.
9 . Як називається частування , без якого святковий стіл здається занадто скромним і порожнім ?
Відповідь : великий і красивий торт.
10 . Що роблять діти , коли стають старше?
Відповідь : зростають .
Питання ви можете продовжити на власний розсуд.
БІЛЕТ
1.Буквоскладальний синтетичний метод переважно використовується під час навчання дітей грамоти в сім'ї. Його суть полягає в тому, що батьки знайомлять дітей з алфавітом і на основі складання окремих букв намагаються сформувати навичку читання (бе + а — ба). Як правило, використання цього методу не має позитивних наслідків. Малюк може швидко запам'ятати назви окремих букв, однак не спроможний у такий спосіб усвідомити, як відбувається процес їх злиття у склад. Це один із перших і найбільш непродуктивних методів навчання грамоти. З історії відомо, що в такий спосіб діти опановували грамоту протягом трьох років.
На сьогодні досить поширеними в навчанні грамоти дітей раннього віку є технології, побудовані на основі використання методу цілих слів (О. Декролі, Г. Доман, В. Дмитрієва, В. Ліщук). Вони орієнтують на те, що процес навчання грамоти має здійснюватися паралельно з мовленнєвим розвитком дітей. Оскільки дитина після шести місяців починає розуміти мову дорослого, то саме з цього віку, на думку авторів, слід не лише показувати і називати оточуючі предмети, а й записувати їхні назви на окремих картках. Таким чином, дитина матиме можливість фіксувати свою увагу не лише на предметі, а ще й на слові, яке його позначає. Пам'ять дитини буде паралельно фіксувати образ і слово. Далі картки систематизуються за тематичними групами і показуються дитині кілька разів протягом дня. Після опрацювання карток переходять до читання словосполучень, речень, рукотворних книг.
Як свідчить практика, далеко не кожний досягає успіху в цій діяльності. Це пов'язано з тим, що вся робота будується на основі механічного запам'ятовування, яке призводить до швидкого забування. Якщо, наприклад, дитина захворіла і дорослий не проводив із нею занять протягом кількох днів, усе треба починати спочатку.
Метод цілих слів — це провідний метод навчання читання англійською мовою, у якій вимова і написання більшості слів не збігаються. Це вимагає від дітей запам'ятовування значної кількості графічних образів слів. Для української ж графіки провідним є складовий принцип (його сутність буде детально розкрита дещо пізніше).
Із 1989 року в дитячих садках України почали використовувати складову методику навчання грамоти, вдосконалену М. О. Зайцевим відповідно до сучасного стану розвитку науки. За даними автора результати апробації розробленої ним технології показали, що діти 2—3 років опановують грамоту за 6 місяців; діти 4—5 років — за 3 місяці; діти 6 років — за 1—2 місяці.
Навчання грамоти за цією методикою будується на основі використання складових таблиць і кубиків. Дітей не знайомлять окремо з буквами, запам'ятовування відбувається блоково на основі роботи зорового і слухового аналізаторів. Опанування навички читання здійснюється через письмо (діти «пишуть», показуючи слова на таблиці або складаючи їх із кубиків). Навчання відбувається в процесі ігрової діяльності, діти мають можливість вільно рухатися і виконувати цікаву роботу з кубиками.
Однак слід мати на увазі, що недостатній розвиток у дитини зорової пам'яті негативно позначається на результатах навчання.
Найпоширенішим у навчанні дітей грамоти в сучасних дошкільних закладах є звуковий аналітико-синтетичний метод (К. Ушинський, Д. Ельконін, О. Бугрименко, Л. Журова, Г. Тумакова, Г. Цукерман та інші). Його використання регламентується чинними програмами навчання і виховання в дошкільних закладах. Це дозволяє забезпечувати наступність у роботі між школою і дошкільним навчальним закладом, оскільки переважна більшість шкільних букварів побудована на основі використання саме цього методу.
Навчання за цим методом поділяється на три періоди: добукварний (підготовчий), букварний, післябукварний. У дошкільному закладі протягом двох років (середня, старша група) реалізуються завдання підготовчого періоду. Навчання в середній групі спрямоване на розвиток фонематичного слуху і мовленнєвої уваги дітей, що готує їх до опанування звукового аналізу слів.
