Система показників виробничої потужності 4 страница
Метою планування виробничої собівартості будівельно-монтажних робіт є:
визначення витрат, необхідних для виконання будівельно-монтажних робіт у встановлені терміни за умови раціонального використання матеріалів, робочої сили, будівельних та інших виробничих ресурсів, дотримання правил технічної експлуатації будівельних машин і механізмів, а також дотримання безпечних умов праці;
організація внутрішньогосподарського розрахунку та управлінського обліку у структурних підрозділах будівельної організації;
визначення ціни, за якою будівельна організація спроможна збудувати об'єкт (виконати роботи), щодо якого провадяться торги (тендери).
Планова виробнича собівартість окремих об'єктів будівництва та видів будівельно-монтажних робіт може розраховуватись на основі техніко-економічних обґрунтувань та визначатися за статтями калькулювання витрат або за елементами витрат. Вихідними даними для таких розрахунків є: програма робіт будівельної організації, проектно-кошторисна документація об'єктів, що споруджуються; фізичні обсяги видів робіт; виробничі норми витрат на одиницю виміру відповідних видів робіт (конструктивних елементів
Витрати на виконання будівельно-монтажних робіт за статтею калькулювання "Прямі матеріальні витрати" визначаються виходячи з фізичних обсягів робіт, передбачених у проектно-кошторисній документації, виробничих норм витрачання матеріальних ресурсів та цін постачальників на матеріальні ресурси.
Витрати за статтею калькулювання "Прямі витрати на оплату праці" визначаються виходячи з фізичних обсягів робіт, передбачених у проектно-кошторисній документації, та норм затрат праці, що діють в організації. Основна, додаткова заробітна плата та інші грошові виплати робітникам та лінійному персоналу (начальникам дільниць, виконавцям робіт, майстрам, механікам дільниць), що входить до складу виробничих бригад, визначається відповідно до системи оплати праці, що застосовується у даній будівельній організації.
Витрати за статтею калькулювання "Експлуатація будівельних машин та механізмів" визначаються виходячи з потреби в роботі будівельних машин і механізмів у машино-змінах (машино-годинах), передбаченої у проектах організації будівництва і проектах виконання робіт для окремих об'єктів, та планової калькуляції вартості машино-змін (машино-годин).
Витраи за статтею калькулювання "Відрахування на соціальні заходи" визначаються за кожним видом відрахувань відповідно до встановлених законодавством норм.
Витрати на оплату праці лінійного персоналу та робітників, які зайняті на роботах, що виконуються за рахунок загальновиробничих витрат, визначаються виходячи з посадових окладів, тарифних ставок та систем оплати праці, установлених у даній будівельній організації.
Для визначення планової виробничої собівартості окремих об'єктів будівництва (видів будівельно-монтажних робіт) складають планові калькуляції, у яких витрати розраховуються за окремими статтями на обсяг робіт, передбачений планом (програмою робіт). Враховується також зниження витрат, передбачених заходами щодо підвищення технічного і організаційного рівня будівельного виробництва. Планова собівартість повинна бути не вищою ніж відповідна собівартість об'єктів будівництва (видів будівельно-монтажних робіт), передбачена договірною ціною.
Планова виробнича собівартість будівельно-монтажних робіт структурного підрозділу може визначатися як підсумок планових витрат окремих об'єктів будівництва (видів будівельно-монтажних робіт), включених до плану (програми робіт підрозділу) або розрахована укрупнено аналітично-розрахунковим методом в цілому за окремими елементами витрат.
Планові витрати за елементом "Матеріальні витрати" можуть обчислюватися одним з наведених способів:
– за планово-розрахунковими нормативами матеріальних витрат на 1 млн. вартості будівельно-монтажних робіт. Такі нормативи розраховуються на підставі аналізу фактичних витрат за минулі періоди з використанням даних бухгалтерського обліку та індексів інфляції за вказані періоди;
– за фізичними обсягами укрупнених видів будівельно-монтажних робіт по об'єктах будівництва, включених до плану, планово-розрахунковими нормативами матеріальних ресурсів на відповідні види робіт та їх вартості за цінами.
