Давні германці та їхня міфологія
Германці в історії з'являються значно пізніше кельтів. Власне, саме цю назву римляни почали вживати з I століття до н. е.. Як і інші народи старовини, що живуть родоплемінним ладом, давні германці були розділені на різні племена. Це призводило до значної різниці в їх віруваннях. Давньогерманську міфологію можна розділити на дві великі частини - міфологію континентальних германців і міфологію північних, скандинавських країн. Континентальні германці вже з самих ранніх часів підпали під вплив своїх найближчих сусідів - римлян, а також кельтів. Розпочата християнізація Європи також торкнулася їх першими. З цієї причини самобутня германська міфологія краще і довше зберігалася у північних скандинавів, віддалених від сторонніх впливів. Саме північнонімецька міфологія дійшла до наших часів, збережена двома видатними пам'ятками європейської літератури - так званими "Старшою" і "Молодшою Еддою". Перша з них являє собою збірник поетичних гімнів, друга написана прозою і належить перу одного автора. Впорядкована 1222—1223 pоках ісландським істориком Сноррі Стурлусоном. Головні боги скандинавського пантеону - Одін, Тор, Фрейре, Локі, Хеймдаль, Тюр, Ньерд відрізняються різноманітними функціями і характерами. Богині - Фрігге, Фрейя, Ідун, Сів також володіють індивідуальними рисами. Наприклад, Сів відрізняється золотим волоссям. Родоначальником богів і людей, творцем землі є верховний бог Одін (Водан - у західних германців). Одін, бог війни, робить своїх улюбленців сильними і непереможними. Дочки Одіна, войовничі діви-валькірії, відносять полеглих героїв до Валгалли («чертог мертвих»), де вони змагаються в боях, а потім весело бенкетують з Одіном. Він - бог мудрості, покровитель поетів і сам поет. Сила його слова підкорює всіх. Мужній і стійкий, він здобув «мед поезії», віддав в заклад око, щоб стати мудрим, пожертвував своїм життям заради знань. Дружина Одіна - богиня Фрігг - вважалася покровителькою шлюбів, втіленням родючості, богинею кохання. Великою пошаною в скандінавів, як і Одін, користувався бог блискавки і грому рудобородий Тор (у західних германців - Донар). Тор наділений рисами простого селянина - скандінава, що століттями мужньо боровся з суворою природою. Озброєний кам'яним молотом, дуже сильний, добрий, але запальний Тор завжди готовий вступити у двобій зі злом. У колісниці, запряженій козлами, рудобородий бог часто прямує на схід, де б'ється з велетнями, боротьба з якими - запорука життя богів та людей. Ворог зла і несправедливості, Тор захищає від чар, хвороб, біди. В епоху вікінгів його вважали також богом родючості. У давній Ісландії про простодушного Тора складено багато побутових гумористичних оповідок. Втіленням руйнівних сил, чвар у скандінавській міфології був Локі. Енгельс вбачав у ньому риси Мефістофеля. Локі розумний, але злий жартівник. Він підступно занапастив світлого бога Бальдра, що стало передвістям загибелі богів.
У цілому скандинавська міфологія виробляє суворе і піднесене враження. Очевидно, що вона належала суворим і мужнім людям, які не боялися дивитися в обличчя смерті. Весь хід подій веде до загибелі світу, і всі учасники знають, що вона неминуча, але чесно і стійко виконують свій обов’язок. Такий світогляд був викликаний способом життя і соціальним положенням скандинавських князів-ярлів, їх дружинників і поетів-скальдів. Щоб підтримати своє високе положення в суспільстві, вікінг-воїн повинен був без страху кидатися назустріч небезпеці, іноді свідомо знаючи, що цей вчинок приведе його до загибелі. Весь лад скандинавської міфології покликаний утвердити його в рішучості не відступати, але безстрашно виконати свій обов'язок. Таким чином, скандинавська міфологія - плоть від плоті тих суворих умов, в яких жили ті люди, що винайшли її.
15.Створення світу в піснях «Старшої Едди»
Про створення світу ми довідаємося з першої пісні «Пророцтво пророчиці». Саме тут картина створення світу, золотого віку і його загибелі. Тут же й надія на новий, оновлений світ, де всі примиряться.
Спочатку не було нічого: ні землі, ні піску, ні холодних хвиль. Була лише одна чорна безодня Гіннунгагап. На північ від неї лежало царство туманів Ніфльхейм, а на південь - царство вогню Муспельхейм. Тихо, світло та спекотно було у Муспельхеймі, так спекотно, що ніхто, крім дітей цієї країни, вогняних велетнів, не міг там жити, в Нифльхеймі ж, навпаки, господарювали вічний холод і темрява. Але, ось у царстві туманів пробився струмок Гергельмір. Дванадцять потужних потоків, Элівагар, взяли з нього свій початок і стрімко потекли на південь, падаючи в безодню Гіннунгагап. Жорстокий мороз царства туманів перетворював воду цих струмів на лід, але джерело Гергельмір било не припиняючи, крижані криги росли і все ближче і ближче просувалися до Муспельхейму. Нарешті лід підійшов так близько до царству вогню, що став що став танути. Іскри, що вилітали з Муспельхейму, змішались з розтанувшим льодом і вдихнули у нього життя. І тоді, над безкінечними льодяними просторами, з безодні Гіннунгагап раптом піднялася громадка постать. Це був Імір, перша жива істота світу. В той самий день, під лівою рукою Іміра з'явилися хлопчик та дівчинка, а від його ніг, народився шестиголовий велетень Трудгельмір. Так був покладений початок роду велетнів - Грімтурсенів, жорстоких та підступних, як лід і полум'я, що створили їх.
