Інфраструктурні ресурси Києва 5 страница

На фоні широкого благоустрою центру міста його про­мислові райони не відповідали елементарним санітарним нормам і були постійним вогнищем виникнення всіляких захворювань і епідемій. У більш як 50 міських нічліжках теж панували бруд і хвороби. Але навіть такими нічліжка­ми місто не могло забезпечити всіх бездомних, які знаходи­ли притулок серед портових дров'яних складів чи просто на схилах Дніпра.

Продовжувала розвиватися міська транспортна мережа. В місті налічувалося 20 трамвайних ліній, трамвайний парк складався з 300 вагонів. У місті працювало також близько З тис. візників. У 1905 р. став до ладу фунікулер довжиною 200 м, що називався спочатку михайлівським підйомником і з'єднував верхню терасу Володимирської гірки з вулицею Боричів тік. У 1938 р. фунікулер було реконструйовано, йо­го лінію продовжено на 38 м (до вул. Сагайдачного).

В 1914 р. в місті було 5 міських і 1 приватний автобус, які курсували від Царської площі через Троїцьку до вокзалу.

На початок XX ст. в місті налічувалося 139 початкових шкіл. Доросле населення навчалося грамоті в 29 (14 чолові­чих і 15 жіночих) безкоштовних вечірніх класах для робіт­ників. Хоча близько 40% населення займалось неписьмен­ним. Для виправлення становища протягом 1900-1904 pp. при Київському товаристві грамотності працювали недільні школи, в яких навчалось понад 700 чоловік. Діяльність київського товариства грамотності поширювалось також на три інші губернії Правобережної України. В 1902 р. на зіб­рані громадськістю кошти збудовано Троїцький народний дім, у якому проводились концерти, вистави, науково-попу­лярні лекції.

В місті було 35 Гімназій, з яких 20 — жіночі приватні. На початок XX ст. провідною серед них була приватна Гімназія В. Науменка, розташована на вул. Володимирській, 25 (нині тут дитяча школа мистецтв). Діяли також 2 реаль­них і 7 комерційних училищ, військово-фельдшерська шко­ла, військове училище, будівельно-технічне училище, учи­тельський інститут, жіноча учительська семінарія.

Професійно-технічну підготовку здійснювали реміснича школа, що готувала слюсарів, столярів, електромонтаж­ників; ремісниче училище, де навчались водії, майстри з ре­монту автомобілів; залізничне училище служби руху; річко­ве училище; школа десятників з дорожньої і будівельної справи; майстерні з друкарської справи.

В місті функціонувало більше 40 приватних курсів (іноземних мов, стенографічні, креслярські, сільськогоспо­дарські, рахівництва, зуболікарські, фельдшерські, акушер­ські та ін.).

З 1905 р. до навчання в університеті Св. Володимира були допущені жінки. В цьому самому році відкрито вищі приватні жіночі курси Жекуліної.

Діяли також загальноосвітні вищі курси з історико-філологічним і економіко-комерційним відділеннями (з 1908 р. — Комерційний інститут), музично-драматична школа М. Ли­сенка (з 1904 p.), консерваторія (з 1913 p.).

Товариство сприяння вихованню і захисту дітей (з 1907 р. — Товариство народних дитячих садків) займа­лось організацією дитячих закладів. Своєрідним поєднан­ням дитячого садка з початковою школою були притулки, засновані Товариством денних притулків для дітей робітни­чого класу. Власники деяких великих підприємств відкри­вали дитячі садки. Зокрема на заводі Гретера і Криванека (завод «Більшовик»).

Жіночий фребелівський педагогічний інститут здійсню­вав підготовку виховательок дитячих садків.

Насиченим було мистецьке життя Києва. Тут діяли То­вариство київських художників і Товариство художників-киян. Щорічно в місті відбувалося більше 10 виставок. Ок­ремі з київських художників були відомі в Європі. Академік живопису Н.К. Пимоненко брав участь у міжнародних вис­тавках у Мюнхені, Парижі, Римі, Лондоні, був членом То­вариства мюнхенських художників, Паризької інтернаціо­нальної спілки мистецтв і літератури. В 1909 р. один з варіантів його картини «Гопак» був придбаний Лувром. До групи художників, близьких до художнього об'єднання «Мир искусства» (з 1914 р. — об'єднання «Кольцо»), вхо­див К. Малевич.

