З’являється Мати - Україна
МАТИ – УКРАЇНА.
Сину, сину... А він мовчить...
Сину, сину! Скажи що не будь...
Жовте листя на вітах тремтить,
І летять журавлі у небо...
УКРАЇНКА.
Затуляли чужинці в обіймах нам рот,
І перевертні кривдили зраджену мову.
Вилив душу в пісні український народ,
І живе мій народ у співучому слові.
Звучить пісня Т. Петриненко «Україна.»
ВЕДУЧИЙ.
Ми ростемо в той час, де ринок – суд і свідок,
Де гроші – над усе, де бізнес – без межі.
Яким, цікаво, був тоді ваш заробіток,
Творці духовних див, спасителі душі?
УКРАЇНЕЦЬ.
Тарас Шевченко... Незгасне вовіки
Освячене кріпацтвом визнання.
Цікавитесь, який мав заробіток?
Отримав десять років заслання.
Не каявся, писав у казематах,
Відрікся від щедрот і нагород.
І не зважав на цензорів пихатих –
Яка цензура викреслить народ?!
А він згорів. І так було не часто,
За гроші промовчав би – і живи.
Шевченко і сьогодні ваш сучасник,
Бо з його болю починались ви.
Хлопчик читає вірш Тараса Шевченка
УКРАЇНКА.
Ми – українці... від Тараса,
Мазепи і Сковороди...
Ні, не плаксиві, хоч і часом
Було сліз більше, ніж води
Нас голодом не раз морили,
У в очі поселяли страх.
Ой, наші мовчазні могили
Куди не глянь – по всіх вітах...
ХЛОПЧИК.
Тягнусь я до горла рукою кволою
І раптом – кричу у нестямі:
Дайте!
Ви чуєте? Дайте, бо я збожеволію...
Хоч скибку, хоч крихту...
Тримався я стійко,
Та більше не можу, та більше – не зумію,
Бо я ще дитина: тринадцятий тільки.
І я ще нічого не розумію.
Ще вірю я вбога, в дурні прикмети,
І де мені знати, це звідки зло:
Чи пухне від голоду вся планета,
Чи тільки моє журавлине село...
Вже з’їли усе ми... Усе що могли:
І всяке бадилля, і всяке лушпиння,
І навіть з повітки лелеку стягли...
Прости нас, лелеко, ми, птахо, не винні...
ВЕДУЧА.
Соловки, сибіри, магадани...
Вороги народу – де ваш лік?
На душі, на думці – скрізь кайдани.
Тридцять сьомий розпроклятий рік.
ВОЇН.
На Україну наповзла
З усіх усюд потворна тінь.
І хижо пазурі вганяла.
У синяву і в золотінь.
Вони йшли під кулі перші,
Бо просто зневажали смерть.
І свято вірили, що вмерши,
Здолати зможуть вражу твердь,
Що своїм духом заворожать
Паралізують цілий фронт,
І чорна армія ворожа
Відхлине геть за горизонт.
Ордою мчать десятиліття...
Могили всюди і хрести...
Чи зможуть з молодого віття
Нові герої прорости?!
МАТИ – УКРАЇНА.
Мої сини, нескорені і горді,
Восьмидесятих в’язні політичні.
Безстрашно й дужо ви гукнули «Годі»!
І правди слово мовили заклично.
Де ти Василю, де ти – віщий Стусе?
Вінець терновий сам собі одяг.
Замислитись сьогодні кожен мусить,
Як він нам дався, синьо – жовтий стяг...
ВЕДУЧИЙ.
Так мало не погорблених, прямих,
Окрилених високою метою.
І хто нас визволить від нас самих
Від страху перед правдою святою?
ГОЛОС ЗА СЦЕНОЮ.
Народе мій, до тебе я ще верну,
Як в смерті обернуся до життя
Своїм стражданним і незлим обличчям.
Я син, тобі до земно уклонюся
ВЕДУЧИЙ.
Між лайок і фальшивих од,
Між порнографії і страху
Він виросте новий народ,
Що за Вкраїною – на плаху.
Він буде добре знати шлях,
Яким йшла його Вкраїна:
Де був капкан, де злоби цвях,
А де – насилля і руїни.
Він гляне – Богом, із висот –
Навкіл. Сурово й пильно гляне,
Мій гордий праведний народ,
Який зненавидить кайдани.
Який над все поставить честь
Свою і славу України...
Він вироста, він є вже, єсть
Між криків цих цієї піни.
Входять чотири українці
УКРАЇНЕЦЬ 1.
Вставай, Україно! Вставай,
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи.
УКРАЇНЕЦЬ 2.
Вставай, Україно, вставай,
Єднай Чорне море й Карпати,
І свій переболений край
Не дай ворогам розламати!
УКРАЇНЕЦЬ 3.
Ми народ, що вийшов із неволі,
Клянемось в благословенну мить –
Всі свої тисячолітні болі
В славу України перелить.
УКРАЇНЕЦЬ 4.
Клянемося «Кобзарем» Тараса,
Геніями Лесі і Франка –
Що не зробиться пахолків раса
З крові Гонти і Залізняка.
ВЕДУЧИЙ.
Це мій народ! З погорда не дивись,
Що руки в нього з праці вузлуваті.
Душа ж його пречиста, яко свято,
А в серці дума й пісня обнялись.
ВЕДУЧА.
Під синім небом України
Зазолотилися жита.
У чулім серці воєдино
З’єдналася палітра та.
Бо це дано нам з покон віку –
Душею, що не любить крику.
Єднати землю й небеса.
УКРАЇНА.
Роботящім умам,
Роботящім умам
Перелоги орать,
Думать сіять, не ждать
І посіяне жать роботящим рукам.
УКРАЇНЕЦЬ.
Дай нам, боже, сили і снаги,
Щоб цвіли Дніпровські береги,
Щоб жили, не поодинці
На землі щасливі українці.
ВЕДУЧИЙ.
Я на рідній мові друзям щастя зичу,
Хай добро хлібину кожному несе.
У гостинну хату щиро всіх покличу,
І вони, я певний, зрозуміють все.
І вони, я певний, зрозуміють слово,
Де матусі ласка, батькове тепло,
Де вкраїнська мова пахне барвінково,
Де вкраїнська пісня розправля крило.
ВЕДУЧА.
Рідне слово моє – в нім озвуться віки,
Рідне слово моє – і крізь хмари сія.
Словом вишию день – простелю рушники,
А на тих рушниках – Україна моя.
Вікторина «Україно, моя Україно»