Склад та структура товарної продукції ПОСП ім. Т. Г. Шевченка
| Показники | 2010 р. | 2011 р. | 2012 р. | Середнє за 2010-2012 рр. | ||||
| тис. грн. | % | тис. грн. | % | тис. грн. | % | тис. грн. | % | |
| Зерно | 661,9 | 76,87 | 825,6 | 42,12 | 786,5 | 34,8 | 758,0 | 51,26 |
| Цукровий буряк | - | - | 396,9 | 20,25 | 708,4 | 31,4 | 368,4 | 17,22 |
| Соняшник | 104,1 | 12,1, | 105,0 | 5,36 | 444,3 | 19,7 | 217,8 | 12,39 |
| Соя | 71,4 | 8,3 | 423,1 | 21,59 | 13,3 | 264,8 | 14,4 | |
| Інша продукція рослинництва | 1,6 | 0,2 | 96,4 | 4,9 | - | - | 32,7 | 1,7 |
| Разом по рослинництву | 839,0 | 97,4 | 94,23 | 2239,2 | 99,1 | 1641,7 | 96,9 | |
| ВРХ | - | - | - | - | - | - | - | - |
| Свинарство | 22,1 | 2,6 | 93,3 | 4,76 | - | - | 38,5 | 2,5 |
| Інша продукція тваринництва | - | - | - | - | - | - | - | - |
| Разом по тваринництву | 22,1 | 2,6 | 93,3 | 4,76 | - | - | 38,5 | 2,5 |
| Послуги в с.-г. | - | - | 19,7 | 1,0 | 20,3 | 0,9 | 13,3 | 0,6 |
| Всього по підприємству | 861,1 | 2259,5 | 1693,5 |
Аналізуючи дані таблиці 1.4 можна зробити висновки, що продукція зернових культур у 2011 році збільшилась, її питома вага в структурі товарної продукції склала 51,26%, це відбулося внаслідок того, що збільшилась врожайність зернових культур, продукція цукрових буряків збільшилась на 17,22%, продукція соняшника також зросла у звітному році порівняно з базисним на 12,39%,а питома вага сої в структурі товарної продукції займає 14,4%.
В структурі товарної продукції займають 0,6% роботи і послуги.
Головною галуззю в господарстві є рослинництво, його питома вага складає 96,9%, а головними видами продукції є зернові культури, цукровий буряк, соняшник і соя.
У зв'язку з переходом до ринкової економіки значно змінилися принципи і методи побудови бухгалтерського обліку в організаціях. У процесі цього була створена нова нормативна база, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку.
На основі встановлених державою загальних правил бухгалтерського обліку підприємства та організації самостійно розробляють облікову політику для вирішення поставлених перед обліком задач.
Обрана облікова політика значно впливає на величину показників собівартості продукції, прибутку, податку на прибуток, додану вартість на майно, показники фінансового стану організацій. Облікова політика організації є важливим засобом формування величини основних показників діяльності організації, податкового планування, обліку цінової політики.
Керівництво підприємства самостійно визначає свою облікову політику, розробляє власні Положення про бухгалтерський облік, яке оформляється наказом. У ньому вказана форма ведення бухгалтерського обліку як певна система регістрів обліку, порядок та спосіб реєстрації і узагальнення інформації в обраних регістрах, тобто підприємство самостійно обирає методику, форму і техніку обліку [10].
У підприємстві ПОСП ім. Т. Г. Шевченка був виданий наказ № 45 від 12. 05. 2005 р. «Про облікову політику підприємства і організацію бухгалтерського обліку». Метод облікової політики встановлений з урахуванням вимог національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
Розроблений робочий план рахунків згідно з діяльністю підприємства і Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарчих операцій підприємств і організацій.
При передачі запасів у виробництво або реалізацію обліковою політикою встановлено використання методу середньозваженої собівартості продукції.
Відповідальність на підприємстві та контроль за оформленням первинних та складання облікових документів - веде керівник та головний бухгалтер підприємства. Контролюється наявність заповнення реквізитів та підписи матеріально відповідальних осіб.
РОЗДІЛ 2 ОБЛІК ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ
Майно підприємства складається із різних матеріальних, нематеріальних та фінансових ресурсів — носіїв прав власності окремих суб’єктів.
Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємства неминуче використовують залучені кошти, утворюючи борги. Боргові зобов’язання підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів підприємства і мають вищий пріоритет порівняно з вимогами власників.
Тому власний капітал — це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.
Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності, та одним із найістотніших показників, оскільки виконує функції:
довгострокового фінансування,
відповідальності і захисту прав кредиторів,
кредитоспроможності,
самостійності,
розподілу доходів і активів.
Власний капітал утворюється двома шляхами:
1) внесенням власниками підприємства;
2) накопичуванням суми доходу, що залишається на підприємстві.
За формами власний капітал поділяється на:
— інвестований;
— нерозподілений прибуток.
За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:
— статутний капітал;
— додатковий (нереєстрований) капітал, який складається з:
а) додатково вкладеного капіталу,
б) резервного капіталу,
в) нерозподіленого прибутку.
З переходом на національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку у відповідному стандарті 2 «Баланс» визначено, що власний капітал включає такі основні складові:
— статутний капітал;
— пайовий капітал;
— додатковий вкладений капітал;
— інший додатковий капітал;
— резервний капітал;
— нерозподілений прибуток (непокриті збитки).
Статутний капітал, як визначено у П(С)БО-2 «Баланс» — зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.
Умови та мінімальний розмір статутного капіталу визначається згідно з Законом України «Про господарські товариства».
В акціонерних товариствах статутний капітал на момент створення не може бути менше суми еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, а ТОВ — не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.
Сума статутного капіталу ділиться на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов’язання тільки майном товариства. Сума статутного капіталу, відображена у фінансовому обліку і звітності, повинна дорівнювати загальній номінальній вартості випущених акцій, вказаній в установчих документах.
Для обліку статутного капіталу Планом рахунків передбачено пасивний рахунок 40 «Власний капітал», який призначений для обліку та узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства.
Синтетичний облік статутного капіталу ведеться за формами власності, за видами акцій.
Аналітичний облік ведеться за кожним засновником (учасником) підприємства.
У балансі сума додаткового капіталу розкривається двома статтями:
— Додатково оплачений капітал
— Інший додатковий капітал.
