Ультрафіолетові випромінювання
Ультрафіолетові (УФ) випромінювання належать до оптичного діапазону електромагнітних хвиль і знаходяться між тепловими та іонізуючими (рентгенівськими) випромінюваннями, тому мають властивості як перших, так і других. За способом генерації вони наближаються до теплового діапазону випромінювань (температурні випромінювачі починають генерувати УФ промені при температурі понад 1200 °С), а за біологічною дією – до іонізуючого випромінювання. Незважаючи на схожість біологічної дії на організм людини негативні наслідки від ультрафіолетового опромінення значно менші ніж від іонізуючого. Це обумовлено більшою довжиною його хвилі, а відтак і меншою енергією кванта УФ променів.
Ультрафіолетового опромінення можуть зазнавати працівники при таких роботах: дугове електрозварювання, електроплавлення сталі, експлуатація оптичних квантових генераторів, робота з ртутно-кварцовими лампами і т. п.
Слід зазначити, що УФ-випромінювання характеризується двоякою дією на організм людини: з одного боку, небезпекою переопромінення, а з іншого - його необхідністю для нормального функціонування організму, оскільки УФ промені є важливим стимулятором основних біологічних процесів. Природне освітлення, особливо сонячні промені, є достатнім для організму людини джерелом УФ-випромінювань, тому його відсутність або ж недостатність може створити певну небезпеку. З метою профілактики ультрафіолетової недостатності для працівників, на робочих місцях яких відсутнє природне освітлення, наприклад шахтарів, необхідно до складу приміщень охорони здоров'я включати фітарії.
Лазерне випромінювання
Джерелом лазерного випромінювання є оптичний квантовий генератор (лазер), принцип роботи якого базується на використанні вимушеного (стимульованого) електромагнітного випромінювання, яке генерується робочим елементом у результаті збудження (накачування) його атомів електромагнітною енергією.
Лазери відрізняються за наступними ознаками:
– за активним елементом, в якому енергія накачування перетворюється у випромінювання – газові, рідинні, твердотілі, напівпровідникові;
– за методом збудження (накачування) – пропусканням постійного, імпульсного чи високочастотного струму через газ; неперервним чи імпульсним світлом; опроміненням іонізуючими променями;
– за довжиною світлової хвилі, що генерується – ультрафіолетові, видимого
випромінювання, інфрачервоні;
– за режимом роботи – неперервний та імпульсний;
– за конструктивним виконанням – закриті та відкриті;
– за особливостями використання – стаціонарні та переносні;
– за способом відведення тепла від лазера – з природним та примусовим
охолодженням: повітряним чи водяним;
– за ступенем безпеки випромінювання, що генерується лазером –чотирьох класів.
Дія лазерного випромінювання на організм людини відзначається складним характером, а біологічні ефекти, які при цьому виникають можна підрозділити на дві групи.
Первинні ефекти – органічні зміни, що виникають безпосередньо в опромінених тканинах; вторинні ефекти - фізіологічні зміни, що виникають в організмі, як реакція на опромінення.
Вторинні ефекти – проявляються у частих болях голови, швидкій втомі, порушенні сну, підвищеній збудливості тощо. Оскільки лазерне випромінювання характеризується великою густиною енергії, то в опромінених тканинах можуть виникнути опіки різного ступеня. Найбільш небезпечне лазерне випромінювання для очей, оскільки кришталик фокусує та концентрує його на сітківці. Залежно від інтенсивності лазерне випромінювання може викликати тимчасову чи незворотну втрату зору внаслідок сильного опіку сітківки. При великій інтенсивності випромінювання можливе ураження не лише очей, але й шкіри, оболонок мозку, внутрішніх органів.
При експлуатації лазера виникає небезпека, пов'язана не лише з дією лазерного випромінювання, а й з низкою супутніх несприятливих чинників, а саме: підвищеною запиленістю та загазованістю повітря робочої зони продуктами взаємодії лазерного випромінювання з матеріалом мішені та повітрям (утворюється озон, окиси азоту та ін.); ультрафіолетовим випромінюванням імпульсних ламп накачки або кварцових газорозрядних трубок у робочій зоні; світлом високої яскравості від імпульсних ламп накачування і зони взаємодії лазерного променя з матеріалом мішені; іонізуючими випромінюваннями, які використовуються для накачування; електромагнітними випромінюваннями радіочастотного діапазону, які виникають при роботі генераторів накачування газових лазерів; підвищеною напругою в електричних колах керування та живлення лазера.
