Документальне оформлення та облік вибуття інших матеріальних необоротних активів

Інші матеріальні необоротні активи не відносяться до складу основних засобів(це бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи,тимчасові споруди,природні ресурси, предмети прокату,інвентарна тара тощо)Вибуття інших матеріальних необоротних активів відбувається внаслідок їх ліквідації, продажу, безоплатної передачі. Окремі типові форми для обліку руху інших матеріальних необоротних активів не затверджені. Отже, можна застосовувати форми, призначені як для обліку основних засобів, так i для обліку малоцінних предметів. Використовуються такі документи: «Акт приймання-передачі основних засобів» «Інвентарна картка обліку основних засобів». Відповідно до Плану рахунків облік малоцінних і швидкозношуваних предметів зі строком корисного використання більше одного року ведеться у складі необоротних активів на рахунку 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи», їх вартість погашається шляхом нарахування зносу за встановленою підприємством ставкою (нормою) з урахуванням очікуваного строку корисного використання таких предметів. Вибуття(ліквідація, продаж,безоплатна передача або невідповідність критеріям визнання активом ) відображається за кредитом рах. 11 «Інші необоротні матеріальні активи». У практиці обліку підприємств найбільш поширеним є метод рівномірного нарахування зносу по малоцінних необоротних матеріальних активах, виходячи з корисного строку їх використання. Для зручності знос нараховують не по кожному об'єкту, а по групі однорідних за призначенням і строком служби предметів. На суму нарахованого зносу по переданих в експлуатацію малоцінних необоротних матеріальних активах у бухгалтерському обліку роблять запис по кредиту рахунка.

87. Документальне оформлення та облік придбання (створення) нематеріальних активів. Рахунок 12 „Нематеріальні активи” призначений для обліку і узагальнення інформації про наявність та рух нематеріальних активів. По дебету цього рахунку відображається придбання або отримання в результаті розробки (від інших фізичних або юридичних осіб) нематеріальних активів, а по кредиту — вибуття внаслідок продажу, безоплатної передачі або неможливості отримання підприємством в подальшому економічних вигод від його використання, а також сума уцінки нематеріальних активів. Цей рахунок є активним, балансовим, призначений для обліку господарських засобів. Повинні бути документи, що ідентифікують нематеріальний актив, тобто підтверджують існування самого об’єкту та права підприємства на його використання в тій чи іншій формі. До таких документів відносяться, насамперед, документи, що описують нематеріальний актив або порядок його використання, а також документи, що підтверджують ті чи інші майнові права підприємства. Зарахування нематеріального активу на баланс здійснюється на підставі акту про його отримання, після оформлення картки обліку НМА. В акті, зокрема, мають бути зазначені: назва підприємства; назва об’єкту нематеріальних активів; його коротка характеристика;структурний підрозділ, у якому даний нематеріальний актив буде використовуватись;спосіб придбання нематеріального активу;термін корисного використання;перелік документації, яка свідчить про придбання (створення) нематеріального активу;висновок комісії з обґрунтуванням терміну корисного використання НМА;відомості про матеріальні носії, на яких НМА був отриманий. За умов придбання у сторонніх осіб вик: акти приймання-передачі матеріальних носіїв, які містять об’єкти інформації.Розроблені своїми працівниками або сторонніми спеціалістами: акти приймання-здачі результатів робіт або акти передачі виконуваних замовлень. Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, складається з прямих витрат на оплату праці, прямих матеріальних витрат, інших витрат, які безпосередньо пов’язані зі створенням цього нематеріального активу та доведенням його до стану придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій). Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з ціни (вартості) придбання (крім одержаних торгових знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають компенсації, та інших витрат, які безпосередньо пов’язані з його придбанням і доведенням до стану придатності для використання за призначенням. Витрати на сплату відсотків за кредит не включаються до первісної вартості нематеріальних активів, які придбано (створено) цілком або частково за рахунок банківського кредиту.

88.Документальне оформлення та облік амортизації (зносу) нематеріальних активів. Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом строку їх корисного використання, який установлює підприємство під час визнання цього об’єкта активом (зарахування на баланс), але не більш як 20 років.Визначаючи строк корисного використання об’єкта нематеріальних активів, беруть до уваги:строки корисного використання таких активів;передбачуваний моральний знос;правові та інші подібні обмеження щодо строків його використання й інші чинники. Метод амортизації нематеріального активу підприємство обирає самостійно, виходячи з умов одержання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації із застосуванням відповідних методів нарахування здійснюється згідно з П(С)БО 7 “Основні засоби”.Під час розрахунку амортизованої вартості ліквідаційна вартість нематеріальних активів прирівнюється до нуля, крім таких випадків:якщо існує безвідмовне зобов’язання іншої особи щодо придбання цього об’єкта наприкінці строку його корисного використання;якщо ліквідаційну вартість можна визначити на підставі інформації існуючого активного ринку й очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці строку його корисного використання цього об’єкта.Нарахування амортизації починають з місяця, наступного за тим, у якому нематеріальний актив став придатним для використання, і припиняють з місяця, наступного за місяцем вибуття нематеріального активу.Строк корисного використання нематеріального активу і метод його амортизації переглядають наприкінці звітного року, якщо в наступному періоді очікуються зміни строку корисного використання активу або зміни умов одержання майбутніх економічних вигод.Амортизацію нематеріального активу нараховують, виходячи з нового методу нарахування і нового строку використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем змін.

89. Оцінка та відображення в обліку операцій з переведення нематеріальних активів до складу необоротних активів та груп вибуття, утримуваних для продажу та їх реалізація. Вчені-обліковці вважають, що перегрупування активів, тобто переведення їх зі складу необоротних активів до складу запасів і обліку на субрахунку 286 «Необоротні активи та групи вибуття, призначені для продажу», доцільне за наявності певної програми розвитку системи управління економічними процесами підприємства, і є наслідком зміни загальної концепції обліку на підприємстві в разі визнання його неплатоспроможним, реорганізації або ліквідації Термін корисної експлуатації є основним визначальним критерієм віднесення матеріальних і нематеріальних ресурсів до складу необоротних активів.Група вибуття - сукупність активів, які плануються до продажу або відчуження в інший спосіб однією операцією, та зобов'язання, які прямо пов'язані з такими активами, що будуть передані (погашені) в результаті такої операції. Необоротний актив та група вибуття визнаються утримуваними для продажу у разі, якщо:
- економічні вигоди очікується отримати від їх продажу, а не від їх використання за призначенням;
- вони готові до продажу у їх теперішньому стані;
- їх продаж, як очікується, буде завершено протягом року з дати визнання їх такими, що утримуються для продажу;
- умови їх продажу відповідають звичайним умовам продажу для подібних активів;
- здійснення їх продажу має високу ймовірність, зокрема якщо керівництвом підприємства підготовлено відповідний план або укладено твердий контракт про продаж, здійснюється їх активна пропозиція на ринку за ціною, що відповідає справедливій вартості.
Період завершення продажу може бути продовжено на строк більше одного року в разі, якщо це обумовлено обставинами, які перебувають поза контролем підприємства, яке продовжує виконувати план продажу.
Необоротні активи, група вибуття, відчуження яких планується в інший спосіб, ніж продаж на дату балансу, не визнаються утримуваними для продажу.