Додатково оплачений (вкладений) капітал — це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість від первинної емісії. Це створює емісійний дохід.
Інший додатковий капітал — це суми дооцінки необоротних активів підприємства, вартість активів безоплатно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу.
Для обліку додаткового капіталу призначений у Плані рахунків пасивний рахунок 42 «Додатковий капітал», за кредитом якого відображається збільшення додаткового капіталу, за дебетом — зменшення.
Рахунок 42 «Додатковий капітал» має такі субрахунки:
421 «Емісійний дохід»
422 «Інший вкладений капітал»
423 «Дооцінка активів»
424 «Безоплатно одержані необоротні активи»
425 «Інший додатковий капітал».
Резервний капітал — сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.
Резервний капітал в АТ створюється у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань на поновлення резервного капіталу передбачається установчими документами, здійснюється за рахунок чистого прибутку та не може бути меншим 5 процентів його загальної вартості.
Для обліку резервного капіталу у Плані рахунків призначений пасивний рахунок 43 «Резервний капітал». За кредитом рахунка відображається створення резервів, за дебетом — їх використання. Сальдо цього рахунка кредитове і відображає залишок резервів на кінець звітного періоду.
Аналітичний облік резервного капіталу ведеться за його видами, джерелами їх утворення та напрямком використання.
Здійснення відрахувань від прибутку на створення (поповнення) резервного капіталу відображається в обліку записом:
Д-т 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»
К-т 43 «Резервний капітал».
Резервний капітал призначений для покриття непередбачених витрат, збитків на сплату боргів підприємства в разі його ліквідації. Залишки невикористаних коштів резервного капіталу переходять на наступний звітний період.
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) є складовою частиною власного капіталу, що залишається у підприємства після виплати доходів власникам та формування резервного капіталу.
Для обліку нерозподіленого прибутку (непокритих збитків) у Плані рахунків призначений рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». На цьому рахунку ведуть облік нерозподіленого прибутку та непокритих збитків, а також суми прибутку поточного та минулого року, що використаний у звітному році.
Рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» має такі субрахунки:
441 «Прибуток нерозподілений»
442 «Непокриті збитки»
443 «Прибуток, використаний у звітному періоді».
Фінансовий результат діяльності підприємства визначається на підставі рахунка 79 «Фінансові результати». Під час визначення прибутку складається запис:
Д-т 79 «Фінансові результати»
К-т 441 «Прибуток нерозподілений»
при визначенні непокритого збитку:
Д-т 442 «Непокриті збитки»
К-т 79 «Фінансові результати».
Сума непокритого збитку наводиться у дужках та вираховується під час визначення підсумку власного капіталу. Списання збитку здійснюється за рахунок відповідних джерел: нерозподіленого прибутку, резервного, пайового чи додаткового капіталу і відтворюються записами:
Д-т 441 «Нерозподілені прибутки»
Д-т 42 «Додатковий капітал»
Д-т 43 «Резервний капітал»
К-т 442 «Непокриті збитки».
В обліку формування та змін статутного капіталу використовуються активні, регулюючі, контрарні рахунки 46 «Неоплачений капітал» та 45 «Вилучений капітал».
Рахунок 46 «Неоплачений капітал» призначений для узагальнення інформації про зміни у складі неоплаченого капіталу підприємства. За дебетом рахунка відображається заборгованість засновників (учасників): за внесками до статутного капіталу підприємства, а також номінальна вартість розміщених неоплачених акцій. За кредитом — погашення заборгованості за внесками до статутного капіталу і номінальна вартість сплачених акцій. Аналітичний облік неоплаченого капіталу ведеться за видами розміщених неоплачених акцій і кожному засновнику (учаснику) підприємства.
Після здійснення усіх внесків учасниками сальдо на рахунку 46 не залишається.
Рахунок 45 «Вилучений капітал» призначений для обліку вилученого капіталу, який має бути повернутий у разі викупу власних акцій у акціонерів з метою їх перепродажу або анулювання, а також у разі зменшення номінальної вартості акцій.
Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані у строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних АТ власних акцій.
За дебетом цього рахунка відображаються суми вкладів, що повертаються учаснику товариства, вартість викуплених у акціонерів власних акцій за покупною ціною, за кредитом — вартість анульованих або перепроданих акцій. Дебетове сальдо цього рахунка являє собою вартість викуплених власних акцій на кінець звітного періоду (перелік операцій вже був наведений в попередніх складових частинах цього розділу).
РОЗДІЛ 3 ОБЛІК ГРОШОВИХ КОШТІВ І РОЗРАХУНКІВ
Для зберігання вільних грошових коштів і здійснення безготівкових розрахунків на ПОСП ім. Т. Г. Шевченка відкрито в банку поточний (розрахунковий) рахунок. Для його відкриття банку надаються такі документи:
- заява банківської форми,
- посвідчення про реєстрацію підприємства,
- статут, затверджений нотаріально і з відмітками податкової адміністрації і соціальних фондів (пенсійного, страхового, фонду зайнятості та фонду страхування від нещасних випадків),
- посвідчення про реєстрацію в статистичному органі;
- картка зі зразками підписів керівника і головного бухгалтера, якщо він передбачений штатним розкладом. У разі відсутності призначеного головного бухгалтера підпис залишає лише керівник і ставиться на картці кругла печатка підприємства.
Поточному рахунку кожного підприємства банком присвоюється номер (код), який потім проставляється на всіх документах, якими оформлюються господарські операції за цим рахунком. Може бути відкрито два і більше поточних рахунків, кожному з них присвоюється окремий номер, а один з них є основним. У разі наявності двох і більше поточних рахунків в національній валюті власник рахунків протягом трьох робочих днів повинен визначити один основний.
Безготівкові розрахунки оформляються такими бухгалтерськими документами банківської форми: платіжними дорученнями, вимогами-дорученнями, платіжними вимогами, заявами на акредитив, розрахунковими чеками, векселями. Для одержання готівки з поточного рахунка оформлюється грошовий чек, а для внеску готівки — об’ява на внесок готівки.