У старшій групі діти набувають уміння виділяти окремі речення і слова з мовного потоку, удосконалюють навички звукового аналізу слів, диференціації голосних, твердих і м'яких приголосних звуків. Вони отримують знання про складову будову слів, про словесний наголос. Навчання грамоти за звуковим аналітико-синтетичним методом будується на основі використання значної кількості доступних дошкільникам дидактичних ігор і сприяє розвитку активної розумової діяльності, працездатності, морально-вольових та естетичних якостей особистості дитини.
2. У молодших групах науковці рекомендують проводити два види занять: 1) первісне ознайомлення з предметом; 2) поглиблення знань про предмети. Кожний вид занять мак свою специфіку.
На заняттях з первісного ознайомлення з предметом потрібно правильно організувати увагу дітей щодо сприйняття предмета, формування уявлень про нього і відповідного словника. Найефективнішими засобами при цьому є привертання уваги дітей до самого предмета або дії та слів, якими вони позначаються. Вихователь називає предмет тільки тоді, коли на ньому сконцентрована увага дитини. Слово виступає як знак предмета. Встановлюється зв’язок між словом і уявленням про предмет. Вихователь створює пошукову ситуацію, пропонує запитання на зразок: де лялька (м’яч)? Увідповідь па запитання він показує предмет і повторює слово. Потім при появі чи зникненні предмета це слово повторює дитина.
Діти закріплюють слово на заняттях. За вказівкою вихователя вони обирають предмет серед інших, називають його, виконують з ними різні дії.
На заняттях з поглиблення знань про предмет формується цілісне уявлення дитини про нього: встановлюється зв’язок між призначенням предмета та його будовою, матеріалом, з якого він зроблений; визначаються видові особливості предмета. До методики проведення занять ставляться такі вимоги (за Є. Тихєєвою):
• пізнавальна діяльність має грунтуватися на практичних завданнях, з домінуванням ігрових прийомів;
• предмети мають бути добре знайомі дітям (ті, призначення яких їм відоме і, які вони вже використовували);
• додаткові предмети слід добирати так, щоб у них не вистачало певної деталі, що робить їх непридатними для діяльності; спрямовувати увагу дітей на визначення, якої частини не вистачає, та спроби пояснити причини цього;
• діти мають активно діяти з предметами, мотивувати свій вибір, обираючи потрібне; керівництво пізнавальною і мовленнєвою діяльністю вихователь здійснює шляхом вказівок стосовно необхідних дій і запитань.
На заняттях вихователь використовує методи розглядання і обстеження предметів.Ознайомлення з предметом відбувається поетапно:
• ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета та його призначенням;
• сприйняття частин, деталей предмета;
• знайомство з властивостями та якостями предметів, матеріалами, з яких вони зроблені(скло, папір, дерево, метал; скло — прозоре, крихке, б’ється; папір — мнеться, рветься, розмокає)’,
• визначення зв’язку між матеріалом, з якого зроблений предмет, та його функціональним призначенням.
3.БукваЛМета:
1. Ознайомити дітей з новою буквою «Л» та її звуковим значенням (Л).
2. Закріпити правильну вимову звуку (Л) в складах, словах, реченнях.
Обладнання: друковані літери, предметні картинки (пенал, колобок, вокзал, лопата, калина, калина), зображення лисички, макет квітки, посібник для утворення та читання складів
Вивчення нового матеріалу.
А)Виділення звуку (Л) з вірша.
Ходять лелеки по лузі,
Ходять лелеки у тузі:
Завтра у вирій далекий
Будуть летіти лелеки.
(М. Познанська)
Називання слів зі звуком (Л). Спостереження за вимовою, віднесення до приголосних, позначення фішками.
Б) Відгадування загадок.
Мию, мию без жалю,
Мию там, де брудно.
Цю роботу я люблю,
Та від неї худну.
(Мило)
В) Звуко – буквений аналіз слів – відгадок: лелека, мило, млин.
Г) Розглядання предметних малюнків і визначення позиції звуку (Л) в словах.
Малюнки: калина, колобок, лопата, колос, вокзал, пенал.
Д) Аналітико – синтетичні вправи зі звуком (Л).