З Києвом початку XX ст. пов'язані імена Лесі Українки і Олени Пчілки. В 1913 р. з Чернігова сюди приїхав на на­вчання П. Тичина, що вступив до Комерційного інституту. В Києві написала свої перші вірші Анна Ахматова. В Києві жили М. Булгаков, К. Паустовський.

На вечорі «нового мистецтва», що відбувся в 1907 р. в оперному театрі, читали свої вірші О. Блок і А. Бєлий. У 1914 р. в Києві виступав В. Маяковський.

В 1907 р. в приміщенні Троїцького народного дому по­чав працювати перший стаціонарний український театр М. Садовського. Одним із кращих у місті був театр Солов­йова. В приміщенні театру Бергоньє у 1913 р. діяв театр мініатюр, аз 1917 р. — Молодий театр Леся Курбаса. На те­риторії Всеросійської виставки в театральних павільйонах «Вар'єте», «Мистецтво», «Мозаїка» з оперетами і фарсами виступали вітчизняні і зарубіжні артисти. Популярним цен­тром розваг залишався «Шато-де-Флер».

На початку XX ст. в Києві набувало популярності кіно. Перші кінострічки, що демонструвались на київських екра­нах, були переважно французькими. Фірма «Брати Пате» навіть організувала свою київську філію, що продавала фільми і кіноапарати. В 1911 р. в центрі міста було вже ЗО «Ілюзіонів», «сінематографів», кінотеатрів. Кіносеанс три­вав 25-40 хвилин і складався з невеликих кінострічок різно­го змісту.

Одна з перших вітчизняних сюжетних стрічок, створе­них в ательє фотографії на Хрещатику в 1907 p., називалась «Кочубей у в'язниці».

В 1911 р. власник кінотеатру «Експрес» Шанцер ство­рив студію з виробництва хронікальних фільмів. Тут упер­ше в Росії було створено фільм з використанням повітряної зйомки, виконаної фотографом В. Добржанським з літака П. Нестерова між Києвом, Ніжином, Остром, Козельцем.

У 1912 р. фірма «Тіман і Рейнгард» відкрила на Сирці павільйон для зйомки фільмів, у яких брали участь артис­ти театрів Садовського і Соловцова. Тут працював відомий режисер Я. Протазанов. Художником-гримером був І. Кавалерідзе, що згодом став відомим скульптором.

У 1914 р. на Лук'янівці була створена кіностудія «Світ­лотінь», основним напрямом діяльності якої була екраніза­ція літературних творів. Тут поставлені фільми «Принижені і ображені» за Ф. Достоєвським, «Рабиня розкоші і моди» за «Дамським щастям» Е. Золя та ін.

Київ був одним із центрів розвитку повітроплавання. В 1908 р. в політехнічному інституті почав діяти авіаційний гурток, на основі якого було створене Київське повітропла­вальне товариство (1909). Членом товариства був військо­вий льотчик П.Н. Нестеров, який у 1913 р. вперше у світі виконав над Києвом одну з найскладніших фігур вищого пілотажу — «мертву петлю».

Перший політ над Києвом було здійснено в 1910 p., членом Одеського аероклубу СІ. Уточкіним.

