Анатомія присінку внутрішнього вуха

Присінок займає центральне місце кісткового лабіринту між барабанною порожниною і внутрішнім слуховим ходом. На бічній стінці присінка знаходиться 2 вікна (присінка і завитки), на присередній – еліптичний та кулястий закутки і завитковий закуток. Закутки пронизані маленькими отворами – решітчастими плямами, крізь які проходять волокна пристінкового нерва. На дні еліптичного закутка міститься також внутрішній отвір канальця присінка. Задня стінка має п’ять отворів півколових каналів. Спереду присінок продовжується у спіральний канал завитки. Цей канал робить 2,5 оберти навколо веретена завитки, основа якого пронизана отворами, що ведуть до спірального канала веретена. Крізь ці отвори проходять волокна завиткового нерва. У спіральний канал завитки випинає кісткова спіральна пластинка, яка в межах купола завитки містить гачок, що обмежує отвір завитки. Крізь цей отвір сполучаються між собою сходи присінка та барабанні сходи.

2.Риногенні внутрішньочерепні ускладнення.

До внутрішньочерепних риногенних ускладнень належать: арахноїдит, гнійний менінгіт, тромбоз пазух твердої мозкової оболонки, епі- та субдуральний абсцеси, абсцес лобової частки мозку. Клінічно виділяють 4 основні групи симптомів внутрішньочерепних риногенних ускладнень:

· 1-ша – загальноінфекційні – підвищення температури тіла, озноб, блідість шкірних покривів, загальна слабкість. Зміни в крові – лейкоцитоз зі зсувом лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ

· 2-га – загальномозкові симптоми – головний біль, брадикардія, різні психомоторні порушення, на очному дні помітні застійні явища, підвищення тиску спинномозкової рідини

· 3-тя – менінгеальні симптоми – ригідність м'язів потилиці, симптоми Керніга, Брудзинського, загальна гіперестезія

· 4-та – вогнищеві мозкові симптоми проявляються залежно від локалізації патологічного процесу.

Арахноїдит. Патологоанатомічно являє собою утворення спайок між павутинною та прилеглою м'якою мозковою оболонкою, між якими виникають кістозні порожнини. Частіше арахноїдит виникає за наявності гаймориту, етмоїдиту та сфеноїдиту, рідше – фронтиту.

Клінічна картина: загальноінфекційні, загальномозкові та вогнищевих симптоми. Під час спинномозкової пункції визначається високий лікворний тиск, ліквор прозорий, цитоз не перевищує 2-6*10⁶/л, може визначитися помірне збільшення вмісту білка.

Початок розлитого гнійного менінгіту характеризується різким підвищенням температури тіла до 39-40°С, сильним головним болем у лобовій ділянці, нудотою, блюванням, порушенням свідомості, явищами загальної гіперестезії, менінгеальними знаками. Часто хворі набувають вимушеного положення: поза лягавого собаки. Анамнестичні дані вказують на наявність хронічних запальних процесів у приносових пазухах, травм. Під час обстеження часто виявляється болюча припухлість у ділянці присінка носа, набряк у ділянці внутрішнього кута ока. Натискування в ділянці пошкодженої пазухи різко болюче. Ліквор макроскопічно опалесцируючий або мутний, підвищений його тиск. Визначається також підвищена кількість білка, збільшений цитоз, переважно нейтрофільний, знижена концентрація глюкози при нормальному її вмісті в крові. Бактеріологічно висівається та сама мікрофлора, що і з основного вогнища.

Тромбоз кавернозного та верхнього сагітального синусів розвивається внаслідок поширення інфекції з носової порожнини, зовнішнього носа або в разі гнійного запалення приносових пазух. Занесення інфекції в кавернозний синус відбувається в основному через орбітальну вену.

Місцеві прояви характеризуються набряком та застійною гіперемією шкіри повік, ціанозом тканин орбіти, екзофтальмом, хемозом та обмеженою рухливістю очних яблук. За ходом вен обличчя пальпаторно виявляється ущільнення та інфільтрація тканин, з боку органа зору – набряк диска зорового нерва, набряк і тромбоз вен сітківки. З'являється симптоматика пошкодження ІІІ, IV та V пар черепних нервів, яка характеризується внутрішньою та зовнішньою офтальмоплегією з паралічем очного яблука.

Для тромбозу верхнього сагітального синуса характерні такі місцеві симптоми: набряк тканин та гіперемія шкіри в ділянці перенісся та лоба, гіперемія та пастозність шкіри, котрі поширюються на волосисту частину голови, займаючи переважно серединне положення, набряк повік, незначний екзофтальм.

Тромбоз кавернозного синуса приводить до поширення інфекції по всьому організму з розвитком риногенного сепсису. Він характеризується загальним тяжким септичним станом, метастатичною пневмонією, розвитком абсцесу легенів.

Екстрадуральні абсцеси носять обмежений характер. Клінічно захворювання характеризується головним болем, явищами загальної інтоксикації, ураженням окремих черепних нервів, іноді симптомами подразнення мозкових оболонок. Можливе погіршення зору з одного боку, диплопія, екзофтальм. Виникають психічні розлади, що проявляються погіршенням пам'яті, загальмованістю, сонливістю, неадекватністю поведінки. Під час дослідження ліквору спостерігається підвищення його тиску, помірний нейтрофільний плеоцитоз.

