Поняття, ознаки та функції податку
Під час аналізу змісту податків потрібно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету. Це лише один із видів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків, які відіграють провідну роль у формуванні бюджету, існують також інші види зборів до бюджетів: збори ліцензійні та реєстраційні, збори з населення. Крім того, підприємства і громадяни здійснюють обов’язкові відрахування до позабюджетних фондів, платять різні тарифи й інші обов’язкові платежі. Різноманіттям форм вилучень зумовлена потреба визначати, які з них є безпосередньо податками, а які - неподатковими платежами. Систему платежів податкової системи можна поділити на податки і платежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю тощо), то до другої - збори і відповідні податкові платежі (мито, державний збір тощо).
Розмежування податків, зборів, платежів - це не винятково теоретична проблема, а значною мірою проблема практики. По-перше, податки - це насамперед безумовні і нецільові платежі, після їх надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та й не потрібно. Щодо зборів картина інша: ці надходження потрібні для фінансування певних заходів, мають чітке цільове призначення. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (може навіть іти мова про самостійний склад правопорушення).
По-друге, податки надходять переважно до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові фонди (в тому числі й позабюджетні). Тому, якщо потрібно закріпити виключно стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, - це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв’язок між податковими надходженнями і джерелами, з яких вони спрямовуються, — це збори.
По-третє, якщо встановлення, зміна та скасування податків і всіх елементів їх правового механізму є винятковою компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів.
Характеризуючи податки, необхідно акцентувати увагу на тому, що основою для позбавлення права власності є конституційний, публічно-правовий обов’язок платника податків платити законно встановлені податки. Платник податків не має права розпоряджатися на свій розсуд тією частиною свого майна, яка у вигляді визначеної грошової суми підлягає внесенню до бюджету, і зобов’язаний регулярно перераховувати цю суму на користь держави. У цьому обов’язку платника податків втілений публічний інтерес усіх членів суспільства. З публічним характером податку і фіскальним суверенітетом держави пов’язані законодавча форма встановлення податку, обов’язок і примусовість його стягнення, однобічний характер податкових обов’язків.
Дійсне право приватної власності охороняється законом. Однак абсолютно очевидно, що воно не належить до прав, які не підлягають обмеженню за жодних умов. Приватна власність може бути обмежена законом, але тільки тією мірою, якою це потрібно для захисту основ конституційного ладу, гарантування прав і свобод громадян, безпеки держави. Власник може бути позбавлений власності тільки у випадках, передбачених законом. Але саме подібний випадок і закріплюється Конституцією України (ст. 67) як необхідна умова існування держави, безумовна його вимога.
Викладене вище дає підстави визначити податок як форму примусового відчуження результатів діяльності суб’єктів, що реалізують свій податковий обов’язок, у державну чи комунальну власність, який вносять до бюджету певного рівня (або цільовий фонд) відповідно до закону (чи акта органу місцевого самоврядування) і який виступає як обов’язковий, нецільовий, безумовний, безвідплатний і безповоротний платіж.
Характерними для змісту податку є такі ознаки:
1. Податок - це вид платежу, закріплений актом органу державної влади. Право парламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на сплату податку’. Однак це не означає, що згоден з цим кожний конкретний член суспільства чи навіть певна група. Так, у багатьох країнах існують конституційні заборони на вирішення питань про оподаткування через референдум. Питання про податки і бюджет не порушуються в законах, що регулюють механізм референдуму (Конституція Італійської Республіки, ч. 2. ст. 75)*.
2. Тісно пов’язана з попередньою ознака індивідуальної безвідплатності, або однобічність установлення податку. Вона зумовлена однобічністю руху коштів від платника до держави. При цьому платник, на перший погляд, нічого не отримує замість цього, що означає відсутність зустрічних обов’язків держави. Кошти платника використовуються на задоволення суспільних потреб. Однак слід ураховувати, що безвідплатність є умовною через однобічність обов’язку платника. А загалом безвідплатність означає, що кошти, які виплачуються як податок, переходять до бюджету без зустрічного відшкодування платникові чи задоволення його потреб.
3. Нецільовий характер податкового платежу, який означає надходження його у фонди, що акумулюються державою і використовуються на задоволення державних потреб. При цьому невідомо, на задоволення яких саме цілей використовуються надходження від конкретного податку, тобто формується немовби розмитий грошовий фонд держави — "гроші не пахнуть". Звичайно, потребує окремого розгляду проблема, що стосується деяких видів податків, які за своїм характером дуже схожі на збори (наприклад, податок із власників транспортних засобів).
4. Безумовний характер податку. Ця ознака є продовженням попередньої ознаки і означає сплату податку, яка не пов’язана з жодними зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, найбільш характеризують сутність податку і вирізняють його із системи інших платежів.