90.Документальне оформлення та облік вибуття нематеріальних активів.Нематеріальний актив списують з балансу в разі його вибуття внаслідок продажу, безоплатної передачі або неможливості одержання підприємством у майбутньому економічних вигод від його використання.Фінансовий результат від вибуття об’єктів нематеріальних активів визначають як різницю між доходом від вибуття (за відрахуванням непрямих податків і витрат, пов’язаних із вибуттям) та їхньою залишковою вартістю.Усі господарські операції з обліку нематеріальних активів схожі на аналогічні операції з обліку основних засобів. Кореспонденція рахунків також є практично ідентичною, лише замість рахунка 10, субрахунків 131, 152, які використовувалися в обліку основних засобів, для обліку операцій з нематеріальними активами використовують рахунок 12, субрахунки 133, 154.Приклад: Ліквідація нематеріальних активів
Списання суми нарахованого зносу
обє’ктів: Дт 133, Кт 12. Використовуються такі документи: «Акт приймання-передачі основних засобів» «Інвентарна картка обліку основних засобів».

91.Документальне оформлення та облік результатів інвентаризації необоротних активів. З метою своєчасного відображення надходження, вибуття, ліквідації та руху необоротних активів аналітичний облік необоротних активів бюджетними установами ведеться за місцем
зберігання (експлуатації) та в бухгалтерії за типовими формами:
ОЗ-1 (бюджет) "Акт прийняття-передачі основних засобів",ОЗ-2 (бюджет) "Акт прийняття-здання відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів", ОЗ-3 (бюджет) "Акт про списання основних засобів", ОЗ-4 (бюджет) "Акт про списання автотранспортних засобів", ОЗ-5 (бюджет) "Акт про списання з
балансу бюджетних установ і організацій вилученої з бібліотеки літератури", ОЗ-6 (бюджет) "Інвентарна картка обліку основних
засобів в бюджетних установах", ОЗ-8 (бюджет) "Інвентарна картка обліку основних засобів в бюджетних установах (для тварин і
багаторічних насаджень)", ОЗ-9 (бюджет) "Інвентарна картка
групового обліку основних засобів в бюджетних установах", ОЗ-10
(бюджет) "Опис інвентарних карток з обліку основних засобів",
ОЗ-11 (бюджет) "Інвентарний список основних засобів", ОЗ-12
(бюджет). Спочатку комісія перевіряє дані бухгалтерського обліку про наявність основних фондів, знайомиться із записами про рух та технічний стан окремих об'єктів в інвентарних картках або інших документах. Перевіряє наявність документів, що характеризують окремі основні засоби (технічні паспорти, плани будівель по поверхах тощо). Перевіряє наявність документів на земельні ділянки, водоймища та інші об'єкти природних ресурсів, що підтверджують право власності підприємства на них. Після ретельного вивчення облікової інформації члени комісії оглядають об'єкти в натурі з метою перевірки їх фактичної наявності у визначених розпорядчими документами керівника підприємства місцях експлуатації та встановлення їх придатності для подальшого використання за прямим призначенням. До опису, форма якого наводиться в таблиці 1, заносять їх повну назву, призначення, інвентарний і заводський номери, рік випуску (побудови), дату введення в експлуатацію, балансову (первісну) вартість. У разі встановлення непридатних для експлуатації основних фондів на них складається акт ліквідації типової форми ОЗ-3 (затверджена наказом Мінстату від 29.12.95 р. №352) та подаються пропозиції щодо подальшого їх використання в іншій якості. Такі об'єкти заносять до окремого опису. Об'єкти, які за своїми економічними характеристиками не належать до основних засобів, переводяться до складу інших активів (ТМЦ, МНМА або МШП). При виявленні необлікованих основних засобів встановлюється, коли і за чиїм розпорядженням споруджено невраховані об'єкти, виявлені при інвентаризації, за рахунок яких джерел списано затрати на їх спорудження, з відображенням цих відомостей у протоколі засідання інвентаризаційної комісії. Якщо встановити первісну вартість за фактичними витратами неможливо, виявлені необліковані об'єкти оцінюються за їх справедливою вартістю на дату їх виявлення. Знос визначають експертним шляхом, залежно від технічного стану відповідного об'єкта (з оформленням відповідного акта). Подібні об'єкти - об'єкти, що мають однакове функціональне призначення та однакову справедливу вартість, які надійшли одночасно і в один цех, обліковуються в інвентарній картці групового обліку, до опису допускається вносити одним рядком із зазначенням кількості таких об'єктів та їх загальної вартості.

92. Документальне оформлення та облік готової продукції. Готовою продукцією, призначеною для продажу, вважають закінчені обробкою вироби, які пройшли випробування, приймання і відповідають технічним вимогам і стандартам.Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про готову продукцію визначаються П(С)БО 9 “Запаси” та 16 “Витрати”. Підприємства виробляють продукцію у відповідності із заключними договорами, розробленими плановими завданнями з асортименту, кількості і якості. Керівник підприємства, в першу чергу, повинен приділяти увагу питанням збільшення обсягу виготовленої продукції, розширення її асортименту і покращення якості, вивчаючи потреби ринку.Основними завдяннями обліку готової продукції на підприємствах в системі організації є:систематичний контроль за випуском готової продукції, станом її запасів і збереженням на складах, обсягом виконаних робіт та послуг;вчасному і правильному документуванні оформлення відвантаженої і відпущеної продукції (робіт, послуг);контроль за виконанням плану договорів-поставок за обсягом та асортиментом реалізованої продукції, організацією розрахунку з покупцями;вчасному і достовірному визначенні результатів від реалізації продукції (робіт, послуг) та їх облік.Виконання цих задач задежить від ритмічності роботи підприємства, правильної організації збуту та складського господарства, вчасного документального оформлення господарських операцій.В бухгалтерському обліку готова продукція оцінюється у відповідності до П(С)БО 9 “Запаси” за первісною вартістю, яка визначається згідно з П(С)БО 16 “Витрати”.П(С)БО 16 “Витрати” визначає два поняття собівартості готової продукції:1) собівартість реалізованої продукції;2)виробнича собівартість продукції. Оцінка готової продукції при її продажу залежить від облікової політики підприємства, в частині оцінки запасів при їх вибутті. При цьому можуть застосовуватися методи, передбачені П(С)БО 9 “Запаси”.При відображенні продажу готової продукції в бухгалтерському обліку зазначаються дві її оцінки: оцінка, що прийнята підприємством згідно з обліковою політикою, – первісна вартісна (по дебету рахунку 901 “Собівартість реалізації готової продукції”), та оцінка, що визначаютья за домовленістю сторін (по кредиту рахунку 701 “Дохід від реалізації готової продукції”). Оскільки готова продукція в бухгалтерському обліку відображається за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації, то виникає необхідність в уцінці готової продукції, порядок проведення якої аналогічний уцінці виробничих запасів.Випуск продукції з виробництва та передача її на склад оформлюється накладними, відомостями, приймально-здавальними документами, актами приймання, в яких вказується: дата, шифр цеху і складу, найменування продукції, номенклатурний номер, одиниці виміру, кількість, ціна за одиницю.В бухгалтерії на підставі приймально-здавальних документів складається накопичувальна відомість випуску готової продукції, дані якої використовують для контролю за виконанням завдання по обсягу виробництва і для бухгалтерських записів на рахунках синтетичного обліку. Кількісний облік готової продукції за її видами та місцями зберігання може бути організований декількома способами:1) в сортових картках складського обліку, при якому в бухгалтерії складають або обробляють групувальні відомості оприбуткування продукції за її видами в розрізі підрозділів-виробників та за місцями зберігання;2) безкартковим способом, при якому за допомогою ЕОМ кожен день складають оборотні відомості обліку випуску продукції з виробництва і руху готових виробів у розрізі складів та інших місць зберігання. Залишки готових виробів періодично інвентаризуються.У картках або книгах складського обліку здійснюються записи про надходження і відпуск готової продукції та щоденно виводяться її залишки.У кінці місяця за даними аналітичного обліку витрат на виробництво визначається фактична собівартість готової продукції.

