Методи організації виробництва

Виробничий процес здійснюється в часі і просторі. Про­сторова організація виробничого процесу передбачає розміщення робочих місць і їхніх груп (дільниць, цехів) на території підприєм­ства та забезпечення пересування предметів праці по операціях за найкоротшими маршрутами. Поєднання цих двох аспектів побудо­ви виробничого процесу здійснюється застосуванням відповідно­го методу організації виробництва. Є два методи організації вироб­ництва: непотоковий і потоковий.
Організація непотокового виробництва
Непотоковому виробництву властиві такі ознаки: на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з таких є невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування; робочі місця розмі­щуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, наприклад, групи то­карних, фрезерних, свердлильних та інших верстатів; предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрута­ми, унаслідок чого є великі перерви між операціями. Після окре­мих операцій предмети праці часто поступають на проміжні скла­ди і чекають звільнення робочого місця для виконання наступної операції.
Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів і їхньої кількості він може мати різні модифікації. За умов одиничного ви­робництва непотоковий метод здійснюється переважно у формі одинично-технологічного, коли окремі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються, проходять оброб­ку згідно з наведеним вище порядком. У серійному виробництві цей метод набирає форми партіонно-технологічного або предмет­но-групового.
Партіонно-технологічний метод відрізняється від одинично-технологічного тим, що предмети праці проходять обробку партія­ми, які періодично повторюються. Партія предметів праці є важ­ливим календарно-плановим нормативом організації партіонного виробництва і її величина істотно впливає на його ефективність, причому цей вплив не однозначний. Дуже важливо визначи­ти величину оптимальної партії. Оптимальною є така партія пред­метів, коли загальні витрати на її виготовлення будуть мінімаль­ними. Вона обчислюється у процесі оперативного управління ви­робництвом.
Одиничне- і партіонно-технологічні методи виробництва орга­нізаційно є досить складними, їхні недоліки трохи послаблюють­ся застосуванням предметно-групового методу. Суть останнього полягає в тім, що вся сукупність предметів праці розподіляєть­ся на технологічно подібні групи. Обробка предметів кожної гру­пи здійснюється за приблизно однаковою технологією і потребує однакового устаткування. Це дає змогу створювати для обробки предметів групи предметно спеціалізовані дільниці, підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва. Предметно-гру­пові методи створюють передумови для переходу до потокового виробництва.
Устаткування в непотоковому виробництві є переважно універ­сальним, а робітники — універсалами високої кваліфікації. Вищий рівень спеціалізації устаткування, як зазначалося, використовуєть­ся в разі застосування предметно-групових методів, оскільки за пев­ною предметне спеціалізованою дільницею закріплюється менша кількість предмето-операцій.
Для непотокових методів характерне послідовне (по­слідовно-паралельне) поєднання операцій, що поряд зі складними маршрутами обробки збільшує тривалість виробничого циклу.

Характеристика потокового виробництва
Потокове виробництво — високоефективний метод організації виробничого процесу. Має такі ознаки:
за групою робочих місць закріплюється обробка або скла­дання предмета одного найменування або обмеженої кількості най­менувань конструктивно та технологічно подібних предметів;
робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологіч­ного процесу;
технологічний процес має високу поопераційну диференціа­цію, на кожному робочому місці виконується одна або кілька схо­жих операцій;
предмети праці передаються з операції на операцію поштуч­но або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом робо­ти, що забезпечує високий ступінь паралельності та безперервності процесу.

Потокові методи застосовуються для виготовлення продукції в значних обсягах і протягом тривалого часу, тобто в масовому й великосерійному виробництві.
Основною структурною ланкою потокового виробництва є по­токова лінія — технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів.

