Страхове забезпечення. Системи страхового забезпечення

⇐ Назад

СТРАХОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ - система страхового відшкодування шкоди (завданої в результаті настання страхового випадку) життю і здоров'ю застрахованого у вигляді грошових сум, виплачуваних або компенсуються страховиком застрахованому (або особам, які мають на це право)

Пропорційна система передбачає участь страхувальника у відшкодуванні збитків. Міра повноти відповідальності страховика в покритті збитків застрахованого тим вища, чим менша різниця між вартісною оцінкою об'єкта страхування та страховою сумою.

Страхування за системою першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі збитків, але в межах страхової суми. Під "першим ризиком" у страховій справі розуміють ризик, вартісна оцінка якого не перевищує страхової суми. У разі страхування за цією системою всі збитки в межах страхової суми (перший ризик) відшкодовуються повністю, а збитки, що перевищують страхову суму (другий ризик), страховиком не відшкодовуються зовсім.

Страхування за системою "дробової частини" передбачає встановлення двох страхових сум, одна з яких називається показаною вартістю. За показаною вартістю страхувальникові, як правило, відшкодуються збитки від ризику у вигляді дробу або відсотка. 9.Страхова сума, страховий тариф, страхова премія: сутність і взаємозв`язок цих понять.

Страхова сума — максимальна грошова сума, у межах якої страхова організація несе зобов’язання з виплати страхового збитку в разі настання страхового випадку.

Страхова сума може збігатися зі страховою вартістю об’єкта. Тоді майно вважається застрахованим за повною його вартістю. А якщо вона нижча за страхову вартість, важливим чинником при визначенні розміру страхового відшкодування є система (вид) страхового забезпечення. Характерною ознакою договорів страхування життя є обов’язкове збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

Страховий внесок — плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування або законом. У міжнародній практиці страховий внесок називають страховою премією.

Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми чи об’єкта страхування. Страхові тарифи за обов’язковими видами страхування встановлюються в законах про обов’язкове страхування або постановах Уряду. Страхові тарифи за добровільними видами особистого страхування, страхування майна та страхування відповідальності страховиком розраховуються актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків.

10.Класифікація страхування, її значення. Класифікаційні ознаки та їх характеристика.

Під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв’язків між цими поняттями (класами).

Розрізняють натуральну класифікацію, коли за ознаку класифікації беруть істотні ознаки понять, що класифікуються (скажімо, класифікація за об’єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї використовуються несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку).

Можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, за допомогою яких класифікують страхування і які мають найбільше значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:

● історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час виникнення окремих видів страхування);

● економічні ознаки (інвестиційна складова договору страхування; рід небезпеки; об’єкт страхування);

● юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод і внутрішнього законодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).

11.Класифікація страхування за об’єктами. Галузі страхування та їх характеристика.

Важливою з економічного погляду є класифікація за об’єктами страхування, тобто об’єктами, на які спрямовується страховий захист. Закон України «Про страхування» визначає, що об’єктами страхування можуть бути три групи майнових інтересів:

1.пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

2.пов’язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3. пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

1)Особисте страхування поділяється на три підгалузі. Їх існування пов’язане з різною тривалістю договорів страхування і різними обсягами страхової відповідальності (переліком подій, на випадок яких провадиться страхування). Підгалузями особистого страхування є страхування від нещаснихвипадків, медичне страхування, страхування життя.У рамках цих підгалузей виокремлюються види страхування.

2) Найдавнішою і традиційно розвиненою галуззю страхування є майнове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном.

3) Третя (порівняно нова для вітчизняного страхування) галузь — це страхування відповідальності. Економічне призначення такого страхування полягає в захисті майнових інтересів страхувальника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров’ю і майну третьої особи, а також майнових інтересів потерпілої третьої особи.

12.Порівняльна характеристика підгалузей особистого страхування.

Особисте страхування поділяється на три підгалузі. Підгалузями особистого страхування є страхування від нещаснихвипадків, медичне страхування, страхування життя.У рамках цих підгалузей виокремлюються види страхування.

Страхування від нещасних випадків. Обсяг відповідальності за видами, які входять до цієї підгалузі, передбачає виплату страхової суми або її частини в такому разі смерті застрахованого; постійної втрати ним здоров’я (встановлення інвалідності); тимчасової непрацездатності. Необхідна умова настання відповідальності страховика — щоб перелічені події були наслідком нещасного випадку, передбаченого договором страхування.

Друга підгалузь особистого страхування — медичне страхування. Медичне страхування як самостійна підгалузь особистого страхування об’єднує всі види страхування, пов’язані з відшкодуванням витрат страхувальника у зв’язку із захворюванням і необхідністю лікування.Медичне страхування може здійснюватися як у добровільній, так і в обов’язковій формі.

Третя підгалузь особистого страхування — страхування життя. Ця підгалузь об’єднує довгострокові види особистого страхування, обсяг відповідальності за якими, згідно з чинним законодавством України, передбачає одноразову або розстрочену виплату страхової суми в разі: смерті застрахованої особи в період дії договору страхування (або рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою); дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування; досягнення застрахованою особою певного віку; настання події в житті застрахованої особи, яка обумовлена у договорі страхування (укладання шлюбу, народження дитини, вступ до навчального закладу тощо).

13.Страхування життя і загальне страхування: порівняльна характеристика.

Найважливішою економічною ознакою для класифікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування інвестиційної складової. З огляду на це у світовій практиці всю сукупність страхових послуг поділяють на дві великі групи.

Перша группа «Life assurance» — «страхування життя». Прикладом подібних договорів є договори індивідуального страхування життя, страхування дітей до повноліття і вступу в шлюб, страхування додаткової пенсії тощо. Безперечне і повне повернення страхувальникові внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме і означає ту інвестиційну складову, якою вирізняються договори страхування життя і якої немає в інших договорах страхування.