Гідролітак типу «літаючий корабель», створений Д.П. Григоровичем незадовго до першої світової війни, вва­жався найдосконалішим у світі. Київським конструктором І.Сікорським (1889-1972) створені перші у світі надпотужні багатомоторні літаки «Русский витязь» та «Илья Муромец». У 1912 році студент політехнічного інституту І. Сікорський на 2-й міжнародній виставці за літак С-6 був удостоєний Ве­ликої золотої медалі, після чого, ще не здобувши диплому інженера, був запрошений на посаду головного конструкто­ра авіаційного відділу Російсько-Балтійського заводу. В то­му ж 1912 р. він поставив літак на поплавки, поклавши тим самим початок російській морській авіації. В 1914 р. ним бу­ло встановлено серію світових рекордів. І. Сікорський був нагороджений орденом Св. Володимира IV ступеня. Для одержання цієї нагороди необхідно було мати 5 орденів, а для молодого авіаконструктора було зроблено виняток. Щоб переконати Державну Думу в доцільності прийняття літаків на озброєння армії, І. Сікорський на своїй машині разом із 5 впливовими депутатами здійснив переліт Петербург — Київ — Петербург. Під час першої світової війни він очолю­вав ескадрилью бомбардувальників. Після революції емігру­вав за кордон.

Протягом 1909-1912 pp. у Києві було сконструйовано близько 40 типів літаків.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. у Києві починає розвиватися спорт. Виникають спортивні гуртки, товариства, організову­ються змагання. В 1899 р. на базі Київського атлетичного гуртка, заснованого в 1895 p., було створене Київське атле­тичне товариство, що мало атлетичне і гімнастичне відді­лення. До його складу входили уславлений борець І. Піддубний, а також артилерійський капітан О. Купрін, що став відомим письменником.

У 1909 р. гімнастичне відділення було перетворене на гімнастичне товариство «Русский сокол», яке відвідувало 650 чоловік, у тому числі 60 жінок. Товариством проводи­лись масові показові виступи (один з них був знятий на плівку і демонструвався у всіх сінематографах міста), ор­ганізовувались курси викладачів гімнастики. В місті існува­ли й інші спортивні товариства («Спортивний клуб», «Спорт», «Санітас», «Клуб любителів спорту»), представ­лені різними видами спорту — легкою і важкою атлетикою, гімнастикою, футболом та ін. З футболом кияни познайо­мились у 1901 p., коли чехи і словаки - службовці заводу Гретера і Криванека — розпочали тренування на Сирецько-му полі (нині — територія кіностудії ім. О. Довженка). Пер­ша київська футбольна команда «Юг», що також складалась із чехів, почала виступати в 1904 р. В 1906 р. було створе­но команду зі студентів київського політехнічного інститу­ту «Політехніки». Невдовзі виникли команди «Славія», «Любителі спорту», «Сокіл» які в 1911 р. об'єднались у футбольну лігу. У 1913 р. до неї входило понад 500 фут­болістів із 7 клубів. Перший міжміський матч за участю київських футболістів, де їх суперниками були харків'яни, проведено в 1911 р. Незабаром відбулися зустрічі киян з командами Москви, Петербурга, Миколаєва, Курська, Го­меля.

В Києві проходила І Всеросійська олімпіада 1913 р., в якій взяли участь близько 580 спортсменів з Петербурга, Москви, Варшави, Самари та інших міст. Змагання прово­дилися з 14 видів спорту. Київські спортсмени успішно ви­ступили і на II (що стала останньою всеросійською) олім­піаді в Ризі у червні 1914 р.

В 1917 р. було обрано Українську Центральну Раду (засідання якої проводилися спочатку в будинку по вул. Володимирській, 42, а згодом — у приміщенні Педагогічно­го музею).

Після жовтневого перевороту 1917 р. в Петербурзі звідти перебралось до Києва багато людей, серед яких банкіри, підприємці, міністри, генерали, артисти.

8 лютого 1918 р. більшовицькі війська на чолі з Муравйовим при підтримці міських повстанців зайняли Київ. Протягом 3 тижнів у місті загинуло понад 5 тис. чол.

1 березня 1918 р. Київ був взятий військами Централь­ної Ради та її союзниками — німцями. З 29 квітня до 14 грудня 1918 р. місто було столицею Української гетьмансь­кої держави. В цей період почали діяти українські Академія Наук, Національна бібліотека, гімназія.

7 лютого 1919 р. Київ знову перейшов до рук більшо­виків. У результаті загинуло ще кілька тисяч киян. У цей період цілодобово працювала ЧК в будинку по вул. Яро­славів вал.

