Поняття та види правопорушень
Правопорушення – це суспільно – небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність) , деліктоздатного суб’єкта , за яке передбачена юридична відповідальність.
Види правопорушень:
Правопорушення класифікують за різними ознаками. Залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють проступки і злочини.
1. Проступки:
ü Адміністративні правопорушення (проступки) – ті, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за які законодавством передбачено адміністративну відповідальність.
ü Дисциплінарні правопорушення ( проступки) – ті, що завдають шкоди внутрішньому трудовому розпорядку підприємств, установ,організацій.
ü Цивільно-правові правопорушення (проступки) – ті, що завдають шкоди майновим і пов’язаним з ними особистим немайновим відносинам, врегульованим нормами цивільного права.
ü Матеріальні правопорушення ( проступки) – ті, що завдають матеріальної шкоди підприємству його робітникам.
ü Конституційні – ті, що завдають шкоди порядку організації та діяльності органів державної влади, конституційним правам та свободам громадян.
ü Міжнародні – ті, що порушують міжнародні норми економічних взаємовідносин, наприклад, правила торгівлі.
2. Злочини – передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні винні діяння, здійснені суб’єктами злочинів. Також розрізняють і міжнародні злочини (работоргівля, піратство, міжнародний тероризм тощо).
13. Основні положення конституційного ладу України.
14. Законність, суспільний порядок, дисципліна.
Законність – це багатоаспектне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.
Основними засадами законності вважають:
а) зверхність закону в системі нормативних актів;
б) єдиність законності;
в) незаперечність закону в соціальній практиці;
г) реальний характер законності; ґ) забезпечення прав людини;
д) невідворотність відповідальності за правопорушення;
е) взаємозв'язок законності й доцільності, законності й культурності, законності й справедливості і т. ін.
Єдина законність означає, що не може бути різної дії закону в різних регіонах і щодо різних людей в Україні. На всій території України закон однаковою мірою повинен діяти стосовно до всіх суб'єктів права.
В Україні діє принцип верховенства права (правового закону). Найвища юридична сила належить Конституції України, норми якої мають пряму дію. Решта нормативно-правових актів (включно з Конституцією та законами Автономної Республіки Крим) не повинні суперечити Конституції України. Відносно громадян діє принцип: "дозволено все, що не заборонено законом". Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи діють за принципом: "дозволено лише те, що визначено законом".
Незаперечність закону в соціальній практиці характеризується тим, що ніхто не може скасувати закон, окрім органу, який його прийняв. Реальний характер законності має місце тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в життя.
Одним із важливих принципів законності є ідея здійснення законів в інтересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов'язки людини і громадянина закріплені в Конституції України та деталізуються в чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує права людини в усіх сферах її життєдіяльності.
Кожне скоєння правопорушення має тягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не те, щоби винний був тяжко покараний за скоєння правопорушення, а те, щоби жодне правопорушення не залишалося нерозкритим.
Закони та - на їхній основі - підзаконні нормативні акти повинні встановлювати все, що доцільно, забороняти все, що недоцільно для громадянського суспільства і суспільних інтересів. Закон не повинен захищати інтереси лише якоїсь певної партії, класу чи групи людей. Якщо норма права перестає бути доцільною, її належить негайно скасувати, а до того її дію має призупинити відповідний суд за власною ініціативою чи за поданням виконавчих або інших органів.
За відсутності єдиної законності нема й культурності. Ці два поняття обумовлюють одне одного. Якщо нема достатньої культурності, то нема й достатньої законності.
Не тільки сам закон, але й способи його здійснення, а також його втілення в повсякденному житті повинні ґрунтуватися на справедливості.
Законність є невід'ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи поза законом, а тільки в межах закону. Державні органи, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи повинні діяти в межах своєї компетенції.
Результатом законності визнають правопорядок. Це реалізовані правові норми в системі суспільних відносин, у яких діяльність суб'єктів права є правомірною.
