Тема 12: Основи банківського права розвинутих країн
План семінарського заняття
1. Суть банківського права розвинених країн.
2. Характеристика основних джерел банківського права розвинених країн.
3. Особливості функціонування банківських систем розвинених країн.
4. Фактори які впливають на побудову банківської системи в розвинених країнах.
Індивідуальна робота студента
1. Інститут банківської таємниці в зарубіжному законодавстві.
Студентам слід звернути увагу на інститут банківської таємниці в зарубіжному законодавстві, провести аналіз нормативного забезпечення банківської таємниці в розвинутих країнах світу.
Слід зазначити, що практично у всіх країнах відомості щодо рахунків та операцій по ним становлять банківську таємницю. Це означає, що такі відомості можна отримати, як правило, лише у випадку порушення кримінальної справи стосовно тієї чи іншої особи. Розгляд цивільної справи в багатьох країнах не передбачає обов'язку банку повідомляти суду будь-які відомості, за виключенням тих випадків, коли банк сам є стороною по справі. Така практика існує, наприклад, у Франції, Німеччині. Однак це обмеження не розповсюджується на рішення судів по цивільним та господарським справам. Якщо у відповідності з рішенням суду проводяться процедури санації або оздоровлення, або якщо застосовується інша форма оголошення боржника неплатоспроможним, то банки зобов'язані видати відповідні відомості. Це правило діє у Франції для проведення процедури оздоровлення у відповідності з Законом від 25 січня 1985 р. (ст. 19), а також у випадку накладення арешту на майно боржника у відповідності з Законом від 9 липня 1991 р. (ст. 47). Розголошення банківської таємниці переслідується у кримінальному порядку в багатьох іноземних державах. Загроза застосування кримінальної відповідальності забезпечує повагу до вимог закону про збереження банківської таємниці значно ефективніше, ніж проста цивільно-правова відповідальність.
У відповідності до ст. 378 Кримінального кодексу Франції лікарі, хірурги, інші медичні працівники, у тому числі фармацевти, акушерки, а також інші особи, що володіють різноманітною конфіденційною інформацією, яка їм була довірена в силу виконання ними постійно або тимчасово своїх професійних або функціональних обов'язків, і які розголосили ці відомості при відсутності ситуації, коли закон або обставини зобов'язували їх до цього, караються позбавленням волі на строк від одного до шести місяців і штрафом від 500 до 15000 євро. До інших осіб, які є спеціальними суб'єктами злочину, передбаченого ст. 378 Кримінального кодексу Франції, поряд зі співробітниками установ соціального забезпечення, присяжними засідателями, представниками влади та їх помічниками (головним чином, поліцейськими), співробітниками податкової адміністрації, поштовими службовцями, нотаріусами, адвокатами, священиками, судова практика відносить також банкірів.
В Німеччині обов'язок банку повідомити відповідні відомості співвідноситься з процесом примусового виконання рішень та процесом про неплатоспроможність і супроводжується обов'язком зробити заяву про третіх осіб (боржників). Серед інших органів, які можуть в Німеччині вимагати у банку передачі відомостей щодо рахунків, слід назвати ще податкові служби. Щодо поліції, то банки не передають їй ніяких відомостей. Більше того, у випадку незаконного запиту поліцією будь-яких довідок можна вимагати відшкодування заподіяної збитками шкоди.
Дещо інакше ця проблема вирішується у країнах прецедентного права. Наприклад, в Англії право суду вимагати від банку надання копій рахунку клієнта ґрунтується на справі Turnier проти Nashional рrоvicial bank (1924 р.). При цьому суд може не тільки сам вимагати ці відомості, але й зобов'язати банк дати цю інформацію іншим представникам держави, наприклад податковим інспекторам.
В США ці відносини регулюються Законом про банківську таємницю 1970 р. та Законом про право на фінансову таємницю 1978 р., а також рядом пізніших законів стосовно наркотиків, відмивання грошей тощо. Ці закони, як правило, включені в так званий Кодекс законів США (United State Code Annotated), який є не кодексом в повному розумінні, а систематизованим збірником. Ці норми зобов'язують банки належним чином вести облік документів по рахункам клієнтів та повідомляти про угоди на суму, яка перевищує 10 тисяч доларів. Але судова практика досить суттєво коригує це правило, співвідносячи всі запити з правом на захист інформації, у відповідності з яким клієнту повинно бути повідомлено про будь-який запит, який надійшов на його адресу, і він має право звернутися в суд з вимогою відмінити запит, якщо вважає його незаконним. Для забезпечення інтересів клієнта передбачається і відповідальність за незаконний запит, хоча американські юристи пишуть, що на сьогодні вона зведена до мінімуму.