1) Утворення складів із звуком (Л):
(Л), (А) – ЛА
2) Аналіз складів:
ЛЕ – (Л), (Е)
Білет 21
1.Навчання дітей розповідання за картинами. Значення картин у навчанні розповідання. Види картин, що використовують в навчальному процесі дошк. Закладу.: Роботи з навчання дітей творчого розповідання за картиною рекомендується проводити, починаючи з 2-ої молодшої групи дитячого саду. 2. При підборі сюжету необхідно враховувати кількість намальованих об'єктів: чим молодші діти, тим менше об'єктів має бути зображено на картині. 3. Після першої гри картина залишається у групі на весь час занять з нею (дві-три тижні) і постійно перебуває в полі зору дітей. 4. Ігри можуть проводитися з підгрупою або індивідуально. При цьому не обов'язково, щоб всі діти пройшли через кожну гру з даною картиною. 5. Кожен етап роботи (серія ігор) слід розглядати як проміжний. Результат етапу: розповідь дитини з використанням конкретного розумового прийому. 6. Підсумковим можна вважати розгорнуту розповідь дошкільника, побудований ним самостійно за допомогою засвоєних прийомів.У дитячому садку проводяться два види таких занять: розгляд картин з бесідою про них і складання дітьми оповідань на матеріалі картин.Відповідно до «Програми виховання в дитячому садку» заняття по розгляданню картин проводяться у всіх вікових групах. Але якщо діти молодшого та середнього віку вчаться описувати картини, спираючись на питання педагога, то в старшій і підготовчій до школи групах основна увага приділяється самостійному розповідання. Дитина дошкільного віку любить розглядати картини і розповідає про них жваво і зацікавлено. Велико його бажання поділитися своїми враженнями з оточуючими про те, що він бачить. Розглядаючи картину, маленька дитина весь час говорить. Педагог повинен підтримувати цей дитячий розмову, повинен сам говорити з дітьми, шляхом навідних запитань керувати їх увагою та мовою ».
Таким чином, розгляд картини спонукає дитину до мовної активності, обумовлює тему і зміст оповідань, їх моральну спрямованість. Ступінь зв'язності, точності, повноти оповідань багато в чому залежить від того, наскільки правильно дитина сприйняв, осмислив і пережив зображене, наскільки ясними і емоційно значущими стали для нього сюжет і образи картини. Передаючи в оповіданні зображене на картині, дитина з допомогою вихователя вчиться співвідносити слово із зорово сприймаються матеріалом. Він починає зосереджувати увагу на відборі слів, на практиці засвоює, як важливо точне слово-позначення і т. п. У навчанні дітей розповідання за картиною прийнято виділяти декілька етапів. У молодшому віці здійснюється підготовчий етап, який має своєю метою збагатити словник, активізувати мова дітей, навчити їх розглядати картину і відповідати на запитання вихователя. У середньому дошкільному віці дітей вчать складати описові розповіді з предметним і сюжетним картинки, спочатку з питань вихователя, а потім самостійно. Старший дошкільний вік характеризується збільшеною мовної і мисленнєвої активністю дітей. Тому дитина може самостійно або з невеликою допомогою педагога складати не тільки описові, але і розповідні розповіді, придумувати початок і кінець сюжету картини.Головна складність організації і проведення роботи з картиною як з цілісною системою з дітьми 4-7 років полягає в тому, що у них ще не сформовані класифікаційні та системні вміння роботи з конкретним об'єктом. Тому необхідно паралельно здійснювати роботу в даному напрямку з будь-яким (не обов'язково зі всіма) об'єктом, зображеним на цій же картині.
2 методика роботи з казкою . види з-ть з казкою.Підготовка вихователя до прочитання чи розповідання казки.З програми видно, що казка займає велике місце в читанні молодших школярів. Їх виховне значення величезне. Вони вчать скромності, безкорисливості, ввічливості, висміюють вади, що зумовило їх сатиричну спрямованість. Робота над казкою проводиться так само, як і над розповідями, але у казок є свої особливості: бувають чарівні, побутові, про тварин і фантастичні казки. Існують наступні рекомендації при читанні казок. 1. Зазвичай перед читанням казки проводиться невелика підготовча бесіда (можна запитати, які казки бувають, які читали; організувати виставку казок). Перед читанням казок про тварин можна нагадати про звички тварин, показати ілюстрацію цих тварин. 2. Казку читає зазвичай вчитель, але бажано її розповідати. 3. Роботу над казкою вести як над реалістичним розповіддю, не растолковивая, що «так у житті не буває», що це вигадка. 4. Казку можна використовувати для складання характеристик і оцінок, так як персонажі казок зазвичай є виразниками однієї - двох характерних рис, яскраво розкриваються у їхніх вчинках. 5. Не переводити мораль казки в область людських характерів і взаємин. Дидактизм казки настільки сильний, яскравий, що діти самі роблять висновки: «Заслужено жабі - не треба хвалитися» (казка «Жаба - мандрівниця»). Якщо діти прийдуть до подібних висновків то можна вважати, що читання казки досягло мети. 6. Специфіка фольклорної казки в тому, що вона створювалася для розповідання. Тому прозові казки переказуються якомога ближче до тексту. Розповідання повинно бути виразним. Хорошим прийомом підготовки до нього є читання казки в особах. Інсценування казок в позакласний час допомагає висловлювати казковий характер, розвиває мову та творчі здібності у дітей.
