Застосування здоров’язбережувальних технологій у початковій школі як засобу формування культури здорового способу життя
Здоров'язбережувальні технології – це технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці учнів у школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог), відповідності навчального та фізичного навантаження можливостям дитини. Метавсіх здоров'язбережувальних освітніх технологій – сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати такі знання в повсякденному житті.
Поняття «здоров’язбережувальні технології» об’єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів.
Сутність здоров’язбережувальних технологій постає в комплексній оцінці умов виховання та навчання, які дозволяють зберігати наявний стан дітей, формувати більш високий рівень їхнього здоров’я, навичок здорового способу життя. Здоров’язбережувальні технології реалізуються через створення безпечного розвивального середовища, екологічно сприятливого життєвого простору, повноцінного медичного обслуговування, харчування, оптимізації рухового режиму, системного підходу до формування в дітей ціннісного ставлення до власного здоров’я, дотримання гармонійних, доброзичливих взаємин між педагогами та вихованцями, самими дітьми.
Здоров'язбережувальні технології виконують такі функції:
- Формуючу: здійснюється на основі біологічних і соціальних закономірностей становлення особистості. В основі формування особистості лежать спадкові якості , які спричиняють індивідуальні фізичні та психічні властивості;
- Інформативно - комунікативну : забезпечує трансляцію досвіду ведення здорового способу життя, спадкоємність традицій, ціннісних орієнтації, які формують дбайливе ставлення до індивідуального здоров'я;
- Здоров'язберігаючу (профілактичні щеплення, забезпечення рухової активності, вітамінізація, організація здорового харчування);
- Оздоровчу ( фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, арттерапія);
- Виховання культури здоров'я ( факультативні заняття з розвитку особистості учнів , позакласні та позашкільні заходи, фестивалі , конкурси і т.д.). [44]
Вирішення проблеми здоров'я дітей та підлітків потребує пильної уваги всіх зацікавлених у цьому: педагогів, медиків, батьків, представників громадськості. Але особливе місце та відповідальність в оздоровчій діяльності відводиться освітній системі, яка повинна і має всі можливості для того, щоб зробити навчально-освітній процес здоров'язбережувальним. І в цьому випадку мова йде вже не просто про стан здоров'я сучасних школярів, а про майбутнє України.[36]
Мета сучасної школи – підготовка дітей до здорового способу життя та його культури. Кожен учень має отримати під час навчання знання, що знадобляться йому в майбутньому. Здійснення цієї мети можливе за умови запровадження технологій здоров’язбережувальної педагогіки.
Формування культури здорового способу життя вимагає створення в загальноосвітньому закладі здоров'язберігаючого освітнього середовища .
Освітнє середовище - це середовище, яке складається з елементів , що надають життєво важливі впливу на що навчаються в процесі отримання освіти.
Освітнє середовище є цілісністю , що включає весь спектр впливів на дитину: відносини з іншими учасниками освітнього процесу, особливості організації навчально -виховного процесу, екологічні характеристики і т.д.
Виходячи з визначення освітнього середовища, слід розглянути життєво важливі для школяра потреби. Потреби в руховій активності, в режимі дня і зміні діяльності, харчуванні і т.д.
Крім цього, відповідно до концепції Г.К.Зайцева, необхідно створювати умови для задоволення специфічних вікових базових потреб школярів. Для молодших школярів - це базові потреби у грі , наслідуванні, свободі вибору; для середнього шкільного віку домінуюче значення зберігають допоміжні потреби у свободі і актуалізуються переважно ідеальні потреби в самопізнанні та пошуку сенсу. Для старшого шкільного віку мають величезне значення соціальні потреби в самовдосконаленні, самоствердженні, самовираженні і самовизначенні, а також допоміжні - в саморегуляції діяльності та творчої активності.
Виходячи з потреб дитини, можна виділити характеристики освітнього середовища, значущі для збереження її здоров'я :
- Загальна організація освітнього процесу (навчальний план , розклад занять, тривалість уроків і змін і т.д.);
- Технології навчання;
- Стиль взаємодії учасників освітнього процесу;
- Руховий режим учнів;
- Санітарно -гігієнічні умови навчання і виховання;
- Медичне забезпечення та оздоровчі процедури протягом навчального дня ;
- Харчування.
Аналіз класифікацій існуючих здоров’язбережувальних технологій дає можливість виокремити такі типи (О.Ващенко):
· Здоровязбережувальні технології- ті, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці дитини в школі, та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог), відповідності навчального та фізичного навантаження можливостям дитини.
