ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ І РЕЖИМІВ
Всі вище перелічені та проаналізовані моделі демократії складають основу для концептуалізації її характеристик при емпіричному порівнянні політичних систем. Слід підкреслити, що кожен вчений-компаративист намагається так чи інакше модифікувати загальне розуміння демократії, виходячи з того набору гіпотез, які він намагається перевірити в ході дослідження. Але в будь-якому випадку залишається деяка залежність від основних парадигм демократичної теорії.
У сучасній порівняльної політології типологізація політичних систем і режимів є одним із завдань дослідження. Незважаючи на те, що багато хто згоден з М. Вебером щодо того, що типи - це скоріше допоміжний методологічний інструмент аналізу, тим не менш систематизація різних об'єктів і процесів у політиці викликає підвищений інтерес і у дослідника, і в читача. У порівняльній політології зустрічаються три види угруповань політичних систем і режимів: типологія, класифікацією і таксономія. Основна увага в цій главі буде про типологію та типологізацію.
7.1. Типологічний аналіз
У політичній науці, особливо в такій її галузі, як порівняльна політика, виникає завдання впорядкування, або організації теоретичного та емпіричного матеріалу про політичні системах. Одним із способів такого впорядкування і служить типологія. Під типологізацією розуміється метод пошуку стійких сполучення ознак досліджуваних об'єктів, що дозволяє розподілити їх по відносно однорідних групах. Результатом типологізаціі виступає типологія, тобто розподіл досліджуваних об'єктів по відносно однорідних групах. Типологізація виконує ряд функцій у дослідженні:
1. Вона дозволяє розмежувати головні (основні, необхідні) і неголовні (другорядні, випадкові) ознаки досліджуваних об'єків; відмінності ознак об'єктів, включених в один і той же тип, є випадковими; ознаки об'єктів, на основі яких розрізняються типи, є необхідними.
2. Типологія виконує функцію опису досліджуваної сукупності об'єктів, тобто дозволяє створити цілісну та логічно завершену систему знання про їхні ознаки.
3. Типологія служить поясненню досліджуваної сукупності об'єктів , тому що включає показ взаємозв'язків між різними їх ознаками, розкриває «механізм» поєднання стійких характеристик об'єктів.
4. Типологія забезпечує організацію самого процесу теоретичного та емпіричного дослідження сукупності об'єктів, тобто виконує методологічну функцію, вона дозволяє формувати понятійний апарат дослідження, будувати гіпотези, пов'язувати особисті рівні дослідження.
5. Типологія виступає важливим засобом наукового прогнозу розвитку досліджуваної сукупності об'єктів, що особливо важливо для пізнання еволюціонують систем, до яких природно відноситься і політична система.
6. Типологія також служить визначенню дослідних перспектив, стимулює розвиток наукових напрямів, сприяє визначенню «білих плям» в досліджуваній області.
Розрізняють теоретичну та емпіричну типології. Теоретична типологія будується дослідником, як правило, на основі деяких ідеальних моделей, що дозволяють виділити визначений набір абстрактних ознак сукупності досліджуваних об'єктів . Дані ознаки характеризуються загальністю і не включають безпосередньо конкретних властивостей об'єктів. Критерії типологізації тут обгрунтовуються теоретичним шляхом. Теоретична типологія на початку наукового дослідження носить апріорний (ДООП-ний) характер і підтверджується, спростовується або виправляється в процесі емпіричного аналізу. Теоретична типологія в кінці наукового дослідження становить основу розробленої теорії. Емпірична типологія будується дослідником на основі зібраного емпіричного матеріалу в процесі вимірювання конкретних властивостей досліджуваних об'єктів. Суттєвим її відмінністю від теоретичної типології виступає конкретизація властивостей досліджуваних об'єктів в окремих змінних, які і виступають критеріями типології. Часто емпірична типологія супроводжується класифікацією, тобто використанням формальних методів розбиття сукупності об'єктів на групи. Теоретична та емпірична типології повинні бути взаємопов'язані в дослідженні. Складність цього взаємозв'язку визначається багатоступінчастим характером переходу від абстрактних понять до конкретних і навпаки, необхідністю поєднання точності та змістовності дослідження стосовно до всієї сукупності досліджуваних об'єктів. Якщо типологізація будується на підставі вивчення сполучуваності ознак досліджуваної сукупності явищ, то таксономія є простою формою розподілу об'єктів по групах, виділених на підставі одного або декількох незв'язаних критеріїв. Як підкреслює Гай Пітере, «можливо, крайньою версією таксономічного підходу до порівняння виступає опис одного типу політичної системи, в якій досліджень зацікавлений, а отже використання простої діхотомії для аналізу: об'єкт є" X "або" не X "» ( Peters, 2000, 17).
Для побудови обгрунтованої типології потрібен облік таких основних вимог:
1. Типологія повинна охоплювати всю сукупність досліджуваних об'єктів, тобто категорії типологічної схеми повинні бути вичерпним: повинні бути категорії для кожного можливого випадку і кожний можливий випадок повинен відповідати категорії.
2. Критерії, на основі яких будується типологія, повинні бути істотними, розкривати необхідні риси досліджуваних об'єктів. (Таксономія, які іноді використовуються для розбиття досліджуваної сукупності об'єктів на основі зовнішніх подоб, не являють типологіями. Вони можуть служити лише як додаткові або проміжні засоби дослідження.)
3. Побудована типологія повинна відносно рівномірно роз ії об'єкти досліджуваної сукупності по групах. Якщо всі або майже всі об'єкти згруповані в одну категорію, то ряд су мадських подоб і відмінностей виключається з розгляду. До того ж при переході на емпіричний рівень аналізу та виконання класифікації обмежується використанням статистичних методів аналізу й угрупування.
4. Сукупність критеріїв типології повинна бути цілісною, тобто по можливості виражати не тільки комплекс основних характеристик досліджуваної сукупності об'єктів, а й давати представлення про органічної цілісності відповідних типів.
5. Критерії типології повинні бути порівнянні. Всі категорії повинні бути визначені в термінах одного і того ж критерію. Різнорідні критерії (наприклад, при вивченні політичних систем іноді використовуються для однієї і тієї ж типології критерії культурологічні, технологічні, політичні) свідчять про недоліки ідеально-типового моделювання.
7.2. Види типологій політичних систем
Типології політичних систем широко використовуються в сучасній політичній науці. Але вже в історії політичних ідей ми виявляємо інтерес до типологізації політичного життя, особливо такого її інституту, як держава. Найдавніша і найбільш відома наукова типологія держав була здійснена Аристотелем, який жив у Стародавній Греції в IV столітті до н.е., в його книзі «Політика». Аристотель розрізняє правильні форми держави і неправильні. Правильними є ті, де справжня мета держави полягає в загальне благо. Неправильними є державні форми, у яких маються на увазі вигоди одних правителів, а не народу. Державний лад, вважає Арістотель, представляє з себе такий порядок, при якому панування належить законно встановленої влади.Поряд з критерієм загального блага він використовує і критерій кількості осіб, здійснюючих управління - одна людина, небагато, багато хто. Звідси у нього з'являється відома типологічна схема (див. табл. 1).
Таблиця 1