До статті "Прямі матеріальні витрати" включаються: вартість сировини, матеріалів, будівельних конструкцій, комплектуючих виробів та напівфабрикатів; вартість допоміжних та інших матеріалів, придбаних у сторонніх організацій та виготовлених у допоміжних та другорядних виробництвах будівельної організації, що в подальшому безпосередньо використовуються на виконанні будівельно-монтажних робіт; вартість паливних і мастильних матеріалів, пари, води, енергії всіх видів та запасних частин тощо.
Вартість матеріальних ресурсів включається у виробничу собівартість будівельно-монтажних робіт за їх первісною вартістю, яка формується відповідно до ПБО 9 "Запаси" (додаток К). Вартість продукції, виготовленої у допоміжних та другорядних виробництвах будівельної організації, включається у виробничу собівартість будівельно-монтажних робіт за собівартістю їх виготовлення, яка формується відповідно до ПБО 16 “Витрати”.
Планові витрати за елементом “Витрати на оплату праці” можуть обчислюватися за планово-розрахунковими нормативами витрат на оплату праці робітників та лінійного персоналу (начальників дільниць, виконавців робіт, майстрів, механіків дільниць), що входить до складу виробничих бригад та апарату управління відособленого структурного підрозділу на 1 млн. вартості будівельно-монтажних робіт.
Планові витрати за елементом "Відрахування на соціальні заходи" обчислюються за кожним видом відрахувань відповідно до встановлених законодавством норм.
Планові витрати за елементом "Амортизація" обчислюються виходячи із середньомісячної вартості як власних, так і орендованих основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, на які нараховується амортизація, і середньої норми амортизаційних відрахувань.
Середня норма амортизаційних відрахувань визначається виходячи з переліку основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, що передбачається задіяти у плановому періоді, на які нараховується амортизація, а також норм, затверджених за окремими групами основних засобів.
Планові витрати за елементом “Інші операційні витрати” обчислюються із застосуванням планово-розрахункових нормативів, які розраховуються у відсотках до суми витрат за елементами. Такі нормативи розраховуються на підставі аналізу фактичних витрат за минулий період з використанням даних бухгалтерського обліку .
Планування амортизаційної політики на підприємстві
Техніко-економічне старіння основних засобів – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживчої вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передусім знаряддям праці та транспортним засобам і пов’язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.
Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення.
Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично-спрацьованих і технічно-застарілих основних засобів. Необхідною умовою відновлення засобів праці є поступове відновлення їх вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію).
Амортизація – систематичний розподіл вартості активу, яка амортизується протягом строку корисної експлуатації активу.
Амортизація основних засобів – це процес перенесення авансової раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних засобів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичуються у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує для відновлення основних засобів.
Методи нарахування амортизації
На сьогодні відсутні чіткі правила (рекомендації) щодо вибору методу амортизації, який був би найкращий для підприємств різних організаційно-правових форм та галузей, об’єктів основних засобів та способів їх використання.
Підприємства можуть нараховувати амортизацію основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів), згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” , затвердженим Наказом Міністерства фінансів від 27 квітня 2000 року № 92, який набув чинності з 1 липня 2000 року (додаток І), застосовуючи такі методи: прямолінійний; зменшення залишкової вартості; прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивний; виробничий.
Три останні є методами прискореної амортизації. Крім того, підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації передбачені податковим законодавством. Але, на жаль, поки що на практиці підприємства змушені застосовувати лише методи нарахування амортизації передбачені п.26 Положення (стандарту) 7 “Основні засоби”: “підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством”.
Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується за методами, що наведені в підпунктах 1 і 5 пункту 26 Положення (стандарту) 7. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта 100 відсотків його вартості.
Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання та переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.
Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році. Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.
Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів. Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу необоротних активів.
І. податковий метод зменшення залишкової вартості.