7. Казка використовується і для навчальних робіт зі складання планів, так як вона чітко членується на сцени - частини плану, заголовки легко відшукуються в тексті казки. Учні I - II класів охоче малюють картинний план. 8. Зазвичай читання казки про тварин не вимагає ні якої підготовки, але іноді слід нагадати в бесіді про вдачі і звички тварин. Якщо читається казка про природу, близькою дітям то використовується матеріал екскурсії, записи в календарях природи, тобто спостереження і досвід. 9. У зв'язку з читанням казки можливе виготовлення ляльок, декорацій для лялькового театру, фігурок звірів і людей для тіньового театру. 10. Слід вести елементарні спостереження над особливостями композиції казки, тому що ці спостереження підвищують свідомість сприйняття казки дітьми. Уже в I - II класах діти зустрічаються з казковими прийомами триразового повтору і зауважують, що це допомагає запам'ятати казку. При читанні казок застосовуються такі види робіт: - Підготовка до сприйняття казки; - Читання казки; - Обмін думками про прочитане; - Читання казки по частинах і їх розбір; - Підготовка до розповідання; - Узагальнююча бесіда; - Підведення підсумків; - Завдання дітям на будинок.2\2ВИДИ ЗАНЯТЬ• КОМПЛЕКСНІ ЗАНЯТТЯ: складається з декількох взаємопов’язаних між собою частин, які підкоряються єдиній меті, доповнюють одна одну, складають одне ціле. Як правило, матеріал до комплексного заняття добирається з одного розділу програми.• ТЕМАТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ: підпорядковано одній темі: вихованню звукової культури мовлення або формуванню граматично правильного мовлення• КОМБІНОВАНЕ ЗАНЯТТЯ Складається з декількох частин, майже не пов’язаних між собою. Можуть комбінуватися різні види діяльності дітей. До кожної частини комбінованого заняття повинні висуватися завдання, які вирішуються впродовж заняття.• ДОМІНАНТНЕ ЗАНЯТТЯ Будується на основі комбінованого, коли вихователь приділяє увагу якомусь питанню, проблемі, розділу, тобто робиться акцент тільки на одному (будь-якому) виді діяльності з дітьми (цей вид домінує). Інші види діяльності виступають як допоміжні. Домінантні заняття можуть мати тему та сюжет.• СЮЖЕТНО-ДИНАМІЧНІ ЗАНЯТТЯ Частіше за все проводяться в ігровій формі, характеризуються тим, що виконання дитиною (або дорослим) будь-яких дій підпорядковано визначенню сюжетові – казковому або запозиченому із довкілля• ІНТЕГРОВАНІ ЗАНЯТТЯ Найбільш поширені в практиці роботи дошкільного закладу освіти. Під інтеграцією ми розуміємо процес та результат поєднання окремих елементів навчання та виховання в єдину цілісну систему з метою одержання якісно нового результату дошкільної освіти.3Дидактичні ігри з розвитку монологічного мовлення: «Опиши картинку», «Розкажи про іграшку (тварину, предмет)», «Одягнемо ляльку на прогулянку», «Покладемо ляльку спати», «Побудуємо ляльці кімнату», «Нагодуємо ляльку» і т. ін. Дидактична гра «Опиши картинку». Мета: закріплення знань про свійських тварин, розвиток монологічного мовлення. Хід заняття: Вихователь роздає дітям предметні картинки із зображенням свійських тварин. Кілька картинок більшого розміру виставляє на дошці. Запитує: «Хто це? Де він живе? Яка в нього шерсть? Що їсть? Яку користь приносить людям?» Діти пригадують знайомі загадки. Потім вихователь дає зразок опису. Кішка - свійська тварина. Живе біля людини. Вона невеличка, має м'яку, пухнасту шерсть, маленькі лапки, а на лапках - цап-царапки, кігтики. Ходить вона тихо. У неї хвіст, вуха, очі, вуса. Кішка любить молоко, ковбасу, ловить мишей. Кішка муркоче: «Мур-р-р!» і нявчить: «Няв!» Потім діти самі описують картинки. З дітьми старшої групи можна провести описування у вигляді загадок-описів. Одні діти описують, не називаючи тварину, інші - відгадують. Аналогічно проводиться гра з картинками «Листоноша приніс посилку». В умовах близькоспорідненої двомовності з дітьми старшого дошкільного віку проводять дидактичні ігри оцінно-контрольного характеру: «Хто сказав правильно?», «Так чи не так?», «Виправ Незнайку», «Допоможемо Буратіно», «Як правильно?»