93. Облік та документальне оформлення наявності та надходження виробничих запасівВпроцесі документального оформлення первинного обліку запасів необхідно користуватися відповідними нормативними документами
Матеріальні, сировинні та паливні ресурси є одними з найважливіших на підприємстві, тому й документальне оформлення надходження, наявності і витрачання зазначених ресурсів є досить відповідальним процесом, який повинен забезпечити необхідну інформацію як для обліку, так і для контролю та оперативного управління рухом матеріальних цінностей.
Основними типовими документами з оприбуткування та видачі матеріалів є Накладні, Товарно-транспортні накладні, Прибуткові ордери, Акти про приймання матеріалів тощо. Для промислових підприємств характерною ознакою є висока питома вага у загальній структурі запасів таких цінностей, які призначені для процесу виробництва. Через це вони (цінності) отримали свою назву - «виробничі запаси». Для їх обліку призначений рахунок 20 «Виробничі запаси», на якому узагальнюються дані про наявність невикористаних запасів на складі, їх надходження та витрачання протягом певного періоду. На практиці прийнято за доцільне виділяти запаси в окремі групи. Відповідно до цих груп організовується аналітичний облік за субрахунками до рахунка 20 «Виробничі запаси»: 201 «Сировина й матеріали» (в т.ч. в дорозі та переробці); 202 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби»; 203 «Паливо»; 204 «Тара й тарні матеріали»; 205 «Будівельні матеріали»; 206 «Матеріали, передані в переробку»; 207 «Запасні частини»; 208 «Матеріали сільськогосподарського призначення»; 209 «Інші матеріали». На першому із субрахунків відображається наявність на складі (сальдо на певну дату) та рух (надходження й витрачання) як сума оборотів за дебетом і кредитом субрахунку «Сировина й матеріали». На субрахунку 202 відображається наявність і рух покупних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, які придбані для комплектування готової продукції. Такі витрати включаються у собівартість продукції і вимагають додаткових витрат праці з їх обробки чи складання готової продукції. Якщо напівфабрикати призначені для подальшого перепродажу, то вони не включаються до складу собівартості і повинні обліковуватись на рахунку 28 «Товари». На субрахунку 203 обліковується наявність і рух усіх видів палива (нафтопродукти, тверде паливо, мастильні матеріали), які призначені для технологічних потреб виробництва, експлуатації транспортних засобів, отримання енергії, опалення приміщень тощо. Субрахунок 204 призначений для тари й тарних матеріалів (скляної, пластикової, дерев'яної, полімерної, картонної, металевої тощо). На ньому ведеться облік наявності й руху тари й тарних матеріалів, а також матеріалів для виготовлення тари (деталі ящиків, дріт, картон) і ремонту. Субрахунок 205 використовують підприємства-забудовники для обліку наявності й руху будівельних матеріалів, конструкцій, деталей, устаткування та комплектуючих виробів, призначених для монтажу, а також інших матеріалів для проведення будівельних робіт, виготовлення будівельних деталей і конструкцій. На субрахунку 206 «Матеріали, передані в переробку» ведеться облік матеріалів, які підприємство передає на сторону з метою переробки й отримання з них виробів, призначених для виробництва продукції. На субрахунку 207 ведеться облік наявності й руху запасних частин, готових деталей, вузлів, агрегатів, призначених для ремонтів, заміни зношених частин машин, устаткування, транспортних засобів, інструментів, автомобільних шин у запасі та в обороті. Субрахунок 208 призначений для обліку наявності й руху матеріалів сільськогосподарського призначення (мінеральні добрива, отрутохімікати, біопрепарати, насіння і корми, призначені для посіву і відгодівлі тварин безпосередньо в господарстві. Субрахунок 209 використовується для обліку наявності та руху інших матеріалів (відходи виробництва - обрубка, обрізка, стружка, матеріали, отримані від остаточно забракованих виробів, цінності, отримані від ліквідації основних засобів (металобрухт, зношені шини та ін.)). Крім виробничих витрат, на промислових підприємствах використовуються інші рахунки бухгалтерського обліку запасів. Так, окремі підприємства мають у своєму складі аграрні підрозділи, які займаються рослинництвом і тваринництвом, тому для обліку тварин на вирощуванні та відгодівлі застосовується рахунок 21 «Тварини на вирощуванні і відгудівлі». Для обліку продукції сільськогосподарського виробництва використовують рахунок 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва». У дебет цього рахунка записується оприбуткована продукція власних рослинницьких, тваринницьких та промислових підрозділів підприємства, а в кредит - списання для продажу, невиробничого споживання (видачі й продажу працівникам, передачі для соціальної сфери (дитячі садки, школи, їдальні), споживання у якості кормів, призначених для висіву тощо). На підприємствах, які отримують напівфабрикати власного виробництва, котрі можуть бути реалізовані споживачам без доведення їх до стадії готової продукції, ведуть облік на рахунку 25 «Напівфабрикати» у розрізі окремих видів напівфабрикатів. Багато промислових підприємств займається торгівлею, тому для обліку руху товарно-матеріальних цінностей відкривається рахунок 28 «Товари» з відповідними субрахунками: 281 «Товари на складі», 282 «Товари в торгівлі», 283 «Товари на комісії», 284 «Товари під товарами», 285 «Торгова націнка». Цей рахунок застосовується для обліку виробів, матеріалів, продуктів, які спеціально придбані для продажу. До складу запасів відноситься також продукція, яка пройшла всі стадії обробки, прийнята відділом технічного контролю й оприбуткована на склад. Для її обліку призначений рахунок 26 «Готова продукція». У балансі відображаються залишки нереалізованої продукції.