Відповідно до п.8.3. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суми амортизаційних відрахувань звітного періоду розраховують застосуванням норм амортизації, визначених п.8.6. цього Закону до балансової вартості груп основних засобів на початок звітного періоду. В нашому прикладі обладнання належить до третьої групи. Тоді квартальна норма амортизації дорівнює 3,75 %
Як бачимо накопичена амортизація (знос) за шість років незначно перевищила половину первісної вартості об’єкта (59,9 %). Для ліквідаційної вартості це забагато.
ІІ. Податковий метод прискореної амортизації.
Як уже зазначалось, підприємство може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних засобів третьої групи, придбаних після набуття чинності Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” за такими річними нормами: 1рік -15%, 2 рік -30%, 3 рік - 20%, 4 рік -15%, 5 рік -10%, 6 рік –5%, 7 рік – 5%. Амортизація нараховується від первісної вартості об’єктів основних засобів
ІІІ. Прямолінійний метод амортизації основних засобів.
За цим методом витратами поточного періоду впродовж усього строку корисного використання активу визначається завжди однакова частина вартості об’єкта основних засобів, що амортизується.
Сума амортизації визначається діленням вартості основних засобів, що амортизується, на очікуваний період часу використання об’єкта основних засобів. Суму нарахованої амортизації також можна розраховувати як добуток вартості основних засобів, і норми амортизації. Річна норма амортизації за цим методом є величиною зворотною очікуваному строку використання об’єкта у відсотках:
ІV. Виробничий метод.
Цей метод базується на тому, що амортизація об’єкта залежить в основному від інтенсивності його використання. Він застосовується, як правило, до активної частини основних засобів, які експлуатуються нерівномірно. Він ґрунтується на тому, що величина амортизації є результатом експлуатації об’єкта і залежить від обсягу виробленої на ньому продукції. Тому для визначення потрібно мати дані про розрахунковий сумарний обсяг продукції у натуральних показниках за весь строк корисного використання і фактичний обсяг одиниць продукції у конкретному періоді. Сума амортизації визначається як добуток фактичного обсягу продукції на виробничу ставку амортизації.
V. Метод зменшення залишкової вартості.
Згідно з цим методом річна сума амортизації визначається як добуток річної норми амортизації на залишкову вартість об’єкта основних засобів на початок звітного року (або первісна вартість на початок нарахування амортизації).
Річна норма амортизації 
де Т – кількість років корисного використання об’єкта основних засобів.
В нашому випадку річна норма амортизації 34 %. Порівняно складніші математичні підрахунки норми амортизації дадуть змогу отримати більш точний, систематичний і раціональний метод розподілу вартості основних засобів. Єдине, що ліквідаційна вартість повинна бути трохи більшою від нуля.
VІ. Метод прискореного зменшення залишкової вартості.
Норма амортизації, обчислена за прямолінійним методом подвоюється і застосовується до залишкової вартості об’єкта. У зарубіжній практиці його ще називають методом подвійного зменшення залишку. Ліквідаційна вартість у цей розрахунок не входить. Її величина потрібна лише для розрахунку амортизації за останній рік
Цей метод обмежує свободу вибору прискорення вітчизняним бухгалтерам. Водночас надання такого права, як зазначають фахівці, збільшує суб’єктивізм в обліку.
VІІ. Кумулятивний метод.
Метод полягає в тому, що для підрахунку суми амортизації за обліковий період вартість активу, яка амортизується, множать на кумулятивний коефіцієнт. У нашому прикладі сума чисел років корисної експлуатації обладнання дорівнює 1+2+3+4+5+6=21. Кумулятивний коефіцієнт становить для першого року, другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого відповідно 6/21, 5/21,4/21, 3/21, 2/21, 1/21
Цей метод можна застосовувати і в зворотному порядку, коли, наприклад, під кінець строку корисного використання передбачається випуск більших обсягів виробництва і тому обладнання у другій половині строку експлуатації більшою мірою зношується (уповільнена амортизація).
