У фінансово-кредитному механізмі можна виділити двіпідсистеми: фінансового забезпечення і фінансового регулювання
Фінансове забезпеченнясуб’єктів господарювання може відбуватися в різних формах: самофінансування, кредитування, акціонування та бюджетного асигнування.Співвідношення між цими формами фінансового забезпечення на різних етапах розвитку економіки буває різним. При переході до ринкової економіки від бюджетних асигнувань перевага надається оптимізації співвідношень між кредитуванням та самофінансуванням.
Підсистема фінансового державного регулюванняз боку держави має в сучасних умовах такий набір інструментів: податки, внески, відрахування до бюджету тафондів цільового призначення.
Застосовуючи до цих інструментів та до форм фінансового забезпечення ті чи інші важелі впливу: зміну норм (нормативів), умов і порядку формування доходів та фондів, принципів і умов фінансування та кредитування, можна здійснювати ту чи іншу фінансово-кредитну політику держави.
Ця політика буде або стимулюючою або санкціонуючою для підприємств і змушуватиме їх вибирати ту чи іншу стратегію і тактику поведінки на перспективу.
Сукупність важелів утворює систему управління фінансово-кредитним механізмом. Управління здійснюється в кожній країні своїми органами. В Україні цією роботою займається орган законодавчої влади - Верховна Рада в частині правового регламентування, а в частині планування і організації фінансової діяльності - орган виконавчої влади - Міністерство фінансів, Національний банк України та галузеві міністерства.
4. Моделі фінансових відносин у суспільстві
Розподіл і перерозподіл ВВП може здійснюватись за різними схемами, згідно з якими будуються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Моделі розрізняються за двома ознаками:
а) за послідовністю розподілу ВВП;
б) за рівнем державної централізації ВВП.
За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі — ринкової й адміністративної економіки. Їх розглядають виходячи з розподілу новоствореної вартості — національного доходу, домінуючими складовими якого є заробітна плата і прибуток. Він є основним і обов’язковим об’єктом розподілу. Основним за питомою вагою і значущістю. Обов’язковим, оскільки не може бути нерозподіленим — інакше зупиниться процес відтворення виробництва.
Фінансова модель ринкової економіки є основною. Сутність її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата. У загальному вигляді ця модель може бути зображена на схемі 4 — заштрихована частина показує оподаткування заробітної плати окремих робітників і службовців (а, б) та прибутку підприємців (А, Б).
Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отримує свої доходи насамперед на основі перерозподілу національного доходу.
Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінансові реалії у суспільстві:
по-перше, у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який, у свою чергу, характеризує їх вклад у створення національного доходу;
Схема 4
Фінансова модель ринкової економіки
![]() ![]() ![]()
Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників. Це і рівень розвитку суспільства, і характер та масштаби діяльності держави, її втручання в економіку, і тип здійснюваної нею соціальної політики, і характер міжнародної діяльності та воєнної доктрини, це й історичні традиції народу, рівень розвитку культури тощо. Основний критерій вибору — вплив на суспільство через установлення стимулів до праці й ефективного господарювання та забезпечення надійної системи соціальних гарантій. |
Види і характеристика фінансових відносин
Характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів.
Об'єктами відносин є національне багатство і вироблений валовий внутрішній продукт. Саме розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. А розподіл національного багатства, як об'єкту фінансових відносин, свідчить про те, що для формування доходів використовується все, що створене попередніми поколіннями або надано природою.
Суб'єктами фінансових відносин виступають держава (за правом керуючої структури суспільства), підприємці, робітники й слуйбовці (за правом виробників ВВП.
Слід підкреслити, що фінансові відносини мають супереливий характер. А саме, кожний суб'єкт (їх троє) прагне отримати якомога більше від розподілу об'єкту (ВВП), що можливе за рахунок інших суб'єктів. Для вирішення цього протиріччя необхідно збалансування інтересів суб'єктів. Таке збалансування можливе за допомогою наступних способів:
встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП;
забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного із суб'єктів;
Роль фінансів проявляється у фінансових відносинах розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і охоплює дві сфери:
Фінансові відношення, пов'язані з формуванням і використанням централізованих грошових фондів держави, що фкумулюються в бюджетній системі і цільових державних фондах;
фінансові відношенн, що опосередковують кругообіг децентралізованих грошових коштів підприємства.
Розподіл і перерозподіл ВВП може відбуватися за різними схемами, у відповідності до яких виділяються моделі (види) фінансових відносин у суспільстві. РИС 1.1
Ринково-адміністративні моделі фінансових відносин розглядають виходячи з обов'язкового об'єкту розподілу - національного доходу. Ринкова модель фінансових відносин є основою і домінує в світі. Суть ї полягає в наступному: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні (первинний розподіл). Пропорції первинного розподілу регулюються:
ринковими відносинами (оптимальні пропорції між заробітною платою і прибутком, фондом споживання і фондом накопичення тощо);
у законодавчому порядку (мінімальний розмір заробітної плати, податок на прибуток тощо).
Держава отримує свої доходи на основі перерозподілу національного доходу. Пропорції цього перерозподілу регулюються тільки законодавчими актами. Модель є відкритою. Адміністративна модель фінансових відносин характеризується тим, що основна частина національного доходу відразу централізувалась у бюджеті й виключалась з розподільчих відносин. Спочатку, в процесі первинного розподілу держава отримує переважну частину національного доходу. Пропорції первинного розподілу регулюються державою за допомогою адміністративних методів.Модель є закритою.
Відмінність однієї моделі фінансових відносин від іншої полягає в різних пропорціях розподілу й перерозподілу. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки - переважає втручання держави у первинний розподіл ВВП. В рамках ринкової економіки умовно виділяють три основні моделі за рівнем державної централізації ВВП: американську, західноєвропейську і скандинавську.
Американська модель фінансових відносин характеризується незначним рівнем бюджетної централізації ~ близько 25-30 %. Це свідчить про те, що участь держави в розподільчих відносинах зведена до мінімуму. Західноєвропейська модель фінансових відносин характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП - близько 35-45 %. За рахунок відносно вищого рівня централізації ВВП держава має змогу покращити соціально-культурну сферу за рахунок паралельної діяльності державних і комерційних установ в соціальній сфері.
Скандинавська модель фінансових відносин передбачає значно вищий рівень централізації ВВП - до 60 %. Ця економічна модель характеризується досить розгалуженою соціальною сферою в галузі соціального захисту, освіти, охорони здоров'я. Вибір тієї чи іншої моделі залежить від багатьох чинників, впливу зовнішніх та внутрішніх факторів.