94. Документальне оформлення та облік виробничих запасів на складах. Складський облік матеріалів - це сортовий, кількісний оперативно-технічний облік. Здійснюється облік матеріалів на складі за допомогою карток за формою № М-12 (табл. 3.10). Картки складського обліку матеріалів відкриваються в бухгалтерії й віддаються під розписку у реєстрі, де вказуються дата видачі, кількість карток, їх реєстраційні номери і підпис одержувача. Записи в картках (у кількісному виразі) ведуть матеріально відповідальні особи (завідуючі складами, комірники) на підставі первинних документів, що підтверджують рух матеріалів і складаються у день здійснення операцій.
Сортовий облік матеріалів на складах ("лісоматеріали", "фарба" тощо) можна вести також і в книгах.
Складський облік матеріалів є важливим фактором контролю за зберіганням матеріальних цінностей підприємства. Організують складський облік за видами об'єктів, що зберігаються, за місцями зберігання, за кількістю матеріальних цінностей. За необхідності складський облік організують за партіями надходження матеріальних цінностей. Кожному виду матеріальних цінностей присвоюється номенклатурний номер, що дублюється у всіх первинних документах. Перші три цифри номенклатурного номера означають номер рахунка і суб-рахунка, наступні дві - номер групи, а інші - порядковий номер матеріальних цінностей у групі. За цими номерами організують і бухгалтерський облік матеріальних цінностей, що дає змогу провадити кількісну звірку даних оперативного складського й аналітичного бухгалтерського обліку.
Завідуючий складом (комірник) щоденно записує до складської картотеки (чи книги) всі операції надходження і витрат матеріалів, нумеруючи свої записи по порядку з початку року чи кварталу.
Після кожного запису визначається залишок матеріалів даного номенклатурного номера.
Записи в регістрах сортового обліку з лімітних карт потрібно робити після кожної операції, занесеної в картку. Якщо кількість лімітних карт невелика, то можна записувати у сортових картках загальні підсумки за тиждень, декаду або місяць. При цьому самі картки слід зберігати разом з відповідними картками складського обліку. Підрахований залишок після кожної реєстрації первинного документа зіставляється з нормою запасу. Це дає можливість одержати важливу інформацію про стан виробничих запасів та замовляти необхідні матеріальні ресурси. Завідуючий складом має сигналізувати відділові постачання про випадки порушення норм запасів, а також про наявність матеріалів, що тривалий час лежать без руху.
Якщо складський облік ведуть на електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), то машина сама зіставляє одержаний залишок (після кожної реєстрації даних того чи іншого первинного документа) з нормою запасу і може готувати документацію для наступного замовлення матеріальних ресурсів.
Суть аналітичного бухгалтерського обліку виробничих запасів полягає в тому, що на кожний вид матеріальних цінностей (за номенклатурними номерами) відкривається аналітичний рахунок, в якому об'єкти обліку відображаються за їх кількістю (за прийнятими одиницями виміру) і сумою вартості (за прийнятою системою оцінки).
Аналітичні рахунки групуються за групами матеріалів, місцями зберігання, матеріально відповідальними особами, за синтетичними рахунками бухгалтерського обліку і субрахунку-ми. Відповідно до прийнятих на підприємстві групувань матеріальних цінностей дані за аналітичними рахунками узагальнюються в оборотних відомостях. Використовують аналітичний бухгалтерський облік на рахунках для контролю зберігання і руху матеріальних цінностей, їх оцінки, звірки з даними складського обліку, а також для підбиття підсумків , інвентаризації.
У разі організації на підприємстві номенклатурно-кількісного оперативно-складського й аналітичного бухгалтерського обліків вони (в номенклатурно-кількісному відношенні) дублюватимуть один одного, але за умов використання ЕОМ такого дублювання можна уникнути, якщо організувати оцінку матеріальних цінностей, враховану в оперативному складському обліку. При ручній реєстрації даних у складському обліку, використовуючи тверді облікові ціни, можна уникнути паралельного ведення бухгалтерського обліку. За твердими обліковими цінами ведуть вартісний аналітичний облік руху матеріальних цінностей за групами матеріалів, місцями зберігання, матеріально відповідальними особами, рахунками і субрахунками.
Для звірки даних складського й аналітичного обліків потрібно здійснювати періодичну оцінку за обліковими цінами кількісних залишків за даними складського обліку на визначену дату і зіставляти одержані загальні суми з сумою залишку за обліковими цінами вартісного аналітичного обліку. Такий метод організації обліку називається сальдовим або оперативно-бухгалтерським. Склад собівартості (первісної вартості) запасів залежить від характеру операцій у наслідок яких вони прибуткуються.До собівартості запасів придбаних фірмою включають всі витрати на їх придбання, та інші витрати, що виникли під час доставки запасів та приведення їх у стан готовності до використання. Конкретно елементами собівартості придбаних запасів є : ціна закупівлі; податки пов’язані з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємств- транспортні витрати; витрати на вантажно-розвантажувальні роботи;- інші витрати пов’язані з придбанням запасів.При цьому торговельні знижки та інші подібні їм статті вираховуються при визначенні собівартості.В окремих випадках передбачених альтернативним підходом у МСФЗ 21 «Вплив змін валютних курсів» на собівартість запасів можуть впливати курсові різниці, що безпосередньо виникають при попередньому придбанні запасів, на які був виданий рахунок у іноземній валюті.

95. Документальне оформлення та облік вибуття виробничих запасів. Методи оцінки запасів при їх вибутті. На підприємстві запаси вибувають у зв'язку з виробничим споживанням, переробкою, відпуском на сторону, безвідплатною передачею, недостачею і псуванням при зберіганні. Кожне вибуття (списання) запасів оформляється відповідними первинними документами.Найбільша питома вага запасів використовується для виробництва продукції (робіт, послуг). Залежно від типа виробництва при оформленні відпуску запасів для його потреб застосовуються такі первинні документи, як лімітно-забірна карта, акт-вимога на заміну матеріалів, накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей.Матеріали, які систематично витрачаються при виготовленні продукції, оформляються лімітно-забірними картами. Відпуск матеріалів у виробництво здійснюється складом при пред'явленні представником цеху свого екземпляра лімітно-забірної карти. Комірник відзначає в обох екземплярах дату і кількість відпущеного матеріалу, після чого визначає залишок ліміту по кожному номенклатурному номеру матеріалів. У лімітно-забірній карті цеху (ділянки) розписується комірник, а в лімітно-забірній карті складу - представник цеху (ділянки). Оформлені лімітно-забірні карти разом з первинними документами додаються до матеріального звіту і здаються комірником і виробником робіт в бухгалтерію.У разі потреби понадлімітний відпуск матеріалів або заміна одного виду матеріалу на іншій допускається тільки з дозволу керівника підприємства, головного інженера або осіб, ними на це уповноважених, оформляється актом-вимогою (типова форма № М-10). Акт-вимога виписується в двох екземплярах: один екземпляр для одержувача, другий -для складу. Комірник відзначає в обох екземплярах акту-вимоги дату і кількість відпущеного матеріалу, після чого визначається залишок. У акті-вимозі одержувача розписується комірник, а в акті-вимозі складу - представник одержувача. Здача актів-вимог в бухгалтерію здійснюється після видачі всієї кількості необхідного матеріалу.Передача запасів з одного складу наіншій, від однієї матеріально відповідальної особи іншому оформляється накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (типова форма № М-11). Виписується в двох екземплярах: один екземпляр видається одержувачеві, другий - складу. Після завершення операції по переміщенню запасів накладна-вимога передається в бухгалтерію.При відпуску запасів стороннім організаціям виписується накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-20). При відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж і іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованій собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартість першу за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних витрат; ціни продажу. Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, які мають однакове призначення і однакові умови використання, застосовується тільки один з приведених методів.Запаси, які відпускаються, і послуги, які виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють один одного, оцінюються за ідентифікованою собівартістю. Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості отриманих в звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і отриманих в звітному місяці запасів. Оцінка кожної операції з вибуття запасів може здійснюватися за середньо зваженою собівартістю діленням сумарної вартості таких запасів на дату операції на сумарну кількість запасів на дату операції.Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в тій послідовності, в якій вони поступали на підприємство (що відображують в бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж і інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів.Оцінка за нормативними витратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і цін, що діють. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних норми витрат і ціни повинні регулярно в нормативній базі перевірятися і переглядатися. Оцінка продукції за нормативними витратами коректується до фактичної виробничої собівартості Метод ЛІФО передбачає першочергове списання матеріалів за собівартістю останніх партій. В результаті відбувається завищення вартості відпущених цінностей зниження їх залишку на кінець місяця в балансі, а отже, зниження прибутку підприємства.

