Особливості нової економічної політики
Після розпаду Російської імперії (1917) на території Росії утворилося 13 країн. В Україні було утверджено радянську форму державності. Між Росією та Україною було укладено договір про воєнний і господарський союз. І Росія і Україна опинилися в ситуації глибокої економічної і соціальної, політичної кризи.
Поштовхом до змін у політиці держави стали масові виступи селян на Україні та в Росії, та 15 тис моряків Кронштадту. Таким чином загальна криза змусила більшовиків перейти від політики воєнного комунізму до НЕПу.
Рішення про перехід було прийнято на 10 з’їзді РКПб.
НЕП передбачав часткове повернення до ринкових відносин, різних форм власності, економічних методів управління народним господарством.
Про те більшовики розглядали НЕП як вимушений захід, з допомогою якого можна буде подолати поточні труднощі і досягти кінцевої мети – побудови комунізму.
Почався розвиток торгівлі, впровадження товарно–грошових відносин, відновлення приватної торгівлі, розвиток підприємницької діяльності. Все це вимагало відповідної законодавчої бази, багатопартійності, а цього зроблено не було. Тому майбутнього у НЕПу теж не було. Розбудові країни сприяло впровадження плану електрифікації країни.
Промисловість:
· Відбувається переведення на господарчий розрахунок
· Надано право збуту продукції
· Існувало матеріальне заохочення для робітників
· Дозволялися різні форми власності
Економічний розвиток радянських
республік характеризувався зростанням ролі центру. У компетенції України
залишилися внутрішні справи (освіта, медицина, с/г)
Поступово починають проявлятися і негаразди:
· На селі почали з’являтися тенденції впливу держави
· Більша частина селян входила до корпоративів
· Поступово береться курс на колективізацію
Хоча НЕП дозволив вивести країну
із кризи, він не міг бути тривалим, оскільки:
· Ком. партія розглядала НЕП як вимушену поступку капіталізмові
· Він був несумісний з політикою Сталіна, спрямовану на встановлення тоталітаризму.
У кінці 20 років сталінське керівництво відмовилося від НЕПу і перейшло до командно-адміністративної економіки.
Особливості політики Українізації в 1920-30-х роках ст. 222-223
Українізація – це політика в національно-культурній сфері,яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-ті роки. Українізація задовольняла певні національні інтереси укр. народу:
1. Висування українців на керівні посади
2. Запровадження укр. мови в держ. та культурні установи, пресу, навчальні заклади
3. Розвиток національної за формою й радянської за змістом культури
4. Створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні
Так-як більшовики перебували під впливом нац. визвольної боротьби і хотіли забезпечити собі підтримку всього населення України, вони були змушені вдатися до політики Українізації.
Українізація здійснювалася в певних, дозволених центром рамках. Рушійною силою став Наркомат освіти
Україні.
Під час Українізації укр. мова активно поширилась в школах, пресі, українці ставали масово на посади державо службовців. Вона сприяла залученню до радянської культури укр. інтелігенція. Деякі видатні діячі змогли повернутися з еміграції.
Але українізація почала виходити за дозволені центром рамки:
· Вона охопила все суспільне життя республіки
· Зростав прошарок укр. інтелігенції, якій не довіряв Сталін
· Сприяла зростанню нац. самосвідомості українців
Тому з кінця 20-х років політика Українізації поступово зростає. У 1933 р. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець Українізації. Радянська влада повертається до політики зросійщення, активних учасників Українізації було репресовано.