Правила використовування методу холдінгу
Затверджую
Завідувач кафедри теорії та
Метдики практичної психології
Професор М.Й.Варій
«_____»_________________2008р.
ПЛАН
Проведення практичного заняття з навчальної
дисципліни «Практикум з психокорекції»
Спеціальність – «Практична психологія»
Курс – ІІІ
Група (и) – ПП 31, ППД 31
Тема 6/4: „.”
Питання:
1. .
Час – 2 год.
Основна література:
1. Осипова А.А. Общая психокорекция: Учебное пособие для студентов вузов. ─ М.: ТЦ “Сфера”, 2001 ─ С.512, с.33 – 40.
Додаткова література:
1. Варій М.Й. Загальна психологія. Підручник / для студ. псих. та педагог. спеціальностей ─ 2-е видання випр. і доп. ─ К.: Центр учбової літератури ─ 2007.
2. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (Основные положения, исследования и применение). ─ СПб.: Питер Пресс, 1997 ─ 608 с. ─ (Мастера психологии).
Завдання:
1. Повторити лекційний матеріал тем 4/1 курсу «Основи психокорекції» та особливості біхевіоральної школи з загальної психології;
2. Осмислити такі поняття й зв’язки між ними: біологічний зворотній зв’язок, негативне підкріплення, електроміографічний, гемпературний, електроенцефалографічний, електрошкірний біозворотні зв'язки, термістор, електроміограф, альфа-хвилі та бета-хвилі, бета-активність.
3. Студентам самостійно написати самозвіт про заняття, проаналізувати нові відкриття, свої помилки і роботу партнера, продумати варіанти поведінки, до якої можна застосувати методику негативного впливу.
Навчальна мета:
1. Засвоїти основні закономірності і правила проведення психокорекції за допомогою стратегічних технік біхевіоральної школи.
2. Сформувати навичку по використанню технік «позитивне підкріплення», «контроль стимулу», «згасання», «погашення», «оцінювання відповідей», «насичення» і «покарання».
3. Зрозуміти обставини при який краще застосовувати кожну із засвоєних технік та протипоказання до їх використання.
Виховна мета: Привчати майбутніх психологів до постійного усвідомлення власної відповідальності за наслідки їх втручання в психіку іншої людини та дотримання принципу «не нашкодь».
Місце проведення:навчальна аудиторія за розкладом
Інформаційно-технічне забезпечення: аудиторія із стільцями по колу.
ПЛАН
Проведення заняття
| № п/п | Зміст | Час (хв.) |
| І | Вступна частина: перевірка наявності студентів, їх готовності до заняття; оголошення теми практичного заняття та питань, які виносяться на заняття; визначення навчальної і виховної мети заняття; визначення актуальності теми, її логічного зв’язку з іншими темами і практичною діяльністю; | до 10 |
| ІІ | Основна частина: 1. «Позитивне підкріплення». вияснити рівень підготовленості курсантів (студентів) до розв’язання навчального завдання; провести теоретичне обговорення техніки; Висновки до 1-го питання. 2. «Контроль стимулу». визначити рівень підготовленості студентів до розв’язання навчального завдання; поділити студентів на групи по троє для розробки стратегії техніки для похудіння. обговорення представлених стратегій. Висновки до 2-го питання 3. «Згасання» та «оцінювання відповідей». визначити рівень підготовленості студентів до розв’язання навчального завдання; поділити студентів на групи по троє для розробки стратегії техніки для якогось підходящого випадку; обговорення представлених стратегій. Висновки до 2-го питання 4. «Насичення» і «покарання». визначити рівень підготовленості студентів до розв’язання навчального завдання; поділити студентів на групи по троє для розробки стратегії технік для якогось підходящого випадку; обговорення представлених стратегій. Висновки до 2-го питання | 3,5 1,5 3,5 1,5 3,5 1,5 3,5 1,5 |
| ІІІ | Підсумкова частина заняття: 1) висновки до практичного заняття; 2) відповіді на запитання; 3) оцінювання ефективності навчального заняття, активності курсантів (студентів) і виставлення оцінок; 4) постановка завдань на самостійну роботу та наступне заняття. | до 3 |
ПЛАН-КОНСПЕКТ
Вступ
Сьогодні ми продовжуємо знайомитися із техніками біхевіоральної школи психокорекції, зокрема з техніками, що полягають у використанні біологічного зворотнього зв’язку. Ми можемо спостерігати застосування прийомів зворотнього зв’язку при використанні так званого «детектора брехні». Прошу когось із добровольців, пройти дослідження на цьому приладі. Після цього ми зможемо обговорити на якому із видів зворотнього зв’язку побудований кожний із датчиків.