Суспільний порядок – порядок, що реально склався у суспільстві, в результаті здійснення соціальних норм, при якому поведінка учасників відносин є суспільно корисною.
Дисципліна — твердо встановлений порядок, дотримання якого є обов'язковим для всіх членів його колективу.
Дисципліна — (від лат. Disciplina витриманість, строгість) — своєчасне та належне виконання правил і зобов`язань, дотримання прийнятих законів і норм економічної діяльності.
15. Правовий статус Президента України.
Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Питання про вибори Президента України, його статус та повноваження визначається чинним законодавством.
Президент України обирається громадянами України, які досягли 18 років, на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням строком на п’ять років. Законом передбачені певні вимоги, яким має відповідати кандидат на посаду Президента України. Президентом України може бути обраний громадянин України, не молодший тридцяти п’яти років на день виборів, який має право голосу і не обмежений у виборчих правах, проживає на території України протягом 10 останніх перед днем виборів років, володіє державною (українською) мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Президент України не може мати іншого представницького мандата, займати посади в громадських чи державних органах і організаціях, займатися підприємницькою діяльністю. Президент України користується правом недоторканності і за посягання на його честь і гідність винні особи несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.
Чинне законодавство наділяє Президента України широкими повноваженнями. Згідно зі ст. 106 Конституції України Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією;
8) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;
9) призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;
10) призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;
11) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади;
12) призначає половину складу Ради Національного банку України;
13) призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
14) призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
15) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
16) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
18) очолює Раду національної безпеки й оборони України;
19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;
20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
21) приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
22) призначає третину складу Конституційного Суду України;
23) утворює суди у визначеному законом порядку;
24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
27) здійснює помилування;
28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;
31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.
Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.
Президент України виконує свої повноваження до вступу на посаду новообраного Президента України, але Конституція України передбачає підстави дострокового припинення повноважень Президента України в разі його відставки, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я, усунення з поста в порядку імпічменту та смерті.
При Президентові України функціонує допоміжний орган — Адміністрація Президента, завданням якої є надання кваліфікованих порад Президентові України для винесення рішень, підготовки проектів документів, проведення експертних оцінок стану суспільства, аналізу існуючих проблем і надання рекомендацій щодо їх ефективного вирішення.
Правовий статус ВРУ.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Її компетенція, порядок роботи, структура, правовий статус народних депутатів, порядок прийняття законів в украхні визначаються Конституцією та низкою законів.
Верховна Рада України є загальнонаціональним, виборним, колегіальним органом державної влади, що діє на постійній основі. Строк повноважень ВРУ становить 5 років. Для керівництва роботи парламенту Верховна Рада обирає зі свого складу Голову, першого заступника і заступника голови ВРУ ( і в разі потреби відкликає їх).
Голова ВРУ:
ü Веде засідання Верховної Ради
ü Організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради
ü Підписує акти, прийняті Верховною Радою
ü Представляє ВРУ у відносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав
ü Організовує роботу апарату Верховної Ради
ü Забезпечує оприлюднення актів Верховної Ради, які не потребують наступного підписання Президентом України
ü Звертається до суду з позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата в разі невиконання ним вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності тощо.
Для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань утворюються комітети ВРУ, які працюють постійно.
Для підготовки та попереднього розгляду певних питань ВРУ може створювати тимчасові спеціальні комісії.
Для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, Верховна Рада створює тимчасові слідчі комісії , якщо за це проголосувала не менш як 1/3 від конституційного складу ВРУ. Проте висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.
У ВРУ існують депутатські групи (фракції), які формуються на партійній основі. Відповідно до виборчого законодавства, політична партія має право формувати у ВРУ лише одну депутатську фракцію.
У ВРУ за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу яких входить більшість народних депутатів України від конституційного складу ВРУ. Коаліція депутатських фракцій у ВРУ формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання ВРУ, що проводиться після чергових або позачергових виборів ВРУ, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у ВРУ.