Друга група договорів — це ті договори, які обслуговують потреби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвестиційних інтересів страхувальників. Вони об’єднуються поняттям «Non-life», або «General insurance» — «не-життя», або «загальне страхування».

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Страхові премії порівняно з договорами страхування життя мають зовсім інший економічний зміст. Вони, як правило, сплачуються одноразово і становлять невеличкий відсоток від страхової суми. Договори загального страхування, таким чином, призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок страхових подій.

14.Форми проведення страхування та їх особливості.

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні — форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов’язкове.

Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін.

В обов’язковому страхуванні — страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об’єктів, що підлягають страхуванню; перелік страхових подій, винятки з них; максимальні страхові тарифи; страхові суми; рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти.

Обов’язкова форма страхування найбільш поширена у страхуванні відповідальності, а конкретніше — у страхуванні відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки. А особисте і майнове страхування провадяться, як правило, у добровільній формі.

15. Обов'язкове страхування в Україні: призначення і види (крім соціального страхування).

В обов'язковому страхуванні страхові відносини виникають згідно із законом. Принцип обов'язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика.

Державне обов'язкове страхування проводиться за рахунок коштів бюджету і поширюється, здебільшого, на державних службовців, робота яких пов'язана з підвищеною небезпекою для їхнього життя й здоров'я.

Згідно з Законом України «Про страхування» до складу обов'язкового страхування віднесено:

• медичне страхування;

• державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

• державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

• державне особисте страхування працівників митних органів;

• державне особисте страхування працівників прокуратури;

• державне страхування спортсменів вищих категорій;

• державне страхування працівників державної лісової охорони;

• страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

• страхування життя І здоров'я суддів;

• державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;

• особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

• страхування членів екіпажу та авіаційного персоналу;

• страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

• страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

• страхування авіаційних суден;

16. Виникнення та основні етапи розвитку страхування.

Ідея страхування виникла в Стародавньому Римі та Вавилоні. Окремі елементи страхування були відомі за тисячі років до нашої ери.

Античне страхування відрізнялось замкненим розподілом збитку між учасниками об’єднання, основною формою страхування була страхова взаємодопомога, не існувало страхового фонду, була відсутня диференціація страхових випадків.

Страхування в Стародавньому Римі – з’являються професійні союзи та колегії, які надають допомогу по хворобі та каліцтву; стихійні лиха та нещасні випадки диференціювалися. Поширеним було взаємне страхування ритуальних витрат.

Страхування в Середньовіччі поступово поширювалося й на інші ризики. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Згодом гільдії почали спеціалізуватися за окремими професіями. Страхові внески вносяться щомісячно, створюється страховий. фонд, страхування поділилось на особисте та майнове.

Страхування на Русі – з’явилося державне обов’язкове страхування, елементи цивільної відповідальності страхувальника перед третьою особою, страхування не мало на меті отримання прибутку.

Страхування в умовах ринк. економіки – з’явилися компанії, альтернативні держстраху, приймається закон ”Про страхування “.

17. Розвиток страхування в стародавньому світі та в епоху Середньовіччя.

Ідея страхування виникла в Стародавньому Римі та Вавилоні. Окремі елементи страхування були відомі за тисячі років до нашої ери: в третьому тисячолітті до нашої ери на території теперішнього Іраку торгівцям видавали суми грошей у формі позики або створювалась «спільна каса» для захисту їхніх інтересів на випадок утрати вантажу під час перевезення. Закони вавилонського царя Хаммурапі вимагали укладення угоди між учасниками торговельного каравану про спільне покриття збитків у разі, наприклад, нападу на когось із них розбійників чи ще якоїсь іншої несподіваної пригоди.

18. Розвиток страхування в індустріальному суспільстві.

Сучасний стан розвитку страхового ринку в індустріально розвинутих країнах Заходу характеризується посиленням тенденції до монополізації та концентрації капіталу у страхуванні. Можна виділити чотири організаційні форми прояву цієї тенденції:

1. Горизонтальна інтеграція – зосередження у невеликої кількості значних страхових компаній все більшого обсягу страхових премій і страхових послуг.

2. Вертикальна інтеграція – проникнення страхових компаній до інших сфер, що пов’язані зі страхуванням (банківська, біржова діяльність).

3. Створення транснаціональних страхових компаній поки ще значно не поширилося у страхуванні, проте це явище існує і має тенденцію до розвитку.

4. Диверсифікація – розширення інвестиційної сфери діяльності на галузі, що прямо не пов’язані зі страхуванням. Таким чином невеликі страхові компанії намагаються вижити в умовах загострення конкуренції і набути додаткового і більш сталого джерела прибутків, які потрібні для покриття витрат із страхування, що зростають.

Для страхового ринку індустріально розвинутих країн Заходу притаманні такі основні типи диверсифікацій:

• страхові компанії стають частиною якогось концерну;

• страхові компанії починають володіти підприємствами, які зайняті в інших галузях матеріального виробництва, або вкладають капітал у ці галузі, скуповуючи акції цих підприємств;

• страхові компанії створюють дочірні компанії у фінансово-кредитній сфері.

19. Страхова справа в Росії до Жовтневої революції 1917 р. та в колишньому СРСР.

Найдавнішим способом страхового захисту було взаємне страхування.

З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованої на село. Створюється система земського страхування. Воно провадилось органами місцевого самоврядування переважно в сільській місцевості. Страхові ризики полягали в знищенні або пошкодженні вогнем нерухомості та великої рогатої худоби, страхувалися також пенсії осіб, що перебували на державній службі.

