Лобізм як політична практика.групи тиску
Лобізм (від англ. слова «lobbi», що означає вестибюль, передпокій, кулуари) можна вважати однією з найпоширеніших форм впливу добровільних об’єднань людей (груп інтересів) на органи влади в сучасних демократичних суспільствах. Політичного відтінку це явище набуло в ХІХ столітті у США.Нині під лобізмом розуміється, як правило, розгалужена система контор і агентств монополій або організованих груп при законодавчих і урядових органах, що чинять тиск (від переконання до підкупу) на представників останніх із метою ухвалення рішень (прийняття або блокування розгляду парламентом певних законів, отримання урядових замовлень, субсидій тощо) в інтересах організацій, які вони представляють. Є й інші визначення (автори нарахували близько 30), які відрізняються не принциповими, а суто суб’єктивними оцінками цього явища. Зокрема, науковцями не заперечується факт, що лобіювання – це вплив зацікавлених груп на прийняття рішень владними структурами. Тривають дискусії лише щодо того, хто є суб’єктом лобізму (зацікавлені групи чи групи тиску), наскільки це явище вписується у правові та моральні норми життєдіяльності суспільства, чиї інтереси відбиває лобістська діяльність (суспільні, замовника або власні тощо). Лобізм у його позитивному сенсі постає життєво необхідним інститутом демократичного процесу, бо є системою організаційного оформлення представництва різноманітних групових інтересів, формою законного впливу груп тиску на прийняття управлінських рішень державних органів із метою задоволення інтересів певних соціальних структур (організацій, територіальних асоціацій, верств суспільства тощо).Водночас у суспільній свідомості слово «лобізм» має неоднозначну оцінку, сприймається в легальному та тіньовому контекстах. Останній зазвичай набуває суто негативного значення, є синонімом понять «блат», «протекціонізм», «підкуп», купівля голосів для задоволення власних корисливих інтересів шляхом нехтування потреб інших. І для цього є всі підстави. Адже нерідко лобіст для реалізації своїх завдань використовує досить сумнівні засоби та методи. Зокрема, йдеться про нелегальний тиск (хабарництво, корупція тощо) на представників влади, за допомогою яких ухвалюються управлінські рішення в інтересах певних груп або осіб.На Заході лобісти, котрі, як правило, є висококваліфікованими фахівцями, часто виконують роль посередників в операціях між групами інтересів та політичними діячами, зокрема законодавцями та членами уряду, тим самим істотно впливаючи на формування політичного курсу країни. Отже, лобізм посідає важливе місце в механізмі демократії.Як свідчить практика, група тиску, що діє як лобістське утворення, має складну структуру, до якої входять:– підприємство або зазвичай група підприємств у традиційному їх розумінні;– інформаційно-аналітичний центр, що певний інтерес обґрунтовує та подає як соціальний проект, програму дій з його реалізації;– громадська організація, яка актуалізує те чи інше питання, надає йому статусу соціальної проблеми, виносить на публічне обговорення тощо.Для організації та проведення лобістської діяльності використовуються засоби, зв’язки й можливості, спрямовані на доведення певних прагнень до структур, які ухвалюють відповідні рішення. Лобістські утворення також намагаються використовувати можливості впливу на ЗМІ задля забезпечення суспільної підтримки, соціального позиціонування.Для ресурсного забезпечення діяльності лобістів виділяють кошти, які можуть бути спрямовані на фінансування діяльності аналітичних центрів, підтримку громадських організацій, оплату послуг засобів масової інформації, організаційних і рекламних видатків.Лобізм тісно пов’язаний із політичною владою, є легітимною ознакою її наявності. Необхідними умовами становлення та розвитку лобізму як соціально-політичного феномену є процеси соціальної диференціації, розшарування населення та розширення доступу до влади на засадах політичного плюралізму, конкуренції задля задоволення інтересів певних політико-фінансових і соціальних груп, корпоративних об’єднань, окремих підприємців тощо. Звідси закономірним є прагнення впливати на поведінку державних органів, посадових осіб із метою переорієнтації політики на свою користь, ухвалення вигідних управлінських рішень і навіть законодавчих актів.Фактично лобізм доповнює конституційну систему демократичного представництва. Використовуючи можливості лобістської діяльності, різні соціальні групи, бізнесові, благодійні, комерційні та інші організації, що не спроможні захищати власні інтереси шляхом забезпечення свого представництва в парламенті, можуть у певний спосіб впливати на законотворчий процес, зокрема за допомогою прийняття тих чи інших законів, а також реалізацію політичних рішень. Вони вважають, що їхні інтереси мають бути належно захищені. Через систему і практику лобізму згадані групи дістають реальну можливість представляти власні інтереси на загальнонаціональному рівні. До речі, парламент також складається з представників найпотужніших груп конкуруючих інтересів.Правовою основою лобізму в більшості демократично розвинених держав є конституційне положення, згідно з яким кожний суб’єкт суспільних відносин має право захищати власні інтереси всіма законними способами, зокрема беручи участь у формуванні державної політики та впливаючи на процес прийняття владних рішень.
Процес становлення й розвитку лобізму як соціального явища можна умовно викласти як певну послідовність: протолобізм – домінування архаїчного, заснованого на протекції монархів і фаворитизмі «просування» інтересів і власне лобізм, що ґрунтується на повноваженнях представницьких органів влади.