Витрати підприємства як основа формування ціни

Тема . Структура ціни і формування її елементів.

1. Витрати підприємства як основа формування ціни.

2.Прибуток як елемент ціни.

3.Податки, що входять до ціни виробу.

4.Цінові знижки.

5.Торговельно -посередницькі надбавки.

Витрати підприємства як основа формування ціни.

В умовах ринкової економіки основною э вільна ціна, яка складається з різних елементів .(рис. 1)

Структура вільної ціни
Виробнича ціна	Податки, що входять до ціни виробу	Торговельно – посередницькі надбавки	Цінові знижки
Собівартість	Прибуток	Акциз	НДС	Витрати обігу	Прибуток	ПДВ

Рис. 1. Структура вільної ціни.

Важливим елементом виробничої ціни є повна собівартість продукції. Повна собівартість виробу (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва продукції сировини, матеріалів, палива, електроенергії, основних фондів, нематаріальних активів, трудових ресурсів, інших витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Економічні елементи собівартості:

§ Матеріальні витрати;

§ Витрати на оплату праці;

§ Відрахування на соціальні потреби;

§ Амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

§ Інші витрати.

Виробнича собівартість продукції складається з таких елементів:

§ Прямі матеріальні витрати;

§ Прямі витрати на оплату праці;

§ Інші прямі витрати

§ Амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

§ Інші витрати.

Прямі матеріальні витрати включають вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції, напівфабрикати та комплектуючі вироби, допоміжні та інші матеріали і сировина, яка може бути безпосередньо віднесена до конкретного об’єкта витрат.

Прямі витрати на оплату праці включають заробітну плату та різні різні виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні посліг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

Інші прямі витрати містять всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних та майнових паїв, амортизацію тощо.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні загальновиробничі витрати. До них відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягів діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у період їх виникнення. Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичного розміру.

Змінні загальновиробничі витрати. До них відносяться витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехі, дільниць), що змінюються прямо або майже прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу виходячі з фактичної потужності звітного періоду.

Витрати, які пов’язані з операційною діяльністю і які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на такі види:

§ Адміністративні витрати;

§ Витрати із збуту;

§ Інші операціні витрати.

Адміністративні витрати. Це загальновиробничі витрати, які спрямовані на обслуговування та управління підприємства.

Витрати, які пов’язані із збутом та реалізацією продукції. До таких витрат відносять вартість на пакувальні матеріали для затаровування готової продукції на складах готової продукції; ремонт тари; оплату праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам і працівникам підпрозділів, які забезпечують збут, інші витрати, пов’язані зі збутом продукції та товарів.

Інші операційні витрати.

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання — обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові тафактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі — за їхнім фактичним рівнем.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва.

Номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

1. сировина та матеріали;

2.енергія технологічна;

3.основна заробітна плата виробників;

4.додаткова заробітна плата виробників;

5.відрахування на соціальні потреби виробників;

6.утримання та експлуатація машин і устаткування;

7.загальновиробничі витрати;

8.загальногосподарські витрати;

9.підготовка та освоєння виробництва;

10.поза виробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших семи статей становить цехову, дев’яти – виробничуі всіх статей – повну собівартість.

Прибуток як елемент ціни.

Важливим елементом виробничої ціни підприємства є прибуток.

По суті це найпростіша і водночас найскладніша к5атегорія ринкової економіки. Простота цієї категорії визначається тим, що прибуток є стрижнем і головною рушійною силою силою ринкової економіки, основним стимулом і мотивом діяльності підприємства. Проте ця категорія дуже складна, що зімовлюється багатьма чинниками.

Загалом прибуток відбиває у грошовій формі чистий дохід підприємства на вкладений капітал. Він визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.

Прибуток має певні характерні властивості.

1. Прибуток – це особлива форма доходу підприємця від певного виду діяльності. Ця найпростіша форма визначення прибутку є водночас неповною і недостатньою його характеристикою,тому що активна діяльність у деяких сферах не завжди пов’язана з отриманням прибутку (благочіння діяльність, політична діяльність тощо).

2. Прибуток є формою доходу підприємця, який вклав власний капітал з метою досягнення певного успіху. Категорія прибутку повєязана з категорією капіталу як одного з чинників виробництва і в опосередкованому вигляді характеризує ціну капіталу.

3. Прибуток не є гарантований дохід підприємця на вкладений капітал у той чи інший бізнес. Це результатдіяльності підприємця. У разі невдалих дій або форс – мажорних ситуацій підприємець може не мати прибутку або навіть втратити частину власного капіталу. Тому прибуток є також платою навіть за ризик підприємницької діяльності.

4. Прибуток характеризує не весь дохід , отриманий у процесі підприємницької діяльності, а лише частину, з якої відраховано загальні витратит. Іншими словами, прибуток є залишковим показником діяльності підприємця.

5. Прибуток є вартісним показником, що виражається у грошовій формі. Це пов’язано з практикою вартісного обліку всіх, пов’язаних з ним основних показників. Тому він відіграє дуже важливу роль в умовах ринкової економіки.

6. Прибуток – головна мета підприємницької діяльності, основний спонуканий мотив здійснення будь-якого бізнесу, кінцевою метою якого є підвищення добробуту підприємця.

Для менеджерів, які не є власниками підприємства, прибуток – Основний критерійуспішної діяльності..

7. Прибуток підприємства сворює базу економічного розвитку держави загалом. За допомогою механізму перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему поповнюється дохідна частина державного бюджету всіх рівнів.

8. Прибуток підприємства є критерієм ефективності його конкретної виробничої діяльності. Індивідіальний рівень прибутку підприємства порівняно з галузевим характеризує вміння менелдерів успішно здійснювати господарську діяльність в умовах ринкової економіки. Середньогалузевий рівень прибутку підприємства характеризує ефективність виробничої діяльності, регулює переміщення капіталу в налузі, де він використовуватиметься ефективніше.

9. Прибуток як основне внутрішнеджерело формування фінансових ресурсів підприємства забезпечує його розвиток. Що більший прибуток підприємства, то менше коштів воно бере із зовнішніх джерел, вищий рівень самофінансування розвитку підприємства та його конкурентоспроможність на ринку.

10. Прибуток є основним джерелом збільшення ринкової вартості підприємства. Самозбільшення вартості капіталу забезпечується капіталізацією частини отриманого прибутку, тобто спрямуванням його на приріст активів. Що вищій рівень капіталізації отриманого підприємством прибутку, то більша вартість його чистих активів, сформованих за рахунок власного капіталу, і загалом вартість підприємства.

11. Прибуток підприємства є важливим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства. Кошти, які підприємство перераховує до бюджетів різних рівнів у вигляді податків, водночас дають змогу реалізовувати різноманітні соціальні програми для населення, особливо для незахищених верств.

12. Прибуток як захісний механізм дає змогу запобігти банкрунству підприємства. Завдяки високому рівню прибутковості підприємство може зменшити частину залученого капіталу й ефективніше використовувати власний капітал.

В умовах ринкової економіки прибуток сприяє подальшому розвитку будь – якого підприємства і є важливим ноказником його діяльності. Підприємство використовує власний прибуток для нагромадження вільних коштів, розширення виробництва та підвищення добробуту працівників.

Повна собівартість продукції та прибуток підприємства становлять разом виробничу ціну.