Народний депутат не має права виходити із фракції партії чи блоку, за списком якої він був обраний, не входити до жодної зареєстрованої депутатської фракції і бути позафракційним. Наслідком таких дій народного депутата втрата депутатського мандата.
17. Права, свободи та обов’язки людини та громадянина.
Права людини в сучасному світі - це проблема, вирішення якої стоїть у центрі практичної діяльності міжнародного співтовариства і кожної держави.
Права людини - це її можливість діяти певним чином для того, щоб забезпечити своє нормальне існування, розвиток і задоволення власних потреб.
Поняття про права людини включає два аспекти:
> природні права людини, неподільно пов'язані з її існуванням та розвитком;
> набуті права людини, що характеризують її соціально-політичний статус.
Другий розділ Конституції України закріплює систему прав, свобод і обов'язків, яку можна поділити на особисті (природні, громадянські), політичні, соціальні, економічні, культурні, екологічні та сімейні права і обов'язки. Сукупність конституційних норм, що закріплюють ці права і обов'язки визначає конституційно правовий статус людини і громадянина.
Свобода людини є вихідним поняттям проблеми прав людини-громадянина. Вона характеризується ознаками:
- всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах;
- людина має право робити все, що прямо не заборонено діючим законодавством;
- всі люди рівні в правових можливостях, правовому сприянні і правовій охороні;
- свобода людини - об'єктивна реальність, вона виходить за межі врегульовані правом, так як на неї впливають і інші соціальні норми (моралі, етики, релігійні норми та інші).
Міжнародне співтовариства приділяє правам людини велику увагу, для цього визначає міжнародно-правові стандарти в цій галузі, тобто в договірному порядку встановлює правові норми мінімально припустимого поводження держав з індивідами, що перебувають на її території.
Ці стандарти закріплені:
> Загальною декларацією прав людини (1948 р.);
> Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.);
> Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.);
> Конвенцією про права дитини (1989 р.);
> іншими міжнародно-правовими документами. Права людини випливають з природного права, притаманного людині від народження, поширюються на всіх людей, що проживають в конкретній державі (громадян держави, громадян інших держав, осіб без громадянства). Права громадянина закріплюються за особою в силу її приналежності до громадянства держави (громадяни мають політичні й інші права, яких не мають інші особи).
Конституція визначає життя людини, її здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю. Саме утвердження прав і свобод людини є головним обов'язком держави, це визначає зміст і спрямованість її діяльності.
Конституційні права і свободи людини і громадянина можна поділити на три групи:
1. Особисті права і свободи людини (громадянські, природні) безпосередньо пов'язані з сутністю людини, як фізичної особи:
- право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23 Конституції України);
- невід'ємне право на життя (ст. 27);
- право на повагу до гідності (ст. 28);
- право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29);
- право на недоторканість житла (ст. ЗО);
- право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);
- право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32);
- право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33);
- право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34);
- право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).
2. Політичні права і свободи громадянина України пов'язані з взаємовідносинами особи і держави, особи і органів державної влади та місцевого самоврядування, особи і політичних партій та інших політичних інститутів держави і суспільства:
> право на об'єднання у політичні партії та політичні організації (ст. 36);
> право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському і місцевому референдумах (ст. 38);
> право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38);
^ право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39);
3. Економічні, культурні, соціальні, екологічні та сімейні права людини:
- право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41);
- право кожного на підприємницьку діяльність (ст. 42);
- право на працю (ст. 43);
- право працюючих на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів (ст. 44);
- право працюючих на відпочинок (ст. 45);
- право громадян на соціальний захист (ст. 46);
- право кожного на житло (ст. 47);
- право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48);
- право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49);
- право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50);
- право пов'язане з забезпеченням вільної згоди на шлюб, охороною материнства і батьківства, дитини і сім'ї (ст. 51-52);
- право кожного на освіту (ст. 53);
- право на свободу літературної, художньої, іншої творчої діяльності та її результати (ст. 54).