96. Документальне оформлення та облік надходження малоцінних та швидкозношуваних предметів До категорії малоцінних та швидкозношуваних предметів відносяться предмети праці, що неодноразово беруть участь у виробничому процесі підприємства. Відповідно до Інструкції № 291, МШП, використовувані протягом не більш одного року чи нормального операційного циклу, в бухгалтерському обліку відбиваються на рахунку 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети». Для організації обліку МШП рекомендується застосовувати типові форми первинних документів, затверджені наказом Міністерства статистики України від 22.05.96р. № 145, а саме: о форма№ МШ-1"Відомість на поповнення (вилучення) постійного запасу інструментів (пристосувань)"; о форма№ МШ-2"Картка обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів"; о форма № МШ-3"Замовлення на ремонт чи заточення інструментів (пристосувань)"; Облік:За попередньою оплатою:

• на дату оплати:

Дебет 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками"

(аналітичний рахунок "Розрахунки з постачальниками та підрядниками -

платниками податку на додану вартість") або Дебет 685 "Розрахунки з іншими кредиторами"

(аналітичний рахунок "Розрахунки з іншими кредиторами - платниками ПДВ") Кредит 31 "Рахунки в банках"

• відображення податкового кредиту по ПДВ (при наявності податкової накладної):

Дебет 641 "Розрахунки за податками"

(аналітичний рахунок "Розрахунки за податком на додану вартість") Кредит 644 "Податковий кредит"

• на дату оприбуткування:

Дебет 22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети"

Дебет 644 "Податковий кредит"

Дебет 22 "Малоцінні та швидкозношуваніпредмети" Дебет 641 "Розрахунки за податками" (аналітичний рахунок "Розрахунки за податком на додану вартість")

Кредит 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" (аналітичний рахунок "Розрахунки зпостачальниками та підрядниками - платниками ПДВ") або Кредит 685"Розрахунки з іншими кредиторами" (аналітичний рахунок "Розрахунки з іншими кредиторами - платниками ПДВ") Придбання через підзвітних осіб при отриманні ними авансу: Дебет 22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети" Дебет 641 "Розрахунки за податками" (аналітичний рахунок "Розрахунки за податком на додану вартість") Кредит 372 "Розрахунки з підзвітними особами" Підприємство не є платником ПДВ, або при наявності операцій, що звільняються від ПДВ, або не є об'єктом обкладення ПДВ: 1.2.1. Придбання за попередньою оплатою: • на дату оплати: Дебет 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" (аналітичний рахунок "Розрахунки з постачальниками та підрядниками - неплатниками ПДВ") або Дебет 685 "Розрахунки з іншими кредиторами" (аналітичний рахунок "Розрахунки з іншими кредиторами - неплатниками ПДВ") Кредит 31 "Рахунки в банках" • на дату оприбуткування:

Дебет 22 "Малоцінні та швидкозношуваніпредмети" Кредит 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" (аналітичний рахунок "Розрахунки з постачальниками та підрядниками - неплатниками ПДВ") або Кредит 685 "Розрахунки з іншими кредиторами" (аналітичний рахунок "Розрахунки з іншими кредиторами неплатниками ПДВ")

97. Документальне оформлення та облік вибуття малоцінних та швидкозношуваних предметів Документи: о форма№ МШ-4"Акт вибуття малоцінних та швидкозношуваних предметів"; о форма№ МШ-5"Акт на списання інструментів і обмін їх на придатні"; Вибуття МШП:1.відпускання у виробництво.2юсписання у випадку морального і фізичного зносу.3.ліквідація.4.безоплатна передача.5.внесок до статутного капіталу. Відпуск інструментів в експлуатацію здійснюється на підставі вимог цехів або фізичних осіб. Бухгалтерія ці вимоги вносить до групувальних відомостей з метою синтетичного обліку. Вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів, що передані в експлуатацію, виключається зі складу активів (списується з балансу) з подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації і відповідними особами протягом строку їх фактичного використання. Списання МШП, що прийшли внепридатність, оформлюється Актом на списання малоцінних та швидкозношуваних предметів (ф. № МШ-8). Відпуск МШП в експлуатацію за обліковою вартістю зі списанням на рахунки обліку витрат, а також списання нестач і втрат від псування таких предметів відображається на кредиті рахунка 22 “МАЛОЦІННІ ТА ШВИДКОЗНОШУВАНІ ПРЕДМЕТИ”