В США, Японії, інших країнах захист комерційної та банківської таємниці забезпечується системою промислової таємниці. При цьому основна роль у забезпеченні її збереження належить самим фірмам, банкам, а не державним органам.
В Японії немає ні законів, ні будь-яких нормативних актів, що передбачають відповідальність за розголошення комерційної таємниці. Там ця проблема вирішується департаментом кадрів, який є в кожній японській фірмі та банку. Він здійснює контроль за точним виконанням режиму таємності, який базується на Кодексі поведінки службовців. Згідно з положеннями Кодексу, службовцям фірми, банку забороняється:
1) передавати стороннім особам відомості, що містять комерційну таємницю;укладати угоди, які можуть підірвати довіру до компанії, банку з боку клієнтів;
2) влаштовуватись без дозволу керівництва на роботу за сумісництвом;
3) навмисно наносити економічні збитки;
4) давати і отримувати хабарі.
Є група країн, де охорона банківської інформації розглядається як одна з надважливих задач банківського правового регулювання і отримати будь-які відомості практично неможливо. Це перш за все Швейцарія, князівство Ліхтенштейн, Австрія, Люксембург. У цих країнах правовими актами передбачається видача банківської інформації тільки у випадках вчинення злочину, а необґрунтована передача такої інформації тягне за собою суворе кримінальне покарання банківських службовців – до двадцяти років позбавлення волі.
Відсутність кримінальної відповідальності за розголошення банківської таємниці, на нашу думку, є серйозним недоліком українського законодавства.
Самостійна робота студента
1. Характеристика федеральної резервної системи США.
2. Функції Банку Японії та Банку Франції.
3. Характеристика банківської системи Росії.
Федеральна резервна система США На початку ХХ століття в США було не меншого 5 тисяч емісійних (національних) банків, кожний з яких володів правом випускати в звернення банкноти суму свого основного капіталу. При цьому кожний з національних банків був зобов'язаний приймати в сплату квитки решти всіх банків (не дивлячись на те, що вони не були законними платіжними засобами). Сьогодні банківська система США складається з:· Федеральної резервної системи, що виконує функції центрального банка країни;· Комерційних банків;· Інвестиційних банків;· Ощадних банків;· Ссудосберегательних асоціацій. Організаційна структура Федеральної резервної системи США:
Банки в США роздільного підпорядкування. Це означає, що для частини комерційних банків (національних банків) ліцензування, контроль, нагляд і регулювання їх діяльності здійснюється федеральним урядом, а для іншої частини – властями окремих штатів. З урахуванням регулювання всі американські банки можна розділити на чотири групи:· Національні банки;· Банки штатів – члени ФРС;· Банки – не члени ФРС, вхідні у Федеральну корпорацію страхування депозитів;· Банки – не члени ФРС, чиї внески не застраховані у ФКСД. Національні банки підкоряються Контролерові грошового звернення (служба Міністерства фінансів) і потрапляють під дію всіх федеральних банківських законів, а також правив і інструкцій ФРС і ФКСД. Банки штатів – члени ФРС підкоряються законам і правилам того штату, де вони зареєстровані і здійснюють свої операції, і відповідним федеральним законам, оскільки вони є членами ФРС і ФКСД. Банки – не члени ФРС з внесками застрахованими у ФКСД, підкоряються законам відповідних штатів, а також правилам і інструкціям ФКСД. Банки – не члени ФРС з незастрахованими внесками потрапляють лише під дію законодавства штатів. При цьому банки визначають свою юрисдикцію, тобто вибирають підпорядкування федеральним властям або властям штатів. До цього слід додати, що в країні продовжують діяти декілька банків, що не підкоряються ні федеральним властям, ні властям штатів (вони називаються приватними). З самого початку діяльності Федеральної резервної системи її першочергові завдання співпали з напрямами національною економічною і фінансовою політики. Зростання економіки, високий рівень зайнятості, стабільність купівельній спроможності долара і прийнятний баланс в операціях з іноземними державами були закріплені Конгресом в законі про зайнятість від 1946 року, а потім в Законі про повну зайнятість і збалансоване зростання від 1978 року. З роками були прийняті поправки до акту про Федеральну резервну систему. Якщо говорити стисло, то Федеральна резервна система прагне проводити свою політику так, щоб