Ми розглянули всі рекомендовані Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” методи нарахування амортизації основних засобів та методи встановлені Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Виходячи з цього можна зробити висновки:
*прямолінійному методу нарахування відповідають наступні фактори, що впливають на очікуваний спосіб отримання економічних вигод:
а) виробництво різнорідної продукції,
б) рівномірна експлуатація об’єкта,
в) незначний моральний знос;
*методу зменшення залишкової вартості:
а) об’єкт використовується у виробництві різнорідної продукції,
б) швидкий фізичний і моральний знос,
в) необхідність швидкого накопичення коштів для прискореного відновлення основних засобів;
* кумулятивному методу:
а) об’єкт використовується у виробництві різнорідної продукції,
б) швидкий фізичний і моральний знос,
в)необхідність швидкого накопичення коштів для прискорення оновлення основних засобів;
* методу прискореного зменшення залишкової вартості:
а) об’єкт використовується у виробництві різнорідної продукції,
б) швидкий моральний та фізичний знос,
в) необхідність швидкого накопичення коштів для прискореного оновлення основних засобів ;
* виробничому методу:
а) об’єкт використовується для виробництва одного виду продукції або надання тих смих послуг;
б) строк корисного використання об’єкта безпосередньо визначається його ресурсом: кількістю випущених за його допомогою одиниць продукції т.п.;
в) нерівномірність експлуатації об’єкта;
г) кількість планової і випущеної продукції з його використанням надійно вимірюється;
д) роль морального зносу незначна;
* методу зменшення залишкової вартості (податковий):
а) не враховує строків експлуатації,
б) не враховує фізичного і морального зносу,
в) не враховує виробничих чинників використання основних засобів і розрахований тільки для цілей оподаткування;
методу прискореної амортизації (податковий):
а) розрахований в основному для цілей оподаткування,
б) недопрацьований нормативно.
20. Фінансове планування на підприємстві
При функціонуванні підприємства відбувається безперервний кругообіг коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства, в основу якої покладено належне забезпечення фінансування суб’єкта підприємницької діяльності.
Фінансування – це залучення необхідних коштів для покриття потреби підприємства в основному і оборотному капіталі.
Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє та зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здавання в оренду майна. Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов’язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал (безпосередньо або у формі купівлі акцій), кредит, зобов’язання боржників, державні субсидії тощо.
Розрізняють також фінансування за рахунок власних і залучених коштів. До залучених коштів належать ті, які треба повертати, тобто:
· банківські кредити;
· позики інших підприємств;
· кошти від випуску векселів та інших боргових зобов’язань;
· кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству;
· іноземні інвестиції.
Решта коштів виступає як власний капітал. При цьому кожне підприємство повинне забезпечувати оптимальне співвідношення власного й залученого капіталу.
Однією із форм фінансування є кредит, тобто платне надання підприємству грошових коштів або інших цінностей у борг на певний час. Залучення кредитів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, пов’язаний із необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати відсотків за користування позиченими коштами.
Для об’єктивної оцінки поточних і майбутніх фінансових потреб на підприємстві складається фінансовий план, тобто план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів.
Основна мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат у плановому періоді. При перевищенні доходів над витратами сума перевищення направляється до резервного фонду. Якщо витрати перевищують доходи, визначається сума дефіциту фінансових ресурсів, яку можна одержати за рахунок кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо.
Фінансові плани за тривалістю дії поділяються на:
довгострокові ((перспективні) на пеіод 3-5 років із розбивкою по роках);
поточні (на рік із розбивкою по кварталах);
оперативні (на квартал із розбивкою по місяцях).
Затверджено також Положення про порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (крім казенного) , згідно якого фінансовий план складається з таких розділів:
· джерела формування та надходження коштів;
· приріст активів підприємства;
· повернення залучених коштів;
· витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів;
· покриття збитків минулих періодів.
Фінансове планування – це визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-господарської діяльності підприємства, а також джерел їх надходження.
Принципи фінансового планування:
· наукова обґрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик з врахуванням кращого досвіду; використання засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;
· єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу фінансових ресурсів, єдиній методології розрахунку фінансових показників та ін.;
· безперервність, яка означає взаємозв’язок довгострокових (перспективних), поточних і оперативних фінансових планів;
· стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.
Основні завдання фінансового планування:
забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
визначення напрямків ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;
виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.
