Поняття давності у кримінальному праві
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра кримінально-правових дисциплін
та оперативно-розшукової діяльності
Курсова робота
з навчальної дисципліни “Кримінальне право”
На тему: Давність та її види за кримінальним правом України
Курсанта 2-го курсу 201 групи
напряму підготовки: Правознавство
спеціальності Слідство
Сермана Валентина Ярославовича
Керівник: доцент, кандидат юридичних наук
Габуда А.С.
Оцінка_________________________
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………………..3-4
1. ПОНЯТТЯ ДАВНОСТІ У КРИММІНАЛЬНОМУ ПРАВІ………………………...5-9
2.1 ІНСТИТУТ ДАВНОСТІ ПРИТЯГНЕННЯ ДО КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ …………………………………………………………...….10-14
2.2 ПРЕБІГ СТРОКІВ ДАВНОСТІ ТА ПОРЯДОК ЇХ ОБЧИСЛЕННЯ ………….15-16
2.3 УМОВА ВЧИНЕННЯ ПРОТЯГОМ ЦИХ СТРОКІВ НОВОГО ЗЛОЧИНУ ПЕВНОГО СТУПЕНЯ ТЯЖКОСТІ………………………………………………...…..17
2.4 ЗМІСТ ПОНЯТТЯ НЕ УХИЛЕННЯ ОСОБИ ВІД СЛІДСТВА АБО СУДУ…18-19
3. СТРОКИ ДАВНОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ ТА ОКРЕМИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН…………………………………………….……20-24
4. ЗНАЧЕННЯ ДАВНОСТІ ДЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ…….…..…..25-27
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………......28-29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….….....30
Вступ
Актуальність дослідження полягає в тому, що в теперішній час необхідно розглянути один із важливих інститутів кримінального права – інститут звільнення від кримінальної відповідальності. Адже, як свідчать статистичні дані, із кожним роком застосування звільнення від кримінальної відповідальності застосовується до все більшої кількості осіб, що скоїли суспільно небезпечні діяння. Щорічно кількість закритих постановою суду кримінальних справ із звільненням підсудного від кримінальної відповідальності перевищує бар’єр двадцяти тисяч. Цей факт свідчить про досить широке розповсюдження звільнення від кримінальної відповідальності у судовій практиці. Досить значним є обсяг застосування звільнення від кримінальної відповідальності за підставою передбаченою статтею 49 Кримінального кодексу України – звільнення від відповідальності у зв’язку з закінченням строків давності. Важливим є те, що у цих випадках звільнення можливе у значній кількості справ, без прив’язування до конкретних складів злочинів. Необхідність особливого законодавчого розв'язання питання застосування інституту давності за такі злочини зумовлена підвищеною суспільною небезпечністю осіб, що їх вчиняють. Застосування чи незастосування судом цього інституту провадиться зважаючи на особливості справи, а також поведінку винного. Можна сказати, що у масштабі України інститут звільнення від кримінальної відповідальності через його гуманну, виховну дію і утвердження поваги до закону, вносить свою частку у справу розбудови режимів законності та верховенства права, створення передумов громадянського суспільства.
Метою роботи є дослідження поняття та значення звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку закінчення строків давності.
Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких наукових завдань:
· Визначити основні ознаки, які відрізняють звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку з закінченням строків давності від інших форм.
· Розкрити значення та необхідність звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку з закінченням строків давності.
· З’ясувати необхідності та доцільності звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку з спливу строків давності.
· Порівняти теоретичний та практичний зміст застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності.
У курсовій роботі використовувалися такі методи як:
- системного аналізу: розділено об’єкт дослідження на окремі частини для детального його вивчення. Такими частинами стали розділи моєї курсової роботи;
- порівнянь: в рамках співставлення різних видів звільнення від кримінальної відповідальності;
- індуктивний;
Об’єктом дослідження є дослідження даної наукової роботи є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з застосуванням давності у кримінальному праві. Предметом даної курсової роботи є давність у кримінальному праві. Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані у підготовці лекцій і практичних занять із кримінального права. Робота може бути одним із джерел для опрацювання матеріалу по цій темі.
А також не всі учасники суспільних відносин знають, як саме реалізується інститут звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок перебігу строків давності. Отже, практичне значення даного дослідження є висвітлення цих питань. Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Поняття давності у кримінальному праві
Давність в українському праві є одним з важливих феноменів, оскільки відображає вплив часу на юридичні відносини. Теоретичне та практичне значення давності у кримінальному праві ще більш очевидне. Адже давність впливає на вирішення таких принципових питань, як звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання. На думку відомого правознавця А. Д. Любавського, питання про давність має величезне значення для приватних осіб і держави й повинно викликати посилену увагу юриста; давність допускається всіма законодавствами цивілізованих народів, і тому має світове значення для роду людського.