Держава зобов'язана забезпечити реалізацію і захист прав і свобод людини і громадянина. Іноземці і особи без громадянства мають такі самі права, свободи і обов'язки, як і громадяни України, за виключенням окремих, які згідно законодавства можуть належати лише громадянам.
Україна гарантує забезпечення гідних умов життя, певних політичних, соціальних і інших прав і свобод тільки своїм громадянам.
Гарантії прав людини конституційно закріплені в ст. 40, 55-63:
- право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення, або особисто звергатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40);
- право на судовий захист (ст. 55);
- право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових та службових осіб (ст. 56);
- зворотна дія нормативно-правових актів (ст. 58);
- право на правову допомогу (ст. 59);
- право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст.60);
- індивідуальний характер юридичної відповідальності (ст. 61);
- презумпція не винуватості (ст. 62);
- право відмови від показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ст. 63).
Гарантією реалізації прав і свобод людини є також право кожного захищати їх від протиправних посягань, в тому числі від держави, її органів, посадових осіб.
Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, інститут якого закріплений в Законі України від 23.12.1997 р., а також після використання всіх національних засобів правового захисту до відповідних міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Правовий статус особи - це сукупність законодавчо закріплених прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, які знаходяться в нерозривній єдності.
Конституція встановлює вичерпний перелік обов'язків людини і громадянина:
- обов'язок громадян захищати Вітчизну, її незалежність і територіальну цілісність (ст. 65);
- обов'язок громадян шанувати держані символи України (ст. 65);
- обов'язок громадян відбувати військову службу, відповідно до закону (ст. 65);
- обов'язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66);
- обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67);
- обов'язок громадян щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік, у порядку встановленому законом (ст. 67);
- обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття (ст.51);
- обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків (ст. 51);
- обов'язок кожного отримати повну загальну середню освіту (ст. 53);
- обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших громадян (ст. 68).
Конституція України підкреслює, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
18. Громадянство : підстави набуття і припинення.
Громадянство - це постійний правовий зв'язок особи і держави, що виявляється у їх взаємних правах та обов'язках. Громадянин не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадяни України незалежно від підстав отримання громадянства мають рівні конституційні права і рівні перед законом. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України чи виданий іншій державі. Україна захищає своїх громадян за кордоном.
Громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 р.) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13.11. 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13.11. 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено запис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Питання громадянства України регулюється Конституцією України, Законом України "Про громадянство" від 18.01.2001 р., міжнародними договорами України.
Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України "Про громадянство України" застосовуються правила міжнародного договору.
Підстави набуття громадянства України:
1) народження;
2) територіальне походження;
3) внаслідок прийняття до громадянства;
4) внаслідок поновлення у громадянстві;
5) внаслідок усиновлення;
6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;
7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною опіки;
8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9) внаслідок встановлення батьківства;
10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Особи, які є громадянами держав, міжнародний договір України з якими дозволяє особі звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо вона доведе, що не є громадянином цієї держави, можуть подавати заяви про набуття громадянства України лише після припинення іноземного громадянства. Особи, які є іноземцями, мають припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до органу, що здійснив реєстрацію, протягом року з моменту реєстрації її громадянином України,
Умовами прийняття до громадянства України є:
1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;
2) зобов'язання припинити іноземне громадянство або не перебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони). Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які е громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони. Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, та осіб без громадянства;
3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.
Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.
Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;
4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;
5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкуванні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);
6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.
Особливими випадками є прийняття до громадянства України тих осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.
До громадянства України не приймається особа, яка:
1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;
2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);
3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.
Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.
Громадянство України припиняється:
1) внаслідок виходу із громадянства за клопотанням громадянина України (вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства України може відбутися лише за їхньою згодою);
2) внаслідок втрати громадянства України:
- якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави;
- якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;
- якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;
- якщо особа набула громадянства України на підставі подання свідомо неправдивих відомостей чи фальшивих документів;
- якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.
