Ігрові художньо-педагогічні технології у процесі музичного виховання

Гра— це не імітація життя, а саме життя. Це насамперед творча дія, яка розгортається немовби не в реальному просторі, а у світі символічних значень, живої фантазії. Природа гри синкретична і міфологічна, що відповідає характеру мислення дитини, яка сприймає світ цілісно, не розділяючи реальне і «придумане» непробивними мурами. Ігри виробляють в учнів «рефлекс свободи», адже рішення приймається самостійно, шляхом природного пізнання — інтуїтивного відкриття. На заняттях імітаційно-ігрового типу діти вчаться через стосунки, контакти, тому в них формуються почуття співпричетності й співпереживання. Так гра стає справжньою школою соціального досвіду, соціалізації.

Гра — це модель певного реального процесу, імітація, відтворення в умовних обставинах певних життєвих ситуацій.

Структура гри:

1. Наявність об'єкта ігрового моделювання, загальної мети (вибір теми, марш туру, станцій).

2. Підготовчий етап.

3. Розподіл класу на групи, ролей між учасниками гри.

4. Взаємодія учасників гри.

5. Підбиття підсумку, індивідуальна, групова, колективна оцінка діяльності (самооцінка). З'ясовується, що не вдалося зробити і чому.

Під час організації гри треба враховувати:

1. Тривалість гри (не може бути занадто довгою). Варіант: організація серії ігор з продовженням протягом семестру, навіть навчального року.

2. Залучення всіх дітей класу (можна й батьків).

3. Розподіл функцій, ролей.

Гра — вид діяльності, мотив якої полягає не в її результатах, а в самому процесі, який приносить задоволення. Ігрове начало тією чи іншою мірою властиве будь-якій діяльності, особливо якщо вона має ес­тетичну цінність. Із художньою діяльністю гру єднають такі ознаки, як вільна творчість — гра психічних сил, незалежна від утилітарних людських потреб і меркантильних інтересів, внутрішня емоційна на­сиченість (емоціогенність), а також умовність дії, ситуації.

До форм і методів театральної педагогіки, окрім згаданих, до навчально-виховного процесу в початковій школі можна також включати й такі:

• драматизацію — переробку розповідного твору на драматичний (діалог дійових осіб за певним сюжетом з елементами акторської гри, умовного перевтілення дає змогу формувати в учнів чутливість до інтонації, емоційного тону мовлення — грайливого, сердитого, сумного, упевненого тощо);

• пантоміму — створення образу за допомогою пластичних рухів, жестів, міміки (пластичні мініатюри,

пантоміми-імпровізації, експромти-імітації);

• інсценізацію — сценічне виконання твору (казки, пісні, образів і сюжетів картин, що «оживають», тощо) з елементами сценографії (декорації, костюми та інші образотворчі засоби);

• театралізацію — інтерпретацію певного тексту або події з використанням акторської гри (інтонація голосу, міміка, пози, жести, рухи) та комплексу театральних атрибутів (маски, костюми, грим, реквізит, ляльки).

Педагогічне керівництво художньо-ігровою, зокрема театральною, діяльністю учнів включає такі складові:

• організаційно-процесуальне забезпечення (розробка ідеї, теми, сценарію, загальної драматургії уроку з художньо-ігровим — конструктивним, театральним тощо компонентом, організація процесу ігрового навчання, форми й методи оцінювання освітніх результатів);

• емоційно-психологічне забезпечення (створення сприятливого психологічного клімату, творчої атмосфери);

• матеріально-предметне забезпечення (підготовка художньо-дидактичних матеріалів, створення відповідного художньо-естетичного середовища, наприклад організація простору класу для рухливої гри, оформлення уявної сцени).

Ігрові художньо-педагогічні технології урізноманітнюють і доповнюють композицію уроку мистецтва, підвищують його ефективність, якщо вони розроблені з дидактичною та виховною доцільністю і впроваджені з методичною майстерністю.

Таким чином, художньо-ігрові технології:

• активізують пізнавальну діяльність учнів, розвивають художньо-образне мислення;

• збагачують почуттєву сферу дітей, посилюють емоційність сприйняття художньо-дидактичного матеріалу, загальну мотивацію навчання;

• стимулюють розвиток творчих здібностей, уяви, фантазії;

• формують елементи художньо-естетичного і соціокультурного досвіду;

• сприяють релаксації, здійснюють емоційну саморегуляцію, забезпечують профілактику психічної втоми, подолання гіподинамії.