Билет 22
1.Принципи добору літературних творів для читання і розповідання. Ознайомлення з художніми творами. Джерела і жанри художнього читання..Для вирішення завдань всебічного виховання засобами художньої літератури , формування особистості дитини, її художнього розвитку істотну роль відіграє правильний відбір творів літератури як для читання і розповідання , так і для виконавської діяльності . В основі відбору - педагогічні принципи, розроблені на основі загальних положень естетики. При відборі книг треба враховувати , що літературний твір має нести пізнавальні , естетичні та . моральні функції, тобто воно має бути засобом розумового , морального і естетичного виховання. При виборі книг враховується також єдність змісту і форми. Літературознавство виділяє в змісті тематику , проблематику та ідейно - емоційну оцінку. У літературно - художній формі - предметну зображальність ( персонажі , події, вчинки , діалоги , монологи , портретні та психологічні характеристики героїв) , речовий лад і композицію. Проблема відбору книг для читання і розповідання дошкільнятам розкривається в роботах О. І. Соловйової , В. М. Федяевской , Н. С. Карпинської , Л. М. Гурович та інших . Розроблено кілька критеріїв: 1 . ідейна спрямованість дитячої книги. Ідейність обумовлює відповідність завданням морального виховання , виховання любові до Батьківщини , до людей , до природи. Моральний образ героя також визначає ідейність книги ; 2 . високу художню майстерність , літературна цінність. Критерієм художності є єдність змісту твору та його форми. Важливий зразковий літературна мова ; 3 . доступність літературного твору , відповідність віковим і психологічним особливостям дітей . При відборі книг враховуються особливості уваги, пам'яті , мислення , коло інтересів дітей , їх життєвий досвід ; 4 . сюжетна цікавість , простота і ясність композиції ; 5 . конкретні педагогічні завдання . Критерії відбору дають можливість визначити коло дитячого читання і розповідання . У нього входить кілька груп творів. 1 . Твори російського народної творчості та творчості народів світу. Малі форми фольклору : загадки , прислів'я , приказки , пісеньки , потішки , пестушки , небилиці і перевертні ; казки . 2 . Твори російської та зарубіжної класичної літератури. 3 . Твори сучасної російської та зарубіжної літератури . Вимоги сучасного життя , педагогічної науки змушують постійно переглядати коло дитячого читання , доповнюючи його новими творами. Коло дитячого читання складають твори різних жанрів: оповідання , повісті , казки , поеми , ліричні і жартівливі вірші , загадки та ін Щорічно видається багато нової літератури для дітей , за виходом якої вихователю необхідно стежити і самостійно поповнювати дитячу бібліотечку , керуючись розглянутими вище критеріями і творчим підходом до вибору книг.½Коротко зупинимося на методах ознайомлення з художньою літературою. Основними методами є наступні: 1 . Читання вихователя по книзі або напам'ять. Це дослівна передача тексту. Читающий , зберігаючи мову автора, передає всі відтінки думок письменника , впливає на розум і почуття слухачів . Значна частина літературних творів читається по книзі. 2 . Розповідання вихователя . Це відносно вільна передача тексту ( можливі перестановка слів , заміна їх , тлумачення). Розповідання дає великі можливості для залучення уваги дітей. 3 . Інсценування . Цей метод можна розглядати як засіб вторинного ознайомлення з художнім твором. 4 . Заучування напам'ять / Вибір способу передачі твору (читання або розповідання ) залежить від жанру твору і віку слухачів. Традиційно в методиці розвитку мови прийнято виділяти дві форми роботи з книгою в дитячому саду: читання і розповідання художньої літератури і заучування віршів на заняттях і використання літературних творів та творів усної народної творчості поза занять , в різних видах діяльності. Як вже зазначалося вище, одним з методів ознайомлення з художньою літературою є інсценування літературних творів для дітей. Нагадаємо, що цей засіб вторинного ознайомлення з художнім твором. Інсценування його можливе за умови доброго знання дітьми тексту.1\3 ДЖЕРЕЛА ХУДОЖНЬОГО ЧИТАННЯ І РОЗПОВІДАННЯ ДІТЯМ1. Українська усна народна творчість - найбільш широковживане джерело виховання, навчання і розважання дітей. Фольклорні твори поділяються на народнопоетичні, прозові та ігровий фольклор. Серед народнопоетичних у дошкільних закладах використовують утішки, заба-влянки, пісні, вірші, лічилки, мирилки, голосилки, прислів'я, приказки, приповідки, загадки, скоромовки; ігровий фольклор - це народні, хороводні драматичні ігри з текстом і діалогом ("Ходить гарбуз по городу", "А ми просо сіяли", "Подоляночка" тощо).