Після відкриття поточного рахунка банк видає (продає) підприємству чекову книжку, яка являє собою бланки суворої звітності і зберігається в сейфі як і готівкові гроші. Чек являє собою розпорядчий документ банку на виплату готівки. Виплата здійснюється суворо за цільовим призначенням коштів: на виплату заробітної плати, витрати з відрядження, на господарські потреби. До чека виписується корінець, який лишається при чековій книжці. Кожний бланк чека контролюється банком. Виправлення в ньому не допускаються, в разі допущення помилки зіпсований чек залишається при чековій книжці.
Об’ява на внесок готівки виписується в банку касиром чи іншою особою, що вносить готівку. Цей документ являє собою три частини однакової форми: одна повертається представнику підприємства як квитанція, що підтверджує одержання суми банком, друга частина залишається банку, а третя — повертається підприємству разом із випискою.
Виписка банку з поточного рахунка — це зведений документ грошових операцій. У ній зареєстровані всі операції, як безготівкові так і готівкові. Виписка надається підприємству щоденно або в інші терміни залежно від кількості операцій. В ній зазначаються дати на початок виписки і кінець, сальдо — також на початок і кінець виписки та всі операції за дебетом і кредитом.
Виписка банку служить основою для бухгалтерського обліку грошових коштів на поточному рахунку.
Для бухгалтерського обліку наявності та руху грошових коштів на поточному рахунку в національній валюті призначений рахунок 311 «Поточний рахунок в національній валюті». Він активний, призначений для обліку засобів господарства, основний, грошовий. За дебетом цього рахунка ведеться облік надходження грошових коштів на поточний рахунок у національній валюті, а за кредитом — списання перерахованих та виданих грошових коштів із поточного рахунка.
При комп’ютерній формі обліку згідно з первинним документами видаються відомості за дебетом і кредитом рахунка 311 у розрізі кореспондуючих рахунків. В умовах ручної обробки інформації операції за дебетом рахунка 311 нагромаджуються у відомості № 2, а за кредитом рахунка 311 — в журналі-ордері № 2. В ці регістри операції записуються з виписок банку. Кожна виписка окремим рядком, при цьому операції з однаковою кореспонденцією рахунків підсумовуються.
Підприємствам, які мають у своєму грошовому обігу іноземну валюту, відкривається в банку поточний рахунок в іноземній валюті. Може бути відкритий для зберігання коштів в одній валюті (наприклад, доларовий рахунок, рахунок у євро, тощо) або ж у різних валютах.
Для бухгалтерського обліку наявності та руху грошових коштів в іноземній валюті передбачений рахунок 312 «Поточний рахунок в іноземній валюті». Кореспонденція рахунків з руху грошових коштів в іноземній валюті аналогічна тій, що й за поточним рахунком у національній валюті. Курсові різниці, які виникають, обліковуються на рахунках:
— в разі зростання курсу гривні: кредит рахунка 714 «Дохід від операційної курсової різниці» (з операцій зв’язаних із операційною діяльністю) або кредит рахунка 744 «Дохід від поопераційної курсової різниці» (операцій, пов’язаних із інвестиційною та фінансовою діяльністю);
— в разі спаду курсу гривні: дебет рахунка 945 «Втрати від операційної курсової різниці» (з операцій пов’язаних із операційною діяльністю) або дебет рахунка 974 «Втрати від неопераційних курсових різниць (з операцій, пов’язаних із інвестиційною та фінансовою діяльністю).
Для зберігання грошових коштів спеціального призначення можуть відкриватись в банку й інші поточні рахунки в національній або іноземній валюті. На цих рахунках обліковуються кошти, одержані на наукові дослідження, на сумісну діяльність.
Облік грошових коштів на інших рахунках ведеться на рахунку 313 і 314.
Порядок здійснення безготівкових розрахунків визначається інструкцією «Про безготівкові розрахунки в національній валюті України», яка затверджена постановою Правління Національного банку України № 135 від 29 березня 2001 року. Інструкцією встановлені загальні правила, форми і стандарти безготівкових розрахунків для підприємств усіх форм власності, які проходять через банки.
Безготівкові розрахунки здійснюються за типовими банківськими документами на паперових носіях або в електронному вигляді. Передбачені наступні банківські документи, які визначають форму безготівкових розрахунків: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, акредитиви, розрахункові чеки, а також меморіальні ордери.
Платіжне доручення — це банківський документ, який виписується власником рахунка платника і містить розпорядження обслуговуючому банку про перерахування зазначеної суми на рахунок одержувача. У документі зазначаються реквізити платника: назва, ідентифікаційний номер, номер поточного рахунка, код (МФО) банку, а також аналогічні реквізити одержувача, сума (числом і буквами) та код і призначення платежу. Платіжними дорученнями оформлюються всі розрахунки з нетоварних операціях і більшості товарних.
Платіжні вимоги-доручення застосовуються в разі оплати підрядчикам виконаних будівельних і ремонтних робіт, а також і деяких поставках. Включає цей документ дві частини: платіжну вимогу, яка заповнюється одержувачем коштів, потім платіжне доручення, яке заповнюється платником. Це комбінований документ, який передається платнику під час відвантаження продукції або виконанні роботи, послуги. Потім платник заповнює доручення на списання вказаної суми з його поточного рахунка.
Платіжні вимоги, як банківський документ, застосовуються в разі здійснення примусового списання (стягнення) коштів.
Акредитивна форма розрахунків передбачається окремим договором. Вона забезпечує безперечну оплату шляхом бронювання суми на окремому акредитивному рахунку. Такий вид акредитиву називається покритим. Його сума перераховується з поточного рахунка. Непокритий акредитив — це акредитив, оплата за який, при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника, гарантується за рахунок банківського кредиту.
Для оформлення акредитиву виписується і направляється банку заява на акредитив. Кошти заявника при цьому бронюються на аналітичному рахунку «Розрахунки за акредитивами» балансового рахунка № 313 «Інші рахунки в банку Аналітичний облік організується за кожним акредитивом окремо.
Підприємства, які здійснюють розрахунки в готівковій формі, мають касу і організують облік наявності та руху грошових коштів. Організація та облік готівкового обороту регламентується «Положенням про ведення касових операцій в національній валюті в Україні», яке затверджене постановою правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року за № 72 і набрало чинності з 17 квітня 2001 року.
Каса підприємства — приміщення або місце, призначене для приймання, видачі та зберігання готівкових коштів, інших цінностей і касових документів, де, як правило, ведеться касова книга.