7 травня 1919 р. було видано декрет «Про знесення з площ і вулиць пам'ятників, споруджених царям і царським слугам».

Натомість на Думській площі було встановлено бюст К Маркса. На Софійській площі (в 1920 р. — площа Чер­воних героїв Перекопу) поруч з пам'ятником Б. Хмельниць­кому з'явився дерев'яний обеліск, присвячений перемозі Жовтневої революції, і бюст Леніна. На Караваївській пло­щі встановлено колону на честь вождів революції, на Троїцькій — бюсти Ф. Енгельса і Л. Троцького, на Контрак­товій — бюст Р. Люксембург. На перехресті Микільської (Січневого повстання, І. Мазепи) і Московської вулиць з'явився бюст Я. Свердлова. Перед оперним театром зведе­но пам'ятник К. Лібкнехту, а театрові присвоєно його ім'я. Театр Соловцова став носити ім'я В.І. Леніна. У приміщен­ні театру Бєргоньє діяв театр Червоної армії, а в кафешан­тані «Аполло» — клуб Першого комуністичного червоно-армійського полку.

30-31 серпня 1919 р. до міста з двох боків майже одно­часно увійшли українська (від Поста Волинського) і денікінська (від Дарниці) армії. Під натиском денікінців ук­раїнські війська відступили до Василькова.

16 грудня 1919 р. місто знову захопили більшовики, хо­ча вже 7 травня 1920 р. вони були вибиті з Києва україн­ською армією і союзними польськими військами.

12 червня 1920 р. місто черговий раз перейшло під вла­ду більшовиків. Чисельність міського населення значно зменшилось: частина його була перебита, частина залишила місто. В 1920 р. у Києві було 376 тис. жителів.

Київ втратив статус столичного міста: з 1917 по 1934 pp. столицею радянської України був Харків.

12 жовтня 1923 р. площа міста розширилась майже удвічі за рахунок включення в межі Києва 20 прилеглих на­селених пунктів: Дарниці, Микільської слобідки, Біличів, Совок та інших передмість.

У 1920-і роки торгівля втратила свою провідну роль в економіці міста, натомість почала розвиватися промисловість.

У 1920 р. було закрито університет і створено інститут народної освіти, що готував учителів для загальноосвітніх і професійних шкіл. Діяльність університету була відновлена лише в 1933 році.

29 вересня 1926 р. Києво-Печерська Лавра була оголо­шена Всеукраїнським музейним містечком, метою діяль­ності якого була атеїстична пропаганда. Його філіалом став Володимирський собор, оголошений антирелігійним музе­єм. У приміщенні лютеранської кірхи, побудованої в 1857 p., у 30-і роки діяв клуб войовничих атеїстів.

Конфісковані у церкви і окремих громадян цінності продавались на європейських аукціонах (1920-1923, 1928-1934), а на виручені гроші здійснювалась закупівля продо­вольства, верстатів, машин.

У середині 1930-х років у зв'язку з поверненням Києву статусу столиці радянської України було знищено багато церков. Для цього висувались найбезглуздіші причини: на­приклад, залізна церква Іоанна Златоуста на Галицькій площі (площа Перемоги) нібито заважала рухові трамваїв.На Печерську під виглядом «соціалістичної реконст­рукції» були знищені особняки, що мали архітектурну цінність, а на їх місці зведені безликі сірі коробки житло­вих будинків для урядових чиновників. У 1938 р. було спо­руджено десятиповерховий будинок Раднаркому УРСР, що на той час був найбільшим у місті. В 1939 р. поруч з Марийським палацом було споруджено будівлю Верховної Ради, що закрила собою палацово-парковий ансамбль з бо­ку вул. Грушевського. Неподалік від цього місця було зни­щено Олександре-Невську церкву (тепер на її місці стоїть пам'ятник Н. Ватутіну).

Кілька старих будинків, на сусідній вул. Банковій були надбудовані і об'єднані новим фасадом з ордерним членуван­ням і карнизом, що підкреслював головний вхід. Тут розміщувався штаб Київського військового округу, пізніше — ЦК КПУ. Сьогодні тут міститься адміністрація президента.