Водночас з велетнями, з розтанувшого льоду виникла гігантська корова Аудумбла. Чотири молочні ріки потекли з її вимені, даючи їжу Іміру та його дітям. Зелених ланів ще не було, і Аудумбла паслася на льоду облизуючи солені криги. Наприкінці першого дня, на вершині однієї з цих криг, з'явилося волосся, на другий день - ціла голова, наприкінці третього ж дня, з криги вийшов могутній велетень Бурі. Його син Бер взяв собі в дружину велетку Беслу, і вона народила йому трьох синів-богів: Одіна, Вілі та Ве.
Братам богам не подобався світ, в якому вони жили, не хотіли вони терпіти і господарювання жорстокого Іміра. Вони повстали проти нього і після довгої і жорстокої боротьби, вбили його. Імір був настільки великим, що у крові з його ран потонули всі інші велетні, потонула і корова Аудумбла. Лише одному з онуків Іміра - Бергельміру вдалося зробити човен , на якому він врятувався разом зі своєю дружиною. Тепер вже ніхто не заважав богам влаштувати світ так, як вони хотіли. Вони зробили з тіла Іміра землю, у вигляді плоского кола, і встановили її посеред великого моря, яке утворилося з його крові. Боги назвали землю "Мітгард", що означає "середня країна". Потім, брати взяли череп Іміра та зробили з нього небосхил, з його кісток вони зробили гори з волосся - дерева, з зубів - каміння, а з мозку - хмари. Кожен з чотирьох кутів небосхилу, боги звернули у формі рогу, і в кожен ріг посадили по вітру: в північний - Нордрі, в південний - Судрі, в західний - Вестрі та в східний - Аустрі. З іскор, вилетаючих з Муспельхейма, боги зробили зірки і прикрасили ними небосхил. Частину зірок вони укріпили нерухомо, інші ж, для того, щоб оприділювати час, розмістили так, щоб вони рухались по колу, обходячи його за один рік. Створивши світ, боги вирішили його заселити. Якось на березі моря, вони знайшли два дерева: ясень та вільху. Боги зрубали їх і зробили з ясеня чоловіка, а з вільхи - жінку. Потім, один з богів вдихнув в них життя, інший дав розум, а третій - кров. Так з'явились перші люди, і звали їх: чоловіка - Аск, а жінку - Ембла. Не забули боги і про велетнів. За морем, на схід від Мітгарда, вони створили країну Йотунхейм і віддали її у володіння Бергельміру и його нащадкам. З часом, богів стало більше: у старшого з братів, Одіна, народилося багато дітей, вони побудували для себе країну високо над землею і назвали її Асгардом, а себе Асами. (велетня Іміра вбили, його тіло стало землею (Мідгард), Утгард – світ Хаосу (поза наділом садиби). Боги – Аси, рай – Асгард. У морі навколо Мідгарду плаває змій. Ясень Іддграсіль – дерево життя. Хелль – підземне царство. Джерело життя – Урд. Біля джерела сидять Норни (втілення долі, як Мойри) – вони єдині, хто мають майбутнє. Світ загине.)
16. Трагічне і героїчне в піснях «Старшої Едди»
У всіх сагах та піснях «Старшої Едди» явно простежується паралелізм трагічного й героїчного. Вони начебто нерозлучні: постійно згадується про героїчні подвиги, які часто закінчуються трагічно.
Героїчні пісні «Едди» виникали в різні часи. Декілька пісень можуть бути прикладами героїчної пісні ще часів великого переселення («Стара пісня про Сігурда», «Стара пісня про Атлі»). Поряд з ними існують нові, вже скандінавської форми пісні, але різного ступеня давності, й тому в них проявився різний світогляд. В найдавніших піснях відбито пережитки матріархату, коли кровні зв'язки панували над іншими зв'язками. Так, Гудрун («Друга пісня про Гудрун») вбиває своїх синів і чоловіка Атлі - це помста за вбивство чоловіком її братів. У німецькому ж варіанті цього сюжету («Пісня про Нібелунгів», 1200 p.), який остаточно оформився в умовах феодалізму, навпаки, Крімхільда (Гудрун) підступно вбиває своїх братів, помщаючись за смерть чоловіка. У пізніших текстах Едди значимою стає тема кохання. їй присвячений ісландський сюжет про зустріч Брюнхільди і Сігурда, про почуття, що спалахнуло між ними («Уривок з пісні Сігурда»). Головна тема героїчних пісень — мужність людини перед лицем невблаганної долі. Герой знає, що чекає його, але, не вагаючись, йде на зустріч неминучості. За тогочасним уявленням, найвище благо — це слава про подвиги і честь, тільки вони залишаються у пам'яті людей.