Далі ви повинні придумати ситуацію для використання котрогось із видів біологічного зворотнього зв’язку, розробити певні кроки для кожної ситуації та обговорити правильність послідовності запропоновиних кроків для подолання певної проблеми.
Необхідно зазначити, що техніки, які ми сьогодні розглянемо також широко використовуються у психокорекційній практиці, особливо при роботі з проблемами шкідливих звичок і при формуванні навичок та при психологічних експертизах.
Теоретична частина.
ЖЕТОННИЙ» МЕТОД
Метод жетонів в літературі зустрічається під різними назвами: «жетонна система»; «жетонна економіка»; «метод символічної економії». Метод направлений на створення умовного підкріплення, необхідного для зміцнення бажаної поведінки. «Жетонні» програми набули широкого поширення в США. Теоретичною основою методу є модель оперантного обумовлення Скіннера.
Мета корекції в «жетонних» програмах формулюється як зміна поведінки відповідно до соціальної ролі, наказаної індивіду суспільством. Так, «жетонна економіка» є певною формою зовнішньої організації поведінки індивіда: у контрольованому середовищі клієнт одержує привілеї (гроші або які-небудь інші матеріальні блага) в обмін на «жетони», якими він нагороджується за виконання соціально схвалюваної поведінки. Модифікація поведінки полягає у тому, що право на отримання різних пільг реалізується шляхом пред'явлення «жетонів», які вилучаються при всякому порушенні режиму (число «жетонів», що вилучаються, пропорційне тяжкості порушення).
Здійснення «жетонних» програм можливе за умови строгого зовнішнього контролю поведінки і його негайного підкріплення. Така поведінка може бути організоване тільки в умовах жорстко контрольованого середовища (у школах, лікарнях, в'язницях, центрах ізоляції).
У нагороду за точно встановлену, соціально схвалювану поведінку клієнт одержує «жетони», які по певній системі обмінюються на їжу, привілеї, можливості організації дозвілля і т.д. При порушенні соціально схвалюваних правил поведінки клієнт штрафується. У нього відбираються «жетони» в строгій відповідності з тяжкістю провини.
«Жетонна» програма включає п'ять основних компонентів:
1. Систематичне спостереження за поведінкою тих індивидів, для яких проектується корекційна програма.
2. Складання опису соціально необхідної поведінки.
3. Детерміація кола позитивних стимулів, котрі можуть служити підкріпленням для індивіда.
4. Введення «жетонів» як матеріальних носіїв права індивідів на отримання позитивного підкріплення і правил обміну жетонів на привілеї.
5. Контроль за поведінкою індивідів, включених у жетонну економіку, оцінка їх поведінки, видача «жетонів», реалізація правил обміну.
З середини 60-х років в США «жетонні» програми активно використовувалися для корекції поведінки в дитячому віці і виявилися достатньо ефективними. При цьому виявився ряд умов, необхідних для використовування даних програм.
До цих умов відносяться наступні:
· чітке пред'явлення дитині необхідного соціального зразка поведінки;
· обгрунтований вибір такого зразка з допомогою дорослого як альтернативного асоціальному образу поведінки;
· навчання вчителів і вихователів цілеспрямованому спостереженню і оцінці поведінки дитини з метою аналізу його поведінки і надання допомоги у виборі соціально схвалюваного образу поведінки для дитини;
· розгорнений інструктаж дітей про те, як слід виконувати ті або інші дії;
· чіткий контроль за проходженням дитиною вибраного зразка і позитивне і негативне підкріплення форм поведінки.
Особливо ефективна дана програма виявилася в цілях корекції поведінки малолітніх неповнолітніх злочинців.
МЕТОД МОРІТА
Метод Моріта був висловлений його засновником в книзі, виданій в Японії в 1921 р. Спрямованість методу — корекція особових проявів. Початкові теоретичні положення цього методу зв'язані з розумінням загальній залежності людей. Умовою доцільної поведінки вважалася необхідність справляти хороше враження на оточуючих. В таких обставинах у людини може виникнути страх стосунків з людьми.