У другій половині XIX ст. спектр страхових послуг уже був досить широким. Страхові товариства приймали на страхування будівлі, тварин, меблі, одежу, засоби транспорту, вантажі, певного розвитку набуло страхування життя.

Досить поширеним було й самострахування.

Особисте страхування виникло в 30-х роках XIX сторіччя. Протягом тривалого часу страхування життя було монополією Російського товариства застрахованих капіталів і доходів.

У 1906 році був прийнятий закон про проведення страхування життя державними ощадними касами.

У 1894 році був установлений державний нагляд за діяльністю акціонерних страхових товариств.

Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування та форми страховиків.

20. Розвиток страхування в сучасній Україні.

Процес становлення та розвитку страхових компаній в Україні можна поділити на певні етапи. У перші роки свого існування цей бізнес зазвичай є планово збитковим. Слід відзначити, що в перші роки існування компанії програми страхування життя та комісійні займають найбільшу частку в її витратах. У цей період внески, які отримала страхова компанія, не приносять доходів. Фактично в плюси компанія виходить десь із третього, четвертого, п'ятого і навіть шостого року свого функціонування - залежно від того, які вона продає програми і який має рівень агентського забезпечення .

Страхування життя є одними з пріоритетних напрямів розвитку страхового ринку України, адже його подальший ефективний розвиток сприятиме підвищенню ролі приватного сектору у виконанні соціальних програм та зменшенню видатків державного бюджету. Підґрунтям цього повинні стати наступні кроки по вдосконаленню страхування життя в Україні:

- підготовка нової редакції Закону України «Про страхування», яка б дозволила більш досконало врегулювати відносини у сфері страхування життя, спрямовані на посилення страхового захисту і інтересів громадян;

- створення умов для рівноправної участі страхових компаній в системі недержавного пенсійного забезпечення.

21. Поняття ризику у в страхуванні. Класифікація ризиків.

Поняття ризику пов’язане з небезпекою, невизначеністю, збитком.

В страхуванні ризик розглядають в декількох аспектах:

· ризик – це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки імовірності і випадковості настання (Закон України “Про страхування ”);

· ризик – це конкретний застрахований об’єкт; з цієї точки зору ризик часто використовується для характеристики об’єктів, що приймаються на страхування з точки зору оцінки вартості ймовірних збитків;

Ризики класифікують за такими ознаками:

Ø за походженням (тобто залежно від причини, що їх викликала) ризики поділяються на:

• природні (мають природне походження — випадкові події та стихійні лиха);

• антропогенні(виникають лише як наслідок різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей).

Ø залежно від об’єкта ризики бувають:

• майнові

• особисті (можуть виявлятися як ризики фізичного, фізіологічного та соціального походження).

Ø за критерієм можливих наслідків ризики можна поділити на:

• чисті (наслідок випадкової події завжди альтернативний: збитки або їх відсутність)

• спекулятивні (виникають, як правило, при азартних іграх, лотереях, які не потребують страхового захисту, бо передбачають можливість не лише втрат, а й прибутків)

22. Основні характеристики ризику, придатного для страхування.

Згідно з Законом України “Про страхування ”ризик – це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки імовірності і випадковості настання.

Крім таких характеристик як імовірність та випадковість ризик у страхуванні повинен характеризуватися також тим, що існує можливість його настання.

Ризик з точки зору здатності людини впливати на нього повинен бути об’єктивним, тобто незалежним від волі людини.

З точки зору можливості вартісної оцінки ризик має бути матеріальним, тобто мати вартісну оцінку.

З точки зору широти охоплення за наслідками ризик має бути здебільшого специфічним, тобто таким, що в своїй більшості пов’язаний із причинами і наслідками людської діяльності, на відміну від фундаментальних ризиків, які виникають через непідвладні людям причини, а їх наслідки відчуваються великою кількість людей (н-д, землетруси).

З точки зору можливих наслідків ризик повинен бути чистим, тобто таким, що має тільки негативні наслідки, на відміну від спекулятивних ризиків, наслідком яких може стати виграш (н-д, лотерея).

Таким чином, страховий ризик повинен характеризуватися такими ознаками:

• об’єктивний

• матеріальний

• чистий

• можливий

• специфічний (не повинен носити катастрофічний характер)

• повинен підпорядковуватися закону великих чисел.

23. Методи управління ризиком (скасування ризику, запобігання ризику, власне утримання ризику, страхування).

З боку страхувальника виділяють такі методи управління ризиком:

1.Скасування або уникнення:

Цей метод означає просте ухилення від ризикованої операції. Основне завдання цього методу – мінімізувати ризик таким чином, щоб збитки були суттєво меншими, ніж втрати від упущеної вигоди.

2.Упередження (запобігання) і контроль:

Цей метод узагальнює заходи, спрямовані на зменшення ймовірності та обсягів втрат при кожній операції.

3.Власне утримання (поглинання) ризику:

Свідоме признання збитку за собою, покриття його за власні кошти. При застосуванні цього методу провадиться відбір ризиків, які суб’єкт господарювання згоден залишити за собою, а які ні.

4.Страхування.

Цей метод означає передачу небажаних ризиків страховій компанії за певну плату (страхову премію).

З боку страховика управління ризиком означає:

1. Ідентифікація ризиків з точки зору віднесення їх до тих, що підлягають страхуванню.

2. Управління портфелем ризику, тобто збалансування його, щоб великі і надвеликі ризики врівноважувалися дрібними і середніми ризиками.

3. Виходячи з фінансових можливостей страхової компанії, певна частина ризиків залишається на власному утриманні.

4. Перестрахування тих ризиків, які неможливо або небезпечно залишати на власному утриманні.