До початку записів касова книга оформляється: сторінки нумеруються, аркуші прошнуровуються і скріплюються печаткою підприємства. На останній сторінці касову книгу підписує керівник й головний бухгалтер.
Касові операції оформляються прибутковими і видатковими касовими ордерами, типові форми і порядок заповнення яких затверджені наказом Міністерства статистики України від 15 лютого 1996 року № 51 «Про затвердження типових форм обліку касових операцій».
Для оприбуткування готівки в касу оформляється прибутковий касовий ордер. До нього заповнюється квитанція, яка завіряється печаткою підприємства і вручається особі, що внесла готівку. Якщо готівка надійшла з банку, квитанція не заповнюється, або ж заповнюється і без печатки прикріплюється до виписки банку.
Для видачі готівки з каси оформляється видатковий касовий ордер.
Касові документи складаються в одному примірнику. Дійсні лише в день виписки. Виписуються в бухгалтерії, реєструються в спеціальній книзі і передаються касиру для виконання.
Для каси кожного підприємства встановлюється банком ліміт. Це граничний розмір готівки, що може залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня. Для контролю за дотриманням ліміту залишок готівки визначається в касовій книзі щоденно.
Звіт касира з доданими касовими документами ретельно перевіряється в бухгалтерії і служить основою для бухгалтерського обліку касових операцій на рахунку 301 «Каса в національній валюті».
Якщо на підприємстві є в наявності готівка в іноземній валюті, відкривається окрема касова книга. А бухгалтерський облік готівки в іноземній валюті ведеться на рахунку 302 «Каса в іноземній валюті».
За дебетом рахунка 30(301 і 302) відображаються операції з надходження готівки в касу.
За кредитом рахунка 30 (301, 302) відображаються операції з виплати готівкою з каси.
Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності регламентуються положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», що затверджено наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року № 237.
Дебіторською вважається заборгованість підприємству різних інших підприємств та осіб, що виникла на певну дату, а дебітори — це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їхніх еквівалентів або інших активів.
За строками погашення дебіторська заборгованість може бути короткострокова і довгострокова.
Короткострокова заборгованість погашається в період до одного року: заборгованість покупців і замовників за відвантажену продукцію або виконані роботи, заборгованість підзвітних осіб.
Довгострокова дебіторська заборгованість не виникає в ході нормального операційного циклу і буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу. До такої дебіторської заборгованості відноситься заборгованість орендаря за фінансовою орендою, за довгостроковими позиками, наданими юридичним та фізичним особам.
Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод, а її сума може бути достовірно визначена.
Поточна дебіторська заборгованість за одержані виробничі запаси, виконані роботи та послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, робіт і послуг.
Форми та порядок розрахунків з покупцями і замовниками за відвантажену їм продукцію та виконані роботи визначаються заздалегідь укладеними договорами. Договір — це юридичний і економічний документ, що визначає номенклатуру і обсяг поставки чи роботи, строки, ціни, вид транспортування, форму розрахунків, а також санкції за невиконання умов договору.
Оформляється виникнення дебіторської заборгованості транспортними документами на відвантаження продукції, актами виконаних робіт і платіжними документами.
Для обліку розрахунків із покупцями за відвантажену продукцію і замовниками за виконані роботи (послуги) передбачений рахунок 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками». Рахунок має субрахунки:
361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями»
362 «Розрахунки з іноземними покупцями».
На дебет рахунка 36 відноситься відпускна договірна ціна реалізованої продукції чи виконаних робіт, включаючи податок на додану вартість і акцизний збір:
Д-т 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками»
К-т 70 «Дохід від реалізації».
За кредитом рахунка 36 обліковується оплата покупцями і замовниками заборгованості за продукцію чи роботи. Згідно з виписки банку з поточного рахунка в національній чи іноземній валюті:
Д-т 31 «Рахунки в банках»
К-т 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками».
Дебетове сальдо за рахунком 36 показує дебіторську заборгованість покупців і підрядчиків за відвантажену їм продукцію і виконані роботи.
Аналітичний облік розрахунків за рахунком 36 організується окремо щодо кожної юридичної чи фізичної особи, якій відвантажено продукцію чи виконано роботи.
Підзвітні особи — це працівники, які одержали грошовий аванс для оплати витрат, доручених підприємством.
Розрахунки з підзвітними особами виникають в основному при оплаті дрібних господарських витрат і витрат у відрядженнях. Перелік осіб, яким видається аванс під звіт, встановлюється наказом керівника, що служить документом на видачу авансу на господарські потреби, а в разі видачі авансу на відрядження оформлюється, крім того, і посвідчення про відрядження.
Фактичні витрати, оплачені підзвітними особами, підтверджуються документально (товарними і фіскальними чеками, квитанціями відділень зв’язку, актами куплі-продажу тощо). Зведеним документом витрат, оплачених підзвітними особами, є авансовий звіт, який складається не пізніше 3-х робочих днів після повернення з відрядження і на наступну добу після одержання авансу на господарські потреби.
Облік розрахунків із підзвітними особами ведеться на рахунку № 372 «Розрахунки з підзвітними особами».
На дебет цього рахунка відноситься сума виданого авансу:
Д-т 372 «Розрахунки з підзвітними особами»
К-т 30 «Каса».
За кредитом рахунка 372 обліковуються витрачені суми:
а) на відрядження:
Д-т 91 «Загальновиробничі витрати» — за відрядження цехового персоналу,
Д-т 92 «Адміністративні витратами» — за відрядження загальногосподарського персоналу.
б) на господарські витрати:
Д-т 20 «Виробничі запаси»
Д-т 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» — на вартість придбаних запасів або оплачених витратах на їх перевезення, зберігання
Д-т 15 «Капітальні інвестиції» — при оплаті витрат на капітальне будівництво, придбання основних засобів та нематеріальних активів
К-т 372 «Розрахунки з підзвітними особами».
Щодо кожного авансового звіту визначається результат використання авансу. Якщо сума авансу перевищує витрати, невикористана сума повертається у касу:
Д-т 30 «Каса»
К-т 372 «Розрахунки з підзвітними особами».
Якщо ж сума фактичних витрат перевищує суму авансу, перевитрата повертається підзвітній особі з каси:
Д-т 372 «Розрахунки з підзвітними особами»
К-т 30 «Каса».
Аналітичний облік розрахунків із підзвітними особами організується у розрізі особових рахунків і щодо кожної авансової суми окремо.
