внесок укр..вчених в розвиток економ.науки

Закони.

Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів (рис. 1.10), яка включає всезагальні, загальні і специфічні закони. Всезагальні закони вважають законами соціально-економічного прогресу, оскільки вони виражають фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства на всіх етапах.

Рис. 1.10. Система економічних законів

Специфічні економічні закони, з одного боку, розкривають сутність соціально-економічних відносин у певній економічній системі в процесі її розвитку, з другого, - окремі її сфери.

Економічні закони мають як спільні, так і відмінні риси порівняно із законами природи (рис. 1.11).

Рис. 1.11. Загальні властивості та відмінності економічних законів і законів природи

Форми пізнавання та використання економічних законів. Існують дві основні форми пізнання та використання економічних законів: емпірична, коли люди, не знаючи сутності економічних законів, використовують їх несвідомо, інтуїтивно у своїй практичній діяльності, та наукова, коли люди, пізнавши і розкривши сутність економічних законів, використовують їх свідомо, а отже, більш ефективно у своїй економічній діяльності.

8.моделі можуть бути класифіковані за різними критеріями:

за ступенем узагальнення
за ступенем структуризації
за ступенем охоплення
по обліку часу, як фактора, що визначає явища і процеси
з точки зору характеру взаємозв'язку елементів

У кожній моделі виділяють 2 типи змінних :

Екзогенні змінні - змінні, задані ззовні, значення яких задаються поза моделлю.
Ендогенні змінні - змінні, значення яких формується всередині моделі.

Дані змінні діляться на 2 групи: показники потоків і показники запасів.

Потік - показник, що характеризує кількість за певний період часу.
Запас - показник, що характеризує кількість на певний момент, на якусь дату.

Методи економічної теорії

Метод (від гр. "metodos"- шлях до чого-небудь) - це спосіб дослідження, спосіб вивчення, засіб для відкриття істини. В економіці використовуються різноманітні методи, форми і способи наукового пізнання.

Питання про методи економічної теорії - це питання про те, як, яким чином вивчаються економічні явища і процеси. Необхідно розрізняти дві групи методів: загальні і локальні.
Загальні методи виражають наявність загальних підходів до наукового освоєння економічної дійсності в цілому, дають загальну філософсько-методологічну базу, світоглядний, методологічний стержень дослідження економіки. Ці методи можна визначити і як методологічні підходи, і як напрями економічної методології.

Вже перші розгорнуті наукові системи економіки, які з'явсь у XVIIІ-ХІХ століттях, спирались на ту або іншу філософську основу. Так, економічна система А.Сміта, яка реалізована в його "Багатстві народів", багато в чому базувалась на принципах філософа-емпірика Дж.Локка; економічна система Д.Рікардо, втілена в його "Початках політичної економії", мала помітний зв'язок з висновками філософа-раціоналіста Б.Спінози; економічна система К.Маркса, представлена в його "Капіталі", явно мала своєю методологічною основою вчення філософа-діалектика Г.Гегеля.

Тісний зв'язок філософського і економічного аспектів, що знайшов свій вираз у загальних методах економічної теорії, проявляв себе на всіх етапах розвитку економічної науки.

Локальні методи представляють собою конкретні інструменти, прийоми, засоби з допомогою яких досліджуються ті чи інші сторони і аспекти економічної системи. Серед них необхідно виділити як специфічні методи, які пов'язані з тою чи іншою методологією, так і універсальні методи, які можуть використовуватись при реалізації будь-якої методології. До останніх відносяться: аналіз і синтез, наукова абстракція, індукція і дедукція і т.д.

Метод наукової абстракції (від лат. "abstractio" - відволікання, відхилення) набуває великого значення саме в економічній теорії. Суспільне життя неможливо вивчати в лабораторних умовах. Наукова абстракція є уявне виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища і відхилення від несуттєвих сторін, властивостей, явищ. Абстрактне мислення породжує метод аналізу і синтезу.

Аналіз економічних явищ передбачає розчленування явища на окремі елементи і дослідження кожного елементу як необхідної складової частини цілого. Синтез передбачає, що явище в першу чергу вивчається як таке, яке складається з різних частин, а потім досліджується поєднання елементів в єдине ціле і робиться загальний висновок.