Моріта описує особистість, названу ним «шин-кей-шит-цу». Для особистості цього типу характерні егоцентричні риси, інтелектуальні тенденції в поєднанні з великими життєвими силами. Особа «шин-кей-шит-цу» — це людина, наділена достатніми життєвими силами, направленими на самозбереження (і не завжди на саморозвиток), з прагненням до фізичної і духовної досконалості. Для особистості «шин-кей-шит-цу» характерні наступні особливості:
· велика життєва сила і воля (часто неусвідомлювана людиною, оскільки направлені в основному на самозбереження);
· дихотомічне мислення («або-або», «все або нічого»);
· висока сензитивність як наслідок концентрації на своїх психічних і фізичних якостях;
· сильне прагнення до основних стандартів життєвих цінностей (до «абсолютної безпеки», «бездоганного стану здоровья»);
· прагнення до абсолютів — через пошуки досконалого, якнайкращого;
· егоїстичні тенденції (надмірна зайнятість самим собою).
Проте цей тип особистості прагне не до саморозвитку і досконалості, а до самозбереження, якого людина повинна досягти, щоб зберегти відчуття безпеки. Перед лицем реальності така особистість нестійка — будь-яка подія, що порушує цей стан, сприймається як загроза. Фіксація на турбуючій події приводить до тривоги, тривога — до ще більшої уваги до загрожуючої обставини, і так формується механізм «порочної спіралі» (іпохондрична особистісна схильність – благодатний грунт - неправильна переробка психофізіологічних функций - виникнення страху - фіксація на симптомах страху - відсутність спроб ліквідовувати симптоми – гиперсензитивний стан - хронічний страх - фіксація на симптомах і т.д.). При цьому відбуваються зміни на соматичному рівні: виникають головні болі, порушення сну, астенія, тривожні стани, тахікардія, різного роду фобії: головним чином страх перед взаємостосунками з людьми і похідний страх — «страх чужого погляду», а також нозофобія, патофобія, танатофобія, клаустрофобія і інші страхи.
Принципи Моріта-терапії вважають, що ці симптоми зникнуть, якщо зняти зайвий штучний контроль над «Я» з боку інтелекту. В процесі взаємодії клієнту з особистістю «шин-кей-шит-цу» допомагають відноситися до своїх побоювань як до явищ, що приходять, і дають шанс відчути себе природною спонтанною істотою, вільною від переважних оков розуму, які постійно наполягають на неможливих прагненнях і змінюють перебіг життя. Моріта-терапія направлена на вироблення у клієнта нового ставлення до хворобливих симптомів і розвиває бажання активної діяльності, виробляє реалістичне розуміння життя, створює нове «Я» людини, засноване на фактичному досвіді. Ці зміни досягаються не за допомогою вербального спілкування, а шляхом використовування особистого досвіду в процесі дій.
Коректувальний процес здійснюється в стаціонарних умовах в чотири етапи, по 5—10 днів кожен.
Перша стадія (4—8 днів) — період абсолютного спокою, відпочинку, ізоляції при постільному режимі. Клієнт лежить один в кімнаті, встає тільки для їжі, в туалет. Не дозволяється ні з ким розмовляти, читати, писати, палити, співати і т.д.
Спочатку клієнт переживає деяке поліпшення стану, тому що знаходиться під контролем психолога і поза ситуацією, що викликає занепокоєння. Але незабаром, через 2— 3 дні, його симптоми загострюються з новою силою. У специфічній «ситуації нациста» у нього не залишається іншого виходу, як тільки приймати як свої психологічні і хворобливі фізіологічні розлади неминучої реальності і жити з ними.
Це відчуття є для клієнта новим, оскільки раніше йому не траплялася нагода безпосередньо стикатися зі своїми симптомами і переносити їх. Новим є і те, що вслід за боротьбою з максимальним проявом розладів наступає поліпшення і клієнт приходить до думки, що зумів пережити найгірше. На підставі нового досвіду він починає розуміти, що навіть найнеприємніші хворобливі прояви, що здавалися йому нестерпними, проходять, якщо дати їм можливість йти своїм природним чином, не заперечуючи їх як щось чуже, а приймаючи їх як частину власного життя.
Відновлюються сили, які клієнт витрачав на заперечення або уникнення своїх симптомів. Він стає більш цілісною особою. У цій стадії клієнт випробовує спалахи духовних життєвих сил, прояснення. Він усвідомлює, як довго він знаходився в стані пасивності, і виникає бажання діяти. І психолог повинен бути готовий до появи цієї потреби.