3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Діючим законодавством України на Президента України покладено такі повноваження:
- прийняття до громадянства;
- припинення громадянства.
На органи внутрішніх справ покладено:
- здійснення прийому заяв про громадянство від осіб, які постійно проживали на Україні і направлення їх з необхідними документами Президенту України;
- відправлення належних осіб до Президента України;
- підготовка подання про втрату громадянства особами, які постійно проживали на території України.
19. Нотаріат в Україні.
Нотаріат в Україні - система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, в також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші передбачені законодавством нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності. Учинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або мають приватну нотаріальну практику (приватні нотаріуси). Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.
У населених пунктах, де немає нотаріусів, певні визначені законом нотаріальні дії вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.
Учинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.
Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись в особливих випадках також:
- головними лікарями, їхніми заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами й головними лікарями будинків для престарілих та інвалідів;
- капітанами морських суден або суден внутрішнього плавання, що плавають під прапором України;
- начальниками розвідувальних, арктичних та інших подібних до них експедицій;
- начальниками, їхніми заступниками з медичної частини, старшими та черговими лікарями госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;
- командирами (начальниками) військових частин, з'єднань, установ і закладів;
- начальниками місць позбавлення волі.
Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що має приватну нотаріальну практику, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість.
Нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних і громадських підприємств та організацій, вдаватися до підприємницької та посередницької діяльності, виконувати іншу оплачувану роботу, крім складання проектів угод і заяв, виготовлення копій документів і виписок із них, давання роз'яснень із питань учинення нотаріальних дій, консультацій правового характеру, а також викладацької та наукової роботи у вільний час.
Нотаріус зобов’язаний:
- виконувати свої професійні обов'язки відповідно до закону і принесеної присяги;
- сприяти громадянам, підприємствам, установам та організаціям у здійсненні їхніх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;
- зберігати в таємниці відомості, одержані ним за вчинення нотаріальних дій;
- відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.
Органами нотаріату вчиняються такі нотаріальні дії:
1) посвідчуються угоди (договори, заповіти, доручення, шлюбні контракти та ін.);
2) вживаються заходи з охорони спадкового майна;
3) видаються свідоцтва про право на спадщину;
4) видаються свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;
5) видаються свідоцтва про придбання жилих будинків із прилюдних торгів;
6) видаються дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори;
7) накладається заборона відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;
8) засвідчується вірність копій документів та виписок із них;
9) засвідчується справжність підпису на документах;
10) засвідчується вірність перекладу документів з однієї мови іншою;
11) посвідчується факт, що громадянин є живим;
12) посвідчується факт перебування громадянина в певному місці;
13) посвідчується тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці;
14) посвідчується час пред'явлення документів;
15) передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам;
16) приймаються в депозит грошові суми та цінні папери;
17) вчиняються виконавчі написи;
18) вчиняються протести векселів;
19) пред'являються чеки до платежу і посвідчується неоплата чеків;
20) вчиняються морські протести;
21) приймаються на зберігання документи. Державні нотаріуси в державних нотаріальних архівах видають дублікати й засвідчують вірність копій та виписок із документів, що зберігаються у справах цих архівів.
20. Адвокатура в Україні.
У ст. 59 Конституції України вказується, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час вирішення справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Адвокатура є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захистові прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.
Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму й конфіденційності.
Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста чи помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, Служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.
Адвокат має право на індивідуальну адвокатську діяльність, може відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори тощо, які діють відповідно до закону та статутів адвокатських об'єднань.
Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об'єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати - про одержання свідоцтва на право адвокатської діяльності. Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їхньої діяльності, регулюються статутом відповідного об'єднання.
Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають розрахунковий та інші рахунки в банках на території України, а в установленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.