Розвиток преси в умовах цензурних заборон. Провідні періодичні видання
Важливе значення в національному русі в Україні мала діяльність громад-гуртків, до яких належали студенти, викладачі вищих навчальних закладів, учителі, письменники, урядовці та інші представники інтелігенції. Перша громада виникла в Києві ще в 1859 р.
Члени громад вважали своїм покликанням і обов'язком ведення культурно-освітньої роботи, розгортання культурницької діяльності. Вони брали участь у створенні освітніх гуртків і недільних шкіл для неписьменних, працювали там учителями, готували і видавали підручники та популярні книжечки, зокрема українською мовою.
Видання міністром внутрішніх справ Валуєвим 18 липня 1863 року циркуляру про заборону української мови фактично наклало заборону на видання українською мовою книг «як духовного змісту, так і навчальних посібників і взагалі призначених для початкового читання народу». Дозволялося публікувати українською мовою лише твори «красного письменства», але цензура, щоб догодити міністрові, не пропускала й художньої літератури.
На початку 70-х pp. цензурні утиски дещо зменшилися, поновили свою роботу громади. їх члени, збираючись переважно на квартирах, обговорювали різні питання національного руху, а також проводили роботу зі складання словника української мови, збирання фольклору, різних етнографічних та статистичних матеріалів, видавали книги українською мовою, перекладали українською мовою твори російських письменників, створювали освітні гуртки, тобто, як і раніше, займалися культурно-освітньою діяльністю.
У1873 р. членам Київської громади для розширення наукової діяльності вдалося добитися відкриття в Києві Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.
Хоча громади в Україні в основному мали дуже поміркований, культурницький характер, царський уряд вирішив заборонити їх діяльність. Спеціальна комісія «для припинення українофільської пропаганди»,яка оцінила громадівський рух як «польсько-австрійську інтригу» і, підготувала висновки, які й затвердив 18 травня 1876 р. цар Олександр II, будучи в Емсі (Німеччина). Цей урядовий указ, спрямований проти української культури, став відомий під назвою Емського акта 1876 р.
За цим актом було заборонено ввозити з-за кордону книги українською мовою, друкувати оригінальні твори, переклади, тексти до нот і влаштовувати сценічні вистави та публічні читання українською мовою. Адміністрації наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання і щоб з бібліотек навчальних закладів були вилучені книги українською мовою. Було вирішено також закрити Південно-Західний відділ Російського географічного товариства й припинити видання газети «Киевский телеграф».
Після видання Емського акта 1876 p., закриття Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, із спадом революційної ситуації, що складалася в 1879-1881 pp., та з наростанням реакції на початку 80-х років українські гуртки — громади здебільшого, припинили свою роботу, а діяльність тих, що продовжували існувати, мала ще більш, ніж раніш, поміркований/аполітичний, безідейний культурницький характер.
Під час польського повстання 1863 р. і після нього царський уряд посилив боротьбу проти національного руху. Почалися арешти видатних революційних діячів. У 1864 р. був засланий на каторгу Чернишевський. Нова хвиля реакції прокотилася після замаху на Олександра II (1866 p.). Ще більше посилилось переслідування передової преси. У1866 р. були закриті журнали «Современник», «Русское слово».
На західноукраїнських землях прогресивна українська культура зазнавала жорстоких переслідувань з боку австро-угорського уряду. Передових діячів арештовували, конфісковували їх видання. Так, наприклад, Івана Франка арештовували тричі, а очолювані ним журнали закривали.