· Оздоровчі технології спрямовані на зміцнення фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоровя: фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музикотерапія. Деякі методи (наприклад, фітотерапія та гімнастика) залежно від характеру впливу та способів застосування і категорій учнів можуть використовуватись як у межах здоровязбережувальних, так і в межах оздоровчих технологій.
· Технології навчання здоров’ю - гігієнічне навчання (раціональне харчування, догляд за тілом тощо); формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо); профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами; статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введенню до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти.
· Виховання культури здоров’я - виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формування уявлень про здоров’я як цінність, посилення мотивації на ведення здорового способу життя, підвищення відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини.
Усі здоров’язбережувальні технології можуть бути представлені за ієрархічною структурою з урахуванням того, яким чином кожен учень залучений до навчального процесу:
-позасуб’єктні: технології раціональної організації навчального процесу, формування здоровязбережувального виховного середовища, форми організації здорового харчування (включаючи дієтичне);
- ті, що відзначаються пасивною участю учнів: фітотерапія, офтальмо-тренажери тощо;
- ті, що здійснюються за активної позиції учнів: різні види гімнастики, технології навчання здорового способу життя, виховання культури здоров’я. [43]
Систематичний вплив на організм та психіку учнів може бути успішним лише за умови доцільного використання методів здоров’язбережувального впливу.
Серед форм та методів процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя пріоритетна роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини, розвиток здібностей дитини і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи і творчості. Це можуть бути :
- "Веселі старти" для учнів початкової школи;
- "Козацькі забави" для учнів 4-х класів;
- спортивні змагання, присвячені Дню захисника Вітчизни;
- спортивні свята та інші.
Під час проведення таких заходів у учнів формується ставлення до власного здоров’я як до найвищої соціальної цінності, загальна фізична працездатність, навички співробітництва, ефективного спілкування, відчуття прекрасного у житті, природі, мистецтві; відсутність акцентуацій характеру та шкідливих поведінкових звичок, здатність до саморегуляції, самовиховання.
До конкретних методів формування культури здоров’я учнів належать:
- диспансеризація учнів;
- профілактичні щеплення;
- забезпечення рухової активності;
- вітамінізація, організація здорового харчування (включаючи дієтичне);
- заходи санітарно-гігієнічного характеру, пов'язані з респіраторно-вірусними інфекціями, зокрема грипом.
Класифікація прийомів:
- профілактично-захисні (особиста гігієна та гігієна навчання);
- компенсаторно-нейтралізуючі (фізкультхвилинки; оздоровча, пальчикова, дихальна, коригуюча гімнастики; масаж; психогімнастика та ін.);
- стимулюючі (елементи загартування, фізичні навантаження, прийоми психотерапії та фітотерапії);
- інформаційно-навчальні (листи, що адресуються батькам, учням, педагогам).
Існує алгоритм впровадження здоров'язбережувальних технологій :
1. Усвідомлення проблеми негативного впливу освітнього закладу на здоров'я учнів та необхідності її негайного рішення.
2. Визнання педагогами освітнього закладу своєї солідарної відповідальності за неблагополуччя стану здоров'я учнів.
3. Оволодіння необхідними здоров'язберігаючими технологіями (набуття компетенції) .
4. Реалізація отриманих знань , умінь і навичок на практиці , в тісній взаємодії один з одним, з медиками , з самими учнями та їх батьками . [43]
Освітнє середовище учня - це все те , що його оточує в процесі навчання, все те, з чим він взаємодіє в даному процесі. Характеристику здоров'язбережувального освітнього середовища учня можна розглядати як організацію освітнього простору на всіх рівнях, при якій якісне навчання, розвиток, виховання учнів не супроводжується нанесенням шкоди їх здоров'ю. Тому для формування, збереження і зміцнення цих складових цілісного здоров'я людини в діяльність освітнього закладу впроваджуються здоров'язберігаючі технології, які допомагають вирішити найважливіші завдання - зберегти здоров'я дитини, привчити його до активного здорового життя.
В основу здоров’язбережувального навчально – виховного процесу покладено компетентнісний підхід як системоутворюючий фактор розвитку особистісних якостей учнів та формування позитивного ставлення до здоров’я людини. Поняття «компетентність» - складне та багаторівневе і визначається як набір знань, умінь, навичок, здібностей, цінностей, способів діяльності, що сприяє особистому успіху, покращує якість навчально-виховного процесу.
Здоров’язбережувальне супроводження навчально-виховного процесу сприяє формуванню і розвитку декількох категорій компетентності, а саме :
1. соціальній компетентності;
2. здоров’язбережувальній компетентності;
3. життєво-творчій компетентності;
4. інформаційній компетентності.
