Судовий захист прав і свобод людини
Право на судовий захист, крім того, що належить до основних прав людини і громадянина в Україні, є також однією з головних гарантій захисту останніх. Це право не може бути обмежене навіть в умовах воєнного та надзвичайного стану.
З прийняттям Конституції України сфера судового захисту прав людин була суттєво розширена. Зокрема, це стосується судового контролю за правомірністю та обірунтованістю рішень, дій та бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб.
Так, кожен громадянин України, а так само іноземець та особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб, якщо він вважає, що такі рішення, дії чи бездіяльність порушують його права чи свободи або перешкоджають їх здійсненню. Жодних винятків щодо можливості звернень громадян до суду з такими скаргами не може бути встановлено. За статистикою, тільки у 2000 році суди України розглянули понад 32 тисячі скарг громадян на дії державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб, з яких 77% були задоволені (вирішені на користь громадян). У зв'язку з великою кількістю справ цієї категорії навіть планується утворити спеціалізовані адміністративні суди, які б займалися виключно вирішенням спорів за позовами громадян до державних органів та посадових осіб, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також за позовами органів місцевого самоврядування до держави.
Будь-які скарги громадян (а також іноземців та осіб без громадянства) повинні розглядатися безпосередньо у судах, незважаючи на те, що законом міг бути встановлений інший порядок розгляду подібних справ. До прийняття Конституції України законодавством нерідко закріплювався певний досудовий порядок розгляду спорів. Наприклад, могла бути передбачена процедура попереднього оскарження дій, бездіяльності, рішень державних органів до органів вищого рівня. Часто вимагалося, щоб особа ще до судового розгляду спробувала вирішити спір з відповідним суб'єктом, який порушив або нібито порушив її права. Наприклад, такий порядок передбачався для вирішення спорів між працівниками та власником чи адміністрацією підприємства, установи, організації: перш, ніж піти до суду, працівник мусів звернутися до комісії з трудових спорів. Лише у разі незгоди з її рішенням він міг звернутися до суду.
Сьогодні, згідно з Конституцією України, юрисдикція (компетенція) судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, з одного боку, що особа може звернутися до суду задля вирішення будь-якого питання, якщо вона вважає, що хто-небудь порушив її права або перешкодив їх здійснити чи задовольнити свої інтереси, а з іншого - що особа може для вирішення такого питання звернутися безпосередньо до суду, минаючи усі позасудові процедури. Однак звернення до інших органів влади, використання позасудових механізмів захисту не позбавляє особу права одночасно звернутися і до суду.
Для захисту своїх прав та свобод особа може звернутися до районного суду, як правило, за місцем проживання відповідача (особи, проти якої подається позов) або за місцем знаходження органу управління юридичної особи (підприємства, установи, органу, організації), яка, на думку особи, своїми діями порушила її права та свободи. Для цього необхідно подати позовну заяву або скаргу встановленого зразка, яку можна отримати безпосередньо у суді.
Сьогодні кількість справ, яка щорічно розглядається у судах України, сягає 2 мільйони. За кожною із таких справ - чиїсь права та інтереси, які були захищені.