24. Специфіка ризиків у страхуванні майна, відповідальності, в особистому страхуванні.

Майнове страхування передбачає: страхування від вогню, удару блискавки, вибуху; комплексне або розширене страхування від вогню та ін. випадків.

Страхові ризики при страхування майна с/г підприємств: страхування врожаю с/г культур і багаторічних насаджень здійснюється на випадок їх пошкодження або загибелі з таких причин: посуха, вимерзання, заморозок, град, злива, буря, повінь, сель, пожежа та ін.

Страховими ризиками зі страхування тварин визнаються: інфекційні хвороби, пожежі, аварії, вибух, стихійне лихо, обвал, сель, нещасний випадок, ожеледиця, наст, попадання під рухомий транспорт або під електричний струм.

Страхування юридичних осіб включає також технічні ризики: пожежа, вибух, удар блискавки, паводок, повінь, бурі, землетрус, злом, крадіжка, тощо. Страхування кредитних та фінансових операцій включає ризики неплатежу за кредит, втрат прибутку.

Страхування транспортних засобів та вантажів включає ризики випадковостей і небезпек плавання (водний трансп.), повна загибель повітряного судна, його пошкодження, травми чи загибель членів екіпажу, пошкодження багажу, пошти, вантажу, відповідальність перед пасажирами (повітряний трансп.), ДТП, угон тощо (наземний трансп.).

Страхування майна громадян включає такі ризики: будівлі (стихійні лиха, нещасні випадки, неправомірні дії 3-х осіб), тварини (загибель від хвороби чи стихійного лиха, нещасного випадку, викрадення), домашнє майно (стихійне лихо, нещасний випадок, викрадення).

25. Страхова премія як ціна страхової послуги.

Плата у гривнях із сукупної страхової суми вважається страховим внеском, страховим платежем, а в міжнародному страхуванні – страховою премією. Страховий платіж (премія, внесок) обчислюється як добуток страхового тарифу (% ставки) на сукупну страхову суму, поділену на 100. Сплачується одноразово до вступу в дію договору, або періодично в передбачені ним строки.

Страхова премія має важливе значення для ефективної діяльності страхових організацій:

1) служить основою складання фінансового плану страхової організації;

2) дозволяє прогнозувати граничні розміри окремих видів фактичних витрат страховика;

3) служить підставою для правильного встановлення бази оподаткування для сплати податку на прибуток;

4) правильно встановлена доля нетто-премії гарантує страхові виплати страхувальника у зв'язку з настанням страхових випадків.

Нетто-премія призначена для виконання фінансових зобов'язань страховика перед страхувальниками.

26. Поняття і структура страхового тарифу.

Страховий тариф – ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.. Вона є основою для формування страхового фонду.

Ціна страхової послуги, як і всяка ринкова ціна, вагається під впливом попиту і пропозиції. Нижній кордон ціни визначається рівністю між вступами платежів від страхувальників і виплатами страхового відшкодування і страхових сум по договорах плюс витрати страхової організації. Верхній кордон ціни страхової послуги визначається:

· розмірами попиту на неї;

· величиною банківського відсотка по вкладах.

При досить високому попиті на дану страхову послугу є можливість протягом деякого часу підтримувати високий рівень страхових премій. Проте у міру насичення страхового ринку з боку пропозиції страхових послуг це стає небезпечним.

27. Особливості визначення премії за договорами загального страхування.

Плата у гривнях із сукупної страхової суми вважається страховим внеском, страховим платежем, а в міжнародному страхуванні – страховою премією.

Нетто-премія призначена для виконання фінансових зобов'язань страховика перед страхувальниками.

Специфіка страхування в обґрунтуванні цієї частини премії полягає в тому, що у момент калькуляції ціни величина збитку не визначена. На основі даних про ущербах за минулий період можна розрахувати їх частоту, визначити їх середню величину і розподіл. Відповідно до принципу еквівалентності як мінімальна премія за ризик виступає очікувана величина збитку, яку називають власне нетто-премією по ризику.

Проте цієї суми недостатньо для забезпечення з високою вірогідністю страхового покриття в необхідних розмірах. Аби гарантувати клієнтам страховий захист, до нетто-премії по ризику роблять страхову надбавку.

Призначення страхової надбавки полягає у фінансуванні випадкових відхилень реального збитку над очікуваними показниками.

28. Особливості визначення премії за договорами довгострокового страхування життя.

Страхова премія являє собою плату за страхування, яку страхувальник зобов’язаний сплатити страховику, згідно з договором страхування або за законом.

Для довгострокових видів особистого страхування (із виплатою страхових сум у вигляді постійної ренти або одноразово) премія звичайно називається страховим внеском. За математичним змістом страховий внесок – це періодично повторюваний платіж страхувальника страховику.

Математично страхова премія є середньою величиною стосовно одиниці страхової сукупності. Не може бути точної рівності між зобов’язаннями страховика за окремим договором страхування і сумою премії окремого страхувальника за цим договором.

При визначенні нетто-ставки за особистим страхуванням життя враховують імовірність смерті, інвалідності внаслідок каліцтва, захворювання. До уваги беруться розмір страхової суми і норма прибутку страховика.

Коли визначаються нетто-ставки за ризиковими видами особистого, майнового і страхування відповідальності, то враховуються: імовірність настання страхового випадку, частота і тяжкість прояву ризику, розмір страхової суми. Норма прибутку страховика при цьому звичайно до уваги не береться через її незначність.

29.Збитковість страхової суми; рівень виплат: економічний зміст і призначення цих показників.

Збитковість страхової суми – показник діяльності страховика, що характеризує відношення страхового відшкодування до страхової суми всіх застрахованих об´єктів у розрізі ризикових видів страхування. Збитковість страхової суми визначається у відсотках, показує ймовірність збитку і зіставленням фактичного і тарифного рівнів.

