Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Відмінність від шахрайства
Заняття № 3
Загальна характеристика корисливих злочинів проти власності, не пов’язаних з обертанням чужого майна на свою користь або користь інших осіб.
у розділі VI особливої частини кк україни “Злочини проти влас-
ності” передбачено низку складів злочинів, родовим об’єктом яких
є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні
відносини власності, тобто відносини з приводу володіння, користу-
вання і розпорядження майном. Для деяких складів злочинів додатко-
вим об’єктом виступають відносини в сфері охорони життя, здоров’я
та недоторканості особи. Передусім, це насильницький грабіж (ст.
186 кк), розбій (ст. 187 кк), вимагання (ст. 189).
Предметом переважної більшості злочинів проти власності є
майно, тобто речі матеріального світу, які мають такі ознаки:
• фізичні – можуть бути вилучені з законного володіння, спожи-
ті, пошкоджені чи знищені;
• економічні – мають корисні властивості і грошову оцінку;
• юридичні – майно є чужим, тобто не перебуває у власності чи
законному володінні винного.
не можуть бути предметом злочинів проти власності гардеробні
номерки, квитанції, чеки, довіреності, а також офіційні та приватні
документи, що не мають грошової оцінки. аналогічно не можуть бути
предметом цих злочинів окремі природні багатства – дикі тварини
у лісі, риба у природних водоймах тощо.
Посягання, предметом яких є зброя, бойові припаси, транспорт-
ні засоби, наркотичні та психотропні речовини, документи, штампи,
печатки, паспорт, військова та спеціальна техніка та ін. підлягають
кваліфікації за окремими статтями кк (262, 289, 308, 312, 313, 357,
297, 410, 432) і не є злочинами проти власності
Злочини проти власності можуть бути поділені на такі три групи:
1) злочини, що характеризуються протиправним безоплатним
вилученням чужого майна і оберненням його на користь винної особи
або інших осіб, що завдає шкоди власникові чи іншому володільцю
цього майна:
– крадіжка (ст. 185 кк); грабіж (ст. 186 кк); розбій (ст. 187 кк);
вимагання (ст. 189 кк); шахрайство (ст. 190 кк); викрадення
електричної або теплової енергії шляхом її самовільного вико-
ристання (ст. 188–1 кк).
– привласнення і розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене
чи перебуває в її віданні (ч. 1 ст. 191 кк);
– привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном шляхом
зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191 кк).
2) діяння, які характеризуються протиправним, як правило корис-
ливим, заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь
чи користь інших осіб чужого майна (тобто, безпосередньо не заподію-
ються збитки власникові), або з оберненням на свою користь майна,
яке є нічийним:
– заподіяння майнової шкоди шляхам обману або зловживання
довірою (ст. 192 кк);
– привласнення особою знайденого або чужого майна, що випад-
ково опинилося в неї (ст. 193 кк);
– придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним
шляхом (ст. 198 кк).
3) некорисливі посягання на власність, пов’язані з заподіянням
майнової шкоди власникові іншим чином:
– умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 кк);
– необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 кк);
– погроза знищення майна (ст. 195 кк);
– порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 кк);
– умиснепошкодженняоб’єктівелектроенергетики
(ст. 194–1 кк).
вивчення злочинів проти власності передбачає необхідність
з’ясування наступних положень, необхідних для розуміння як
відповідних складів злочинів, так і їх кваліфікуючих ознак.
Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Відмінність від шахрайства.
Безпосередній об’єкт злочину – це охоронювані законом про
кримінальну відповідальність суспільні відносини власності, пов’язані
з використанням майна та відносини зобов’язань по формуванню
фондів власності. Предметом злочину є майно та грошові кошти.
відповідно, майно, що належить власнику, незаконно використовуєть-
ся; грошові кошти, які належить сплатити власнику, не сплачуються.
Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні винним дій
по одержанню матеріальної вигоди від майна, яке він повинен переда-
ти власнику (сплатити кошти), але зловживаючи довірою чи шляхом
обману не виконує свого обов’язку. на відміну від шахрайства, особа
не обертає на свою користь чуже майно, а навпаки – не передає власни-
ку (або законному володільцеві) вже наявне у винного майно (кошти).
Можна виділити такі основні способи вчинення злочину: 1) незаконне
використання чужого майна (наприклад, водій підприємства використо-
вує для перевезень вантажів службовий автомобіль, а оплату привлас-
нює); 2) неповернення чи несвоєчасне повернення володільцеві майна
всупереч укладеним правочинам; 3) ухилення від сплати обов’язкових
платежів (наприклад несплата житлово-комунальних послуг, проїзду
шляхом використання пільг, на які особа в дійсності не має права);
4) обертання на власну користь платежів, які мали б надійти власнику
від окремих громадян або організацій. всі ці дії вчиняються шляхом
обману та зловживання довірою, які відрізняються від аналогічних при
шахрайстві тим, що спрямовані не на одержання майна, а щоб ухили-
тися від передачі такого майна законному володільцеві.
Дані дії вважаються кримінально-караними за умови заподіяння
значної матеріальної шкоди – п’ятдесят і більше неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, яка досягла 16-річного
віку. суб’єктами цього злочину можуть бути як приватні особи, так
і працівники підприємств, установ, організацій. Якщо такі дії вчиняє
службова особа, вона підлягає відповідальності за ст. 364 кк.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом та
корисливим мотивом.
Кваліфікуючими ознаками злочину є:
– вчинення його за попередньою змовою групою осіб (ч. 2);
– заподіяння майнової шкоди у великих розмірах – сто і більше
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2).