Найбільш улюбленим фольклорним жанром для дітей є, звичайно, казки, які прийшли до нас з глибокої давнини. В дитячому садку використовують такі види казок; казки про тварин, чарівні (фантастичні) казки, соціально-побутові казки, перекази, "надокучливі" казки.2 Твори письменників-класиків (Т. Г. Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Л. Глібов, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Я. Щоголів, О. Олесь, С. Васильченко).3. Творчість сучасних українських письменників і поетів.4.Твори кращих зарубіжних письменників, поетів, як класиків, так і сучасних, у перекладі українською мовою (Г.-Х. Андерсен, Ш. Пер-ро, брати Грімм, О. Пушкін, М. Горький, С. Маршак, С. Михалков тощо).
2 методика проведення бесіди. Структура бесіди. Методичні прийоми розвитку діалогічного мовлення дітей в ході бесіди. Види запитань вихователя і вимоги до їх формулювання.Бесіда — це організована, цілеспрямована розмова вихователя з дітьми з певної теми, яка складається із запитань і відповідей. Бесіда є ефективним словесним методом навчання, який при правильному його поєднанні з конкретними спостереженнями та діяльністю дітей відіграє велику роль в освітньо-виховній роботі з дітьми. Змістом бесіди є програмний матеріал з ознайомлення дітей з навко-лишнім: з предметами побуту, праці, з побутом і працею людей, явищами природи, суспільним життям, святами, з іграми, навчанням і працею дітей у дитячому садку. Зміст бесіди може складати обговорення прослуханих казок, оповідань, віршів, розглянутих картин, діафільмів, кінофільмів, телепередач тощо.Зміст бесід повинен бути педагогічно цінним, сприяти здійсненню завдань всебічного виховання дітей і разом з тим бути посильним, психологічно близьким дитині-дошкільнику. Дотримання останньої вимоги особливо необхідне для того, щоб бесіда проходила активно, збуджувала думку дитини, допомагала утримувати її увагу і залишила б глибокий слід у її свідомості. Структура бесіди залежить від теми, змісту, віку дітей. У ній взаємопов'язані такі структурні елементи, як початок бесіди, основна та заключна частини. Бесіда повинна починатися з опису конкретних образів, емоційно яскравих спогадів дітей про цікавий випадок. Необхідно відразу ж оживити в пам'яті дітей цілісний образ, явище, активізувати емоційну сферу дітей і тим самим викликати в них бажання брати участь у бесіді. Є.О. Фльорина пише з цього приводу, що початок бесіди повинен бути образним, емоційним, повинен «зібрати» увагу дітей і спрямувати їхні думки.Почати бесіду можна по-різному — із згадування, з розповіді, з розгляду картинки, іграшки, предмета, з загадування загадки, читання вірша, які мають пряме відношення до теми.В основній частині бесіди розкривається її конкретний зміст. Готуючи бесіду, вихователю треба спланувати її етапи, тобто виділити суттєві компоненти того поняття, яке буде аналізуватися з дітьми. Дітям послідовно ставляться запитання, які спрямовують їхню активність. По ходу бесіди вихователь дає пояснення, стверджує дитячі відповіді, узагальнює їх, показує наочний матеріал і т. ін. Бесіда повинна бути емоційною, жвавою, підвищувати активність дітей. Залежно від змісту бесіди, в ній в різних поєднаннях використовуються такі прийоми, як запитання, пояснення, показ наочного матеріалу.У процесі бесіди педагог іноді повідомляє нові відомості, щоб уточнити або поглибити знання дітей про ті предмети й явища, про які йде мова. В бесіді можна використовувати різні прийоми словникової роботи — пояс-нення вихователем значення окремих слів, повторення слова хором разом з вихователем.Звершальний етап- вдячність.2\3Усі запитання можна поділити, як зазначає Є.