З метою контролю за забезпеченням фінансової стійкості страхових операцій використовується показник рівня виплат, що являє собою відсоткове співвідношення суми виплат до страхових платежів, що вже надійшли. Цей показник дозволяє наближено оцінити фінансові результати проведення того чи іншого виду страхування. Причинами низького рівня страхових виплат в Україні служать: непоінформованість власників полісів з питання своїх прав; необґрунтоване завищення страховими компаніями розмірів страхових тарифів; відмова страховиків розробляти й виводити на ринок нові продукти, які мають досить високий ступінь ризику, порівняно з вже наявними; низький розвиток класичного страхування; невиконання окремими страховиками взятих зобов'язань перед страхувальниками

30. Тарифна політика страховика.

Тарифна політика представляє собою процес розробки, обґрунтування та визначення порядку застосування страхового тарифу. Зазначений процес є цілеспрямованою діяльністю страховика по встановленню, уточненню, упорядкуванню страхових тарифів з метою забезпечення поєднання інтересів учасників страхових відносин: успішного та беззбиткового розвитку страховика та встановлення раціональної ціни на страхові послуги для страхувальників.

Тарифна політика здійснюється за наступними принципами:

- Принцип еквівалентності страхових відносин сторін угоди страхування передбачає, що тарифи-нетто повинні максимально відповідати ймовірності збитку.

-Принцип доступності страхових тарифів забезпечує доступ до страхування широкого кола страхувальників.

- Розширення обсягів страхової відповідальності характеризує напрямок розвитку діяльності страховика, забезпечує страхування багатьох ризиків за однією угодою, підвищує інтерес страхувальників до здійснення страхового захисту, дозволяє знизити розмір страхових тарифів у зв’язку з економією витрат на ведення страхової справи.

- Принцип стабільності розмірів страхових тарифів на протязі тривалого часу забезпечує підвищення рівня довіри до даної страхової компанії.

31. Поняття страхового ринку та його економічне значення. Класифікація страхових ринків за територіальною та галузевою ознаками.

Страховий ринок – це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги і здійснюється акт їх купівлі-продажу. Головною умовою виникнення страхового ринку є наявність великої кількості незалежних страховиків, що мають обособлене майно, мають право залучення страхових премій від страхувальників. Наявність цієї умови породжує конкурентку боротьбу між ними і сприяє якісному розвитку страхового ринку, страхової справи в цілому і встановленню адекватних цін на страхові послуги.

Класифікація страхового ринку передбачає виділення організаційно-правової, інституціональної, територіальної та галузевої його структури.

Організаційно-правова структура – це сукупність взаємодіючих між собою страховиків і перестраховиків, які виступають на страховому ринку як АТ, ТОВ, товариства з додатковою відповідальністю і командитні товариства.

Інституціональна структура базується на розмежування державної, комерційної, комбінованої форм власності страхових компаній.

Територіальна структура виділяє такі страхові ринки:

• Національний Þ сфера надання страхових послуг в межах однієї країни

• Регіональний Þ сукупність нац. страхових ринків, поєднаних між собою тісними інтеграційними зв¢язками

• Міжнародний Þ сукупність нац. і регіональних ринків;

Галузева структура:

• Майнове

• Відповідальності

• Особисте

32. Інституційна структура страхового ринку. Характеристика суб’єктів страхового ринку.

В інституційному аспекті структура страхового ринку має приватну і публічну основу. Представлена акціонерними, корпоративними, взаємними та державними страховими компаніями.

Інституційна структура страхового ринку України:

- Страхові компанії (СК) створені капіталом фізичних осіб;

- СК, створені капіталом юридичних осіб;

- СК, створені капіталом юр і фіз осіб;

- СК, створені на основі приватного і діржавного капіталу;

- СК, створені на основі капіталу держави.

Суб¢єкти страхового ринку:

• страхувальники (юр. особи та громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства Укр.),

• страховики (юр. особи, створені у формі АТ, повного або командитного товариства або товариства з додат. відповідальністю, які отримали ліцензію на страхову діяльність),

• перестраховики (страхова компанія, яка приймає об’єкти в перестрахування),

• страхові посередники (агенти, брокери),

• об¢єднання страховиків (Ліга страхових організацій, страховий пул, авіаційне страхове бюро, морське страхове бюро, моторне (транспортне) страхове бюро, асоціація професійних страхових посередників).

33. Характеристика сучасного стану страхового ринку України.

Економіка країни залежить від великої кількості її секторів одним з яких є страховий ринок.

Основними факторами, що впливають на розвиток ринку страхцвання можна назвати факторі соціально-економічного, економічного

та політичного характеру. Стан страхового ринку України за останні роки характеризується динамічним розвитком діяльності страхових компаній, що супроводжується зростанням кількості страхових компаній, розширенням напрямків страхової діяльності, збільшенням обсягів страхових операцій.

Останнім часом на фінансовому ринку України, як, зрештою, й на інших сегментах ринку, проявляються дві провідні тенденції – інтеграційна, виразником якої є концепція загальних фінансів, і дезінтеграційна, яка проявляється в концепції спеціалізації.

Аналіз сучасного стану, тенденцій і проблем розвитку вітчизняного страхового ринку свідчить про певні здобутки та численні недоліки. Для поступального розвитку страхового ринку України необхідно:

· завершити розробку та затвердити національну концепцію розвитку страхової системи;

· підвищити добробут громадян і поліпшити стан корпоративних і державних фінансів;

· розвивати сучасну інфраструктуру страхового ринку;

· посилити увагу до вдосконалення страхової справи в регіонах;

· підвищити прозорість страхового ринку, створити єдину базу даних, організувати роботу бюро

страхових історій;

· підвищити страхову культуру населення і його довіру до страхових компаній.