На Подолі зруйновані Богоявленська церква Братсько­го монастиря, церква Успенія Богородиці (Пирогоща).

Наприкінці 20 — початку 30-х років комунальне госпо­дарство міста не піддавалось реконструкції. Вулиці в бага­тьох районах залишалися немощеними, слабо освітленими в нічний час. Зношеними і перевантаженими були водопровід і електромережа. Міській транспорт не забезпечував потреб пасажирів. Не було постійного транспортного зв'язку з Чоколівкою, Шулявкою, Дарницею. Тільки з поверненням Києву статусу столичного міста питанням його розвитку стали приділяти увагу. В 1935 р. було створено спеціальну комісію, в компетенцію якої входили питання розширення житлового будівництва, спорудження таких об'єктів, як но­вий водопровід, нові трамвайні і тролейбусні лінії, набереж­ної Дніпра, стадіонів, Центрального універмагу, адміністра­тивних будинків тощо.

В 1936 р. був споруджений стадіон «Динамо», а в на­ступному році розпочалось будівництво республіканського стадіону.

В 1937-1938 pp. побудовано гранітну набережну довжи­ною 3 км з широкими кам'яними сходами і масивними па­рапетами з граніту і чавуна.

В 1936 р. по Хрещатику був пущений перший тролейбус.

У 1939 р. стала до ладу система центрального опалення будинків.

В 1933 р. почав діяти аеропорт, було відкрито регуляр­ний поштово-пасажирський рух на повітряній лінії Київ-Харків. Незабаром з'явились і нові лінії.

Ще в 1927 р. розпочалось будівництво найбільшої в Ра­дянському Союзі кінофабрики (з 1936 — Київська кіностудія художніх фільмів) площею понад 20 га. З кінця 1926 р. існу­вав мультиплікаційний кабінет. З кінця 1939 р. діє Київська студія хронікально-документальних фільмів.

Значних руйнувань зазнало місто під час Великої Віт­чизняної війни. З наближенням ворожих військ почали ви­возити у східні райони країни устаткування промислових підприємств та інші матеріально-культурні цінності. Люди працювали цілодобово, протягом кількох днів, а то й тижнів не виходячи з цехів підприємств. До вересня було евакуйо­вано 197 великих підприємств, 32 вищих і середніх навчаль­них заклади, ряд науково-дослідних інститутів. З Києва виї­хало 335 тис. чол. із загального числа 846 тис.

Оборона Києва тривала 71 день. 19 вересня 1941 р. ра­дянська армія залишила місто. Фашистська окупація про­довжувалася 778 днів.

24 вересня 1941 р. деякі житлові будинки і будівлі гро­мадського призначення були підірвані мінами, закладеними радянськими підпільниками. Величезна пожежа охопила Хрещатик і прилеглі вулиці, знищивши довкола майже всі будинки. В листопаді 1941 р. був зруйнований Успенський собор у Лаврі. Залишаючи місто, радянські війська знищили всі мости через Дніпро, електростанції, залізничні віадуки.

Після окупації Києва німцями було зроблено спробу відродити українське життя. Проте взимку 1941-1942 pp. цей рух був придушений. Уже в 1941 р. німці розстріляли близько 100 тисяч чоловік, серед яких було чимало україн­ських націоналістів.

Німецька окупація Києва тривала більше двох років. Залишаючи місто, німці спалили багато будівель, у тому числі будинок університету, зруйнували мости, вивезли му­зейні і бібліотечні зібрання, інше цінне майно.

За роки війни було зруйновано 940 державних і гро­мадських будівель, 1742 комунальних і 3,6 тис. приватних житлових будинків загальною площею понад 2,5 тис. кв. метрів, тобто майже половина довоєнного житлового фонду міста.

Після звільнення Києва в листопаді 1943 р. населення міста складало 305 тис. чол. (проти 846 тис у 1939 році).