Запровадження потокового виробництва потребує певних умов. Основні з них такі:
достатній за обсягом і тривалістю випуск продукції;
висока стабільність І технологічність конструкції виробу;
можливість раціонального розміщення робочих місць і чітка організація їхнього обслуговування;
застосування прогресивної технології, механізація та авто­матизація процесів.
На підставі аналізу продукції, її обсягу, стану технологічного процесу, можливостей його вдосконалення, маси і габаритів виро­бу вибирається певний різновид потокової лінії та обчислюються основні її параметри: такт, ритм, кількість робочих місць, довжина робочих зон, швидкість руху конвеєра.
Такт потокової лінії— це інтервал часу, за який сходять з лінії вироби, що пересуваються один за одним:
r=Tp\N , де r — такт потокової лінії, хв;
Тp — плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хв;
N — обсяг виробництва продукції за той самий період у нату­ральному вимірі.
Обчислюючи час роботи безперервних потокових ліній, треба передбачати періодичні короткочасні перерви в роботі конвеєра для відпочинку робітників.
Якщо предмети праці передаються не поштучно, а транспорт­ними партіями (nm), то вони сходять з лінії за інтервал часу, що називається ритмом лінії:
R = r*nm, де R — ритм лінії, хв.
Кількість робочих місць обчислюється для кожної операції за формулою
Mpi=ti/r, де Мpi — розрахункова кількість робочих місць на /-й операції. Вона заокруглюється до більшого цілого числа М, після чого об­числюється коефіцієнт завантаження робочих місць (&з) для кож­ної операції:
kзі = Mpi/Mi
Швидкість руху конвеєра залежить від його такту й відстані між виробами:
V=L/r де V— швидкість руху конвеєра, м/хв;
L—відстань між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі, м.
Швидкість конвеєра, що рухається безперервно, обмежується раціональним режимом праці. На пульсуючому конвеєрі, який вклю­чається періодично, вона встановлюється максимальною з урахуванням правил безпеки праці.
На робочому конвеєрі з безперервним рухом за виконання опе­рації робітник пересувається за ходом конвеєра в межах відведе­ної йому робочої зони. Після закінчення операції робітник повертається до початку зони і виконує операцію над наступним виро­бом, який на цей момент має підійти до неї. Довжина робочої зони обчислюється за формулою
α i=L*ti/r ,де α— довжина робочої зони на i-й операції, м.
За обробки або складання невеликих виробів і малої швидкості руху конвеєра робітник може перебувати (сидіти) на одному місці. Наприклад, складання годинників, монтаж радіоапаратури та ін.
Просторове розміщення потокових ліній може бути різним за­лежно від кількості робочих місць, типу транспортних засобів, площі дільниці (цеху). Найпростішим і найпоширенішим є прямо­лінійне розміщення робочих місць за ходом технологічного проце­су. Але це не завжди можливо, тому буває дворядне, кільцеве, зиг­загоподібне їхнє розміщення. Суміжні потокові лінії треба розмі­щувати так, щоб було зручно транспортувати предмети праці між ними. За організації потокової обробки і складання виробів до­поміжні лінії, що забезпечують складальний конвеєр, розміщують перпендикулярно до нього.
Потокове виробництво внаслідок високої спеці­алізації, механізації та чіткої організації вироб­ничого процесу є високоефективним. Його ефективність виявляється у високій продуктивності праці, скороченні виробничого циклу і незавершеного виробництва, ліпшому ви­користанні основних фондів. Усе це забезпечує зменшення вит­рат на виробництво. Водночас потокове виробництво має й помітні недоліки.
Найбільшим недоліком потокового виробництва є примітивіза­ція праці робітників, обмеження її виконанням елементарних ме­ханічних операцій, що є наслідком високої диференціації технологічного процесу. Це робить працю на потоковій лінії малозмістовною, суперечить загальній тенденції підвищення освітнього і ква­ліфікаційного рівня працівників. Істотним недоліком потокового виробництва в його традиційній вузькоспеціалізованій формі є суперечність між його тяжінням до конструктивно-технологічної стабільності (тобто між його консер­вативністю) і вимогою динамічності виробництва, постійного онов­лення продукції відповідно до науково-технічного прогресу та по­треб ринку.