Проаналізуйте джерела вивчення культури Стародавньої Палестини.(археологічні та писемні памятки)
Визначте специфіку давньоіранського зодчества. Охарактеризуйте Ападну я к блискучий витвір мистецтва архітектури Стародавньої Персії.
Іран – країна давньої та високо розвинутої цивілізації. Ще на початку ІІІ тис. до н.е. тут було створено власну писемність і оригінальну культуру.
Східні іранці заселяли райони Середньої Азії, західні іранці – області на захід від Каспійського моря (однак місцеві відмінності були значними). В історії Стародавнього Ірану виділяють етапи: час виникнення та розвитку еламської цивілізації (з кінця ІV ст. до кінця VII ст. до н.е.); мідійська епоха (VII – середина VI ст. до н.е.); ахеміндський період (з середини VI ст. до н.е. до 330 р. до н.е.); парфянський час (середина ІІІ ст. до н.е. – 224 р. до н.е.).
Мистецтво класичного ахеменідського Ірану було, насамперед, придворним. Перські царі Кір ІІ, Камбіз, Дарій І та їх наступники будують грандіозні палацові ансамблі в Пасаргадах, Персеполі, Сузах. Відомим пам’ятником Пасаргад є гробниця Кіра ІІ, яка збереглася до нашого часу.
За часів Дарія І розпочалося будівництво Персе поля та в Сузах. Нововведенням тут стала ападона – тронний зал з багатьма легкими та стрункими колонами 20 м заввишки.
Ахеменідська держава уславилася не лише архітектурою, але й декоративно-ужитковим мистецтвом: торевтикою (карбування на металі) та гліптикою (різьба по дорогоцінному та напівдорогоцінному каменю). Сюжетами тут були сцени жертвоприношень, боротьби царя-героя з різними фантастичними чудовиськами, воєнних тріумфів і полювання.
Давньоіранська культура певним чином вплинула на розвиток світової культури.
Проаналізуйте джерела вивчення культури Стародавньої Палестини.(археологічні та писемні памятки).
На захід від Дворіччя, неподалік від Східного Узбережжя Середземного моря і на північний захід від Аравійського півострова знаходилася Давня Палестина. На межі ХІ і Х ст. до н.е. утворилося Ізраїльсько-Іудейське царство, яке у 935 р. До н.е. розпалося на дві самостійні держави. Ізраїльське царство було завойоване і знищене ассирійцями 722 р. до н.е., а Іудейське у 586 р. до н.е. пережило навалу вавилонян. Цар Навуходоносор ІІ розорив столицю Іудеї – Ієрусалим, а населення країни розселив по різних регіонах своєї держави. Після падіння Ново вавилонського царства 538 р. до н.е. перський цар Кір ІІ дозволив іудеям повернутися до Палестини і відбудувати Ієрусалим. У середині ІІ ст. до н.е. Іудея на деякий час повернула собі незалежність, але в 63 р. до н.е. потрапила під владу Риму, з яким перебувала спочатку в союзницьких відносинах. В 70 р. до н.е. після невдалої спроби скинути чужоземне іго Єрусалим було зруйновано військами імператора Тіта. Більшість євреїв розсіялися по інших державах. Ця подія стала кінцем давньоєврейської культури.
Основою цієї культури була монотеїстична релігія з єдиним богом, найпоширенішим з імен якого було татуйоване ім’я Ягве. Єврейський Ягве єдиний Вседержитель, войовничий і надзвичайно вимогливий до свого творіння, справедливий як у своїх каральних присудах, так і в дарованих благах, ніким не бачений, але всюдисущий, володіє як смертю, так і життям.
Головна писемна пам’ятка давньоєврейської культури відома нам як біблійний Старий Завіт. До складу Старого Завіту входять три великих цикли: Тора – п’ять хронікально-законодавчих книг, створення яких приписують Мойсею; Пророки – розділ, до якого входять давні хроніки, а також власне пророчі твори, написані чотирма “великими” та дванадцятьма “малими” пророками; Писання – зібрання переважно поетично-дидактичних текстів, різних за жанрами.
Змістом Тори стали єврейська міфологія та релігійно-юридичні норми, якими регулювалось життя людини. У хронікальних текстах другого розділу Старого Завіту розповідається про обставини завоювання єврейськими племенами Палестини, створення ними державності, царів ізраїльсько-іудейських, численні переступи проти віри і подвиги за неї, боротьбу народу з багатьма загарбниками.
Унікальним явищем є давньоєврейська пророча література. Пророк промовляв від імені самого Ягве, був готовий на будь-які гоніння, аби лише виконати покладену на нього місію.
Голос пророків – це насамперед голос морального сумління. Всі учасники пророчого руху рішуче критикують людей заможних, сильних світу цього пануючі навколо розбрат чи чвари. Та все ж пророки сподівалися на те, що людей можна переробити, що зрештою надійде очікуваний мир та спокій.
До ліричних частин Біблії належать псалми Давидові та “Пісня пісень”. Згідно з традицією, її автором вважається цар Соломон. “Пісня пісень” – гімн на честь кохання.
Неможливо переоцінити той величезний вплив, що мала старозавітна Біблія на культуру Європи та й цілого людства. ЇЇ тексти визнані священними книгами сучасних християнства та іудаїзму.