Суспільно-політична боротьба 70-90-х pp. знайшла свій широкий вияв у журналістиці. Незважаючи на тяжкі умови, у цей час у Львові виходить низка прогресивних журналів, які своїм змістом, ідейним спрямуванням протистояли реакційним утискам уряду. Перші українські демократичні видання з'явилися в другій половині 70-х років. У 1874-1877 pp. виходить журнал «Друг». На його сторінках були опубліковані ранні твори Франка — повість «Петрії і Довбущуки», поезія «Наймит», деякі оповідання з циклу «Борислав», кілька літературно-критичних статей, рецензія на роман Тургенєва «Новь», зроблені Франком переклади (з його передмовами) творів Салтикова-Щедріна. У1877 р. журнал «Друг» був заборонений, а його керівники заарештовані. Після звільнення з в'язниці Франко взявся за видання нового журналу — «Громадський друг». У1878 р. вийшов перший номер цього журналу. Другий номер був заборонений, а тираж конфіскований. Того ж року Франко двічі відновлював це видання під назвами «Дзвін» і «Молот». Але й вони, вже після виходу перших номерів, були заборонені. «Громадський друг», «Дзвін», а особливо «Молот» —перші українські періодичні видання національно-демократичного напряму. Хоч вийшло лише чотири книжки згаданих журналів, все ж вони відіграли важливу роль у поширенні революційних ідей, у боротьбі проти реакційної ідеології завоювали популярність серед передових читачів. У цих журналах друкувались статті Франка та інших передових громадських діячів про становище робітників і селян у цісарській Австро-Угорщині; твори українських і російських письменників.
У 1881-1882 pp. видавався демократичний журнал «Світ», у ньому брав активну участь Франко.На сторінках журналу підносились загальні питання суспільного життя Галичини, питання розвитку робітничого руху. Журнал набув великої популярності завдяки опублікованим тут художнім творам і статтям Франка (повість «Борислав сміється», поезії «Із галицьких образків», цикл «Веснянки», статті «Промислові робітники в Східній Галичині», «Дещо про Борислав», статті про творчість російських письменників, зокрема про Салтикова-Щедріна, критична стаття на збірку поезій Куліша).
У 1894-1897 рр, під проводом Франкавиходив найвизначніший український революційно-демократичний журнал «Житє і слово». Журнал об'єднав навколо себе багатьох передових українських письменників і користувався популярністю як на Західній, так і на Східній Україні.У журналі працювали, крім Франка, Леся Українка, П. Грабовський.
Ще одним популярним органом був журнал « Правда», що виходив у Львові з 1867по 1898 р. На буржуазно-ліберальних позиціях стояв журнал «Зоря», що також видавався у Львові (1880-1897 pp.).
3 1882 р. впродовж 25 років у Києві виходив російською і частково українською мовою щомісячний ліберально-буржуазний журнал «Киевская старина». На сторінках цього видання друкувались переважно художні твори і статті, а також матеріали з історії, фольклору, етнографії.
З початку 80-х pp. на Східній Україні видається ряд альманахів (збірка літературних творів різних авторів-сучасників). Найвизначнішим серед них своїм прогресивним змістом, суспільним спрямуванням був альманах «Рада», виданий Михайлом Петровичем Старицьким у двох випусках. Тут вперше було надруковано дві частини роману Панаса Мирного «Повія», повість Нечуя-Левицького «Микола Джеря», твори І. Карпенка-Карого. Крім того, у цей період видавались альманахи «Луна» (1881 p.), «Нива» (1885 р.) та інші.
Важливим чинником прогресу української культури цих часів стає театр, який в умовах Російської імперії один міг, протидіючи русифікації, відкрито впливати на широкі маси, прищеплювати їм любов до української мови, пошану до національних культурних набутків. У пореформений час ускладнювалися суспільні взаємини, виникали нові конфлікти між основними верствами населення. У цей період виступила ++група славнозвісних режисерів і артистів, які почали свою діяльність ще в аматорських гуртках, — Марко Лукич Кропивницький, Іван Карпенко-Карий (Тобілевич), Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька та ін.
Отже, українська культура XIX століття розвивалася у складних соціальних, економічних і політичних умовах. Але, незважаючи на це, вона виступала рушійною силою в боротьбі народу за соціальну свободу й національне визволення.