При складанні фінансового плану повинен бути розроблений баланс доходів і видатків підприємства по всіх видах діяльності: операційній, інвестиційній та фінансовій.Згідно П(С)БО 3 до операційної діяльності належить основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю .
Основна діяльність – операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.
У процесі планування визначається: дохід від реалізації продукції та інший операційний дохід (наприклад, реалізація оборотних активів, операційна оренда активів, відшкодування раніше списаних активів тощо).
Витрати, пов’язані з основною діяльністю, розраховуються за функціями:
виробництво – визначається виробнича собівартість продукції;
управління – розраховуються необхідні адміністративні витрати;
витрати на збут продукції – витрати підприємства, пов’язані з реалізацією продукції.
Інвестиційна діяльність – придбання та реалізація тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.
Фінансова діяльність – діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного та позикового капіталу підприємства.
Згідно з класифікацією доходів і витрат за видами діяльності у процесі планування проводиться співставлення доходів і витрат для визначення чистого прибутку (збитку) у плановому періоді. Для цього визначається фінансовий результат від операційної, звичайної та надзвичайної діяльності.
Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають унаслідок її проведення.
Надзвичайна діяльність – операції або події, які відрізняються від звичайних і не відбуваються часто або регулярно (стихійне лихо, аварії, пожежі та ін.)
Таким чином, у процесі фінансового планування здійснюється ув’язка кожного виду витрат та відрахувань із джерелом фінансування.
Важливе значення для виробничо-господарської діяльності має оперативне фінансове планування, яке включає розробку та виконання таких оперативних планів:
· оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);
· платіжного календаря;
· кредитного плану;
· касового плану.
При оперативному фінансовому плануванні проводиться порівняння майбутніх грошових надходжень у кожному місяці з сумами, призначеними до сплати і, таким чином, виявляється надлишок надходжень або їх дефіцит, а також контролюється виконання поточного фінансового плану.
Оперативне фінансове планування полягає в складанні та використанні платіжного календаря. Його складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий обіг підприємства, основна частина якого проходить через розрахунковий, валютний, позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відображено рух грошових коштів відповідно до їх надходження та використання.
У платіжному календарі фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємства незалежно від їх джерел та напрямків використання, тобто показаний увесь грошовий обіг за певний проміжок планового періоду.
Своєчасне забезпечення готівкою характеризує стан фінансових відносин між підприємством і трудовим колективом. До каси підприємства гроші надходять з розрахункового рахунку і призначаються для виплати заробітної плати працівникам та інших виплат. Розрахунки надходжень і виплат проводяться при складанні касового плану.
Касовий план – це план обороту готівки підприємства, необхідний для контролю за їх надходженням і витрачанням. Він складається за типовою формою на квартал і у встановлені строки передається в кредитну установу, з якою підприємство складає договір про розрахунково-касове обслуговування.
Планування потреби у фінансових ресурсах
У процесі фінансового планування визначаються майбутні фінансові потреби: коли і які саме кошти будуть потрібні підприємству у плановому періоді.
Розрізняють потреби в основному та оборотному капіталі.
Під капіталом розуміють суму коштів, необхідну для започаткування та здійснення виробництва (діяльності). Власник капіталу, купуючи на ринку товари – робочу силу й засоби виробництва, – поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (наданих послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована.
Авансований капітал – це грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство з метою одержання прибутку. Він витрачається на придбання засобів виробництва і найм робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини авансованих грошових коштів прийнято називати відповідно постійним і змінним капіталом.
У свою чергу, постійний капітал поділяється на основний та оборотний.
Основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва.
Оборотний капітал – це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці та оплату праці робочої сили.
Потреба в основному капіталі визначається при створенні, розширенні підприємства, а також у разі додаткових капіталовкладень. Розрахунок потреби в капіталі виконується після того, як визначена ефективність запланованих інвестицій. Потреба визначається шляхом складання вартості придбаних об’єктів основного капіталу.
Зростання капіталу на підприємстві відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.
До оборотних виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.
Фонди обігу – це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також вкладені в короткострокові цінні папери.
Склад оборотних коштів – це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.
Структура оборотних коштів – це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів.
Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками: