Способи надання першої допомоги 1 страница
Перша допомога- це комплекс заходів, спрямованих на відновлення і збереження життя та здоров'я потерпілого.
Способи надання першої допомогизалежать від стану потерпілого. Ознаки, по яких можна швидко визначити стан здоров'я постраждалого, наступні:
-свідомість: ясна, відсутня, порушена (потерпілий загальмований і збуджений);
- колір шкірних покривів і видимих слизуватих оболонок (губ, очей): рожевий, синюшний, блідий;
- дихання: нормальне, відсутнє, порушене (неправильне, поверхневе, хрипляче);
- пульс на сонних артеріях: добре визначається (ритм правильний або неправильний), погано визначається, відсутній;
- зіниці: розширені, звужені.
Для визначення пульсу на сонній артерії пальці руки накладають на адамове яблуко (трахею) постраждалого й, просуваючи їх небагато убік, обмацують шию збоку (рис. 1).
Ширину зіниць при закритих очах визначають у такий спосіб: подушечки вказівних пальців кладуть на верхні віка обох очей і, злегка придавлюючи їх до очного яблука, піднімають нагору. При цьому очна щілина відкривається і на білому тлі видна округла радужка, а в центрі її - округлої форми чорні зіниці, стан яких (звужені або розширені) оцінюють по площі, що вони займають.
Рис. 1 - Правильне положення рук при проведенні зовнішнього масажу серця і визначенні пульсу на сонній артерії (пунктир)
Якщо потерпілий у свідомості (а до цього був у непритомності або перебував у несвідомому стані, але зі збереженим стійким диханням, пульсом), його варто укласти на будь-яку підстилку. Розстебнути одяг, що стискує дихання; створити приплив свіжого повітря; зігріти тіло, якщо холодно; забезпечити прохолодь, якщо пекуче; створити повний спокій, безупинно спостерігаючи за пульсом і диханням; видалити зайвих людей; дати випити водяний розчин настойки валеріани (20 крапель).
Якщо потерпілий перебуває в несвідомому стані, необхідно спостерігати за його диханням і у випадку порушення через западання язику висунути нижню щелепу позаду за кутий,упираючись більшими пальцями в її край, нижче кутів рота, відтягнути і висунути вперед так, щоб нижні зуби стояли поперед верхніх (рис. 2). Підтримувати її в такім положенні треба, поки не припиниться западання язику. Потерпілому, що перебуває в несвідомому стані, потрібно давати нюхати нашатирний спирт, обприскувати обличчя холодною водою.
При виникненні у потерпілого блювоти необхідно повернути його голову і плечі убік (краще праворуч) для видалення блювотних мас.
Якщо потерпілий дихає дуже рідко та судорожно, але в нього прощупується пульс, необхідно відразу почати робити штучне дихання. Не обов'язково, щоб при проведенні штучного дихання, потерпілий перебував у горизонтальному положенні.
Рис. 2 - Виведення нижньої щелепи двома руками
Якщо у потерпілого відсутня свідомість, дихання, пульс, шкірний покрив синюшний, а зіниці розширені, варто негайно приступитися до відновлення життєвих функцій організму шляхом проведення штучного дихання і зовнішнього масажу серця.
Не слід роздягати потерпілого, втрачаючи на це дорогоцінні секунди. Необхідно пам'ятати, що спроби оживлення ефективні лише в тих випадках, коли з моменту зупинки серця пройшло не більше 3-5 хвилин.
Не можна відмовлятися від надання допомоги потерпілому та вважати його померлим при відсутності таких ознак життя, як дихання, пульс.
Способи проведення штучного дихання і зовнішнього масажу серця
Штучне дихання
Найбільш ефективним способом штучного дихання є спосіб "з рота в рот" або "з рота в ніс", тому що при цьому забезпечується надходження достатнього об'єму повітря в легені потерпілого. Повітря можна вдмухувати через марлю, хустку і т. п. Цей спосіб штучного дихання дозволяє легко контролювати надходження повітря в легені потерпілого по розширенню грудної клітки після вдмухування та наступному спаданню її в результаті пасивного видиху.
Для проведення штучного дихання постраждалого варто укласти на спину, розстебнути одяг, що стискує дихання, і забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, які в положенні на спині при несвідомому стані закриті запалим язиком. Крім того, у порожнині рота може перебувати сторонній уміст (блювотні маси, протези, що зісковзнули, пісок, мул, трава, якщо людина тонула і т. п.), які необхідно видалити вказівним пальцем, обгорненим хусткою (тканиною) або бинтом, повернувши голову потерпілого набік (рис. 3).
Рис. 3 - Очищення рота і глотки
Після цього людина, яка оказує допомогу розташовується збоку від голови потерпілого, одну руку підсуває під його шию, а долонею іншої руки надавлює на чоло, максимально закидаючи голову (рис. 4).
Рис. 4 - Положення голови потерпілого при проведенні штучного дихання
При цьому корінь язику піднімається та звільняє вхід у гортань, а рот потерпілого відкривається. Рятувальник нахиляється до обличчя потерпілого, робить глибокий вдих відкритим ротом, потім повністю щільно охоплює губами відкритий рот потерпілого та робить енергійний видих, з деяким зусиллям вдмухуючи повітря в його рот; одночасно він закриває ніс потерпілого щокою або пальцями руки, що знаходяться на чолі (рис. 5). При цьому обов'язково варто спостерігати за грудною кліткою потерпілого – вона повинна підніматися. Як тільки грудна клітка підійнялася, нагнітання повітря припиняють, людина, що робить допомогу піднімає свою голову, відбувається пасивний видих у потерпілого. Для того щоб видих був більше глибоким, можна несильним натисканням руки на грудну клітку допомогти повітрю вийти з легенів потерпілого.
Якщо у постраждалого добре визначається пульс і необхідно проводити тільки штучне дихання, то інтервал між штучними вдихами повинен становити 5 с, що відповідає частоті дихання 12 разів у хвилину.
Крім розширення грудної клітки, гарним показником ефективності штучного дихання може служити порожевіння шкірних покривів і слизуватих оболонок, а також вихід потерпілого з несвідомого стану і поява в нього самостійного дихання.
| Рис. 5 – Проведення штучного дихання за способу «з рота в рот» | Рис. 6 – Проведення штучного дихання за способу «з рота в ніс» |
При проведенні штучного дихання рятівник повинен стежити за тим, щоб повітря, що вдихається, попадало у легені, а не в шлунок потерпілого. При влученні повітря в шлунок, про що свідчить здуття живота "під ложечкою", обережно надавлюють долонею на живіт між грудиною і пупком. При цьому може виникнути блювота, тому необхідно повернути голову і плечі потерпілого набік (краще праворуч), щоб очистити його рот і глотку.
Якщо після вдмухування повітря грудна клітка не піднімається, необхідно висунути нижню щелепу потерпілого вперед (див. рис. 2).
Якщо щелепи потерпілого щільно стиснуті, і відкрити рот не вдається, варто проводити штучне дихання "з рота в ніс" (рис. 6).
Маленьким дітям вдмухують повітря одночасно в рот і ніс, охоплюючи своїм ротом рот і ніс дитини (рис. 7) (до 15 - 18 разів у хвилину) . Немовляті досить обсягу повітря, що перебуває в порожнині рота у дорослого. Тому вдмухування повинне бути неповним і менш різким, щоб не ушкодити дихальні шляхи дитини.
Припиняють штучне дихання після відновлення в постраждалого досить глибокого і ритмічного самостійного дихання.
Рис. 7 - Проведення штучного дихання дитині
Зовнішній масаж серця
Якщо відсутнє не тільки дихання, але і пульс на сонній артерії, одного штучного дихання при наданні допомоги недостатньо й варто проводити зовнішній масаж серця.
Серце в людини розташовано в грудній клітці між грудиною і хребтом. Грудина - рухлива плоска кістка. У положенні людини на спині (на твердій поверхні) хребет є твердою нерухомою підставою. Якщо надавлювати на грудину, то серце буде стискуватися між грудиною та хребтом, і кров з його порожнин буде вижиматися в судини. Якщо надавлювати на грудину поштовхами, то кров буде виштовхуватися з порожнин серця майже так само, як це відбувається при його природному скороченні. Це називається зовнішнім (непрямим, закритим) масажем серця, при якому штучно відновлюється кровообіг.
Показанням до проведення реанімаційних заходів є зупинка серцевої діяльності, для якої характерне поєднання наступних ознак: блідість або синюшність шкірних покривів, втрата свідомості, відсутність пульсу на сонних артеріях, припинення дихання або судорожні неправильні вдихи. При зупинці серця, не гублячи ні секунди, потерпілого треба укласти на рівну тверду поверхню: лаву, підлогу, у крайньому випадку, підкласти під спину дошку.
Якщо допомогу надає одна людина, вона розташовується збоку від постраждалого і, нахилившись, робить два швидких енергійних вдмухування ("з рота в рот" або "з рота в ніс"), потім розгинається, залишаючись на цій же стороні від постраждалого, долоню однієї руки кладе на нижню половину грудини, відступивши на два пальці від її нижнього краю (рис. 8, 9), а пальці піднімає (див. рис. 1). Долонь другої руки він кладе поверх першої поперек або уздовж і надавлює, допомагаючи нахилом свого корпуса. Руки при натисненні повинні бути випрямленні в ліктьових суглобах.
Надавлювати, треба швидкими поштовхами так, щоб зміщати грудину на 4-5 см, тривалість натиснення не більше 03 с, інтервал між натисненнями не більше 0,3 с. У паузах рук із грудини не знімають (якщо допомогу роблять дві людини), пальці залишаються піднятими, руки повністю випрямлені в ліктьових суглобах.
Рис. 8 - Місце розташування рук при проведенні зовнішнього масажу серця
Рис. 9 - Положення рятівника при проведенні зовнішнього масажу серця
Якщо оживлення оказує одна людина (рис. 10), то на кожні два глибоких вдмухування вона проводить 30 натиснень на грудину, потім знову робить два вдмухування та ще раз повторює 30 натиснень і т.д. За хвилину необхідно зробити не менш 100 - 120 натиснень і 12 вдмухувань, тобто виконати 122 маніпуляції, тому темп реанімаційних заходів повинен бути високим.
Рис.10 - Проведення штучного дихання і зовнішнього масажу серця
однією людиною
Не можна затягувати вдмухування, як тільки грудна клітка потерпілого розширилася, його треба припинити. При участі в реанімації двох чоловік (рис. 11) співвідношення «подих : масаж» таке ж як і у випадку оживлення однією людиною, тобто 2 : 30. Під час штучного вдиху постраждалому той, хто робить масаж серця, натиснення не виконує, тому що зусилля, при натисненні, значно більше, ніж при вдмухуванні (натиснення при вдмухуванні приводить до неефективності штучного дихання, а, отже, і реанімаційних заходів). При проведенні реанімації вдвох, доцільно мінятися місцями через 5-10 хв.
Рис. 11 - Проведення штучного дихання і зовнішнього масажу серця вдвох
При правильному виконанні зовнішнього масажу серця кожне натиснення на грудину викликає появу пульсу в артеріях.
Рятівники повинні періодично контролювати правильність і ефективність зовнішнього масажу серця по появі пульсу. При проведенні реанімації однією людиною їй треба через кожні 2 хв. перервати масаж серця на 2 - 3 с. для визначення пульсу. Якщо в реанімації беруть участь дві людини, то пульс на сонній артерії контролює той, хто проводить штучне дихання. Появи пульсу під час перерви масажу свідчить про відновлення діяльності серця (наявність кровообігу). При цьому варто негайно припинити масаж серця, але продовжувати проведення штучного дихання до появи стійкого самостійного подиху.
Дітям від 1 року до 12 років масаж серця виконують однією рукою (рис. 12) і у хвилину роблять до 120 натиснень, залежно від віку; дітям до року -від120 до 140 натиснень у хвилину двома пальцями (вказівним і середнім) на середину грудини (рис. 13), обхопивши тулуб дитини іншими пальцями.
Рис. 12 - Проведення зовнішнього масажу серця дітям до 12 років
Рис. 13 - Проведення зовнішнього масажу серця немовлятам і дітям
у віці до одного року
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Що розуміють під «першою допомогою»?
2. По яких ознаках потрібно оцінювати стан потерпілого?
3. Скільки часу можна витратити на оцінку стану потерпілого?
4. Із чого потрібно починати надання першої допомоги?
5. Що входить у поняття: «реанімація» і «реанімаційні заходи»?
6. Чому необхідно знати час початку проведення і тривалість реанімаційних заходів?
7. У яких випадках проводиться штучне дихання?
8. Який спосіб штучного дихання є найбільш ефективним і чому?
9. Який порядок проведення штучного дихання?
10. Як перевірити ефективність штучного дихання?
11. Які особливості проведення штучного дихання дітям?
12. Що розуміють під закритим масажем серця?
13. Що лежить в основі закритого масажу серця?
14. Який порядок проведення закритого масажу серця?
15. У чому особливості оживлення однією людиною?
16. У чому особливості оживлення при участі двох чоловік?
17. Як довго потрібно проводити реанімаційні заходи?
18. Які ознаки ефективності реанімаційних заходів?
19. Які особливості проведення реанімаційних заходів дітям?
МОДУЛЬ 3 ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ
ПРАКТИЧНА РОБОТА № 7
ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОРГАНІВ ДИХАННЯ
Для захисту органів дихання, очей і обличчя людини від хімічно небезпечних речовин (ХНР), токсичних аерозолів і біологічних засобів використовуються засоби індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД).
За принципом дії ЗІЗОД ділять на дві групи:
- - фільтруючого типу, - фільтруючи протигази і респіратори, при використанні яких, вдихуване людиною навколишнє повітря очищується від шкідливих домішок за допомогою сорбентів або фільтрів;
- - ізолюючого типу - автономні дихальні апарати, що повністю ізолюють органи дихання людини від навколишньої атмосфери; у яких повітря для дихання подається з джерела дихальної суміші (балони або регенераційний пристрій).
Для захисту цивільного населення в умовах надзвичайних ситуацій передбачається використання фільтруючих ЗІЗОД.
Принцип дії і класифікація фільтруючих ЗІЗОД
Фільтруючи протигази призначені для захисту людини від різноманітних речовин, присутніх в повітрі у вигляді пари і газів, а газопилозахисні - для одночасного захисту від аерозолів і газів. Тому основним конструктивним вузлом цих пристроїв є фільтруючий елемент здатний поглинати з навколишнього повітря в першому випадку парогазові речовини, а в другому - гази і аеродисперсні домішки.
Поглинання газів і пари здійснюється за рахунок фізико-хімічних процесів сорбції (фізичної адсорбції, хемосорбції, і каталізу), що відбуваються в фільтруючому елементі. При цьому поглинання речовини поверхневим шаром сорбенту називається фізичною адсорбцією, а хімічна взаємодія сорбенту з поглинаючою речовиною - хемосорбцією.
Як адсорбенти використовують природні або штучні тіла з розвиненою поверхнею, які добре поглинають (адсорбують) деякі речовини з повітря (активоване вугілля, силікогелі, алюмогелі, алюмосилікатні каталізатори ін.). Їх адсорбційні властивості залежать від хімічного складу і фізичного стану поверхні, характеру пористості і питомої поверхні. Найбільш широкого поширення в протигазовій техніці набули сорбенти у вигляді активованого вугілля різних марок.
У газопилових протигазах окрім сорбційних матеріалів до складу фільтруючого елементу входить протиаерозольний фільтр.
До ЗІЗОД фільтруючого типу відносяться фільтруючи протигази респіратори і додаткові патрони. У респіраторах (за винятком промислових, типу РУ-60М) вдихуване повітря очищується від зважених речовин фільтрацією. У додаткових патронах - відбуваються три типи сорбції. У коробках фільтруючих протигазів виникають усі чотири процеси: фільтрація, фізична адсорбція, хемосорбція і каталітична сорбція.
Фільтруючи протигази, за призначенням класифікуються таким чином: загальновійськові, спеціальні, цивільного захисту і промислові.
Основним засобом захисту дорослого населення від ХНР є цивільні протигази ГП-7 і його модифікації. Для захисту дітей передбачаються: протигази ПДФ-2Д (для дітей дошкільного віку) і ПДФ-2Ш (для дітей шкільного віку), а також камера захисна дитяча КЗД- 4 або КЗД- 6 (для дітей до 1,5 років).
Цивільний протигаз ГП- 7
Цивільний протигаз ГП-7 - одна з останніх і самих досконалих моделей. У реальних умовах він забезпечує високоефективний захист від пари отруйних речовин нервово-паралітичної дії (типу зарин, зоман та ін.), загальноотруйної дії (типу хлорціан, синильна кислота та ін.), радіоактивних речовин (радіонуклідів йоду і його органічних сполук (типу йодистий метил та ін.), а також від крапель отруйних речовин шкірно-наривної дії (типу іприт та ін.) при температурі повітря від - 40° до +40°С (рис. 7.1).
Рис. 7.1 - Цивільний протигаз ГП-7
Складається з фільтруюче-поглинальної коробки ГП-7к, лицьової частини МГП, плівок, що не запотівають, манжет утеплювачів, захисного трикотажного чохла і сумки.
Його маса в комплекті без сумки - близько 900 г. Опір диханню на вдиху при швидкості постійного потоку повітря 30 л/хв. складає не більше 16 мм вод.ст., при 250 л/хв. - не більше 200 мм вод.ст.
Лицьову частину МГП виготовляють трьох ростів. Складається з маски об'ємного типу з "незалежним" обтюратором за одне ціле з ним, очкового вузла, переговорного пристрою (мембрани), вузлів клапана вдиху і видиху, обтічника, наголовника і притискних кілець - для закріплення плівок, що не запотівають.
"Незалежний" обтюратор є смугою тонкої гуми і служить для створення надійної герметизації лицьової частини на голові. У свою чергу герметизація досягається за рахунок щільного прилягання обтюратора до обличчя, а по-друге, через здатність обтюратора розтягуватися незалежно від корпусу маски. При цьому дія лицьової частини на голову є незначною.
Наголовник призначений для закріплення лицьової частини. Він має потиличну пластину і п'ять лямок : лобову, дві скроневі і дві щічні.
На фільтруюче-поглинальну коробку надівається трикотажний чохол, який оберігає її від бруду, снігу, вологи, ґрунтового пилу (грубодисперсних часток аерозолю).
Протигаз ГП-7, в порівнянні зі старими моделями (ГП-5, ГП-5М), має ряд істотних переваг, як за експлуатаційними, так і за фізіологічними показниками. Наприклад, зменшений опір фільтруюче-поглинальної коробки, що полегшує дихання. "Незалежний" обтюратор забезпечує надійнішу герметизацію і в той же час зменшує тиск лицьової частини на голову. Зниження опору диханню і тиску на голову дозволяє збільшити час перебування в протигазі. Завдяки цьому їм можуть користуватися люди старше 60 років, а також хворі люди з легеневими і серцево-судинними захворюваннями.
Наявність у протигаза переговорного пристрою (мембрани) забезпечує чітке розуміння мови, значно полегшує користування засобами зв'язку (телефоном, радіо).
Підбір лицьової частини необхідного типорозміру ГП-7 здійснюється на підставі результатів виміру м'якою сантиметровою стрічкою горизонтального і вертикального обхватів голови. Горизонтальний обхват визначається виміром голови по замкнутій лінії, що проходить спереду по надбрівних дугах, збоку на 2 - 3 см вище за край вушної раковини і ззаду через найбільш виступаючу точку голови (рис. 7.2). Вертикальний - виміром голови по замкнутій лінії, що проходить через верхівку, щоки і підборіддя. Виміри округляються з точністю до 5 мм (рис. 7.3). По сумі двох вимірів встановлюють потрібний типорозмір (таблиця. 7.1) - зріст маски і положення (номер) упорів лямок наголовника, в якому вони зафіксовані. Першою цифрою вказується номер лобової лямки, другої - скроневих, третьої, - щічних.
| 
|
| Рис. 7.2 - Вимір вертикального обхвату голови і висоти особи | Рис. 7.3 - Вимір горизонтального обхвату голови |
Таблиця 7.1 - Типорозміри цивільного протигаза ГП-7
| Зріст лицьової частини | ||||||||
| Положення упорів лямок | ГП-7 ГП-7В | 4-8-8 | 3-7-8 | 3-7-8 | 3-6-7 | 3-6-7 | 3-5-6 | 3-4-5 |
| ГП-7ВМ ПМК | 4-8-6 | 3-7-6 | 3-7-6 | 3-6-5 | 3-6-5 | 3-5-4 | 3-4-3 | |
| Сума горизонтального і вертикального обхватів голови, мм | До 1185 | 1190-1210 | 1215-1235 | 1240-1260 | 1265-1285 | 1290-1310 | 1310 і більше | |
| Примітка: ПМК - протигаз малогабаритний коробковий |
Положення лямок наголовника встановлюють при підгонці протигаза.
Протигаз ГП-7В(рис. 7.4)відрізняється від ГП- 7 тим, що в ньому лицьова частина МГП-В має пристрій для прийому води. Гумова трубочка проходить через маску. З одного боку чоловік бере її в рот, а з іншою нагвинчується фляга з водою. Таким чином, не знімаючи протигаза, можна угамувати спрагу.
Рис. 7.4 - Цивільний протигаз ГП-7В
Протигаз ГП-7ВМ(рис. 7.5)відрізняється від протигаза ГП-7В тим, що маска М-80 має очковий вузол у вигляді трапецієвидних зігнутих стекол, що забезпечують можливість роботи з оптичними приладами.
Рис. 7.5 - Цивільний протигаз ГП-7ВМ
Використання фільтруючих протигазів
Перед застосуванням протигаз необхідно перевірити на справність і герметичність. Оглядаючи лицьову частину, слід упевнитися в тому, що зріст шлем-маски відповідає потрібному. Потім визначити її цілісність, звернувши увагу на стекла очкового вузла. Після цього перевірити клапанну коробку, стан клапанів. Вони не мають бути покороблені, засмічені або порвані. На фільтруюче-поглинальній коробці не повинно бути вм'ятин, іржі, проколів, в горловині - ушкоджень. Звертається увага також на те, щоб в коробці не пересипалися зерна поглинача.
При виявленні в протигазі тих або інших ушкоджень їх усувають, при неможливості зробити це протигаз замінюють на справний. Перевірений протигаз у зібраному виді укладають в сумку: вниз фільтруюче-поглинальну коробку, згори - шолом-маску.
Користування протигазом.Його носять вкладеним в сумку. Плечова лямка перекинута через праве плече. Сама сумка - на лівому боці, клапаном від себе.
Протигаз може бути в положенні - "похідному", "напоготів", "бойовому" В "похідному" - коли немає загрози зараження ОР, ХНР, радіоактивним пилом, бактеріальними засобами. Сумка на лівому боці. При ходьбі вона може бути трохи зрушена назад, щоб не заважала руху руками. Верх сумки має бути на рівні талії, клапан застебнутий. У положення "напоготів" протигаз переводять при загрозі зараження, після інформації по радіо, телебаченню або по команді "Протигази готуй!" В цьому випадку сумку потрібно закріпити поясною тасьмою, злегка подавши її вперед, клапан відстебнути для того, щоб можна було швидко скористатися протигазом.
У "бойовому" положенні - лицьова частина одягнена. Роблять це по команді "Гази!", по інших розпорядженнях, а також самостійно при виявленні ознак того або іншого зараження.
Перед надяганням необхідно прибрати волосся з лоба і скронь. Їх попадання під обтюратор приведе до порушення герметичності. Тому жінкам слід гладко зачесати волосся назад, шпильки, гребінці, шпильки і прикраси зняти.
Для правильного надягання ГП-7 потрібно узяти лицьову частину обома руками за щічні лямки так, щоб великі пальці захоплювали їх зсередини. Потім фіксують підборіддя в нижньому поглибленні обтюратора і рухом рук вгору і назад натягують наголовник на голову і підтягують до упору щічні лямки.
Протигаз вважається надітим правильно, якщо стекла окулярів лицьової частини знаходяться проти очей, шолом-маска щільно прилягає до обличчя.
Необхідність робити сильний видих перед розплющуванням очей і відновленням дихання після надягання протигаза пояснюється тим, що потрібно видалити з-під, шлем-маски заражене повітря, якщо воно туди потрапило у момент надягання.
При надітому протигазі слід дихати глибоко і рівномірно. Не потрібно робити різких рухів. Якщо є потреба бігти, то починати це слід підтюпцем, поступово збільшуючи темп.
Протигаз знімається по команді "Протигаз зняти!" Для цього потрібно підвести однією рукою головний убір, іншій взятися за клапанну коробку, злегка відтягнути шолом-маску вниз і рухом вперед і вгору зняти її, надіти головний убір, вивернути шолом-маску, ретельно протерти і укласти в сумку.
Самостійно (без команди) протигаз можна зняти тільки у разі, коли стане достовірно відомо, що небезпека зараження минула.
Респіратори
Респіратори використовуються для захисту органів дихання від пари, газів і аерозолів ХОВ порівняно невеликих концентрацій (10 - 15 ГДК).
Респіратори ШБ-1 "Пелюстка" (Рис. 7.6) випускають трьох типів: "Пелюстка-200", "Пелюстка -40" і "Пелюстка -5". За конструкцією усі три типи респіраторів однакові і являють собою напівмаску з матеріалу ФПП, що одночасно служить і фільтром. У неробочому стані респіратор має вигляд круга. Каркасність напівмаски в робочому стані забезпечується розпіркою і апретованою марлею (посиленою спеціальним просоченням). Щільне прилягання респіратора до обличчя досягається за допомогою гумового шнура, ушитого в периметр круга, алюмінієвої пластинки, що обтискає перенісся, а також електростатичного заряду матеріалу ФПП, що створює смугу обтюрації (щільного прилягання).
Рис. 7.6 - Респіратор ШБ-1 "Пелюстка"
Респіратор У-2к(Рис. 7.7) - є напівмаскою, виготовленою з двох шарів фільтруючого матеріалу - зовнішнього - з пінополіуретану і внутрішнього - з матеріалу ФПП-15. Зсередини напівмаска покрита тонкою повітронепроникною плівкою, до якої кріпляться два клапани вдиху. У центрі напівмаски розміщений клапан видиху.
Рис. 7.7 - Респіратор У-2к (Р-2)
Промисловий респіратор РУ-60 М (Рис. 7.8) складається з гумової напівмаски 1, двох пластмасових патронів 4 із змінними протиаерозольними фільтрами (для захисту від хімічних речовин використовуються протигазові патрони), клапана видиху 5, оголівья 6 і обтюратора 2. На дні корпусу кожного з патронів є патрубок з сідловиною для розміщення клапана вдиху. Фільтри виготовлені у вигляді концентричних складок з фільтруючого матеріалу РФМ. Зовнішня частина останньої складки фільтру герметично затискається між стінкою корпусу патрона і герметизуючим кільцеподібним виступом кришки патрона.
Рис. 7.8 - Промисловий респіратор РУ-60 М
Додаткові патрони
Протигази ГП-7, ПДФ-2Д і ПДФ-2Ш, укомплектовані фільтруюче-поглинальної коробкою ГП-7К, успішно знешкоджують значну кількість різноманітних шкідливих речовин. Проте ця коробка не забезпечує ефективного захисту від ряду ХНР. З метою розширення знезаражувальних властивостей протигазів введені додаткові патрони ДПГ-1 і ДПГ-3 (Рис. 7.9). Усередині патрона встановлений одношаровий спеціальний поглинач. У таблиці 7.2 приведені порівняльні характеристики захисних властивостей протигаза спорядженого додатковими патронами і без них.