Метод індукції і дедукції. Індукція - це виведення економічних закономірностей і принципів із фактів реального життя на основі сходження від одиничного до загального. Дедукція - це шлях від загального до одиничного.

До особливих прийомів дослідження відноситься емпіричний метод (від гр. "empeiria" - досвід), який ґрунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника.

В економічній теорії широко використовується принцип поєднання історичного і логічного. Вивчення історії допомагає зрозуміти внутрішню логіку предмету, а знання внутрішніх структур суспільства надає історії наукового характеру. Єдність історичного і логічного - методологічний принцип, який допомагає концентрувати увагу науки на посиленні аргументації, обґрунтованості висновків. Логіку дослідження необхідно постійно контролювати історичним зіставленням, а факти історії - розташовувати в логічній послідовності.

Сучасна економічна теорія широко використовує математичні, графічні і статистичні методи.

Такі основні методи і прийоми організації наукового аналізу і пошуку оптимальних вирішень економічних процесів і явищ.

10. У сучасних умовах економічна політика відрізняється:
- концентрованим характером — держава мобілізує великі матеріальні і грошові ресурси, поєднує економічні і адміністративно-правові форми, регулює не тільки внутрішні, але і зовнішні умови виробництва;
- масштабністю — держава проводить короткострокову і довгострокову політику, охоплює свою діяльністю різні сфери і рівні господарської діяльності;
- постійним характером державної політики, тобто вона є невід'ємним елементом сучасного життя;
- різноманітними методами впливу на економіку (економічні, соціальні, правові, адміністративні).
Отже, сьогодні склалася комплексна система постійного державного впливу на економіку, що функціонує на основі досягнень НТП і яка базується на ідеях тієї або іншої наукової економічної школи. Іншими словами, економічна політика спирається на економічну науку, яка визначає сутність економічної політики, завдання і методи її реалізації.
Об'єктивна мета державної політики, яка залишається незмінною в будь-який період, на будь-якій стадії розвитку країни, — підтримка ефективності ринкової економіки пом'якшення протиріччя ринкового механізму, тобто державна політика повинна знаходитися в поєднання з ринковим механізмом. Задачі ж економічної політики диктуються тими потребами розвитку, які ставить дійсність, що змінюється в той чи інший .період. Таким чином, в залежності від періоду розвитку міняються не тільки завдання економічної політики, але і її види: антициклічна, антиінфляційна, економічного зростання або стабілізації.
Ефективність державної політики є відносною, оскільки ця політика будується на базі стихійного ринкового механізму, що підтверджується наступними моментами. Передусім необхідно відмітити той факт, що окремі державні заходи в одному випадку можуть бути ефективними, а в іншому — неефективними. Далі, непрямий, опосередкований зв'язок методів регулювання з економікою створює завжди тимчасової лаг, від чого ефективність державного впливу на економіку знижується. До цього потрібно додати, що заходи державного впливу на економіку, як правило, запізнюються, приймаються після очевидних кризових процесів. До того ж існує розрив між часом вживання державних заходів і часом, коли вони дають певний результат. Все це знижує результативність державного впливу на економіку.
Державний вплив на економіку залежить також і від того, наскільки політика держави відображає інтереси суспільства, а не окремих його груп: розширення демократичного змісту державної політики підвищує її ефективність.
Підвищенню ефективності державного регулювання економіки може певною мірою сприяти економічне прогнозування. Економічне прогнозування передбачає використання, по-перше, індексів випереджальних показників (таких, як курс акцій), які змінюються раніше, ніж виробництво, а тому можуть сигналізувати про наближення кризи, і, по-друге, економічних моделей, що розробляються державою і приватними підприємствами, за допомогою яких описуються які-небудь сторони економіки і їх перспективи розвитку. Використання в економічній політиці економічного прогнозування робить її більш дійовою.
Якщо підходити до державної економічної політики як до постійного політичного процесу, а даний підхід є одним з тих, які найбільш використовуються і популярних, то акцент в цьому випадку робиться на цілях, змісті дій, характеристиках учасників і результатах державної економічної політики.
Найбільш важливі характеристики державної економічної політики, якими вона повинна володіти загалом, зводяться до необхідності відповідати наступним показникам:
реагувати на зміни, що відбуваються в суспільстві і державі;
мати комплексний характер і розглядати будь-яку проблему у взаємозв'язки з іншими проблемами;
бути ефективною і результативною;
користуватися довірою населення.
Державна економічна політика може розроблятися і реалізовуватися на декількох рівнях в залежності від масштабу проблеми, що вирішується або обхвату суспільної сфери. Цей рівень визначає цілі і стратегію політики, характер організацій, що беруть участь і індивідів, методи здійснення і, наслідки. Звичайно виділяють три рівні державної економічної політики:
- макрорівень в глобальних масштабах країни, групи країн;
- метарівень, що відноситься до окремих сфер і напрямів;
- мікрорівень, що торкається розв'язання локальних проблем.
Крім того, виділяють також загальнодержавну, регіональну і місцеву політику. Зрозуміло, що грань між ними вельми умовна так, наприклад, загальнонаціональна державна економічна політика передбачає її доведення до нижніх ланок державної влади і можливість безпосередньо впливати на конкретних громадян держави.
У загальному плані розвиток демократії вимагає встановлення між державою і цивільним суспільством різноманітних і численних зв'язків, оскільки кожна сторона виконує певні функції і задачі в регулюванні соціальних процесів. Державна влада регулює різні суспільні сфери або управляє ними, але в той же час цивільне суспільство володіє великими можливостями впливати на владу і політику, яку вона проводить, використовуючи свої інститути (партії; групи інтересів, ЗМІ, суспільні лідери і т.д.).
Для державної економічної політики характерна ієрархічна підлеглість цілей, яка може бути представлена як «дерево» або «піраміда» цілей
Виходячи з функцій держави і основних принципів формування економічної політики, можна виділити наступні рівні в системі національних інтересів.
1. На глобальному рівні прийнято виділяти вищу (глобальну) мету розвитку національної економіки, яка передбачає забезпечення максимального добробуту суспільства. Цю мету важко однозначно сформулювати і оцінити кількісно, тобто в певній мірі вона має умовний характер.
2. Вища мета розвитку суспільства конкретизується в системі цілей другого рівня, які умовно називають головними (генеральними) цілями. У спеціальній літературі ці цілі часто трактуються як функції держави. Досягнення цих цілей є своєрідним засобом для реалізації глобальної мети розвитку суспільства.
3. Генеральні цілі конкретизуються за допомогою стратегічних цілей, які нерозривно пов'язані з об'єктами державного регулювання економіки. Вони взаємопов'язані між собою. Їх склад не може залишатися незмінним і повинен уточнюватися в залежність від зміни реальної політичної і економічної ситуації в країні, системи соціальних пріоритетів, рівня усвідомлення суб'єктами державного регулювання системи пріоритетів, встановленої урядовими органами на певний період часу, і т.п.