боротися з дефляційними і інфляційними процесами міру їх появи. І як кредитор останньої інстанції в критичній ситуації вона несе відповідальність за використання інструментів своїй політики в цілях запобігання національній кризі ліквідності і фінансової паніки. Оскільки міцна фінансова структура є важливою складовою частиною ефективної кредитно-грошової політики і економіки, що росте і процвітаючої Федеральній резервній системі було довірено безліч контрольних і регулюючих функцій. Наприклад, вона несе відповідальність за кількість кредиту, використовуване для покупки або продажу цінних паперів, регулює зарубіжну діяльність всіх банків США і діяльність іноземних банків. Стежить за виконанням законів, регулюючих діяльність банківських холдингових компаній, контролює банки, зареєстровані на рівні штатів і що є членами ФРС, встановлює правила захисту інтересів споживачів (інформування і чесне відношення до них в певних кредитових операціях). Відомо, що США мають незалежний центральний банк. Це вірно в тому сенсі що рішення Федеральної резервної системи не підлягають ратифікації з боку президента або з боку будь-якого працівника з відділу уряду. Але ФРС несе відповідальність перед Конгресом, а, отже, і всім народом за свою політику. Всі призначення в раду керівників ФРС, включаючи і призначення голови і віцеголови з числа членів Ради, здійснюються президентом з відома Сенату. Через ці обставини і враховуючи, що ФРС діє в рамках загальних цілей економічної і фінансової політики що проводиться урядом, було б точніше охарактеризувати цю Систему як "незалежну усередині уряду". ФРС підтримує постійні контакти з іншими групами усередині уряду що визначають політику. Повноправним представником ФРС є голова. Ради керівників. Він виступає перед відповідними комітетами Конгресу із звітами про політику ФРС, про точку зору Системи на стан економіки фінансів і з інших питань. Центром організації Федеральної резервної системи є Рада керівників у Вашингтоні. Основною функцією Ради є формування кредитно-грошової політики. Крім того, Раду регулює і контролює діяльність банківських установ і операцій Федеральних резервних банків. У Ради є функції в області національного платіжного механізму і федерального регулювання споживчого кредиту. Рада складається з 7 чоловік що призначаються президентом і затверджуваних Сенатом. Повний термін роботи члена Ради - 14 років. І сім термінів організовані так, що термін одного члена закінчується в кожен парний рік. Не можна бути повторно призначеним після повного терміну роботи Голова і віцеголова Ради призначаються президентом США на 4 роки з числа членів. Вони можуть бути призначені повторно, якщо термін їх роботи в якості членів Ради не закінчився. Такі повторні призначення також повинні бути затверджені Сенатом. Операції на відкритому ринку є головним інструментом, використовуваним ФРС в здійсненні національної кредитно-грошової політики. Відповідальність за операції, що проводяться ФРС, несе Комітет з операцій на відкритому ринку. Операції з цінними паперами уряду і федеральних відомств, збільшують або скорочують резервні фонди депозитних установ. Комітет також дає дозвіл на операції і керує ними на зарубіжних ринках іноземних валют. У комітет входять 7 членів Ради керівників і президенти 5 резервних банків. Інші функції ФРС здійснюються через мережу дванадцяти Федеральних резервних банків. У 25 містах були организовані філіали резервних банків. Кожен резервний банк має своя власна Рада, що складається з 9 директорівз боку, що не є службовцями даного банку. За законом 3 директора класу А, що представляють банки-члени ФРС, і 3 директори класу Б що представляють громадськість, обираються в кожному районі банками-членами ФРС. Рада керівників призначає трьох директорів класу З, які теж представляють громадськість. ФРБ отримують прибуток в основному з відсотків відповідних довше внесків Системи в цінні папери і, у меншій мірі, з доходів від відсотків на валюту, що є у Системи, а також від відсотків по позиках депозитним установам. Більшість країн сьогодні мають центральні банки, функції яких в цілому схожі з функціями Федеральної резервної системи. Кожний з них проводить свою національну і фінансову політику, хоча, звичайно залежно від історичних, економічних і політичних обставин, їх специфічні обов'язки можуть відрізнятися один від одного, так само як і їх роль і ступінь незалежності усередині уряду.
Банк Франції