Друга стадія (5—10 днів) — легка робота в саду, на прибиранні і т.д. Можливість після самітництва покинути свою кімнату — приємна зміна для клієнта. Працювати він повинен без передиху, щоб усвідомити своє робоче «Я». Як і раніше існує заборона на розмови. Виконувана робота займає всю увагу клієнта, він поглинутий нею. Психолог говорить йому: «Задоволення є задоволення, біль є біль, дійсність потрібно сприймати, якою вона є, як реальність». Інтрослективна тенденція і соромливість зменшуються. У щоденнику, який дозволяють вести клієнту, психолог декількома фразами відзначає зміну стану свого клієнта.
Третя стадія (5—14 днів) — помірні і навіть важкі роботи, які вимагають більше сил і терпіння. Втрата інтересу до роботи закономірна, проте, сприймаючи її як виклик, він переживає також почуття задоволення після її виконання. Зміцнюються фізичні і психічні сили клієнта, підвищується упевненість в собі. Він менше займається собою. З'являється установка робити все настільки добре, наскільки це можливо, наскільки дозволяють обставини. Клієнт не повинен прагнути до бездоганної роботи, досягнення недосяжних ідеалів.
Четверта стадія (14—21-й день) — клієнт починає стикатися з реальним повсякденним життям. Клієнту доручаються завдання, за які він несе відповідальність і які він повинен виконувати незалежно від свого ставлення до них. Можна читати, але тільки небагато і лише про конкретні практичні предмети. Дозволяється говорити з іншими клієнтами, але тільки не про свої хворобливі симптоми. Якщо раніше (на попередніх етапах) дія була направлена на створення у клієнта нового ставлення до своїх симптомів і на розвиток спонтанного інтересу і прагнення до діяльності, то мета останнього етапу — підготовка його до життя, до повернення в реальне суспільство. У щоденнику з'являються записи про позитивні емоції.
Після завершення курсу Моріта-терапії у клієнта виробляється реалістичне спонтанне ставлення до життя. Новий досвід, одержаний під час роботи, дозволяє йому подолати прагнення до максималізму, створює нове «Я», засноване на одержаному досвіді. Особистість стає динамічнішою і продуктивнішою.
ХОЛДІНГ
Метод холдінгу (від англ. «hold» — тримати) використовується в корекції широкого спектру емоційних розладів, але спочатку він був розроблений для роботи з дітьми, страждаючим раннім дитячим аутизмом. Автор методу доктор М. Велш є керівником материнського центру в Нью-Йорку.
Холдінг успішно застосовується в Англії, Фінляндії, Японії, Італії, ФРН. У Росії холдінттерапію використовувала О.С. Нікольська (1987).
Критики холдінгтерапії називають метод доктора Велш шоковим, порівнюють його з негативним підкріпленням при оперантному навчанні. Висловлюється побоювання, що холдінг може викликати у дитини дискомфорт, біль, депресію, підсилити тривогу і страх. Тому холдінг відноситься до розряду гострих методів, але його можна швидше порівнювати з психодрамою, ніж з електрошоком. Як і під час психодрами, в холдінгтерапії драматична боротьба приводить клієнта до катарсису, вслід за яким наступає емоційне і фізичне розслаблення. Ситуація, коли мати насильно утримує дитину на руках, не є протиприродною. Оскільки в ситуації небезпеки, коли дитина хвора і перелякана, мати завжди прагне обійняти дитину, притиснути її до себе і заспокоїти.
Деяким матерям аутичних дітей не вистачає материнського інстинкту. Тому ситуація холдінгу розгальмовує природну інстинктивну поведінку матері, дає їй віру в свої сили. Для здорової дитини також є природним шукати захисту, утіхи на руках матері. Особливо важливий для дитини тісний, тактильний, емоційний контакт з матір'ю в дитячому віці, коли дитина буквально висить на ній. Дослідження емоційної депрівації в дитячому віці показують величезну важливість такого контакту з матір'ю для психічного розвитку дитини.
Процедура холдінгу полягає у тому, що мати привертає до себе дитину, обіймає і міцно тримає її лицем до лиця, Аутична дитина неодмінно чинитиме опір. Вона вириватиметься, може битися, кусатися, плюватися. Мати повинна не здаватися, тримати дитину, намагатися встановити з нею контакт очима.