Сучасний темп життя вимагає від людей більшої динаміки, ефективності роботи при меншій затраті часу. Все це досить негативно впливає на стан здоров’я не лише дорослих людей, а й особливо дітей, адже невід’ємною складовою сучасності є забруднене середовище, що погіршує екологічний стан природо існування, неправильний режим дня, нераціональне харчування, зведення до мінімуму рухової активності, пасивний спосіб життя та багато інших негативних чинників. Отже, щоб зберегти і зміцнити здоров’я молодших школярів необхідно дотримуватись санітарно-гігієнічних вимог та використовувати на уроках здоров’язбережувальні засоби та технології, а саме:
- контроль по класних кімнатах за повітряно-тепловим режимом;
- фізкультхвилинки;
- музикотерапія, танці;
- колір приміщень та інтер’єру;
- аромотерапія;
- сміхотерапія;
- дихальна гімнастика;
- фітболгімнастика, художня гімнастика, пальчикова. [20,25]
У дітей важливо формувати інтерес до оздоровлення власного організму, що є необхідною складовою формування культури здоров’я. Чим раніше дитина отримає уявлення про будову тіла людини, дізнається про важливість загартовування, руху, правильного харчування, сну, тим раніше вона буде долучена до формування культури здорового способу життя. Якщо ж дитину насильно примушують займатися фізкультурою і дотримуватися правил гігієни , то дитина швидко втрачає інтерес до цього. [4,8]
Саме батьки формують у дітей потребу в систематичних заняттях фізичною культурою і в здоровому способі життя, що сприяє формуванню культури здоров’я молодшого школяра. Допомогти батькам у цьому - завдання педагога. Створюючи сприятливі умови для формування культури здорового способу життя у школярів, необхідно враховувати психолого - педагогічні технології формування культури здорового способу життя.
Виділяють психолого-педагогічні технології формування культури здорового способу життя :
1. Зняття емоційної напруги. Використання ігрових технологій, ігрових навчальних програм, оригінальних завдань і задач.
2. Створення сприятливого психологічного клімату на уроці .
З одного боку вирішується завдання попередження стомлення учнів, з іншого - з'являється додатковий стимул для розкриття творчих можливостей кожної дитини. Доброзичлива обстановка на уроці, спокійна розмова, увага до кожного вислову, позитивна реакція вчителя на бажання учня висловити свою точку зору, тактовне виправлення допущених помилок, заохочення до самостійної розумової діяльності, доречний гумор - ось далеко не весь арсенал, яким може користуватись педагог, який прагне до розкриття здібностей кожної дитини. В обстановці психологічного комфорту і емоційної піднесеності працездатність класу помітно підвищується, що в кінцевому результаті призводить і до більш якісного засвоєння знань, і ,як наслідок, до більш високих результатів. По закінченні такого уроку учні залишають клас з гарним настроєм, оскільки протягом цього часу негативні фактори практично були відсутні.
3. Охорона здоров'я та пропаганда здорового способу життя. Охорона здоров'я дитини передбачає не тільки створення необхідних гігієнічних і психологічних умов для організації навчальної діяльності, а й профілактику різних захворювань, а також пропаганду здорового способу життя.
Як показують дослідження, найбільш небезпечним фактором для здоров'я людини є її спосіб життя. Отже, якщо навчити людину зі шкільних років відповідально ставитися до свого здоров'я, то в майбутньому у нього більше шансів жити, не хворіючи .
4. Комплексне використання особистісно - орієнтованих технологій, які враховують особливості кожного учня і спрямовані на можливо більш повне розкриття його фізичного і духовного потенціалу. Особистісно - орієнтоване навчання передбачає використання різноманітних форм і методів організації навчальної діяльності, що сприяють формуванню культури здорового способу життя.
Слід зазначити, що велику увагу в початковій школі варто приділяти саме дихальним технологіям у початковій школі, адже вони є універсальним та доступним засобом профілактики і лікування різноманітних захворювань, таких як:
- кардіоневрози
- гіпертонія і інші захворювання серцево-судинної системи
- остеноневроз з гіпертонією
- виразка шлунка та дванадцятипалої кишки
- зняття нервового напруження, запаморочення, відчуття «важкості в голові»
- заїкання
- астма
- хронічні захворювання бронхів та легень.
Серед інноваційних оздоровчих технологій для молодшого шкільного віку доцільно виокремити: фітболгімнастику, пальчикову (вправи, ігри, картинки), дихальну і звукову гімнастику, імунну гімнастику, гідроаеробіку (в літній період), психогімнастику (вправи, ігри, етюди, пантоніми).
У щоденному житті дитини варто використовувати різноманітні оздоровчі технології. Як традиційні так і нетрадиційні.