В основному Київ був відбудований до початку 1950-х років. У 1948 р. в квартири киян було підведено газ. У 1951 р. в місті став до ладу телевізійний центр. У 1960 р. здано першу чергу (п'ять станцій) київського метрополітену, від «Вокзальної» до «Дніпра», довжиною 5,2 км. У 1961 p., вперше у країні, в Києві було створено бюро добрих послуг (з 1966 р. — фірма побутових послуг «Світанок»). Згодом такі фірми відкрились у Москві, Ленінграді. В 1967 р. відкрився найбільший в Україні торговельний заклад — універмаг «Україна». В 1970-і роки збудовані готелі «Либідь», «Славутич», «Київ», у 1980-і — «Київська Русь», «Хрещатик», «Салют».

У 70-і роки розпочато забудову Борщагівки, Воскресенки, Оболоні, Русанівки, Березняків, Теремків, у 80-і — Вигурівщини, Троєщини, Новобіличів, Харківського масиву, в 90-і — Осокорків, Позняків та інших районів.

Екскурсійні бюро і культурні установи столиці здатні за­безпечити щорічне обслуговування більше як 2 млн. чол. В Києві діють понад 30 театрів, цирк, Національна філармонія, палац «Україна», Міжнародний центр культури і мистецтв.

У Києві діє 35 музеїв, що мають 21 філіал і відділ і во­лодіють фондами, які перевищують 900 тис. одиниць зберігання. Найвідоміші серед них — Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник (заснований 1926 p.), Національний заповідник «Софія Київська» (засно­ваний 1934 р.) з філіалами — музеями «Золоті ворота», «Кирилівська церква», «Андріївська церква».

Національний музей історії і Національний художній музей належать до числа найстаріших в Україні і діють з мо­менту заснування в 1899 р. міського музею старожитностей і мистецтв, який у 1936 р. було поділено на два окремих музеї.

Зібрання історичного музею налічує понад 600 тис. ек­спонатів - від археологічних знахідок, що відносяться до первісного суспільства, предметів матеріальної трипільської культури, скіфських і ранньослов'янських племен, пам'яток періоду Київської Русі до матеріалів кінця 20 ст.

Музей історичних коштовностей України — філіал НМІ, створений у 1963 р. В ньому зберігаються і експону­ються художні вироби з дорогоцінніх металів і коштовного каміння, що дозволяють простежити історію ювелірного ми­стецтва упродовж майже трьох тисячоліть і включають ше­деври світового значення. Такою є, зокрема, пектораль із кургану Товста могила (II половина IV ст. до н.е.). Значну історичну і художню цінність має колекція єврейського культового срібла (XVIII—XX ст.).

Зібрання Художнього музею налічує понад 20 тис. творів мистецтва. В його експозиції досить широко представлений український іконопис, де однією з найстаріших є ікона «Свя­тий Георгій з житієм» (XII ст.). Тут експонуються також кар­тини відомих живописців — М. Пимоненка, О. Мурашка, К. Малевича, А. Маневича та ін.

Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» заснований у 1974 р. Він включає споруду власне музею, над якою підно­ситься монумент висотою 62 м, а також скульптурну галерею на честь героїв фронту і тилу, «Вогонь Слави» (чаша діаме­тром 16 м), алею міст-героїв і виставку військової техніки.

Музей історії міста Києва відкрито у 1982 р. у Кловсь-кому палаці, що є пам'яткою архітектури XVIII ст. Його відділ, Літературно-меморіальний музей М. Булгакова, функціонує з 1991 р. у відреставрованому будинку, в якому в період між 1906 і 1919 pp. наїздами жив відомий письмен­ник. Саме тут відбувається дія роману «Біла гвардія» і п'єси «Дні Турбіних». Основу експозиції склали особисті речі письменника, подаровані музею його рідними та ко­лекціонерами.