98. Розкрити порядок визначення, оцінку та облік незавершеного виробництва. До незавершеного виробництва належить продукція, що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) обробки, передбачених технологічним процесом, а також вироби неукомплектовані, що не пройшли випробувань і технічного приймання. Для визначення залишків незавершеного виробництва необхідно щомісяця проводити інвентаризацію його натуральних об’єктів та здійснювати їх оцінку.Інвентаризація незавершеного виробництва проводиться з метою визна-чення кількості і фактичної наявності незакінчених переробкою напівфабри-катів і продукції, а з деяких їх видів також і кількості корисної речовини (провідного елемента), з якої вони складаються; визначення фактичної комплектності незавершеного виробництва і виявлення неврахованого браку; перевірки даних руху напівфабрикатів і деталей та загальної суми витрат основного виробництва; перевірки правильності розподілу цієї суми за видами продукції та уточнення собівартості випущеної продукції. Інвентаризація незавершеного виробництва проводиться шляхом фак-тичного заміру, зважування і підрахунку цінностей. Незавершене виробницт-во в закритій апаратурі внаслідок безперервності виробничих процесів визначається за технічними нормами і вважається постійним. Інвентаризація в цих виробництвах проводиться в період зупинки устаткування на ремонт. Незавершене виробництво, а також напівфабрикати власного виробництва, що знаходяться в цехах і підлягають подальшій переробці, інвентаризуються за станом на перше число кожного місяця. Залишки незавершеного виробництва оцінюються: за плановою цеховою собівартістю – на всіх підприємствах хімічної промисловості, крім добувних та підприємств, які виробляють лаки і фарби, барвники та органічні продукти; за плановими витратами – на добувних виробництвах. Ці вит-рати відображаються у статтях: “Сировина та матеріали”; “Покупні комплек-туючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій”, “Паливо й енергія на технологічні цілі”; “Основна заробітна плата”; “Додаткова заробітна плата”; “Відрахування на соціальне страхування”. Значний обсяг незавершеного виробництва утворюється на тих підприємствах, де має місце система магазинування; за фактичними витратами сировини та основних матеріалів – на підприємствах, які виробляють лаки і фарби, барвники та органічні продукти. Оцінка незавершеного виробництва на підприємствах з безперервним технологічним процесом здійснюється за собівартістю сировини та матеріалів, завантажених в апарати. Кількість сировини, матеріалів та напівфабрикатів визначається шляхом проведення замірів та лабораторних аналізів і зазначається в перерахунку на вміст у них корисної речовини. У виробництвах з безперервними і закритими технологічними процесами залишки незавершеного виробництва визначаються, виходячи з кількості апаратів, які були завантаженими на кінець звітного періоду, та ваги сировини і матеріалів, які знаходились у кожному з них. При цьому за фактичні можуть бути прийняті і теоретичні залишки, розраховані на основі техніко-економічних характеристик. Гірничодобувні і переробні цехи мають постійне незавершене виробництво. Тому під час визначення собівартості руди їх незавершене виробництво не підлягає оцінці і вартісному обліку, крім технічного і маркшейдерського відділів, де воно підлягає обліку у натурі. У цехах з багатосерійним і масовим характером виробництва допуска-ється оцінка деталей і напівфабрикатів за діючою нормативною собівартістю. На підприємствах окремих галузей промисловості з коротким технологічним циклом оцінка незавершеного виробництва може проводитися тільки за фактичною собівартістю використаних на виробництво сировини, матеріалів і напівфабрикатів. Браком у виробництві вважається продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандар-там або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення. Брак продукції поділяється на зовнішній, тобто виявлений споживачем, пред’явлений для відшкодування збитків, та внутрішній, який виявлений в процесі виробництва. У залежності від характеру відхилень від нормативів він може бути остаточним або виправним.

99 Документальне оформлення та облік незавершеного виробництва і готової продукції. До незавершеного виробництва відноситься продукція (роботи, послуги), що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) виробництва, передбачених технологічним процесом, а також вироби, які не укомплектовані та не пройшли випробувань і технічного приймання.
У виробничих (навчальних) майстернях до незавершеного виробництва належать заготовки (деталі, вузли, агрегати) та вироби, обробка та складання яких ще не закінчена; готові вироби, не повністю укомплектовані і не передані на склад.
У підсобних (навчальних) сільських господарствах при установах до незавершеного виробництва включаються витрати під озимі посіви, на оранку зябу, підготовку пару, парників і теплиць, а також видатки на закладання садів, ягідників і виноградників.
Для незавершеного виробництва передбачені різні варіанти оцінки (відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні): за нормативною (плановою) виробничою собівартістю, за прямими статтями витрат або за вартістю сировини, матеріалів і напівфабрикатів. Право вибору варіанту оцінки лишається за підприємством.
Найбільш прийнятними оцінками незавершеного виробництва є:
- для готової продукції - виробнича собівартість;
- для товарів на підприємствах роздрібної торгівлі -продажна (роздрібна) ціна;
- на оптових складах і базах торгових та постачальницько-збутових підприємств - продажна (роздрібна) ціна або ціна, за якою вони закуплені.
Облік незавершеного виробництва і незавершених робіт (послуг) здійснюється відповідно до встановленого порядку на
рахунках бухгалтерського обліку, передбачених для узагальнення інформації про витрати основного і допоміжного виробництв та обслуговуючих господарств.
Незавершене виробництво обліковується на нижчезазначених рахунках.
Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виробництва (вироби, роботи і послуги) відображаються за оцінкою, що застосовується підприємством відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 9'96-ХІУ від 16.07.99 р.
Підприємства (будівельні, наукові, геологорозвідувальні), що здійснюють в поточному році розрахунки із замовниками відповідно до укладених договорів за закінчені етапи робіт, що мають самостійне значення, відображають на статті "Незавершене виробництво" також і вартість оплачених замовником етапів, які обліковують на рахунку 14 "Довгострокові фінансові інвестиції". При цьому замовник зараховує на свій баланс тільки повністю готову продукцію (закінчені роботи).
У бухгалтерському обліку закінчені етапи робіт у сумі фактичних витрат списуються записом:
Дебет рахунка № 90 "Собівартість реалізації"
Кредит рахунка № 23 "Виробництво"
Списування провадиться після оформлення в установленому порядку прийняття закінчених етапів виконаних робіт.
Одночасно на суму прийнятих до оплати рахунків за виконані етапи по продажній вартості відображають на рахунку № 14 "Довгострокові фінансові інвестиції записом:
Дебет рахунка № 14 "Довгострокові фінансові інвестиції""
Кредит рахунка № 72 "Дохід від участі в капіталі"
Кошти, що надійшли від замовників в оплату закінчених і прийнятих ними етапів:
Дебет рахунка № 31 "Рахунки в банках", субрах. № 311 "Поточні рахунки в національній валюті"
Кредит субрахунка № 681 "Розрахунки за авансами одержаними"
По закінченні всіх робіт у цілому вартість оплачених замовником етапів робіт списується в обліку записом:
Дебет рахунка № 681 "Розрахунки за авансами одержаними"
Кредит рахунка № 14 "Довгострокові фінансові інвестиції" з одночасним погашенням заборгованості за рахунок раніше одержаних платежів
Дебет рахунка № 79 "Фінансові результати" (списування собівартості реалізації)
Кредит рахунка № 90 "Собівартість реалізації".
У статті Балансу "Незавершене виробництво", код 120, показуються витрати на незакінчені до кінця звітного періоду роботи з капітального ремонту основних засобів, а також витрати на сплав лісопродукції і незавершеного виробництва сільського господарства, які відображаються за вирахуванням вартості випуску.
У цій статті Балансу підприємства також показується сума витрат обігу, що відноситься до залишку нереалізованих товарів на підприємствах, які здійснюють свою діяльність у сфері постачання, збуту, торгівлі та громадського харчування.
Сума витрат обігу, що відноситься до залишку не реалізованих на кінець місяця -товарів, визначається як добуток вартості нереалізованих товарів за кредит. Середній процент визначається діленням витрат обігу на залишок товарів на початок місяця і витрат на зберігання, оброблення,
підсортування, передпродажну підготовку товарів, транспортних витрат та процентів за кредит за звітний місяць на суму реалізованих витрат та процентів за кредит за звітний місяць на суму реалізованих у звітному місяці товарів і залишку товарів на кінець звітного місяця. Решта витрат обігу щомісячно списується записом:
Дебет рахунка № 79 "Фінансові результати"
Кредит рахунків № 92, 93, 94.
Вартість матеріальних ресурсів у залишках незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року), які відображені в балансі за фактичними виробничими витратами, визначається підприємством як добуток вартості незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року) і частки матеріальних витрат у затратах на виробництво продукції (робіт, послуг) за звітний квартал (рік), визначеної за даними бухгалтерської звітності.
Платники податку, в яких незавершене виробництво відображається в балансі за вартістю використаної сировини, матеріалів і напівфабрикатів, вартість матеріальних ресурсів у незавершеному виробництві визначають як таку, що дорівнює вартості незавершеного виробництва.
Якщо вартість незавершеного виробництва відображається в балансі за нормативною (плановою) виробничою собівартістю, то вартість матеріальних ресурсів у залишках незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року) визначається підприємством як добуток вартості незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року) і частки матеріальних витрат у калькуляції нормативної (планової) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) за звітний квартал (рік).
При складанні Відомості про балансову вартість матеріальних ресурсів у незавершеному виробництві і готовій продукції визначаються залишок на початок періоду і залишок на кінець періоду, а також приріст (+) і убуток (-). Облік приросту (убутку) товарних і матеріальних ресурсів ведеться тільки щодо тих товарних запасів і матеріальних ресурсів, витрати на придбання яких відповідно до Закону включаються до складу валових витрат.
Визначення приросту або убутку балансової вартості матеріальних активів і товарів виконується шляхом порівняння їх залишків на початок і кінець звітного кварталу.
При веденні обліку приросту або убутку товарно-матеріальних цінностей на рахунках обліку виробничих запасів показується вартість залишків . цінностей, що перебувають на складі.
На рахунках обліку незавершеного виробництва і готової продукції відображається вартість не всього незавершеного виробництва або готової продукції, а тільки тих матеріалів, сировини, комплектуючих виробів і напівфабрикатів, які використані у їх виробництві.
Дані про залишки і рух матеріалів, сировини (у т.ч. і в готовій продукції, незавершеному виробництві, напівфабрикатах) беруться із Відомостей обліку руху товарно-матеріальних цінностей, журналів-ордерів № 6 І № 10.
Порядок заповнення Відомості з обліку балансової вартості матеріальних активів розглянемо на числовому прикладі.
Незавершене виробництво визначається на кінець звітного періоду, а також залишки реалізованої готової продукції.
У загальній сумі незавершеного виробництва або залишків готової продукції потрібно визначити вартість матеріалів,, сировини, які використані у виробництві.
Величину вартості сировини і матеріалів, раніше списаних у виробництво, але таких, частина яких залишається у залишках незавершеного виробництва і готової продукції, можна визначити розрахунковим шляхом.
Встановлення нормативів незавершеного виробництва має для підприємств істотне значення. Завищення обсягу незавершеного виробництва викликає уповільнення оборотності обігових коштів, а заниження порівняно з реальною необхідністю перешкоджає створенню необхідних накопичень і тим самим спричиняє порушення ритмічності виробничого процесу. Для правильного визначення фактичної собівартості готової продукції, виконання робіт та послуг доцільно на кінець звітного періоду визначити залишки незавершеного виробництва, тобто кількість незакінченої обробкою продукції в процесі виробництва.
Залишки незавершеного виробництва відображаються на дебеті рахунка № 23 "Виробництво" за формулою, грн.:
НВПк = НВПп + В - СРП,
де НВПк — незавершене виробництво продукції на кінець звітного періоду,
НВПп – незавершене виробництво продукції на початок звітного періоду,
В —. витрати на виробництво продукції у звітному періоді,
СРП — виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