Цікаво, що сила опору дитини, як правило, не перевищує силу матері. Якщо раптом це відбувається і дитина вирветься з материнських обіймів, то вона не тікає, а стоїть і чекає продовження битви. Матері треба триматися до тих пір, поки дитина не розслабиться, не притиснеться до неї, не подивиться їй в очі. Звичайно це відбувається після однієї години холдінгу. Дитина починає контактувати не тільки з матір'ю, але і з іншими дорослими, активніше користується мовою.
Холдінг діє на матір і на дитину одночасно, і в цьому одна з його головних переваг. Практика доктора Велш підтвердила, що у всіх випадках, коли при ранньому дитячому аутизмі застосовувався холдінг, він дав позитивні результати.
Холдінг сприяє прориву, а з часом і повному усуненню аутизму, зниженню тривоги, допомагає купірувати страхи, подолати агресію. Покращуючи емоційний стан дитини, холдінг дає поштовх його подальшому розвитку, і у багатьох випадках глибоко аутичні в 4—5 років діти, що мають серйозне відставання в психічному розвитку, не тільки відповідали одноліткам по рівню мовного і інтелектуального розвитку, але і поступово набували необхідні соціальні навики.
У мутичних дітей нерідко саме на холдінгу відбувається прорив мутизму. Розслабившись дитина може заснути, це вважається також одним із сприятливих результатів ситуації холдінгу.
Доктор Велш рекомендує проводити холдінг один раз щодня, а також у всіх ситуаціях, коли дитині погано. Бажано підключити до процедури всіх членів сім'ї. При цьому мати притискує до себе дитину, а батько, бабуся і інші члени сім'ї підтримують матір.
Доктор Велш підкреслює, що сам психолог у жодному випадку не повинен здійснювати процедуру холдінгу. Він повинен сприяти зміцненню зв'язків дитини з матір'ю і іншими членами сім'ї. Задачі психолога під час холдінгу полягають в наступному:
· надихати, примушувати матір тримати дитину;
· спостерігати, фіксувати свої спостереження і передавати матері сигнал від дитини, якого вона не розуміє або не помічає;
· аналізувати сімейні конфлікти, які нерідко виливаються назовні в ситуації холдінгу;
· стримувати гнів і відчай матері, підтримувати її під час терапії;
· організовувати допомогу батька і інших членів сім'ї.
Результат холдінгу буває ефективнішим, а прогрес в психічному стані дитини помітнішим, коли до холдінгтерапії підключаються батько або інші члени сім'ї. І навпаки, поодинці матері складніше витримати величезне фізичне і емоційне навантаження, котре вимагає холдінг.
Дуже істотне також застереження про те, що не можна переривати як холдінгтерапію в цілому (вона повинна проводитися щодня), так і сам сеанс холдінгу. Більш того, якщо мати перерве холдінг, то результат може бути зворотнім бажаному.
Правила використовування методу холдінгу
Холдінг повинен проводитися щодня, принаймні протягом перших двох місяців.
Необхідна участь в холдінгу двох дорослих не тільки з тим, щоб розподілити навантаження під час сеансів, але також потім, щоб гарантувати відсутність перерви у разі хвороби або від'їзду одного з батьків.
Перші 3—4 сеанси холдінгу необхідно проводити у присутності психолога.
Необхідно добиватися повного розслаблення дитини, принаймні на 3—4-у сеансі.
Існує небезпека перетворення ситуації холдінгу в стереотип. У своїй класичній формі холдінг дуже скоро зживає себе, оскільки опір дитини від сеансу до сеансу зменшується. На зміну боротьби повинні приходити самі різні способи взаємодії: сумісна гра, спів, читання дитині віршів і казок. Коли опір дитини пропадає, мати стикається з новою, не менш складною задачею: утримувати дитину біля себе якомога довше, вносячи все більше різноманітності у свій емоційний контакт з ним.
О.С. Нікольська використовувала холдінг в роботі з дітьми 3-, 4-, 5- і 6-річного віку. Сеанс тривав в середньому 1 год. (від півгодини до 1год. 30 хв.). Дитина не відразу чинила активний опір, він наростав протягом півгодини. До третього сеансу опір посилювався, звичайно утретє дитина чинила опір зразу ж і дуже сильно. Цей опір редукується по силі, за часом або зовсім зникає за 6—8 сеансів.
Тривалість опору залежала в основному від того, наскільки мати була винахідлива в спробах заспокоїти свою дитину. При цьому найефективнішим виявилося пояснення ситуації холдінгу, коли мати говорила дитині, чому вона тримає її так міцно і не відпускає. Здавалося, що розуміння відбувається (коли мати пояснювала дитині, що міцно тримає її тому, що міцно любить і дуже за нею скучила) давало дитині повне розслаблення і заспокоєння. Декілька менш ефективними були спроби матері заколисати дитину, перемкнути її увагу.