Наприкінці звітного періоду дебіторська заборгованість аналізується і групується за даними аналітичного обліку на звичайну, сумнівну і безнадійну.
Нормальна дебіторська заборгованість повинна бути сплачена в строк, передбачений договором.
Сумнівна — це прострочена дебіторська заборгованість, щодо якої існує ймовірність непогашення боржником. На фактичну суму цієї заборгованості пропонується в бухгалтерському обліку створювати резерв сумнівних боргів. Створення та використання цього резерву ведеться на рахунку 38 «Резерв сумнівних боргів». Цей рахунок використовується для корегування оцінки дебіторської заборгованості.
За кредитом рахунка 38 «Резерв сумнівних боргів» обліковується створення резерву:
Д-т 944 «Сумнівні та безнадійні борги»
К-т 38 «Резерв сумнівних боргів».
Сума резерву, що створюється визначається одним з двох методів: прямим або за коефіцієнтом сумнівності. Перший метод застосовується на невеликих підприємствах, де можна з даних аналітичного обліку визначити тих дебіторів, відносно яких існує ймовірність непогашення. На підприємствах з великою кількістю дебіторів резерв сумнівних боргів визначається на основі класифікації заборгованості за товари і послуги за строками її непогашення. Коефіцієнт сумнівності встановлюється за даними попереднього періоду.
Якщо резерв створено, прострочена сумнівна дебіторська заборгованість списується на дебет рахунка 38 «Резерв сумнівних боргів»:
Д-т 38 «Резерв сумнівних боргів»
К-т 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками»
К-т 37 «Розрахунки з різними дебіторами».
Безнадійна дебіторська заборгованість в кінці звітного періоду відноситься на дебет рахунка 944 «Сумнівні та безнадійні борги» і врешті-решт впливає на зменшення доходів.
РОЗДІЛ 4 ОБЛІК ОПЛАТИ ПРАЦІ ТА СТРАХУВАННЯ
Одним із важливих поточних зобов’язань, що систематично виникають у процесі господарської діяльності, є зобов’язання перед працюючими по заробітній платі.
Заробітна плата — це винагорода в грошовій формі працівнику за затрачену працю. Вимірюються затрати праці відпрацьованим часом (у разі погодинної оплати) або обсягом виконаної роботи чи виготовленої продукції (в разі відрядної оплати).
Основу організації оплати праці становлять: тарифні системи, системи преміювання, контрактна система, система трудових договорів і державні нормативні акти.
Тарифною системою встановлюється рівень оплати праці за одиницю робочого часу залежно від кваліфікації (розряду робітника і розряду роботи) і умов праці.
Преміальними системами встановлюються показники і рівень премій. Контракти — це письмові договори підприємства з працюючим, яким також встановлюється обсяг, якість роботи, строк виконання та рівень оплати. Укладаються контракти, як правило, на тривалий час. Трудовий договір — це теж письмова угода підприємства з працюючим, що носить разовий характер.
Державними нормативними актами встановлюється мінімальний рівень зарплати, оплату за невідпрацьований час, а також види та розміри утримань із заробітної плати.
Господарський облік (фінансовий і управлінський) повинен забезпечити такий комплекс даних трудових факторів про:
а) чисельність і склад працюючих,
б) відпрацьований час кожним і усім колективом разом,
в) виробіток у кількості виготовленої продукції або обсязі виконаної роботи,
г) нараховану заробітну плату кожному працівнику і по підприємству в цілому,
д) стан розрахунків з оплати праці.
Функції з обліку чисельності і складу працюючих на великих підприємствах виконує відділ кадрів або інспектор по кадрах, а в разі відсутності їх на малих підприємствах — будь-який працівник, призначений наказом керівника. Функціями по обліку кадрів є: документальне оформлення зарахування на роботу, переміщення, надання відпустки та звільнення, а також облік наявності і руху працюючих та надання відповідних даних для звітності.
Для зарахованого на роботу заводиться особова картка з обліку кадрів і оформляється трудова книжка (виписується нова, якщо робітник чи службовець розпочинає трудову діяльність, або ж робиться запис про зарахування в подану трудову книжку). Трудові книжки зберігаються на підприємстві. Чисті бланки трудових книжок є документами суворої звітності та зберігаються в сейфі разом із грошовими документами. За цінами придбання бланки трудових книжок як об’єкт бухгалтерського обліку відображаються на рахунку 331 «Грошові документи в національній валюті». Під час видачі трудової книжки працівнику, що тільки розпочинає трудову діяльність, вартість бланку відшкодовується надходженням готівки до каси.
Переміщенням вважається переведення на іншу роботу або присвоєння вищого кваліфікаційного розряду. Оформляється наказом керівника, а при присвоєнні вищого кваліфікаційного розряду до наказу додається рішення кваліфікаційної комісії. Дані про переміщення записуються до трудової книжки із затвердженням круглою печаткою підприємства.
Наказом керівника оформляється також надання відпустки і звільнення. Протягом однієї доби після оформлення наказу на звільнення трудова книжка повертається працівникові, а бухгалтерія здійснює повний розрахунок заробітної плати.
Чисельність працюючих інспектором відділу кадрів, групується за категоріями, професіями, посадами, фаховим рівнем, стажем роботи, місцями роботи (цехами, відділами), а також за часом роботи (постійні, сезонні, тимчасові працівники).
Залежно від системи оплати праці (погодинна, відрядна, індивідуальна, бригадна) та врегульованих взаємовідносин підприємства з працюючими застосовуються різні первинні документи, якими оформляються затрати праці і згідно з якими нараховується заробітна плата працюючим.
На ПОСП ім. Т. Г. Шевченка функціонує погодинна та відрядна системи оплати праці.
Підставою для нарахування заробітної плати при погодинній оплаті служить табель обліку робочого часу, який є іменним списком працюючих, до якого щоденно записуються дані про відпрацьований час у годинах, а при неявках — причини. Табельного обліку достатньо для нарахування зарплати в разі погодинної оплати.
Підставою для нарахування заробітної плати робітникам у разі відрядної оплати служать різні документи: наряди, маршрутні листи, рапорти (відомості) виробітку та деякі інші.
Наряди використовуються в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах, будівництві, на ремонтному та інших виробництвах із нестабільним характером праці. Бувають вони індивідуальні і бригадні, разові і нагромаджуючі.
Маршрутні листи використовуються для оформлення затрат праці на поточних виробництвах.
Рапорти або відомості виробітку використовуються в масових виробництвах з одноманітним характером праці.
У разі відхилень від нормальних умов праці (заміні матеріалів, що обробляються, робота на іншому, ніж передбачене технологією, устаткуванні тощо) складаються доплатні листки або відомості на доплату.
Наприкінці місяця дані про виробіток і заробітну плату групуються і нагромаджуються: за особовими рахунками працюючих, видами продукції, що вироблялася чи робіт, що виконувалися, видами оплат. На підставі цих даних складаються розрахунково-платіжні або розрахункові і платіжні відомості, які виступають первинними документами для обліку розрахунків по оплаті праці, а часто і як регістри аналітичного обліку розрахунків по оплаті праці.
Синтетичний облік використання фонду оплати праці і розрахунків з працюючими ведеться на рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці», який має два субрахунки:
661 «Розрахунки за заробітною платою»
662 «Розрахунки з депонентами».
Нарахована заробітна плата, яка належить працюючим, обліковується на рахунках:
Д-т 23 «Виробництво» (робітників основного і допоміжного виробництва за виготовлену продукцію або виконані роботи)
Д-т 91 «Загальновиробничі витрати» (цеховому персоналу і робітникам по догляду за обладнанням)
Д-т 92 «Адміністративні витрати» (адміністративному і обслуговуючому персоналу підприємства в цілому)
Д-т 93 «Витрати на збут» (робітникам за пакування, навантаження готової продукції при відправці покупцям після здачі її на склад)
Д-т 15 «Капітальні інвестиції» (робітникам за роботи по капітальному будівництву і капітальному ремонту основних засобів та інших роботах по створенню основних засобів, необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів)
Д-т інших рахунків залежно від характеру затрат праці,
К-т 661 «Розрахунки за заробітною платою».
За дебетом рахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою» обліковуються операції: за утриманнями із заробітної плати, виплаті готівкою і депонуванні.
Із нарахованих зарплат проводяться обов’язкові утримання, утримання для відшкодування заподіяних підприємству збитків з вини працюючих і добровільні утримання.
До обов’язкових відносяться:
а) утримання прибуткового податку:
Д-т 661 «Розрахунки за заробітною платою»
К-т 64 «Розрахунки з бюджетом»
б) утримання єдиного соціального внеску:
Д-т 661 «Розрахунки за заробітною платою»
К-т 651 «Розрахунки за пенсійним забезпеченням»
З дозволу працюючих з заробітної плати можуть бути утримані нестачі і втрати від псування цінностей (К-т 375), за допущений брак виробництва з вини працівників (К-т 24).
За письмовими заявами із заробітної плати бухгалтерія може здійснити вирахування на оплату індивідуальних позик, оформлених через підприємство, по добровільному страхуванню, за товари, продані в кредит.
Різниця в сумі нарахованої зарплати і утриманнями всіх видів належить виплаті готівкою з каси або з використанням платіжних карток.
Для одержання готівки на виплату зарплати до банку подаються такі документи: грошовий чек і платіжні доручення на перерахування: утримань і нарахувань на зарплату (податку з доходів фізичних осіб, єдиного соціального внеску).
Одержана сума прибуткується в касу:
Д-т 30 «Каса»
К-т 31 «Рахунки у банках».
Протягом трьох повних робочих днів здійснюється виплата зарплати готівкою з каси (Д-т 66, К-т 30). Після цього платіжні відомості закриваються. Проти прізвищ працюючих, котрі не одержали зарплату, ставиться штамп або пишеться від руки «депоновано». Прізвища і суми депонентів переносяться до окремої відомості або книги, а загальна сума відображається на рахунках:
Д-т 661 «Розрахунки за заробітної платою»
К-т 662 «Розрахунки з депонентами».
Сума депонованої зарплати наступного дня здається в банк на поточний рахунок.
Аналітичний облік розрахунків з працюючими з оплати праці організується за особовими рахунками працюючих, видами оплат і утримань.
Для соціального забезпечення працюючих з заробітної плати працюючих здійснюються утримання єдиного соціального внеску.
Облік зобов’язань по сплаті ЄСВ 65 «Розрахунки по страхуванню».
При здійсненні нарахування на фонд оплати праці за рахунок підприємства розраховані суми відображаються за дебетом тих рахунків, на які була віднесена нарахована зарплата, і кредитується рахунок 651
При одержанні готівки з поточного рахунка в касу на виплату зарплати або перерахуванню до банкомату або на платіжні картки з поточного рахунка перераховуються платежі до соціальних фондів і тим самим погашаються зобов’язання за соціальними фондами.
РОЗДІЛ 5 ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ
Запаси — активи підприємства, які:
- утримуються для подальшого продажу за умов звичайної діяльності;
- перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
- утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.
Запаси визнаються активами, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їхнім використанням, та їхня вартість може бути достовірно визначена.
У балансі запаси оцінюються за первісною вартістю або за чистою вартістю реалізації.
Первісна вартість запасів, придбаних за плату, складається з витрат підприємства, пов’язаних із придбанням. До них включаються:
- суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;
- суми ввізного мита;
- суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;
- транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів);
- інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів).
Первісна вартість запасів, внесених до статутного капіталу, визначається як справедлива вартість, погоджена засновниками підприємства, під час реєстрації підприємства і відображена в його установчих документах.
Первісна вартість запасів, одержаних безоплатно, являє собою справедливу вартість, яка складалася на момент надходження.
Первісна вартість запасів, придбаних у результаті обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів.
При цьому, якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю є їхня справедлива вартість, а різниця включається до витрат звітного періоду.
Первісна вартість запасів, що придбані в обмін на неподібні запаси, дорівнює справедливій вартості переданих запасів, збільшених (зменшених) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) в процесі обміну.
Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається собівартість їх виробництва.
Якщо первісна вартість запасів суттєво змінилася на дату складання балансу або запаси зіпсовані, застарілі, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду, то як балансова вартість використовується чиста вартість реалізації.
Чиста вартість реалізації запасів — очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.
Різниця між первісною вартістю запасів і чистою вартістю реалізації та вартість повністю втрачених запасів списуються на витрати звітного періоду із відображенням у позабалансовому обліку. Після встановлення осіб, які мають право відшкодовувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості й доходу звітного періоду.