34. Страхові посередники та їх роль на страховому ринку.

Страховий посередник – одна з трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Через них можуть укладатися договори страхування і вирішуватися окремі питання щодо врегулювання претензій. Страховими посередниками є агенти та брокери.

Згідно Закону України “Про страхування ” страхові агенти –громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності.

Страхові агенти реалізують готовий страховий продукт і не мають впливу на його якість. Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування.

Згідно Закону України “Про страхування ” страхові брокери –громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. За свою роботу брокер отримує комісійну винагороду (брокераж), яка відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта; розмір цієї винагороди регулюється ринком.

35. Нормативно-правове забезпечення страхової діяльності в Україні.

Норми та принципи правового регулювання страхової діяльності визначені Конституцією України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами Уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні).

Основою системи законодавчого регулювання страхового ринку є Конституція України та Закон України "Про страхування”. Найбільш загальні принципи здійснення страхування викладені в Господарському кодексі України.

Законодавство визначає обов'язки та права суб'єктів страхового ринку, договірні відносини між сторонами, порядок та умови здійснення страхових виплат, страхового відшкодування, форми страхування, перелік добровільних та обов'язкових видів страхування, систему державного регулювання, повноваження органів державного регулювання, умови ліцензування страхової діяльності, вимоги до правил страхування, умови забезпечення платоспроможності страховика, вимоги до його статутного капіталу, формування страхових резервів, правила і напрями розміщення коштів страхових резервів тощо.

Загальні аспекти державного регулювання страхового ринку характеризують такі основні законодавчі акти:

· Закон України "Про господарські товариства ";

· Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ".

36. Закон України «Про страхування», його зміст та значення.

Основою системи законодавчого регулювання страхового ринку є Конституція України та Закон України "Про страхування”. Закон України "Про страхування" має 5 основних розділів.

У першому розділі: визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти і види страхування тощо.

Другий розділ визначає вимоги до договорів та правил страхування й відповідної валюти, установлює обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації.

Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків і має дуже важливе значення. Саме тут подається фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, установлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань.

Четвертий розділ визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю. Цим розділом визначено орган, що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю (зараз цю роботу виконує Міністерство фінансів України), і встановлено його права та функції.

П'ятий, розділ передбачає регулювання таких загальних моментів, як урахування міжнародного права, порядок та етапи застосування певних норм і т. ін.

Закон забезпечує підтримку основних прав громадян (страхівників та страхувальників) у сфері страхування, регулюючі відносини обох сторін.

Значення:

1) впевненість страхувальників у повному виконанні всіх пунктів договору про страхування

2) на страховому ринку залишилися компанії, що гарантують повне виконання своїх зобов’язань

3) порядок проведення страхування став легітимним і впорядкованим, відкритим та прозорим

4) розподіляє ролі держави та громадян в процесі страхування

5) дає змогу українському ринку страхування вийти на міжнародний

37. Напрями регулювання страхової діяльності в Україні.

Найбільш проблемним питанням страхової політики держави є розробка комплексу заходів щодо вдосконалення державного регулювання страхової діяльності в Україні.

- Одним з найважливіших напрямів, спрямованих на вдосконалення державного регулювання страхової діяльності в Україні, є створення платоспроможного попиту населення на страхові послуги.

- Однією з умов успішного розвитку державного регулювання страхової діяльності в країні є наявність відповідної інфраструктури страхового ринку.

- Успішне функціонування страхової системи багато в чому залежить від кваліфікації фахівців, що працюють в органах державного регулювання страхової діяльності, в страхових організаціях і в інших структурах, зв’язаних зі страховим ринком.

- Завдання держави у зв’язку із цим складається у встановленні кваліфікаційних вимог до осіб, що займають ключові позиції на страховому ринку, в організації їхньої атестації, у створенні системи підготовки й перепідготовки фахівців у галузі страхування.

38.Необхідність і методи державного регулювання страхової діяльності в Україні.

Державне регулювання страхової діяльності є системою рішень, прийнятих на вищому рівні законодавчої і виконавчої влади і спрямованих на створення сприятливих умов для роботи вітчизняних страхових компаній, захист інтересів споживачів, ефективний розвиток страхового ринку.

Державне регулювання страхової діяльності передбачає використання як прямих, так і непрямих методів впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності.

Прямі методи включають: нормативно-правове забезпечення страхової діяльності та застосування ліцензування, регулювання норм платоспроможності. Пряме державне втручання в механізм функціонування страхового бізнесу здійснюється за допомогою: законодавчої бази; нагляду за страховою діяльністю.

До непрямих методів належать методи інвестиційної, фіскальної, грошово-кредитної та валютної політики, а саме: встановлення вимог до формування, розміщення та обліку страхових резервів, обмеження участі іноземних інвесторів у статутному фонді страховика, оподаткування страхової діяльності, прибутків від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів від інших фінансових операцій, вимоги до формування статутного фонду тощо.

39.Орган державного нагляду за страховою діяльністю в Україні, його функції та завдання.

Спеціально уповноваженим державним органом виконавчої влади у сфері страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка виконує такі функції:

1. Нормативно-правове регулювання у сфері страхування:

- розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена Законом України “Про страхування” до компетенції Уповноваженого органу;

2. Нагляд за учасниками страхового ринку:

1) реєстрація (ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестрах), видача ліцензій; тощо)

2) ліцензування страхової діяльності;

3) контрольно-наглядова функція

3. Організаційне та методичне забезпечення діяльності у сфері страхування:

- забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні і перестрахуванні;

- участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду;

Законом України “Про страхування” Уповноважений орган має право:

- одержувати в установленому порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансове становище;

- зупиняти чи обмежувати дію ліцензій

- створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових посередників;

- звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посередника у випадках, передбачених законом.