5. Податок - це платіж, що надходить до бюджету відповідного рівня чи цільового фонду. Розподіл податків між бюджетами, фондами здійснюється відповідно до бюджетної класифікації двома основними шляхами: закріплення податку за певним бюджетом чи розподіл його між бюджетами.
6. Обов’язковий характер стягнення податків, що забезпечує нагромадження коштів у дохідній частині бюджету. За цією ознакою закріплюється на конституційному рівні сплата податків як першочерговий обов’язок громадян.
7. Безповоротний характер податку. Ймовірно, ця ознака не потребує особливих коментарів, хоча варто звернути увагу на такий аспект. В кінцевому рахунку платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава задовольняє суспільні потреби, в яких зацікавлені суспільство і кожний його індивід (охорона суспільного порядку, охорона здоров’я, освіта), і в цьому розумінні податки ніби повертаються до платника.
8. Податок — це платіж, що здійснюється у грошовій формі. Тобто податок до бюджету вноситься у грошовій формі. Сплату податку майном чинне законодавство, за загальним правилом, не передбачає. Грошова форма сплати податку визначається самою його сутністю: він є внеском. Тому обов’язок платника податків сплачувати податок є однооб’єктним, оскільки тільки сплата податку в грошовій формі, за загальним правилом, розглядається (за дотримання інших умов - щодо термінів, бюджетів тощо) як належне виконання його обов’язку. Звернення стягнень на майно платника податків у разі недоплати по податках також не є винятком, оскільки в результаті (після реалізації майна) податок до бюджету вноситься у грошовій формі. Однак у деяких випадках сплата податків допускається й не у грошовій формі, але всі негрошові засоби сплати податків є нетиповими і зумовленими кризою платежів.
Функції податків, що відбивають їх сутність, є похідними від функцій фінансів і реалізують ті самі завдання, тільки в порівняно вужчих межах. З огляду на це функції податків можна згрупувати у два блоки: основні й додаткові. Основні функції охоплюють сутнісну функцію податку (фіскальну) і дві загальнофінансові (регулюючу і контрольну). Саме на цих функціях ґрунтується податковий механізм і разом з ними становить цілісний комплекс. Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Якщо основні функції є обов’язковими для всіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультативності і не обов’язково представлені в усіх податках.
Основні функції податку:
1. Фіскальна (від лат. fiscus — державна казна), найважливіша. Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення - поповнення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. В період становлення буржуазної держави ця спрямованість податків вважалася єдиною. Однак до кінця XIX ст. нова концепція податків розглядає їх як соціальний регулятор, знаряддя реформ, і до кінця 30-х років XX ст. податки вже вважаються засобом регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання1.
Дуже важливою є стабільність фіскальної функції податків, коли остання означає не простий перелік надходжень до бюджету, а механізм цих надходжень, що діє на постійній, стабільній основі, забезпечує централізоване стягнення податків, співвідношення їх з витратами бюджетів.
2. Регулююча, що слугує своєрідним доповненням попередньої функції і пов’язана з регулюванням як виробництва, так і споживання (наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об’єктивно, і вплив на платників податків здійснюється незалежно від волі держави. Часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Однак податкове
регулювання — більш складний механізм, що враховує не тільки податковий тиск, а й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості і т. ін.
3. Контрольна, що реалізується у процесі оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети в умовах, що склалися.
Додаткові функції податку:
1. Розподільна, що є своєрідним відображенням фіскальної: її завдання - наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві ці функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів). Це дає підставу говорити про існування первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.
2. Стимулююча (дестимулююча), що створює орієнтири розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов’язана із застосуванням механізму пільг, зміною об’єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.
3. Накопичувальна, що є своєрідним узагальненням усіх попередніх функцій. Найбільш узагальнювальною, з якою пов’язані їх виникнення і розвиток, є фіскальна функція податків. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапною, що забезпечує наповнення бюджету на певний період. Кінцева мета оподаткування - сформувати не тільки бюджет, а й створити мету, інтереси в розподілі цих та інших коштів платників, тобто створити умови для нагромадження як юридичними, так і фізичними особами. У цьому разі йдеться про активне нагромадження, що виражається у збільшенні потужностей, розвитку виробництва і т. ін. Здійснити це можна за допомогою диференціації чи зниження майнових податків, надання пільг за цільового використання коштів. Ця функція дуже тісно пов’язана зі стимулюючою, але є більш глобальною й узагальнюючою. Якщо стимулююча функція пов’язана з процесом, діяльністю платників, то накопичувальна орієнтована на кінцевий результат, визначає мету діяльності і має більш статичний характер.