Музей російського мистецтва заснований у 1922 р. як картинна галерея, в якій експонувалися твори з приватних зібрань. Музей розміщений в особняку відомого цукрозаводчика і мецената Ф. Терещенка. Його фонди складають 12 тис. творів живопису, графіки, скульптури, прикладного мистецтва, датованих у межах історичного відрізку від часів Київської Русі до наших днів. Тут, зокрема, зберігається од­на з найдавніших пам'яток вітчизняного іконопису — ікона «Борис і Гліб» (XII ст.). В музеї представлені картини Д. Левицького, В. Боровиковського, В. Тропініна, О. Ко­рейського, І. Айвазовського, В. Перова, М. Врубеля, М. Ге, В. Верещагіна, І. Рєпіна, І. Крамського, І. Шишкіна, М. Реріха, Б. Кустодієва, скульптурні твори В. Мухіної та ін.

Київський музей Т.Г. Шевченка заснований відразу після звільнення Києва від німецької окупації в 1943 р. Він розмістився в іншому особняку сім'ї Терещенків і налічує близько 70 тис. експонатів, що висвітлюють життєвий і творчий шлях поета і художника. Тут зібраний майже весь його живописний доробок, а також прижиттєві видання йо­го поетичних творів, архівні документи.

Музей має філіал — літературно-меморіальний будинок-музей (пров. Шевченка, 8-а) — і відділ — меморіальний будинок Т. Шевченка (вул. Вишгородська, 5).

Музей видатних діячів української культури (створе­ний у 1987 р.) об'єднує 4 меморіальні будинки-музеї, пов'язані з іменами Лесі Українки, М. Лисенка, П. Сакса-ганського, М. Старицького. Тут представлено понад 40 тис. експонатів, що містять біографічні свідчення або знамену­ють віхи їх творчого шляху.

Музей народної архітектури і побуту України засно­ваний у 1969 р. Він розмістився на площі у 150 га, де в ма­льовничі ландшафти природно вписуються понад 300 па­м'яток народного зодчества. В експозиції — предмети побуту, знаряддя праці, одяг, зразки прикладного мистецтва загальним числом близько 80 тис. одиниць. Експозиція му­зею згрупована у відповідності з історико-етнографічним поділом: Середня Наддніпрянщина, Південь, Полтавщина, Слобожанщина, Полісся, Поділля, Карпати.

Контрольні питання

Яка площа зеленої зони Києва?

Назвіть кількість київських парків.

Який п'ятизірковий готель функціонує у Києві?

В який частині сучасного міста був розташований град Кия?

Яку територію охоплювало місто Володимира?

Які ще назви мала Десятинна церква?

Де проходить межа історичного міста Ярослава?

Де було побудовано перший Михайлівський храм у Києві?

Яка роль належить ученим Києво-Могилянської ака­демії в розвитку освіти в Російській імперії?

Назви яких київських вулиць пов'язані з перебуванням у місті російських військ у другій половині XVII ст.?

Які архітектурні споруди XVII ст. збереглися в Києві?

Які назви мали ворота Київської фортеці XVIII ст.?

Коли започатковано проведення в Києві Контрактово­го ярмарку?

Які архітектурні пам'ятки XVIII ст. збереглися в Києві?

Які споруди Печерської фортеці, зведені в XIX ст.,дійшли до наших днів?

Які архітектурні пам'ятки XIX ст. збереглися в Києві?

Які готелі діяли в місті в XIX ст.?

Де знаходився «Шато де Флер»?

Де пролягав маршрут першого електричного трамваю?

Хто автор проекту «будинку з химерами» і що вам про нього відомо?

 

В якому приміщенні відбувались перші кіносеанси?

Коли кияни познайомилися з футболом?

Теми рефератів

 

Туристична індустрія Києва.

Історико-архітектурна спадщина Києва як основа роз­витку пізнавального туризму.

Ресурсний потенціал паломницького туризму в Києві.

Можливості розвитку в Києві ділового туризму




Розділ III.

ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ

ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Назва «Правобережна Україна» бере свій початок від поділу українських земель у XVII ст. між Росією і Поль­щею. Після включення регіону наприкінці XV1I1ст. до складу Російської імперії він називався Південно-Західним краем.

Правобережна Україна включає такі історико-географічні краї: Київщина, Волинь і Поділля.