40.Страхова компанія як необхідний суб’єкт страхового ринку.

Важливою складовою фінансового ринку є страхова компанія – організація, яка згідно зотриманою ліцензією бере на себе зобов’язання за певну плату відшкодувати завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму страхувальникові чи іншим особам, вказаним у договорі. Страхова компанія діє на страховому ринку як самостійна економічна одиниця, якій притаманні техніко-організаційна єдність та економічна відособленість.

Отже, можна стверджувати, що страхові компанії є важливою складовою фінансового ринку та входять до числа провідних інституційних посередників. Завдяки їх діяльності забезпечується рівновага на ринку капіталів через погодження пропозиції й попиту на фінансові ресурси, перерозподіляються і зменшуються фінансові ризики між консервативними та агресивними учасниками ринку, забезпечується підвищення ліквідності фінансових вкладень. Тобто роль страхових компаній як фінансових посередників полягає у спрямуванні руху капіталу до ефективних споживачів, ефективне використання якого дає можливість розміщувати ресурси суспільства в оптимальний спосіб, забезпечуючи при цьому захистмайнових інтересів осіб та підтримання соціально- економічної стабільності у суспільстві.

41.Основні типи страхових організацій (акціонерне товариство, товариство взаємного страхування, організація типу Lloyds) та їх характеристика.

Акціонерне страхове товариство АСТ – це юридична особа, що має свій статут, у якому визначені мета товариства, величина капіталу, порядок управління справами. Вищим органом управління такої компанії є загальні збори акціонерів, а поточними справами керує правління компанії або рада директорів.

Іншими формами організації страхових відносин є

· товариства з додатковою відповідальністю - товариство, статутний фонд якого поділений на частки; учасники відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника,

· командитні товариства - товариство, всі учасники якого несуть солідарну відповідальність за зобов¢язаннями товариства всім своїм майном,

· товариства з повною відповідальністю товариство, яке включає поряд з одним або більшістю власників, які несуть відповідальность за зобов¢язаннями всім своїм майном, також кілька учасників, відповідальность яких обмежується вкладом у майні товариства.

Товариства взаємного страхування (ТВС) створені на основі добровільної угоди між об’єднаннями юридичних або фізичних осіб для страхового захисту своїх майнових інтересів. Специфіка взаємного страхування полягає в тому, що при створенні страхового фонду забезпечується безприбуткова основа.

Організація типу Lloyds – корпорація незалежних страховиків, кожний з яких самостійно приймає на страхування ризики, виходячи зі своїх фінансових можливостей.

42.Організаційно-правові форми та спеціалізація страховиків в Україні згідно з Законом України «Про страхування».

В Україні, відповідно до чинного законодавства, страховиками визнаються фінансові установи, утворені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю.

Акціонерне страхове товариство (корпорація) — це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток — акцій.

В Україні у страховому бізнесі переважають акціонерні товариства закритого типу.

Перспективнішими для страхового бізнесу с відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві фірмою.

Товариство з додатковою відповідальністю — один з видів господарських товариств, статутний капітал якого поділений на частки, визначені статутними документами. Учасники відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками в статутний фонд, а у випадку недостатності цих коштів — додатково майном.

Товариство з повною відповідальністю — це об'єднання кількох осіб, які особисто беруть участь у справах товариства, і кожна з них несе повну відповідальність згідно з зобов'язаннями товариства не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном.

Командитне товариство передбачає об'єднання кількох осіб для здійснення підприємницької діяльності, в якій одні учасники несуть відповідальність згідно із зобов'язаннями товариства як своїм вкладом, так і усім своїм майном, а інші відповідають тільки своїм вкладом.

Однією з форм страхового захисту нині є товариства взаємного страхування (ТВС), які створюються на основі централізації коштів пайової участі його членів. Головним принципом їх діяльності є солідарна відповідальність кожного перед кожним у межах товариства.

43.Порядок створення, функціонування та ліквідації страховиків в Україні.

Процес утворення страхової компанії поділяється на два етапи: 1)формування юридичної особи; 2)надання цій юридичній особі статусу страховика.

Страхова компанія набуває прав юридичної особи з моменту державної реєстрації. Для проведення страхування необхідно отримати ліцензію.

Для одержання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу заяву, до якої додаються: копії вказаних установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію; довідки банків або висновки аудиторських фірм; довідка про фінансовий стан засновників страховика; умови страхування; економічне обґрунтування запланованої страхової діяльності; інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників.

Уповноважений орган має право призначити проведення примусової ліквідації страховика у разі:

1) невиконання ним зобов'язань перед страхувальниками протягом трьох місяців.

2) не досягнення ним визначеного законодавством України розміру статутного фонду.

44.Структура страхової компанії. Органи управління страховиком.

Структура страхової компанії може охоплювати декілька рівнів управління. Організаційна побудова страхової компанії може містити центральний офіс та різні за рівнем самостійності і здійснюваних операцій підрозділи – представництва, агентства, філії.

Філія страховика – це відокремлений підрозділ страховика, який не є юридичною особою, може мати власну назву, має відокремлений баланс і здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик одержав ліцензії.

Представництво страховика – це відокремлений підрозділ страховика, який не є юридичною особою, не має права займатися страховою, а також будь-якою іншою підприємницькою діяльністю.

Агентства – підрозділи, які мають право виконувати всі функції представництва, а також здійснювати операції з укладання та обслуговування договорів.