З метою забезпечення безпечних умов праці персоналу регламентовані гранично допустимі рівні (ГДР) лазерного випромінювання на робочих місцях відображені у Санітарних правилах та нормах (СанПиН № 5804-91).
В залежності від класу лазерної установки використовуються ті чи інші захисні засоби та заходи, які за організаційною ознакою підрозділяються на колективні та індивідуальні. До колективних заходів та засобів лазерної безпеки належать:
– вибір лазера для технологічної операції за мінімально необхідним рівнем випромінювання;
– розташування лазерів IV класу в ізольованих приміщеннях;
– використання дистанційного керування;
– огороджування зон можливого поширення лазерного випромінювання (прямого, розсіяного, відбитого);
– оброблення внутрішніх поверхонь приміщення, в якому встановлені лазерні установки матеріалами з високим коефіцієнтом поглинання;
– екранування променя лазера на всьому шляху його поширення, а також зони взаємодії променя і мішені;
– встановлення на лазерній установці блокувальних засобів та сигналізації
початку та закінчення роботи лазера;
– проведення контролю рівнів лазерного опромінення.
До засобів індивідуального захисту від лазерного випромінювання належать захисні окуляри із світлофільтрами, маски, щитки, халати, рукавички. їх вибір здійснюється з урахуванням інтенсивності та довжини хвилі лазерного випромінювання.
Для вимірювання енергетичних характеристик лазерного випромінювання використовується прилад типу ИЛД-2.
1. Основні санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення підприємства та планування його території
Розмір санітарно-захисної зони визначають безпосередньо від джерел забруднення атмосферного повітря до межі житлової забудови. Джерелами забруднення повітря є: організовані (зосереджені) викиди через труби і шахти; розосереджені – через ліхтарі промислових споруд; неорганізовані - відкриті склади та підвали, місця завантаження, місця для зберігання промислових відходів.
Санітарно-захисні зони – це ділянки землі навколо підприємств, що створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людей. Їх розташовують з підвітряного боку підприємства і засаджують деревами і чагарниками. Вони мають вигляд парків чи лісопарків. Вони можуть містити адміністративно-службові приміщення, склади гаражі, депо, лазні, торгові центри. Залежно від шкідливості забруднювачів, що викидаються, й можливості їх очистки кожне підприємств відносять до того чи іншого класу шкідливості. Відповідно до цього за розмірами розрізняють 5 класів СЗЗ: 1-й – 1000м, 2-й – 500м, 3-й – 300м, 4-й – 100м, 5-й – 50 м.
1-й клас – підприємства хімічні, нафтопереробні, паперово-целюлозні, металургійні комбінати, алюмінієві і виплавильні заводи,
2-й клас – підприємства цементні, акумуляторні, гіпсові, вапнякові, азбестові заводи;
3-й клас – керамзитові та скловатові заводи, ТЕЦ, заводи залізобетонних виробів, виробництва – асфальтобетонні, кабельні, брикетні;
4-й клас – підприємства електро- та металообробної промисловості, машинобудівні заводи;
5-й клас – підприємства легкої промисловості, консервні заводи тощо.
В межах СЗЗ не повинні розташовуватись школи, зони відпочинку, лікарні. Ці зони повинні бути озеленені і упорядковані, їм повинна приділятись велика увага.
Санітарно-захисні зони повинні бути озеленені, адже саме тоді вони повною мірою можуть виконувати роль захисних бар'єрів від виробничого пилу, газів, шуму, випромінювань.
На зовнішній межі санітарно-захисної зони зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих чинників не повинні перевищувати їх допустимих нормативів (ГДК, ГДР), а на межі курортно-рекреаційної зони – 0,8 значення нормативу.
Велике значення з санітарно-гігієнічної точки зору має благоустрій території, що включає озеленення, обладнання тротуарів, майданчиків для відпочинку, занять спортом та ін. Озеленені ділянки повинні складати не менше 10... 15% загальної площі підприємства.
Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки з огородженням та зручним під'їздом.