О. Радіна, на дві групи. До першої можна віднести ті, які вимагать від дітей простої відповіді чи опи-сування предметів, явищ. Це запитання що? хто? який? куди? та ін. Вони ставляться на початку бесіди або мікротеми бесіди для того, щоб відновити в пам'яті дитини те, що вона бачила, переживала. Друга група запитань вимагає від дітей деяких логічних узагальнень, умовиводів, встановлення причинних зв'язків, розкриття змісту теми. (Для чого? чому? навіщо? чим схожі? як узнати? та ін.).Такі запитання пошукового та проблемного характеру повинні відігравати провідну роль в бесіді, особливо в старших групах. Вони здебільшого ставляться після того, як в пам'яті дитини відновилися знання, образи, і на основі аналізу вона може прийти до висновку.Запитання вихователя повинні розкривати зміст теми і спрямовувати думку дітей на правильну відповідь. Тому їх треба формулювати чітко, конкретно, коротко. Активізація всіх психічних процесів шляхом запитань до дітей — важлива умова проведення бесіди. Навідні запитання займають основне місце серед допоміжних, вони допомагають дитині не тільки точніше засвоїти зміст того, про що запитують, а й наштовхують на правильну відповідь, дають можливість самостійно впоратись з нею, наприклад: «А що ще у нас є цікавого в місті? Яка річка? Як вона називається?»Значно менше місце повинні займати підказуючі запитання, які містять у собі готову відповідь. Діти, відповідаючи на них, повинні тільки ствердити чи заперечити, наприклад: «А ти бачив пам'ятник на площі?» Ці запитання треба ставити тільки дітям, які не впевнені у своїх силах, повільно думають
3Розписати хід з-ття ознайомлення дітей з приголосними звуками.« Веселі чоловічки в гостях у казковому українському лісі» Старша групаІнтегроване з розвитком мовлення , математики,грамоти,озн.з навколишнімМета :- розширювати та уточнювати знання та вміння дітей,продовжувати формувати уявлення дітей про моральні якості людини, вчити аналізувати свою поведінку, вчинки товаришів;- продовжувати вчити дітей розрізняти і називати знайомі букви, звуки, знаходити їх в словах;- закріплювати вміння придумувати слова із заданим звуком, речення із заданим словом, ділити слово на склади;- закріпити вміння робити звуковий аналіз слів, володіти поняттями « голосний звук», «приголосний звук», « твердий, м’який приголосний звук»;- закріпити поняття про національні символи України, розвивати патріотичні та естетичні почуття;- формувати бажання якомога більше дізнатися про минуле своєї Батьківщини, берегти народні звичаї та традиції;- виховувати зосередженість, самостійність;- розвивати логічне мислення, кмітливість;- продовжувати вчити розв’язувати задачі на додавання та віднімання;- закріплювати вміння рахувати в межах 8, знання про кількісну і порядкову лічбу, суміжні числа, геометричні фігури та їх ознаки, вміння складати ціле з частин, цифри до 8.Матеріал : дид. гра « Державні символи України», фішки для звукового аналізу слів, ілюстрації верби, калини, силуети веселих чоловічків, чарівний клубок, картки до дид.ігор: «Встав пропущену цифру», «Числа-сусіди», казкові герої (площинні), цифри в межах 8, геометричні фігури до зорового диктанту «Серветка», та до дид. гри « Склади ціле з частин», теремок та зображення ягід калини, прислів’я, приказки, загадки, зошити для письма, ручки.Хід заняття.1.- Діти, а чи любите ви казки? Тож сідайте зручніше – ми вирушаємо в казку…- За широкими морями, за дрімучими лісами, на височенній горі, в казковомубудиночку жили-були маленькі веселі чоловічки. Щовечора вони сідали на свої хмарки і летіли до пташок, звірят та розповідали їм цікаві історії та казки. Аж раптом злий чаклун, що жив неподалік, напустив злу віхолу, щоб вона розкидала чоловічків по всьому лісу. Засумували пташки і звірята без казок, тільки на нас з вами вся надія. Ось у нас є чарівний клубочок, який допоможе знайти шлях.2. Дид. гра « Встав пропущену цифру» ( робота з роздатковий матеріалом).3. Дид. гра « Цифри-сусіди».4. Дид. гра « Покажи цифрою».- Скільки у Вінні-Пуха м’ячів? (8)- Скільки грибів в кошику у Червоної Шапочки? (6)- Скільки разів підстрибнув Чебурашка? (7) і т.