За організацію фінансово-господарської роботи акціонерного страхового товариства відповідає фінансова служба. Для організаційної моделі фінансової служби характерним є значна структурованість апарату управління фінансами (віце-президент по фінансах – фінансовий директор – керівники спеціалізованих фінансових підрозділів – фінансові менеджери).

Віце-президент з фінансів, який організовує фінансову службу АСТ, підзвітний президентові. Окремі важливі фінансові питання вирішуються за погодженням із Радою директорів (спостережною радою) акціонерних товариств: рішення про випуск цінних паперів, про дивідендні виплати, інвестиційні рішення тощо. Віце-президент з фінансів координує діяльність спеціалізованих підрозділів фінансової служби, основним з яких є фінансовий відділ на чолі з фінансовим директором.

45. Об’єднання страховиків, їх види і функції.

На страховому ринку України функціонують такі об’єднання страховиків, як Ліга страхових організацій України, Моторне бюро України, Авіаційне страхове бюро України, Морське бюро України, Асоціація “Українське медичне страхове бюро”.

Мета створення Ліги страхових організацій України - добровільне об’єдання зусиль страховиків для формування повноцінного і дієвого страхового ринку.

Основними завданнями Моторного страхового бюро України є гарантування платоспроможності страховиків-членів Моторного транспортного страхового бюро щодо страхових зобов’язань; Авіаційне страхове бюро організоване з метою координації діяльності національних страховиків у галузі авіаційних ризиків;

Морське страхове бюро створене на захист і розвиток інтересів морського страхування, формування міжнародної політики страхування морської діяльності, узагальнення морського страхового законодавства.

Основною метою Асоціації “Українське медичне страхове бюро” є сприяння розвитку медичного страхування в Україні за допомогою впровадження єдиних правил, вимог і стандартів діяльності, забезпечення необхідної допомоги страховим компаніям у проведенні медичного страхування.

46. Поняття договору страхування. Законодавчі вимоги до договору страхування.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про страхування”» договір страхування є письмовою угодою між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або відшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору. Такий договір виконує дві основні функції: договір як угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні зобов’язання і правові відносини, є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв’язок його учасників.

Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма її істотними умовами. Під істотними умовами договору розуміємо умови, передбачені як обов’язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і розміру страхового внеску, належить умова, що стосується страхового випадку.

47. Порядок підготовки, укладання та супроводу договору страхування.

Порядок укладання договору визначається цивільним законодавством, зокрема Законом України «Про страхування». Існують дві стадії у процесі укладання договору: 1) пропозиція однієї сторони іншій вступити в договірні відносини; 2) одержання і прийняття пропозиції іншою стороною , що вказує на згоду останньої укласти договір на умовах, закладених у пропозиції.

Коли пропозиції укласти договір зроблено із вказівкою строку для відповіді, момент укладення договору встановлюється залежно від того, в усній чи письмовій формі подано пропозицію. У першому випадку договір визначається укладеним, якщо інша сторона терміново повідомила особу, яка внесла пропозицію, про прийняття цієї пропозиції.

В іншому випадку угода вважається досягнутою і договір укладеним, якщо повідомлення про прийняття пропозиції одержано до строку, встановленого законодавством, а якщо такий строк не встановлений, — у межах необхідного для цього часу.

Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової організації на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво (страховий поліс), видане страховиком.

48. Страховик і страхувальник: взаємовідносини між ними. Обов’язки сторін договору страхування відповідно до чинного законодавства.

Згідно з чинним законодавством України страховик зобов’язаний:

1)ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, тільки-но стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальникові; 3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування в передбачений договором термін. 6) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан.

Обов’язки страхувальника полягають у:

1) своєчасно вносити страхові платежі; 2) при укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінювання страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику; 3) повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього об’єкта страхування; 4) вживати заходів, щоб запобігти збиткам, завданим внаслідок настання страхового випадку та зменшити їх; 5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

49. Припинення дії договору страхування та умови визнання його недійсним.

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі: 1) закінчення терміну дії; 2) виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі; 3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені в договорі терміни; 4) ліквідації страхувальника — юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності . 5) ліквідації страховика в порядку, установленому законодавством України; 6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; 7) Дія договору страхування може бути достроково припинена за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі.

Договір страхування вважається недійсним відповідно до ЦКУ у разі:

1) коли його укладено після страхового випадку;

2) коли об’єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили. Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

50. Взаємовідносини сторін договору страхування при настанні страхового випадку.

Страхове зобов’язання — це правовідносини, згідно з якими одна сторона (страхувальник) зобов’язується сплатити встановлений законом або договором страховий внесок (страхову премію), а інша сторона (страховик) зобов’язується в разі настання передбачуваної договором страхування події (страхового випадку) при майновому страхуванні і страхуванні відповідальності відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір страхування, завдані збитки в межах обумовленої — страхової суми , а в разі особистого страхування — виплатити відповідну грошову (страхову) суму.

Страховий випадок — подія, передбачена договором страхування або законом, з настанням якої виникає зобов’язання страховика зробити страхову виплату страхувальникові або застрахованій особі, на користь якої укладено договір страхування.

51. Сутність та значення страхування життя.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку. Страхувальник (застрахований) за договором страхування життя може розраховувати на страхову суму або пенсію в разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопичення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку спадщини, що призначається кожному з них. Отже, страхування життя дає змогу полегшувати передання майна, створювати грошові фонди для різних цілей (наприклад, витрат на успадкування або поховання).

Окрім того, значне поширення страхування життя сприяє зменшенню соціальної напруги та навантаження на соціальний бюджет країни. Довгострокове страхування життя дає можливість накопичувати досить великі с

⇐ Назад

Далее ⇒