Найвизначнішою пам'яткою язичницької міфології є пісня «Віщування Вйольви», в якій виражені ідеї боротьби між Добром і Злом та ідея спокутування зла. Розбуджена Одіном зі смертельного сну Вйольва розгортає грандіозну картину створення світу, його загибелі та відродження. Спочатку з безодні народився велетень Імір, потім з'явились боги. Вони вбили Іміра і з тіла його утворили світ: м'ясо стало землею, кров - морями і ріками, кістки - горами... Люди були створені з ясеня і верби. Самі боги трудились і забавлялись на зелених луках Ідавйолля. Але в світі поширюється зло, боги порушують свої клятви, вбивають світлого Бальдра. Це порушує мир серед богів і людей. На землі настають страшні часи: В чварах кривавих брат губить брата; Кровні родичі одне одного ріжуть; Множиться зло, повен підлості світ, Вік сокир, вік мечів, вік щитів розсічених, Хуртовинний вік, вівчий вік — перед кончиною світу… Починається всесвітня катастрофа. З цепу зривається вовк-чудовисько Фенрір, піднімається в океані світовий змій, на кораблі мерців припливає Локі; з ними повелитель вогню Суртр, підземний велетень. Фенрір пожирає Одіна, Змій перемагає Тора. В полум'ї пожежі гине все живе. Проте в «Пісні» трагізм не доходить до почуття приреченості. Пророцтво Вйольви завершується прозрінням, що знову постане «з моря земля зелена», повернеться Бальдр, «заколосяться хліби без посіву». Світ знову здобуде життя, тепло, рух. Запанує мир, добро, щастя.
Суворий драматизм, властивий більшості міфологічних пісень, пояснюють різними факторами. Дехто з дослідників причини його вбачає в географічному факторі - скандінавам століттями доводилось вести непримиренну боротьбу з північною природою. Більш переконливою є думка, що скандінавська міфологія створювалась на вищому ступені розпаду родового ладу, це зумовило трагічне відчуття - руйнування, неминучості загибелі існуючого світопорядку. Беруть до уваги і той факт, що в скандінавській міфології богів і людей зв'язує спільна доля - вони смертні. Очевидно, тому в міфологічних піснях Едди нема такої світло-оптимістичної атмосфери, яка властива міфам тародавньої Греції.
17. Дидактизм «Старшої Едди»
Звід дидактики міститься в одній з найдавніших пісень «Старшій Едди» - «промовах Високого». Сам Одін, виявляється, придбав мудрість і знання рун, принісши себе самого себе в жертву і провисівши на дереві дев'ять днів. Після цього Одін і отримує священний мед. Ця версія добування меду кілька менш архаїчна, ніж викрадення його у первісного зберігача, як це розказано у Сноррі і коротко згадано в іншому місці тих же «Промов Високого». Отриману таким чином мудрість Одін передає людям. Одін перераховує різні заклинання, але текст самих формул не дається. Більша ж частина «Промов Високого» містить повчання життєвої мудрості у формі порад якомусь Лодфафніру або просто у вигляді приказок, явно і безпосередньо висхідних до чисто народних «Промови Високого» позбавлені логічності структури і послідовності викладу. Пісня виразно членується на окремі фрагменти, що різняться між собою за характером і способом викладу: . «Автобіографічні». Це кілька міфів про Одіна, викладених від першої особи. «Дидактичні». Від загальних моральних настанов до рекомендацій, розрахованих на конкретні життєві випадки, – це афоризми, правила життєвої мудрості, які близькі до приказок, але дуже тісно пов’язані зі старовинними традиціями викладені двома способами: у формі інструкції або у вигляді наочних взірців схвалюваних/засуджуваних рис характеру/поведінки. Можна проаналізувати текст і виявити чесноти, найбільше шановані невідомим автором і, певнoю мірою, середньовічною людиною як типажем. Обережність. Це й «агресивна» обережність, тобто настрій постійної бойової готовності. Це й «пасивна» обережність, девіз якої – не будити сплячого дракона.. Мудрість, яку уславлюється в «Промовах Високого», далека від біблійної «софії». Ця мудрість – конкретна, практична, земна. Вона має дві компоненти: знання, які ретельно, по краплинці, збираються з власного досвіду і кмітливість, вміння аналізувати ситуацію і робити висновки. Разом вони творять здоровий ґлузд, який збільшує шанси людини на виживання в небезпечній ситуації, а отже, є великою цінністю. Виваженість у словах .Мовчання сприймається як самоцінність. . Дипломаичність. Людина як істота соціальна тут явно превалює над людиною як індивідуальністю. Практичність. Якщо роль мудрості у забезпеченні фізичного виживання опосередкована, то роль практичності, ретельності, дбайливості, хазяйновитості – пряма і незаперечна. Душевна широта. Вона включає в себе такі риси, як сміливість, веселість, щедрість, доброту і милосердя до слабких . Поміркованість. Цінується рівновага, міра, гармонія у всьому – як це було і в часи античності. На противагу, засуджується надмір, зухвальство.