д.5. Робота з роздавальним матеріалом.( задачі, зоровий диктант « Серветка» (геометр. фігури), ознаки геом. фігур.6. Дид. гра « Склади ціле з частин» ( чашки з блюдцями)7. Фізхвилинка-веселинка.- Казкові герої дуже вам вдячні, але у них є одне прохання : прикрасити їх теремок.- Отже, я пропоную прикрасити будиночок нашими традиційними символами.« Без верби і калини – нема України».8. Бесіда про вербу. Чим заслужило це дерево шану в народі? Український звичай – висаджувати вербу біля ставків та на городі. Для чого? Чому говорять : « Там, де живе верба – жива і річка»?- очищує джерела;- з верби роблять кошики;- гілкою верби вітають одне одного зі святом вербної неділі;9. Звуковий аналіз слова « верба». Складання речень із заданим словом, поділ слів на склади ( верба, кошик, джерело,калина). 10. Звуковий аналіз слова « калина».( Визначення першого і останнього звуків, називання голосних, приголосних звуків)- Відтепер веселі чоловічки знов розповідають свої історії лісовим мешканцям. Я пропоную заштрихувати ягідки калини в зошитах, на згадку про нашу подорож.( Робота в зошитах.)
Білет №23
1. Засоби навчання дітей укр. мовл., їх роль у підвищенні ефективності навчання дітей укр. мовл. Класифікація засобів навчання, їх характеристика, функціональне призначення.Основними засобами з розвитку мовлення дітей є: організація їхнього спілкування у різних напрямах діяльності - гра, праця, сприймання різних видів образотворчого мистецтва; довкілля, природа, ознайомлення дітей з художньою літературою, використання технічних засобів; мовлення вихователя як засіб впливу на мовлення дітей. Засобами розвитку мовлення дітей виступають також довкілля і природа як сенсорне підґрунтя для збагачення словникового запасу дітей. У методиці під засобами навчання розуміють різноманітні предмети, зорові зображення, технічні пристрої та прилади, об'єкти слухових сприймань, що використовуються педагогом з навчальною метою.
Засоби навчання за органами сприймання поділяються на зорові, слухові та зорово-слухові або комбіновані. Останнім часом окремо виділяють технічні засоби навчання.За метою використання на занятті засоби навчання поділяють на демонстраційні та роздавальні. Демонстраційні засоби вихователь використовує для показу всім дітям. Це настінні картини, іграшки, предмети тощо. Роздавальний матеріал дається дітям для індивідуального користування (предмети і картинки, дрібні іграшки тощо).
У деяких посібниках зустрічається й такий розподіл засобів навчання, як наочно-ілюстративний та дидактичний матеріал і технічні засоби навчання.Зорові засоби навчання охоплюють іграшки, предмети, речі, картини, картинки, альбоми, листівки, ілюстрації, фотографії, настільно-друковані дидактичні ігри, муляжі, опудала. У практиці роботі дошкільних закладів все це називають наочним матеріалом. На заняттях з української мови використовують українські народні іграшки, предмети українського побуту, посуд (миска, полумисок, куманець, глечик, макітра), національний одяг та взуття, народні вироби (кераміка, вишиванки, вироби з лози) залежно від теми та виду заняття. Широко використовують для розвитку українського мовлення дітей картини й предметні картинки. Картина стимулює до розмови, навіть, наймовчазніших і сором'язливих дітей. Як ілюстративний матеріал, на заняттях застосовують ілюстрації, листівки, фотографії.
До технічних засобів навчання належать технічна апаратура (діапроектори, графо проектори, епіпроектори, кінопроектори, телеприймачі, магнітофони, електропрогравачі, електрофони) та дидактичний матеріал і посібники (комп'ютер, відео, грамплатівки, магнітофонні записи, кінофільми, радіо- і телепередачі).Технічні засоби слід використовувати обережно, вони в жодному разі не повинні підміняти чи витісняти зразок українського мовлення вихователя, не повинні також обме- жувати мовленнєву активність дітей. Слід пам'ятати, що ефективність заняття із розвитку українського мовлення залежить від питомої ваги в ньому мовленнєвої активності кожної дитини.Засоби навчання будуть ефективні лише тоді, якщо вони використовуватимуться творчо, комплексно, систематично, відповідатимуть темі й змісту заняття.