Кризові явища в соціально-економічному, політичному та культурному житті України в 70-80-х рр. XX ст
З приходом до влади Л. Брежнєва (жовтень 1964 року) почалося економічне реформування радянського суспільства. Батьком економічних реформ став О. Косигін. Не зачіпаючи стовпів командно-адміністративної системи, він намагався інтенсифікувати базові галузі економіки за допомогою переведення виробництва на господарський розрахунок та матеріального заохочення трудових колективів. Попри досить обмежений характер реформ 1966-1970 pp., вони дали певні результати. Сучасники згодом назвуть цей період «золотою п'ятирічкою».
Події в Чехословаччині 1968року («Празька весна») налякали радянське керівництво. Вони підштовхнули Москву до припинення економічних реформ в СРСР і повернення до тоталітарних часів. Згортання реформ означало придушення господарської ініціативи, повернення всевладдя командно-адміністративної системи. Панівним залишався екстенсивний шлях розвитку народного господарства. Приріст промислової продукції в Україні в 1981-1985 pp. становив 19% . Національний дохід скоротився у 2,5 раза, реальні доходи населення — у 2,6 раза. Традиційний другорядний підхід до розвитку легкої й харчової промисловості викликав постійний дефіцит товарів народного споживання. При цьому активно зростала мережа закритих магазинів для партійної і радянської номенклатури.
Катастрофічними були наслідки панування командно-адміністративної системи в сільському господарстві. З 1966 по 1985 pp. унаслідок небаченої безгосподарності посівні площі України скоротилися більш ніж на 1 млн. га.
Загалом продуктивність праці в сільському господарстві СРСР була вдвічі нижчою, ніж у США. Командно-адміністративна система стримувала ініціативу трудящих. На 100 осіб, які працювали в Україні, втілювалося у виробництво 4 раціоналізаторські пропозиції, а у США — 150. Екстенсивний підхід до сільського господарства довів свою неефективність. Виникла продовольча проблема — ознака кризи тоталітарної системи.
Характерними для промислової продукції були висока собівартість, низька якість, конкурентна неспроможність на зовнішніх ринках. Щоб уникнути економічної катастрофи, СРСР розпочав активний продаж за кордон енергоносіїв, насамперед нафти й газу. Одержані понад 200 млрд. нафтодоларів були витрачені не на технічне переоснащення підприємств і впровадження нових технологій, а на імпорт іноземної продукції, насамперед легкої і харчової.
Економіка розвивалася здебільшого екстенсивним шляхом, продуктивність праці зростала за рахунок нових технологій, виробничих потужностей, як правило, екологічно небезпечних для життя й здоров'я людей. Унаслідок варварської експлуатації вичерпалися відомі запаси сировини, видобуток їх у районах Східного Сибіру був дорогий і економічно недостатньо раціональний.
Гостро позначилася на життєдіяльності країни проблема трудових ресурсів. Якщо в роки одинадцятої п'ятирічки (1981-1985 pp.) на пенсію пішло понад 10 млн., то в суспільне виробництво влилося лише 3 млн. осіб.
Важким тягарем були військові витрати. Радянська статистика ніколи не називала справжні цифри. За сучасними підрахунками вони сягали астрономічної суми — 200 млрд. дол. Гонитва озброєнь і паритет із Заходом позначилися на життєвому рівні народу. Недооцінка значення соціальної сфери призвела до зниження зацікавленості людей у результатах своєї праці, падіння дисципліни та до інших негативних наслідків. Безконтрольне панування партійно-державної номенклатури, політична реакція й ідеологічна цензура, розходження слова й діла спричинили глибоку морально-політичну кризу радянського суспільства. Життя довело, що командно-адміністративна система повністю віджила себе й утратила перспективу.
Загострилася екологічна ситуація. У 1980 році на території республіки діяли 9 енергетичних об'єктів, які давали електроенергії більше, ніж уся дореволюційна Росія. Проте технологічно кожна з електростанцій мала застаріле обладнання, рівень техніки безпеки був низький. Хижацьке ставлення до видобутку нафти й газу (у 70-х pp. Україна повністю забезпечувала себе власним природним газом, на 50% нафтою) призвело до того, що до середини 80-х pp. видобуток газу зменшився вдвічі, нафти — утричі. Безгосподарність у сільському господарстві вела до руйнування природного середовища. Орні землі становили в Україні 81% від загальної кількості (це при збитковості аграрного сектора). Унаслідок бездумної експлуатації, рапортоманії до партійних з'їздів, варварського використання скоротилися лісові й водні ресурси. На тлі економічних негараздів та ідеологічної брехні зростали пияцтво, алкоголізм, наркоманія.
Бездуховність усе більше охоплювала суспільство. Не випадково сучасники казали: «Думаємо одне, кажемо друге, робимо третє».
70-80-ті pp. навіч висвітили глибоку соціально-економічну та духовну кризу в країні. У рамках старої системи виникла нерозв'язана суперечність між потребами суспільства в глибоких реформах і намаганням владної еліти без змін зберегти суспільні порядки. Розрахунок робився на силу та ідеологію тоталітаризму. Проте це вже була агонія командно-адміністративної системи.