внесок укр..вчених в розвиток економ.науки

Поступ економічної науки не можливий без подолання однобічності та догматизму будь-якої з економічних концепцій, без аналізу й синтезу всього позитивного, що створено видатними економістами й економічними школами попередніх поколінь.

Українці, незважаючи на постійне пригнічення економічної думки через колоніальний статус нації, активно долучалися до процесу наукового розвитку економічних теорій. На жаль, про це було більше відомо зарубіжній економічній громадськості, оскільки, по-перше, український народ тривалий час був позбавлений своєї державності; по-друге, всі українські економісти вважалися радянськими (російськими), а праці українських економістів часто не були доступні навіть фахівцям. У ВНЗ економічну думку України не вивчали. Будь-який прояв інтересу до спадщини українських економістів тлумачився як "буржуазний націоналізм", що був оголошений найнебезпечнішим ворогом більшовизму і репрезентованої ним імперії.

Незважаючи на це, економічна думка в Україні розвивалася в загальноєвропейському та світовому контексті. Майже всі хоч трохи помітні українські економісти контактували з економістами західноєвропейських країн, добре знали їхні концепції та науковий інструментарій, стежили за процесами його вдосконалення. Так, українець С. Ю.Десницький був учнем А. Сміта — творця трудової теорії та автора знаменитої праці "Багатство народів".