100. Документальне оформлення обліку витрат на виробництво за елементами та статтями калькуляції. Для забезпечення обліку витрат підприємства в рамках розподілу їх між господарськими процесами, виробництва та видами продукції Планом рахунків передбачено рахунки класів 8 і 9.
Кожне підприємство виходячи із специфіки своєї господарської діяльності вибирає ту іншу сукупність рахунків і закріпляє прийняте рішення наказом про облікову політику.Аналітичний облік витрат на виробництво кожне підприємство організовує до характеру виробничого процесу, а також особливостей продукції, що випускається, або робіт, що виконуються (послуг, що надаються). Базуючи на загальних правилах ведення бухгалтерського обліку, бухгалтерія підприємства забезпечує працівників інформацією, необхідною для контролю, аналізу та планування господарської діяльності, а також для прогнозування фінансових результатів. Дані аналітичного обліку використовуються при складанні внутрішньої звітності, яка будується на інформації про види і кількість продукції, про центри відповідальності і статті витрат.Рахунки класу 9
Рахунки класу 9 призначені для узагальнення інформації про витрати за всіма видами звичайної діяльності та видами операцій, пов’язаними з надзвичайними подіями.
Формування інформації про витрати, понесені підприємством у процесі звичайної діяльності, здійснюються у розрізі груп операцій, що належать до звичайної діяльності: промислово-виробничих, торгових і виробничих операцій з виконанням робіт і надання послуг, а також звичайних операцій, не пов’язаних з основною діяльністю підприємства та фінансових операцій.

Класифікація витрат

З метою бухгалтерського обліку, аналізу та планування витрат підприємства об’єднуються в однорідні групи за різними ознаками. Загалом витрати групуються та обліковуються за видами, місцями виникнення та носіями витрат.

Види витрат визнаються виходячи з економічного змісту, що міститься в кожному елементі витрат. Види витрат є базою для формування калькуляційних статей витрат.

Місця виникнення витрат - це структурні підрозділи, в яких відбувається споживання ресурсів у виробничих, збутових, адміністративних та інших цілях, пов’язаних з оборотом коштів підприємства.
Під терміном носій витрат слід розуміти продукцію підприємства (включаючи роботи та послуги), яка в той чи інший момент може перебувати на різних дореалізаційних стадіях, починаючи від стадії придбання запасів, призначених для її випуску.
Економічний елемент – однорідний первинний вид витрат на виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), в якій у межах підприємства неможливо розкласти на частини.
Статті витрат – певний вид витрат, що створюють собівартість як окремих видів продукції, так і сукупності витрат на товарну продукцію підприємства загалом.

За цільовим спрямуванням витрати підприємства можна умовно поділити на:

основні витрати;

витрати на обслуговування;

витрати на управління.
Основні витрати – це витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом випуску продукції.
Витрати на обслуговування - це витрати на утримання допоміжних підрозділів (включаючи витрати на збут) і підрозділів соціального характеру.

Витрати на управління – включають витрати на утримання й обслуговування апарату управління виробничими та невиробничими підрозділами, а також витрати на утримання й обслуговування апарату управління підприємства (адміністративні витрати).
За способом включення до собівартості окремих видів продукції розрізняють витрати прямі і непрямі.
Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції; їх можна прямо включити до собівартості за відповідними об’єктами обліку, не враховуючи їх на збірно-розподільчих рахунках. Точніше, прямі витрати є сукупною вартістю ресурсів, втілених у продукції; до вартості таких ресурсів належать і жива праця у відповідній оцінці, яка, своєю чергою, включає заробітну плату та соціальне страхування найманих працівників, зайнятих безпосереднім виготовленням конкретних видів продукції.
Непрямі витрати пов’язані з виробництвом відразу кількох або всіх видів продукції підприємства.
Непрямі витрати протягом звітного періоду обліковуються на збірно-розподільчих рахунках, а потім за встановленою методикою деякі з них розподіляються між окремими видами продукції, а деякі списуються безпосередньо в Дт результативного рахунка.