Для ведення бухгалтерського обліку запаси класифікують на такі групи:
- сировина, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;
- незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;
- готова продукція, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;
- товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;
- молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукція сільського і лісового господарства.
Запаси надходять на підприємство в результаті їх придбання у постачальників відповідно до укладених договорів із ними, внеску засновників підприємства до статутного капіталу, обміну на неподібні активи, безоплатної передачі, оприбуткування раніше не врахованих запасів на балансі.
Запаси, що надходять від постачальників, супроводжуються такими документами: накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей, податкова накладна, рахунок-фактура тощо.
Матеріально відповідальна особа (завідувач складу, комірник), приймаючи запаси на складі, здійснює перевірку відповідності даних документів постачальника фактичній наявності цінностей. У разі повної відповідності здійснюється оприбуткування запасів на складі, тобто прийняття їх для зберігання. Це підтверджується складанням прибуткового ордера (форма № М-4).
Оприбуткування запасів, що надійшли від постачальників без супроводжувальних документів, здійснюється на підставі акта. Такі поставки називаються невідфактурованими.
На підставі документів про оприбуткування здійснюються записи в картках складського обліку (форма М-12), які є регістром аналітичного обліку запасів на складі. Ці картки виписуються в бухгалтерії підприємства і передаються на склад. Записи по кожній операції руху (надходження і вибуття зі складу) здійснюються комірником або завідувачем складу.
Після оприбуткування запасів на складі документи постачальників разом з прибутковими ордерами передаються до бухгалтерії для записів у системі рахунків бухгалтерського обліку.
Для обліку виробничих запасів передбачено однойменний рахунок 20. Цей рахунок призначений для узагальнення інформації про наявність і рух запасів сировини і матеріалів (в тому числі сировини і матеріалів, які знаходяться в дорозі і в переробці).
Дебет рахунку 20 «Виробничі запаси» - надходження запасів, дооцінка запасів. Кредит - витрачання на виробництво, відпуск на сторону.
Для обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів передбачено однойменний рахунок 22.
Рахунок 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» призначений для узагальнення інформації про наявність та рух малоцінних та швидкозношуваних предметів, що належать підприємству.
До малоцінних та швидкозношуваних предметів (МШП) належать предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості; предмети які за своєю вартістю не належать до основних засобів незалежно від термінів служби.
Дебет рахунку 22 «МШП» - придбання МШП, повернення на склад МШП з експлуатації, строк використання яких більше року.
Кредит - передача МШП в експлуатацію, строк використання яких більше року. Відпуск, списання на матеріальні витрати, загальновиробничі, адміністративні витрати. Списання нестач і втрат від псування цінностей.
Облік товарно-матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство з метою продажу, ведеться на рахунку №28 "Товари". Цей рахунок використовують в основному збутові, торгові та заготівельні підприємства організації, а також підприємства громадського харчування.
Рахунок № 28 "Товари " має такі субрахунки:
№ 281 "Товари на складі"
.№ 282 "Товари в торгівлі"
№ 283 "Товари в комісії"
№ 284 "Тара під товарами"
№ 285 "Торгова націнка"
Виробничі запаси відпускаються зі складу підприємства для виробництва продукції, надання послуг, виправлення браку, обслуговування устаткування, пакування готової продукції тощо. Крім того, виробничі запаси можуть бути реалізовані на сторону або використані для фінансових інвестицій.
Основними документами, на підставі яких здійснюється відпуск виробничих запасів, є лімітно-забірні карти (форми № 8 і 9) і накладні-вимоги (форма № 11).
Лімітно-забірна карта — це документ, який використовується для оформлення відпуску зі складу запасів, що споживаються у виробництві систематично. Виписку його здійснює відділ постачання в двох екземплярах на один чи кілька видів запасів. Один екземпляр передається цеху-одержувачу, а другий — складу. В лімітно-забірній карті вказується ліміт видачі матеріалу на місяць або квартал, а далі по мірі видачі матеріалу здійснюється запис щодо кожної операції видачі і залишку ліміту після неї. Завідувач складу підписує примірник карти цеху, а начальник цеху — примірник карти складу.
Накладна-вимога використовується для разового або понадлімітного відпуску виробничих запасів зі складу у виробництво. Основними реквізитами цього документа є дата складання, підстава видачі, прізвище того, кому видати, назва матеріальних цінностей, одиниця виміру, кількість, що вимагається, і фактично видана, ціна, сума, підписи осіб, що дозволили і здійснили відпуск, а також головного бухгалтера і одержувача.
Наприкінці місяця всі документи про видачу запасів зі складу передаються за реєстром до бухгалтерії для відображення витрат у системі рахунків бухгалтерського обліку.
Оскільки складський облік запасів у сучасних умовах ведеться переважно в натуральному виразі, то для відображення витрат запасів за рахунками бухгалтерського обліку необхідно здійснити оцінку витрачених запасів. З цією метою використовуються облікові ціни.
Облікова ціна — ціна, за якою запаси відображаються у поточному обліку.
Причина використання облікових цін — коливання ціни на один і той же вид запасів протягом звітного періоду.
Методи оцінки запасів:
ідентифікованої собівартості одиниці запасів;
середньозваженої собівартості;
собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
нормативних затрат;
ціни продажу.
За ідентифікованою собівартістю оцінюються запаси, що використовуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють одне одного.
Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.
Метод ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво або продаж, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом надходження запасів.
Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей, цін.
Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари.
На досліджуваному підприємстві застосовують метод середньозваженої собівартості.
РОЗДІЛ 6 ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТА ІНШИХ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ
Основні засоби — матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів; надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) і які переносять свою вартість на готову продукцію частинами.
Первісна вартість — історична (фактична) собівартість основних засобів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.
Первісна вартість включає:
- суми, сплачені згідно з договором постачальнику (продавцю);
- суми, сплачені організаціям за здійснення робіт за договорами будівельного підряду та іншими договорами;
- суми, сплачені організаціям за інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів;
- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, здійснені у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;
- сплачені мито, податки та інші платежі, пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів, що не відшкодовуються підприємству;
- винагороди, сплачені посередницькій організації, через яку було придбано об’єкт основних засобів;
- витрати з страхування ризиків, пов’язаних із доставкою основних засобів;
- витрати на установку, монтаж, настройку та налагодження основних засобів;
- інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням (створенням) основних засобів та приведенням їх у робочий стан.
Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.
Первісна вартість основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається як справедлива вартість, погоджена засновниками.
Первісна вартість об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об’єкта основних засобів.
Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта із включенням різниці до витрат звітного періоду.
Первісна вартість об’єкта основних засобів, переданого в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об’єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їхніх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.
Справедлива вартість — сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.
Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби поділяються на такі групи: земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади та інвентар; робоча та продуктивна худоба; багаторічні насадження; інші основні засоби.
Для обліку основних засобів у плані рахунків передбачено рахунок 10 «Основні засоби».
Основні засоби, які мають специфічні особливості і не підпадають під жодну з вищенаведених груп, відображаються в обліку на рахунку 11 «Інші необоротні матеріальні активи». До них відносяться бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату, інші необороті матеріальні активи.
Нематеріальний актив — немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи та розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає П(С)БО 8 «Нематеріальні активи».
Планом рахунків для відображення в обліку нематеріальних активів призначений активний рахунок 12 «Нематеріальні активи».
За дебетом рахунка 12 «Нематеріальні активи» відображається придбання або отримання в результаті розробки нематеріальних активів, які обліковуються за первісною вартістю, та сума дооцінки таких активів, за кредитом — вибуття внаслідок продажу, безоплатної передачі або неможливості отримання підприємством надалі економічних вигод від його використання та сума уцінки нематеріальних активів.
Слід зазначити, що групою нематеріальних активів є сукупність однотипних за призначенням та умовами використання нематеріальних активів.
Первісна вартість нематеріальних активів обчислюється за собівартістю їх придбання чи створення і складається з:
- ціни (вартості) придбання;
- мита;
- непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню;
‑ інших витрат, безпосередньо пов’язаних із придбанням активу та доведенням до стану, у якому він придатний для використання за призначенням.
Справедлива вартість нематеріального активу — це сума, за якою актив може бути обмінений чи отриманий в операції між незалежними, обізнаними та зацікавленими сторонами.
Якщо нематеріальний актив був безкоштовно отриманий підприємством, то його собівартість дорівнює справедливій ринковій вартості на дату прийняття його на баланс.
При передачі кожного об’єкта основних засобів в експлуатацію комісією, яка створена за наказом керівника підприємства і здійснює приймання об’єкта, складається Акт приймання передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (Ф № 03-1). В цьому документі вказується первісна вартість об’єкта, місце експлуатації, його відповідність технічним умовам.
Кожному об’єкту надається інвентарний номер, який наноситься на об’єкт і в подальшому проставляється у всіх документах, на підставі яких відбувається внутрішнє переміщення об’єкта, або його вибуття, а також в інвентарній картці (Ф № 03-6).
Інвентарна картка — регістр аналітичного обліку основних засобів. У ній містяться такі дані: інвентарний номер, назва об’єкта, коротка технічна характеристика, місце експлуатації, дата введення в експлуатацію, рік випуску або будівництва, норма амортизації, дата вибуття з експлуатації, відомості про переоцінку, реконструкцію, модернізацію об’єкта та інші.
Придбання об’єктів основних засобів за плату, а також їхнє будівництво являють собою капітальні інвестиції підприємства, для обліку яких призначений рахунок 15 «Капітальні інвестиції»
Нематеріальні активи надходять на підприємство в результаті їх придбання, створення власними силами, безоплатного отримання або шляхом обміну на інші активи.
Планом рахунків для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів призначений рахунок 15 «Капітальні інвестиції».
За дебетом рахунка 15 «Капітальні інвестиції» відображається збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів, за кредитом — їх зменшення внаслідок прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів.
Для обліку витрат на придбання (створення) нематеріальних необоротних активів використовується субрахунок 154 «Придбання (створення) нематеріальних активів».
Надходження нематеріальних активів може здійснюватись шляхом:
- придбання;
- розробки;
- внесення засновниками до статутного капіталу;
- безоплатного одержання;
- отримання в обмін на неподібні активи.
Витрати, пов’язані поліпшенням основних засобів, являють собою за економічним змістом капітальні інвестиції і призводять до збільшення первісної вартості основних засобів.
Утримання основних засобів у робочому стані вимагає їхнього поточного обслуговування, а також проведення поточного і капітального ремонтів.
Витрати на обслуговування і ремонт основних засобів відносяться на витрати діяльності підприємства.
Вибуття основних засобів відбувається в результаті:
- реалізації;
- ліквідації;
- безоплатної передачі;
- внеску до статутного капіталу інших підприємств;
- невідповідності критеріям визнання активом.
При вибутті основних засобів комісія, створена за наказом керівника підприємства, складає Акт на списання основних засобів, в якому вказуються такі дані: первісна вартість об’єкта, що вибуває, сума нарахованого зносу за час експлуатації, залишкова вартість, причина вибуття, витрати, пов’язані з вибуттям об’єкта, а також сума отриманого доходу. На підставі акта здійснюються відповідні записи в аналітичному і синтетичному обліку основних засобів.
Переоцінка об’єктів основних засобів здійснюється, якщо залишкова вартість їх більш як на 10 % відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.
Якщо переоцінка групи основних засобів проведена підприємством, то надалі вона повинна здійснюватись щорічно.
У разі переоцінки об’єкта основних засобів здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт.
Амортизація нематеріальних активів здійснюється на систематичній основні протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не більше 20 років.
Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод.
Розрахунок амортизації здійснюється згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби». Як правило, методом амортизації нематеріальних активів є метод прямолінійного списання. Ліквідаційна вартість нематеріальних активів в розрахунку звичайно прирівнюється до нуля, крім випадків:
— коли існує безумовне зобов’язання іншої особи щодо придбання цього об’єкта наприкінці строку його корисного використання;
— коли ліквідаційна вартість може бути визначена на підставі інформації існуючого активного ринку і очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці строку корисного використання цього об’єкта.
Термін корисного використання визначається з урахуванням:
- очікуваного терміну використання активу підприємством;
- науково-технічного прогресу та змін на ринку товарів, робіт, послуг, що виробляються з допомогою цього активу;
- морального зносу;
- юридичних та інших обмежень щодо термінів його використання.