Територіальні претензії країн в Антарктиді

Територія Пред’явник претензії Межі Дата
Земля Аделі Франція від 142°2′ сх. до 136°11′ сх.
Аргентинська Антарктика Аргентина від 25° зх. до 74° зх
Австралійські антарктичні території Австралія від 160° сх. до 142°2′ сх. і від 136°11′ сх. до 44°38′ сх.
Антарктична провінція Чилі Чилі від 53° зх. до 90° зх.
Британські антарктичні території Велика Британія від 20° зх. до 80° зх.
Земля Королеви Мод Норвегія від 44°38′ сх. до 20° зх.
Острів Петра I від 68°50′ пд. 90°35′ зх.
Залежна територія Росса Нова Зеландія від 150° зх. до 160° сх.
  Вільна від претензій територія від 90° зх. до 150° зх. (за винятком острова Петра I)  

 

 

Мультинаціональні функціональні утворення

У другій половині XX ст. надзвичайно зросло значення нових світосистемних процесів, роль яких безумовно підвищиться у XXI ст. Це:

— «розмивання» самодостатності господарства окремих країн і формування єдиного світового ринку;

— активізації міжнародних інвестиційних потоків і формування єдиного світового ринку капіталу;

— зростання ролі нових інфор­маційних технологій та розвитку науково-дослідних і конструк­торських робіт.

Новими компонентами світосистеми є:

• транснаціональні корпорації та банки (ТНК та ТНБ);

• міжнародні організації (МВФ, СБ, СОТ, ЮНІДО, ФАО і т.д.);

• регіональні організації, яких налічується близько 60. Серед них вирізняються регіональні інтеграційні системи (ЄС, НАФТА, АСЕАН тощо);

• інституційні інвестори (інвестиційні фонди, страхові компанії тощо);

• світові міста, передусім Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Париж та інші.

Особливо вагому роль у функціонуванні світового господар­ства стали відігравати ТНК. Суми річних продажів найбільших ТНК світу наближаються до 200 млрд. дол. США. У десятків із них цей показник домірний до ВВП малих індустріальних країн Європи, найбільших країн Азії чи великих постсоціалістичних країн. Вартість же цінних паперів та фінансові можливості ТНК за небагатьма винятками перевищу­ють розміри нагромаджень золотовалютних резервів навіть вели­ких держав.

Фінансові можливості міжнародних організацій та­кож домірні до ВВП порівняно великих держав.

Водночас відбулася істотна поляризація в розміщенні госпо­дарства світу: економічна активність зосередилася в кількох десятках країн, які інтерпретуються науковцями як світовий «центр», та в ключових (так званих світових) містах, де зосеред­жуються функції управління світогосподарськими процесами.

Висновки.Зв'язки між компонентами світосистеми традиційно здійсню­валися шляхом руху товарів та послуг на ринку, передусім у зов­нішній торгівлі сировиною, промисловими та сільськогоспо­дарськими товарами, а також при трансфері технологій та русі інвестицій. Але на межі тисячоліть в умовах інформаційно-техно­логічної революції створено нові інтернаціональні транспортно-логістичні та інформаційно-комунікаційні системи. Формується небачена суперсистема фінансово-інформаційних зв'язків у масштабах планети. Нової якості набувають цивілізаційні ко­мунікації в галузях культури, мистецтва, спорту, мас-медіа, шоу-бізнесу.

Література:

1. Бабурин В. Л., Мазуров Ю. А. Географические основы управлення: Курс лекций по зкономической и политической географии: Учеб. пособие. — М.: Дело, 2000. — 288 с.

2. Василенко И. А. Политическая глобалистика: Учеб. пособие. — М.: Логос, 2003. — 359 с.

3. Дергачев В. А. Глобальная геоэкономика: Трансформация мирового экономического пространства. — Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 2003. — 238 с.

4. Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації. — К.: МАУП, 2003. — 376 с.

5. Колосов В. А., Мироненко Н. С. Геполитика и политическая география: Учебник. — М.: Аспект-Пресс, 2001. — 479 с.

6. Мадіссон В. В., Шахов В. Л. Політологія міжнародних відносин: Навч. посіб. — К.: Либідь, 1997. — 176 с.

7. Мальський М. З., Мацях М. М. Теорія міжнародних відносин. — Львів: ЛНУ, 2002. — 392 с.

8. Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / Под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М.: Гардарики, 2002. — 928 с.