У складі собівартості продукції прямі витрати поділяються за статтями, кожна з яких, як правило, відповідає певному елементу витрат, а непрямі утворюють комплексні статті, які складаються з витрат , що містять кілька елементів. Прикладом комплексної статті може бути стаття “Витрати на охорону”.

За ознакою залежності від обсягів випуску продукції витрати підприємства поділяють на постійні та змінні.

Змінні витрати нормуються на кожну одиницю продукції, їх розмір змінюється відносно пропорційно відповідно до зміни обсягу випуску продукції.

Розмір постійних витрат не залежить від обсягу випуску продукції, їх питомий розмір у складі загальних витрат, що зменшують фінансовий результат, при збільшенні обсягу випуску скорочується, а при зниженні – збільшується.
За економічним змістом усі витрати підприємства поділяються на операційні, фінансові, інші звичайні та надзвичайні.

До операційних витрат належать витрати, що обліковуються на рахунках 90. 91, 92, 93, 94.

До фінансових витрат належать витрати, що обліковуються на рахунках 95 і 96.

До інших звичайних витрат належать витрати, що обліковуються на рахунку 97. Разом з тим, при аналізі рахунків 971 – 979 з’ясовується що не всі з них можна зарахувати до “Інших звичайних витрат”. Так, наприклад, рахунок 971 і частково рахунок 975, поза будь-яким сумнівом, належить до фінансових витрат. Крім того, такі специфічні рахунки, як 978 і 979, якими користуються виключно страхові організації, ніяк не можуть належати до “інших витрат”, оскільки насправді є для страхових організацій основними.

До надзвичайних витрат належать витрати на рахунку 99.

Що стосується такого умовно-витратного рахунку 98 “Податок на прибуток”, то цей рахунок випадає з цього ряду, оскільки не відповідає жодній із наведених ознак.

Витрати підприємства класифікуються:

за економічними елементами;

за статтями калькуляцій.

101. Надати класифікацію витрат виробництва за статтями та відобразити їх облік.
П (с) БО №3 “Звіт про фінансові результати” встановлює такий склад економічних елементів операційних витрат, обов’язковий для застосування на всіх підприємствах виробничої сфери:
матеріальні затрати;
витрати на оплату праці;
відрахування на соціальне страхування;
амортизація;
інші операційні витрати.
Вартість матеріальних ресурсів за елементом “матеріальні затрати” формується виходячи з цін на їх придбання без урахування ПДВ , включаючи всі витрати, які супроводжують таке придбання. Від вартості використаних у виробництві матеріальних ресурсів віднімаються поворотні відходи.
Процедура бухгалтерського обліку використання матеріалів залежить від характеру виробництва, порядку подання матеріалів на робочі місця та інших умов, створеного на конкретному підприємстві.

Підставою для віднесення певних сум на рахунки витрат є первинні документи: вимоги, лімітно-забірні карти, акти списання матеріалів, акти приймання робіт, наряди на виконання робіт, розрахунково-платіжні відомості. На підставі даних цих документів складаються розробні таблиці розподілу витрат матеріалів, поворотних відходів, заробітної плати і інших елементів, що становлять собівартість певних видів продукції.
Загалом метод угрупування витрат тільки за економічними елементами є вельми сумнівним є погляду його доцільності. Адже в такому угрупуванні “тоне” показник собівартості продукції, зокрема, якщо йдеться про різні ступені її формування, починаючи від цехової собівартості. Тому з метою планування й обліку витрат, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції, робіт і послуг, групують за статтями калькуляції. Це дозволяє формувати виробничу і повну собівартість продукції. Витрати за статтями калькуляції за своїм складом ширші за елементи, оскільки враховують характер і структуру виробництва, створюючи базу для економічного аналізу та визначення ціни.
Калькулювання собівартості – це обчислення в грошовому вираженні витрат на виробництво та реалізацію продукції, робіт і послуг за встановленими статтями витрат.
Принципова відмінність угрупування витрат за статтями калькуляції від угрупування за економічними елементами полягає в наявності в ній комплексних статей, що об’єднують різнорідні за економічним змістом елементи за призначенням витрат, за місцями їх виникнення і способами розподілу між окремими видами продукції залежно від обсягів виробництва кожного виду.
Угрупування витрат за статтями калькуляції дозволяє виділити витрати, безпосередньо пов’язані з технічним процесом, і витрати, що стосуються обслуговування виробництва і управління.
Типова номенклатура калькуляційних статей витрат:Сировина і матеріали;
Поворотні відходи (зі знаком “мінус”, бо вони віднімаються від вартості використаних сировини і матеріалів);
Куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати;
Послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у виробництві продукції;
Паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях (цю статтю можна об’єднати з попередньою);
Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві (основна і додаткова);
Відрахування на соціальні цілі;
Амортизація основних засобів, що експлуатуються безпосередньо в процесі виробництва;
Витрати на підготовку й освоєння виробництва (в частині їх списання зі статті витрат майбутніх періодів);
Витрати на утримання й експлуатацію обладнання;
Загальновиробничі витрати;
Адміністративні витрати;
Втрати від браку;
Інші виробничі витрати;
Поза виробничі витрати (витрати на збут).
З перерахованих калькуляційних статей суто елементами є такі:
Матеріальні затрати;
Сировина і матеріали;
Поворотні відходи;
Куповані комплектуючі вироби та напівфабрикати;
Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві;
Відрахування на соціальне страхування працівників, зайнятих у виробництві;
Амортизація основних засобів, що експлуатуються безпосередньо у процесі виробництва;
Послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у виробництві продукції;
Паливо й енергія, спожиті в технологічних цілях;
Витрати на підготовку й освоєння виробництва;
Загальновиробничі витрати;
Витрати на утримання й експлуатацію обладнання;
Адміністративні витрати;
Втрати від браку;
Інші виробничі витрати;
Поза виробничі витрати (витрати на збут).
До кожної з цих статей можуть входити будь-які з перерахованих вище економічних елементів.
Загальновиробничі витрати, включаючи витрати на утримання й експлуатацію обладнання, обліковуються за кожним цехом (дільницею) окремо, а та їх частина, що розподіляється, наприкінці звітного періоду списується в аналітичному розрізі відповідних видів продукції.
Адміністративні витрати обліковуються по підприємству загалом.

Статтю втрат від браку включають в калькуляцію тільки на виробництвах, де повністю запобігти таким втратам неможливо через приховані вади сировини і матеріалів, що спричиняють брак під час обробки, та з інших неусувних причин.

До позавиробничих витрат належать ті витрати, які не пов’язані безпосередньо з процесом виробництва: витрати на пакувальні матеріали (тару), доставку продукції на станцію призначення, навантаження та інші витрати на збут, включаючи витрати на рекламу. Ці витрати часто залежать від зміни обсягів продажу, тобто за суттю є змінними. Крім того, важливо відзначити, що зміни розміру витрат на збут залежать не тільки від обсягів продажу, а й від ваги та габаритів виробів. Останнє стосується, зокрема, витрат на упакування і відвантаження.