У теорії кримінального права проблема строків давності належить до маловивчених. Її дослідженням займалися такі вчені-криміналісти, як З. А. Астеміров, Ю. В. Баулін, О. П. Горох, О. О. Дудоров, А. В. Єндоль - цева, М. І. Загородніков, М. Б. Кострова, П. Я. Мшвенієрадзе, М. А. Махмудова, А. А. Піонтковський, Є. О. Письменський, В. В. Скибицький та інші. Однак, у працях цих науковців, як правило, не висвітлюється питання про строки давності у кримінальному законодавстві України та окремих зарубіжних країн. Хоча, як вдало зазначає А. А. Малиновський, цінність порівняльного правознавства якраз і полягає у тому, щоб виявити різного роду нюанси у законодавчому регулюванні кримінально-правових відносин, специфіку тих або інших юридичних категорій, своєрідність правових дефініцій, порівняти зміст, який вкладається законодавцями різних країн у певний час.[ 4, 65]
Відомо, що основним завданням кримінального правосуддя є виконувати веління закону шляхом, як правило, осуду і покарання тих, хто порушує таке веління. Виконання цього завдання у галузі державної каральної політики приносить бажані наслідки, якщо судовий осуд і покарання злочинця настає безпосередньо за вчиненим злочином. Якщо ж покарання відокремлено від вчиненого злочину значним проміжком часу, то воно малоефективне і майже втрачає свою мету. В такому разі мета покарання, небезпека вчиненого і особи поглинаються всесильною дією часу. Тут можна говорити про те, що чим менший цей строк, тим ефективніше реалізується ідея невідворотності покарання, досягаються цілі загального та спеціального запобігання. Проте, навпаки, значний час послаблює виховне та запобіжне значення покарання, а в деяких випадках робить застосування його недоцільним і таким, що суперечить принципу гуманізму. Покарання, призначене після того, як сплинув тривалий термін, є актом, що набуває рис помсти з боку держави. Воно стає марним, тому притягнення винного до кримінальної відповідальності виключається.
Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства. Давність не може розглядатись як вибачення злочинцю за скоєне незалежно від його наступної поведінки. Переривання перебігу строку давності відбувається тоді, коли до закінчення вказаних у законі строків давності особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. У такому разі частина строку давності, яка мала місце до вчинення нового злочину, втрачає своє юридичне значення, і обчислення строку давності за перший злочин починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглиненню та складанню не підлягають. Перебіг давності не може вважатись перерваним, якщо справа про вчинення нового злочину закрита за недоведеністю злочину. Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкості, перебіг строку давності за попередній злочин триває, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин спливає на загальних підставах. [3, 112]
Під давністю притягнення до кримінальної відповідальності розуміють закінчення вказаних у кримінальному законі строків після вчинення злочину, внаслідок чого особа, що його вчинила, звільняється від кримінальної відповідальності.
Для застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності необхідна наявність таких передбачених законом умов:
· сплив встановлених ст. 49 КК строків;
· відсутність обставин, які порушують їх перебіг;
· згода обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідальності з цієї підстави.
Законом передбачено два види строків давності:
· диференційований, тривалість якого залежить від тяжкості вчиненого злочину;
· загальний для всіх злочинів 15-річний строк для осіб, які переховуються від слідства чи суду.
Тривалість строків давності за чинним кримінальним законодавством, залежить переважно не від строку покарання, передбаченого законом за вчинений злочин, а від класифікації злочинів, передбачених ст. 12 КК України.
Згідно зі ст. 49 КК України особа, що скоїла злочин, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення злочину до дня набрання вироком законної сили минуло:
1. два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2. три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження чи позбавлення волі;
3. п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4. десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;
5. п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину. [1, 18]
Для правильного обчислення цих строків необхідно визначити початковий і кінцевий моменти їх перебігу. Початковим моментом перебігу давності є день, коли злочин був закінчений (завершений). Іноді визначення цього моменту викликає труднощі, проте наука і практика виробили на цей рахунок певні рекомендації. Так, перебіг строку давності для злочинів з матеріальним і формальним складами починається з дня завершення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), передбаченого кримінальним законом. Строк давності щодо триваючих злочинів обчислюється з дня припинення їх з волі або поза волею особи (наприклад, з дня з'явлення із зізнанням, затримання і та інше.), а щодо продовжуваних злочинів - з дня вчинення останнього діяння з числа тих, що становлять продовжуваний злочин. Початком обчислення строків давності при попередній злочинній діяльності слід вважати день, коли були припинені чи не вдалися підготовчі дії або злочин не був доведений до кінця з інших причин, що не залежать від волі винного. При співучасті початковим вважається день, в який була завершена та роль, що виконував конкретний співучасник. Частина 1 ст. 49 встановлює і кінцевий момент обчислення строків давності - ним є день набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Відповідно до ч. 1 ст. 401 КПК вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляції, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляції, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Отже, якщо зазначені в ч. 1 ст. 49 строки минули до дня набрання сили обвинувальним вироком суду, то особа, яка вчинила цей злочин, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності. При вчиненні кількох злочинів різної тяжкості строки давності для кожного з них визначаються на загальних підставах і можуть бути різними за тривалістю.
М.С.Таганцев говорив про те, що існування давності притягнення до кримінальної відповідальності з одного боку, призначення у таких випадках покарання є непотрібним і безцільним, а з іншого процесуальними труднощами відновлення подій минулого, внаслідок чого кримінальне переслідування перетворюється у даремну трату зусиль держави.
Звільнення від кримінальної відповідальності за цією статтею здійснюється не тому, що вчинене не містить ознак злочину, а тому що через тривалий проміжок часу справа, зазвичай, має значно менший суспільний резонанс і це суттєво відбивається на досягненні мети покарання. Особа, котра в минулому вчинила злочин, може виправитися, тому з часом розслідування справи правильний розгляд її судом стає ускладненим, а інколи навіть неможливим.[ 5, 112]
Досягнення мети кари і виправлення особи, яка вчинила злочин, загального і спеціального попередження іноді стає або взагалі неможливим (наприклад, внаслідок закінчення тривалого строку після вчинення злочину), або просто зайвим. Тому недоцільним є і притягнення особи до кримінальної відповідальності, оскільки відпадає або істотно зменшується суспільна небезпечність особи, яка вчинила злочин. До того ж можуть бути втрачені речові та інші докази у справі.
Існує декілька визначень давності притягнення до кримінальної відповідальності:
1) закінчення вказаних у кримінальному законі строків після вчинення злочину, внаслідок чого особа, що його вчинила, звільняється від кримінальної відповідальності.
2) це проміжок визначеного законом строку, що минає з моменту вчинення злочину і до моменту призначення покарання.[ 3, 105]