Опір дитини ніколи не був безперервним, періоди опору чергувалися паузами, під час яких дитина уважно слухала те, що говорила мати, і під час опору всі діти активно користувалися мовою на тому рівні, на якому вона була їм доступна, при цьому вони демонстрували максимум своїх можливостей в цьому плані.
Діти, мова яких повністю вичерпувалася афектними вигукуваннями, не пов'язаними з ситуацією, починали будувати розгорнені пропозиції, нерідко використовуючи першу особу, намагаючись з'ясувати, що відбувається, і придумували різні приводи для того, щоб вирватися з материнських обіймів.
Опір зникав швидше, якщо в холдінгу брали участь двоє дорослих, мати і батько або мати і бабуся. Із зникненням опору дитина починала дивитися в очі матері, на її рот, якщо вона говорила або співала, іноді обмацувала її обличчя, повторювала за нею окремі склади або слова, відповідала на її питання. У результаті холдінгу дитина виявлялася повністю розслабленою, притискалася до матері всім тілом, обіймала її.
У всіх випадках після сеансу холдінгу наголошувалася його емоційна і тонізуюча дія. Не дивлячись на те, що за годину холдінгу дитина була на руках у матері абсолютно розслабленою, навіть сонливим, вона потім охоче включалася у взаємодію з матір'ю і іншими дорослими і протягом 1—2 год. після холдінгу могла розвивати нестереотипну активність.
У перші 10—15 хв. після процедури холдінгу наголошується поява прямого спокійного погляду дитини. Вона з цікавістю роздивляється всіх присутніх, підходить, заглядає в очі. Наголошується відсутність рухових стереотипів. Виразно виражений пошук контакту. Якщо дорослі не спілкуються з нею, дитина активно прагне привернути їх увагу. Після холдінгу (граючи або читаючи) дитина здатна до наслідування. Вона приймає елементи сюжету в грі, не прагне піти за рамки звичного стереотипу, проявляє велику мовну активність.
Холдінг ніколи не надавав психотравмуючої дії, не погіршував емоційного стану дитини, не приводив до зриву, регресу поведінки. Як відразу після холдінгу, так і протягом всього дня дитина була спокійною, ласкавою, менш аутичною, ніж звично.
Тривав він протягом півроку. У всіх дітей, що брали участь в холдінгу, з'явилися зміни в поведінці, в психічному стані. Вони стали охочіше контактувати не тільки з матір'ю, але і з іншими людьми. З'явився пошук тактильного контакту: дитина прагнула на руки до матері і поза ситуацією холдінгу.
Діти стали більше реагувати на оточуюче в цілому, більше стали проявляти інтерес до реальності. Покращав емоційний стан дітей, піднявся загальний фон настрою, стало менше тривоги, більше радості. Дитина, яка раніше завжди прокидалася у поганому настрої, тепер вставала спокійною і веселою, істотно зменшилися страхи, згладилися агресивні прояви.
Всі діти, відносно яких застосовувався холдінг, стали активніше користуватися мовою. У всіх з'явився (а у кого був — посилився) інтерес до інших дітей. Граючи в (С241) дворі, дитина тепер прагнула бути поряд з іншими дітьми, наслідувала їм в іграх, хоча вступати з ними в контакт не була здатною.
ІМАГО-МЕТОД
Імаго-метод (від лат. «imago» — образ) — метод тренування клієнта у відтворенні певного комплексу характерних образів з коректувальною метою. Метод запропонований в 1966 р, І.Е. Вольпертом. Відноситься до групи методів корекції, в основі яких лежить навчання адекватному реагуванню у важких життєвих ситуаціях, розширення комунікативних можливостей, розвиток здібності до відтворення образу, мобілізації власного життєвого досвіду.
Первинний курс імаготерапії займає від 3 міс. до півроку, щоб за цей час було повністю висловлено зміст всього витвору. Імаготерапія проводиться в груповій і рідше в індивідуальній формі. Клієнту пропонується щодня (до 2 год.) відтворювати в поведінці образ свого «Я» таким, яким він хотів би стати. Поступово тривалість гри збільшується і бажаний образ стає в якійсь мірі звичним поведінковим стереотипом клієнта.