Перебіг субдуральних абсцесів – можуть спостерігатися різні менінгеальні симптоми, а також ознаки пошкодження будь-якої ділянки мозку. За умови розвитку перифокального запалення спостерігається підвищення внутрішньочерепного тиску, що приводить до посилення головного болю. Судоми, явища геміплегії, моторна афазія, патологічні рефлекси вказують на пошкодження речовини мозку. Зміни спинномозкової рідини за наявності субдурального абсцесу такі, як і за наявності епідурального.

У розвитку риносинусогенних абсцесів лобової частки мозку джерелом інфекції найчастіше є гострий або хронічний фронтит, рідше — етмоїдит. Як правило, ці абсцеси локалізуються в білій речовині верхньої або середньої лобової звивиниМісцеві симптоми можуть проявлятися набряком повік та кон'юнктиви, екзофтальмом різного ступеня вираженості зі зміщенням очного яблука, частіше донизу та назовні. Загальні симптоми у вигляді підвищення температури тіла, зміни в крові однотипні для абсцесів усіх локалізацій. Для загальномозкових симптомів характерний сильний головний біль, який супроводжується нудотою та блюванням, часто спостерігається брадикардія. Можливі зміни очного дна у вигляді застійного диска очного нерва.

Лікування. Складається з таких компонентів: своєчасного широкого розкриття головних джерел інфекції, антибактеріальної, дегідратаційної та дезінтоксикаційної терапії. У разі тромбозу мозкових синусів використовують масивні дози гепарину, фібринолізин. Абсцеси передньої черепної ямки розкриваються оторино-ларингологами через мозкову стінку лобової пазухи. У разі віддалено розміщених абсцесів операцію виконують нейрохірурги.

Гострий фарингіт.

Гостре запалення слизової оболонки горла.

Етіологія. Ізольований гострий фарингіт може виникнути після загального чи місцевого переохолодження, від прийому гострих продуктів харчування, в робітників, які тільки що почали працювати на шкідливих хімічних підприємствах.

Клініка. Температура тіла буває нормальною або субфебрильною. Хворі скаржаться на відчуття сухості, дряпання та болю в горлі, котрі посилюються під час ковтання і можуть віддавати у вуха. Іноді спостерігається відчуття закладання вух, погіршення слуху у зв'язку з набряком слизової оболонки горлових отворів слухових труб. Біль у горлі зменшується після вживання теплих, неподразнюючих страв.

Фарингоскопічна картина характеризується наявністю слизо-гнійних виділень на задній стінці горла, гіперемії та набряку слизової оболонки, які переходять зі стінок горла на задні піднебінні дужки та язичок. Лімфаденоїдні фолікули задньої стінки горла гіперемійовані, набряклі, збільшені, чітко виступають під слизовою оболонкою.

Лікування. Необхідно виключити їжу, що подразнює слизову оболонку горла. Навіть без лікування через 3-5 днів настає одужання. Можна проводити інгаляції або пульверизацію горла лужними розчинами, 5% розчином альбуциду або антибіотиками. Призначають аерозолі (каметон, інгаліпт, пропазол, інгакамф тощо), смоктальні таблетки (фалімінт, фарингосепт), дезінфікуючі полоскання (фурацилін, етакридину лактат, настої лікарських рослин). Тільки за умови високої температури тіла призначають антибіотики та жарознижувальні препарати.

БІЛЕТ 27

Півколові канали.

Півколові канали у кількості трьох (передній, задній, бічний) знаходяться позаду присінка у трьох взаємно перпендикулярних площинах: відповідно – стріловій, фронтальній, горизонтальній. Кожний півколовий канал має дві ніжки, але суміжні ніжки переднього та заднього каналів зливаються у спільну кісткову ніжку, яка з чотирма іншими відкривається у присінок. Одна із ніжок кожного півколового канала (крім задньої ніжки бічного канала і спільної кісткової ніжки) відкривається у присінок розширенням – кістковою ампулою. Отже, утворюються загалом три ампельні кісткові ніжки передня, задня і бічна. Задня ніжка бічного півколового канала отримала назву простої.

Перетинчастий лабіринт залягає всередині кісткового і відокремлений від нього перилімфою, що заповнює перилімфатичний простір. Перетинчастий лабіринт заповнений ендолімфою і має також три частини: присінковий лабіринт, півколові протоки та завиткову протоку.

Пристінковий лабіринт об’єднує у своєму складі маточку, яка розташована в еліптичному закутку та мішечок, що виповнює кулястий завиток. У маточку відкриваються 5 перетинчастих півколових протоків. Мішечок та маточка сполучаються між собою маточко-мішечковою протокою, яка продовжується в ендолімфатичну протоку. Ця протока виходить з кісткового лабіринта і закінчується ендолімфатичним мішком у товщі твердої оболони головного мозку. З іншого боку мішечок продовжується у завиткову протоку крізь сполучну протоку. Внутрішня поверхня маточки і мішечка містить рецептори, що сприймають гравітацію, статичне положення голови та прямолінійні рухи тіла без прискорення. Рецептори – це плями маточки та мішечка, які мають волоскові сенсорні клітини в оточенні драглистої перетинки статичного піску та статичного піску. При статичних навантаженнях статичний пісок переміщається під впливом току ендолімфи, викликаючи подразнення волоскових сенсорних клітин.