Розвиткові економічної науки сприяв і І. В. Вернадський (1821—1887) — батько знаменитого природознавця. У 1849 році він захистив докторську дисертацію, присвячену аналізу італійської економічної літератури. Вже один цей факт свідчить, що українські економісти виходили за національні межі, долучалися до загальноєвропейського наукового контексту. І. В. Вернадський критично оцінював утопічні теорії "общинного соціалізму", носіями якого були О. Герцен, M. Чернишевський та інші російські соціалісти, був головним опонентом М. Чернишевського, він видавав журнал "Економічний покажчик", що для того часу, як стверджують дослідники, був унікальним виданням.

Важливе місце в українській і в європейській економічній науці належить доцентові Київського університету M. І. Зіберу (1844—1888), який досліджував первісну культуру, захистив дисертацію, присвячену вивченню еволюції трудової теорії від Д. Рікардо до К. Маркса. Він першим у світі здійснив науковий аналіз "Капіталу" К. Маркса, визначивши його джерела. До речі, сам К. Маркс зазначав, що M. І. Зібер найглибше проник у методологію "Капіталу". Через посередництво M. І. Зібера знайомилися з економічною теорією марксизму Г. В. Плеханов та інші російські соціал-демократи.

У дусі соціалістичних соціально-економічних поглядів формувався світогляд С. А. Подолинського (1850—1891) — основоположника екологічної парадигми сучасної економічної науки. Найвагомішим у його науковій спадщині є економіко-екологічне відкриття, обґрунтоване в дослідженні "Праця людини, її ставлення до розподілу енергії" (1880). Дослідження було

3—5-2(39 опубліковане німецькою, французькою та італійською мовами. Суть відкриття С. А. Подолинського полягає в тому, що за допомогою організованої людської праці можна гармонізувати взаємини суспільства і природи, уникнути енергетичної кризи, оскільки праця здатна не тільки постачати, а й зберігати і нагромаджувати сонячну енергію.

Відкриття С. А. Подолинського справило помітний вплив на світову економічну та екологічну науку, що зазначали чимало дослідників, а нині на цьому наголошують сучасні природознавці, філософи, економісти.

У розвитку економічної науки велика заслуга належить видатному українському вченому М. І. Туган-Барановському, який обґрунтував можливості синтезу трудової концепції та концепції граничної корисності, що вважалися антиподами. Теорія М. І. Туган-Барановського була математично аргументована за допомогою використання нескінченно малих величин.

М. І. Туган-Барановський зробив помітний вклад у розвиток теорії кооперації, грошового обігу, у критику економічних доктрин марксизму, економічних концепцій російського народництва. Світове визнання М. І. Туган-Барановський одержав за дослідження теорії ринку й економічних криз, розробку концепцій економічної кон'юнктури, яку позитивно сприйняли економісти багатьох країн ще за життя вченого. Його праця з історії криз в Англії на початку XX ст., перекладена німецькою та англійською мовами, вплинула на економічні погляди провідних економістів Європи й Америки. М. І. Туган-Барановський є першим східноєвропейським ученим, якого визнала світова економічна думка.

Помітним явищем в економічній науці XX ст. був представник "Київської школи" Є. Є. Слуцький (1880—1948). Він одним з перших в Україні застосував математичні методи в економічній науці. Його економіко-математичні праці, написані на рубежі 10-х — 20-х років XX ст. і опубліковані в українських та зарубіжних виданнях, стали основою нового напряму в науці — праксеології. На батьківщині ж економіко-математичні погляди Є. Є. Слуцького замовчувалися, а зарубіжні економісти-математики щедро їх використовували, віддаючи належне доробкові й талантові українського вченого. Праці Є. Є. Слуцького актуальні й нині, особливо в практиці моделювання економічних процесів.

Міжнародне значення мають дослідження М. В. Птухи (1889—1961). Світогляд ученого формувався на українських наукових традиціях під впливом М. І. Туган-Барановського. М. В. Птуха розробив демостатичні таблиці, висунув демостатичні ідеї, які високо оцінила світова статистична наука. Статистика — це, здається, була єдина сфера економічних знань, в якій можна було щось зробити в умовах заідеологізованої економічної науки.

Отже, економічна наука України на всіх історичних етапах розвивалася у загальноцивілізаційному руслі, а український народ дав світові оригінальних економістів-мислителів, спадщина яких досі ще достатньо не вивчена і не популяризована.