Порівняльно-історичне мовознавство: принципи та етапи розвитку
Одним з головних напрямкiв, спрямованих на вивчення спорiднених мов є порiвняльно-iсторичне мовознавство. Тiльки на початку XIX ст. iз заснуванням порiвняльно-iсторичного методу, у якому порiвняння стало засобом, а iсторичний пiдхiд до мови головним принципом дослiдження, вдалося науково обґрунтувати багато вiдповiдностей iндоєвропейських мов та вiдтворити процес їх розвитку. Основоположниками цього методу були нiмецькi лiнгвiсти Франц Бопп i Якоб Грiмм та датчанин Расмус Раск. У 1819-1837 рр. вийшла “Нiмецька граматика” Якоба Грiмма. В якiй вiн дослiджує готсько-германськi мови, простежуючи спiввiдношення звукiв i форм спорiднених мов у рiзнi часи та в рiзних дiалектах. Засновники порiвняльно-iсторичного методу поклали початок iсторичному вивченню мови.
Саме в цей перiод з`являються iсторичнi граматики германських, романських, кельтських i cлов`янських мов, а також iсторичнi описи окремих мов, чи мовних груп.
Першу порiвняльну граматику слов`янських мов створив професор слов`янської фiлологiї Вiденського унiверситету Ф.Мiклошич (1813-1891). У другiй половинi XIX ст. i в XX ст. вивчаються зв`язки слов`янських мов з неслов`янськими, розглядаються особливостi фонетики, морфологiї, словотвору, лексики та синтаксису. Великий внесок у створення порiвняльної граматики iндоєвропейських мов зробив Франц Бопп. Вiн ставився до порiвняння мов як до засобу, який дозволяє глибше проникнути в будову мови та пояснити її iсторiю. Ф.Бопп обґрунтував наявнiсть iндоєвропейської сiм`ї мов, створив порiвняльно-iсторичну граматику, i зокрема iндоєвропейське порiвняльно-iсторичне мовознавство. Фiлософськi основи порiвняльно-iсторичного мовознавства заклав В.Гумбольдт (1767-1835). Його головне дослiдження - “Про мову кавi на островi Ява”. Вiн вважав, що головний недолiк попереднього мовознавства полягав у тому, що порiвняльно-iсторичне вивчення мови обмежувалося класичними мовами та вiдривало iсторiю мови вiд iсторiї народу. Найважливiша частина лiнгвiстичної теорiї В.Гумбольдта - учення про форму мови. Оскiльки форми мови нацiонально своєрiднi, то загальне в мовах можна виявити шляхом порiвняння форм рiзних мов, використовуючи мови спорiдненi та неспорiдненi. Подальший розвиток порiвняльно-iсторичного мовознавства зв`язують з iм`ям А.Шлейхера (1821-1868) учня Ф.Боппа. А.Шлейхер створив морфологiчну класифiкацiю мов. Вiдповiдно до його теорiї “родовiдного дерева”, iндоєвропейська прамова в доiсторичний перiод розпалася на слов`яно-германську та арiо-греко-iтало-кельтську, а остання на греко-iтало-кельтську та арiйську. Таким чином, на початку iсторiї порiвняльно-iсторичного мовознавства компаративiстика визначала свiй предмет дослiдження i науково-дослiдницький метод як порiвняльно-iсторичний. З того часу
реконструкцiя прамовних форм займає все бiльше мiсце у порiвняльно-icторичному мовознавствi. Великий внесок у розробку порiвняльно-iсторичного мовознавства зробили представники младограматичної школи, особливо В.Штрейтберг, I.Шмiдт, К.Бругман, Б.Дельбрюк, А.Норен, Г.Остхоф, Д.Ф.Фортунатов та iн. Младограматики висунули положення про те, що кожна фонетична змiна здiйснюється за законами, якi не мають виключень, а якщо вiдхилення спостерiгаються, то вони викликанi дiєю якогось iншого закону. Цi принципи були викладенi у 1880 р. в книзi Г.Пауля (1960).
Особливу роль для порiвняльно-iсторичного мовознавства зiграв Ф. де Соссюр, праця яког “Трактат про первiсну систему голосних в iндоєвропейських мовах” заклала основи для нового етапу розвитку порiвняльно-iсторичного мовознавства. Вiн створив нову теорiю iндоєвропейського кореня. У кiнцi XIX ст. дослiдники починають придiляти особливу увагу питанням синтаксису та лексичної семантики. Починаючи з 1871 р., Б.Дельбрюк видає збiрник пiд назвою “Синтаксичнi дослiдження”. Продовжується поглиблений розгляд вiдомих близькоспорiднених мов.