 

 

ЛЕКЦІЯ 3.Форми державного правління і державного

Устрою

План:

1. Форми правління держав.

2. Форми політико-територіального устрою держав. Поняття сучасного федералізму.

3. Типи федерацій у сучасному світі.

4. Політичні системи сучасних держав.

 

Форми правління держав

Кожна держава має бути певним чином організована, сформована, щоб здійснювати владу. Залежно від способу організації верховної влади в державі складається форма державного правління. При цьому джерелом влади може бути визнана воля однієї людини (монарха, або суверена), воля усього народу або воля його певної панівної верстви. Відповідно розрізняють монархічну і республіканську форми державного правління.

У монархіяхверховна влада належить суверену — королю, князю, султану, еміру і т.д. і передається у спадщину. В сучас­ному світі монархічний лад існує в 30 країнах.

Розрізняють абсолютну, конституційну і теократичну монархії.

При абсолютній монархії глава держави – монарх – поєднує в собі фактично всі гілки влади, формує уряд і сам керує ним. Абсолютні монархії поширені у деяких арабських країнах.

У теократичних монархіях суверен є одночасно главою церкви і главою держави.

У конституційних монархіях влада суверена обмежена конс­титуцією і фактично законодавчою владою є парламент. Найбільше поширені у Європі.

Монархії в регіонах світу:

В Європі (12) – практично всі монархії конституційні:

королівства – Бельгія, Нідерланди, Данія, Норвегія, Іспанія;

герцогство –Люксембург;

князівства – Ліхтенштейн, Монако, Андорра (дуалістична монархія);

теократична монархія – Ватикан, Великобританія (де-юре), Швеція (де-юре), Данія (де-юре), Норвегія (де-юре).

В Азії (14): абсолютні – Бруней (султан), Оман (султан), Катар (емір), ОАЕ (президент обирається з монархів еміратів на 5 років), Бутан;

конституційні – Японія (імператор), Таїланд (король), Малайзія (короля вибирають султани на 5 років), Камбоджа, Непал (король), Йорданія (король), Кувейт (емір; фактично – абсолютна), Бахрейн (фактично – абсолютна);

теократична монархія – Саудівська Аравія (король із родини Саудідів).

В Африці (3)– конституційні монархії: Марокко, Свазіленд, Лесото (королівства).

В Океанії (1) – конституційна монархія Тонга.

Республіка — найпоширеніший тип держави. Залежно від розподілу повноважень між парламентом і президентом республіки можуть бути з президентською, президентсько-парламе­нтською, парламентсько-президентською або парламентською формою правління.

У президентській республіці обраний народом президент має широке коло повноважень, він одночасно є і главою держави, і главою уряду (посади прем'єр-міністра може не бути). Парламент виконує переважно законодавчі функції й має опосередкований вплив на роботу уряду. Типово президентськимиреспубліками є США, Іран, Пакистан, Бразилія, Аргентина та більшість країн Латинської Америки.

У парламентсько-президентських та президентсько-парламентсь­ких республіках і парламент, і президент обираються народом, а особливості організації управління державою залежать від конституційного розподілу влади. Різні комбінації поєднання влади парламенту і президента характерні для Франції, Росії, України, країн Центральної Європи.

У парламентській республіці уряд формується парламентом. Парламент тут не тільки створює закони, а й спрямовує діяльність уряду. В парламентській республіці теж може бути президент, але його повноваження обмежені. Приклади: Німеччина, Італія, Австрія, Ізраїль, Індія.

Існують міждержавні союзи, що забезпечують певну політичну єдність окремих груп держав. Для держав у складі Співдружностіанглійська королева формально є сувереном і представлена у країні генерал-губернатором. Це 14 країн – колишніх колоній Великобританії: Канада, Австралія, Нова Зеландія, Папуа – Нова Гвінея, Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Ямайка, Беліз, Гренада, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Тувалу. Країни Співдружності можуть здійснювати незалежну політику, їх мешканці є громадянами своїх держав, а не підданими Британської королеви.

Джамахирія – унікальна форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади; вважається, що всі державні рішення приймаються всім народом. У світі 1 джамахирія – Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахирія. Нею керують народні збори, наділені законодавчою і виконавчою владою. З 1977 р. головним законодавчим органом є Загальний народний конгрес (скликається 2 р. на рік), куди входять секретарі районних народних зборів і представники громадських організацій.