Нетрадиційна методика фітболгімнастика є чи не найпростішою у застуванні та дуже подобається дітям. Фітболгімнастика – виконання гімнастичних вправ на великих надувних еластичних м’ячах різного діаметру і конфігурацій. Гімнастичні м’ячі та їхні аналоги застосовується для загально розвивальних і профілактичних завдань. Ці м’ячі – порожні гумові камери, еластичні, незвичайної форми, яскравого кольору. З приємним запахом. Спеціальна поверхня не дозволяє легко зісковзнути з м’яча. Це допомагає створити позитивну емоційну атмосферу, викликати жвавий інтерес до виконання фізичних вправ і рухів. Спільна робота рухового, вестибулярного, зорового і тактильного аналізаторів, що включаються при виконанні вправ і рухів. Спільна робота рухового, вестибулярного, зорового і тактильного аналізаторів, що включаються при виконанні вправ з м’ячем, підсилює якість виконаних рухів, позитивно впливає на емоційний стан вихованців.
Дихальна гімнастика – розвиток уміння регулювати темп власного дихання. Загальновідомо, що дихальний процес нерозривно пов'язаний із кровообігом, обміном речовин та енергії в організмі. Правильне дихання є чинником нормального функціонування адаптивних механізмів, регуляції рівня працездатності тощо. Використання дихальної гімнастики та ігор зі звуконаслідуванням явищ природи, голосів тварин, транспорту сприяє зміцненню м'язів живота, грудної клітки, покращенню перистальтики шлунка, кровообігу, серцево-судинної діяльності. Ці вправи можна виконувати у статичному (стоячі, сидячі, лежачі) чи динамічному положенні (важливо контрюлювати темп і якість дихання).
Пальчикова гімнастика сприяє розвитку гнучкості пальців, кисті долоні, а також розслабленню і відпочинку напружених м’язів руки. Тренування пальців руки впливає на дозрівання мовленнєвої функції у дітей. Пальчикові вправи допомагають не лише формувати навички рухових дій пальцями обох рук, готувати руку дитини до письма, а й розвивати зорову та слухову увагу, координацію рухів, забезпечують тривалу працездатність. Вправи пальчикової гімнастики можна використовувати на різних етапах корекційно-розвивального процесу, їх доцільно вводити перед заняттями з малювання, аплікації або ліплення та під час занять (у формі фізкультхвилинки).
Точковий масаж пальців рук дозволяє покращити роботу всіх внутрішніх органів і систем дитячого організму. Масаж вказівного пальця поліпшує роботу шлунка. Середнього – печінки, великого – регулює кровообіг, підмізинного – стимулює роботу головного мозку, мізинця – серцевої та легеневої систем.
Знання, володіння і застосування здоров’язбережувальних технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога та сприяє формуванню культури здорового способу життя кожного молодшого школяра. Учителі мають діяти у тісному зв’язку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами та усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей.
Висновки до першого розділу:
Підсумовуючи, слід зазначити, що здоров’я — це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних вад.Складовими здоров’я є показники фізичного, психічного та соціального здоров’я.
Проблема збереження та цілеспрямованого формування здоров’я дітей у сучасних умовах розвитку України виключно значуща та актуальна. За останні 5 років захворюваність дітей 7-14 років збільшилася майже на 45 %, з них : 50 % учнів мають хронічні захворювання; від 20 до 80 % учнів загальноосвітніх шкіл мають поєднану патологію 2-4-х систем організму. Це свідчить про катастрофічне погіршення здоров’я дітей через недбалість до власного здоров’я, занедбаність медико – санітарної безпеки здоров’я, застарілі методи і прийоми вчителів на уроках. Тому на заміну застарілим методам навчання мають прийти методики і технології, які б сприяли активному поліпшенню та збереженню здоров’я кожного учня.
Поняття «здоров’язбережувальні технології об’єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення учнів. Під здоров’язбережувальними технологіями вчені розуміють :
- сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);
- оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);
- повноцінний та раціональний організований руховий режим.
Знання, володіння і застосування здоров’язбережувальних технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Учителі у тісному взаємозв’язку з учнями, батьками, медичними працівниками, психологами та усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей, спроможні створити здоров’язбережувальне освітнє середовище.
Отже, щоб зберегти і зміцнити здоров’я та сформувати культуру здорового способу життя молодших школярів необхідно дотримуватись санітарно-гігієнічних вимог та використовувати на уроках здоров’язбережувальні засоби та технології: контроль по класних кімнатах за повітряно-тепловим режимом, фізкультхвилинки, музикотерапію, різні види арт-терапії, колір приміщення та інтер’єру, фітболгімнастику, дихальну, пальчикову гімнастики, психогімнастику (вправи, ігри, етюди, пантоміми) тощо.