Основні підходи до соціального захисту обдарованих дітей. Роль соціального педагога у сприянні повноцінної життєдіяльності обдарованої дитини
Важковиховуваність виявляється в опорі дитини педагогічним впливам дорослого. Важковиховуваність неповнолітніх є наслідком недостатнього засвоєння позитивного соціального досвіду. Водночас, відзначаючи важковиховуваність учня, ми ще не маємо права робити висновок щодо наявності відхилень у його моральному розвитку, оскільки його опір педагогічним впливам може породжуватись іншими чинниками: самим вихователем або характером взаємодії вихователя і об’єкта виховання. Ще менше підстав ми маємо для того, щоб напевно робити висновки стосовно відхилень у розвитку особистості або розвитку психіки важковиховуваного учня. Більше того, наші дослідження свідчать, що не всі діти, які не піддаються педагогічному впливу та порушують норми поведінки (тобто за всіма
ознаками соціально дезадаптовані), є важковиховуваними. І, нарешті, ступінь важковиховуваності учня не завжди визначається частотою негативних проявів, їх демонстративністю та яскравістю.
Розглянемо дію механізмів психологічного захисту на прикладі виникнення важковиховуваності підлітка. Всім дітям притаманне прагнення до досягнення позитивної оцінки оточуючих. Незадоволення цієї життєво важливої потреби викликає в дитини негативні емоційні переживання, штовхає на пошук виходу з травмуючої ситуації. При правильному педагогічному керівництві із цієї ситуації можливі два виходи: або допомогти
дитині підняти рівень досягнень (тобто підвищити успішність діяльності), або запропонувати іншу модель задоволення рівня домагань (знайти іншу сферу самоствердження, інший вид діяльності тощо). За відсутності педагогічного керівництва,
тобто при стихійному виході зі становища, що склалося, можливе викривлення уявлень дитини про реальний стан справ. У цьому виявляється дія захисних механізмів особистості. Наприклад, учень, який добре встигає у молодших класах
Організація виховної взаємодії соціального педагога з важковиховуваними підлітками
редніми здібностями), перейшовши до 5, 6 го класу, починає гірше вчитися. Це відбувається лише через те, що в підлітка до цього часу не сформовані навички розумової праці. Учень
підвищує свою старанність, але це не дає вагомих результатів. Джерелом негативних емоційних переживань дитини виступає в даному разі складна ситуація, коли дитина розуміє, що вона цілком здатна добре вчитися, прагне цього, але досягти бажаного через незрозумілі для неї причин не може. Тому нарікання з боку вчителів на несумлінне ставлення сприймається ним як несправедливе. Це є поштовхом до того, що підліток узагалі
починає пояснювати всі свої невдачі прискіпливим, необ’єктивним ставленням до нього вчителів.
Думка про несправедливість оточуючих викликає в дитини почуття образи, дає їй підстави вважати себе несправедливо скривдженою, виявляти агресивність щодо тих, хто низько
оціює її діяльність. Так, причиною негативної поведінки учня може бути незадоволення його прагнення утвердити себе в бажаній позиції. Зухвала поведінка підлітка є виявом протесту п р о т и н е в л ашт о в уюч о ї й о г о о ц і н к и з б о к у о т о ч уюч и х .
Упертість, негативізм, протиставлення себе вчителям спричинюються неможливістю здобуття становища «гарного учня», до якого внутрішньо прагне школяр.
Чим важливішими є ті соціальні потреби, які дитині не вдається задовольнити, і чим більше в ранньому віці дитина зазнає такого травмуючого впливу, тим небезпечнішим він є для подальшого розвитку особистості. Сутність несприятливого впливу родинних стосунків на формування особистості дитини також полягає в незадоволенні її життєво важливих соціальних потреб.
Організація виховної взаємодії соціального педагога з важковиховуваними підлітками
гополуччя, діють без урахування тривалої перспективи. Цілі психологічного захисту досягаються ціною дезінтеграції поведінки, виникнення особистісних новоутворень, що спотворюють нормальний перебіг процесу соціалізації і перешкоджають успішній адаптації у змінних соціальних умовах.
Категорія важковиховуваних підлітків є неоднорідною. У загальній групі неповнолітніх із соціально дезадаптованою поведінкою необхідно відокремити групи дітей, що є справді важковиховуваними, та дітей, негативні прояви яких викликані двома іншими елементами виховного процесу самим вихователем і характером взаємодії вихователя й виховуваного.