Система права Європейського Союзу

Відповідно до засобів вираження нормативних приписів правових норм, які регулюють інтеграційні процеси в рамах Євросоюзу, серед слід вирізняти:

- однозначні;

- альтернативні;

- відсилочні;

- банкетні норми.

До однозначних належать норми, приписи яких закріплюють кваліфікацію такого варіанта поведінки, що вимагається (дозволяється або забороняється) чи є бажаною.

Такими нормами є багатосторонні та, як правило, безстрокові загальнорегулятивні норми (наприклад, норми установчих договорів про ЄС).

До альтернативних належать норми, приписи яких надають Євросоюзу або державам-учасницям право вибору одного з кількох варіантів поведінки, що в них зазначені (приміром, норми, що надають інститутам Євросоюзу право вибрати одну із форм постанов).

Відсилочні норми — це норми, приписи яких закріплюють лише загальний опис поведінки, яка вимагається або є бажаною, але безпосередньо відсилають до конкретної угоди, звичаю, постанови інтеграційного об'єднання, норми національного права, що містить детальну кваліфікацію такої поведінки.

Подібного виду норми забезпечують можливість використання раніше напрацьованих норм. Приміром, відсилочних норм можуть слугувати норми ст. 164 Договору про заснування Євроатому, приписи якого відсилають до чинних у кожній державі-учасниці правових норм для здійснення примусового виконання рішень Комісії ЄС щодо накладання на підприємство грошових зобов'язань.

Бланкетні норми — це норми, приписи яких, окрім загального опису поведінки, яка є обов’язковою або є бажаною, вміщують невизначені вказівки на норми, які вже прийняті, можуть бути чи повинні бути прийняті з метою регламентації поведінки, що згадується у бланкетній нормі (наприклад, норми ст. 341 Договору про функціонування ЄС: «Місцезнаходження інститутів Співтовариства визначається за спільною згодою урядів держав-учасниць»).

IV. Види норм відповідно до ступеня юридичної сили.

Як творці норм суб'єкти міжнародного права можуть надавати їм різний ступінь юридичної сили. Залежно від останнього правові норми, що регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу поділяють на імперативні та диспозитивні.

Імперативним нормам надається найбільш важливе значення, і від них суб'єкти не в змозі відступати ані у своїх взаємовідносинах, ані у нормах, що ними приймаються.

Імперативні норми є критерієм оцінки юридичної чинності всіх інших норм і можуть бути скасовані лише наступною нормою, що має такий самий характер. Прикладами таких норм є безумовно-обов'язкові норми загального порядку, що встановлюють умови функціонування внутрішнього ринку в рамках Євросоюзу. Імперативні норми — це, як правило, договірні, загальні, безстрокові, однозначні норми.

Диспозитивні норми здебільшого є договірними, двосторонніми або спільними, строковими нормами, які повинні відповідати імперативним нормам і які припускають можливість інших варіантів поведінки, ніж це передбачено їх приписами.

Наприклад, норми, які дозволяють державам-учасницям за певних обставин відступати від положень установчих договорів.

Попередньо підсумовуючи, зазначимо, імперативні норми – це, як правило, договірні, загальні, безстрокові, однозначні норми.

Диспозитивні норми здебільшого є договірними, двосторонніми або груповими, строковими нормами, які повинні відповідати імперативним нормам і які припускають можливість інших варіантів поведінки, ніж це передбачено їх приписами (наприклад, норми, які дозволяють державам-учасницям за певних обставин відступати від положень установчих договорів).

Якщо імперативні норми спрямовані на забезпечення розвитку інтеграції в цілому, то роль диспозитивних норм полягає у реалізації конкретних інтеграційних заходів з урахуванням їхньої специфіки.

Ступінь юридичної сили правових норм, які регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, може бути зумовлена:

- їх змістом;

- наданими їм юридичними властивостями;

- характером та рівнем органів, що їх напрацьовують.

Тому норми можна групувати залежно від ієрархії органів держави та органів інтеграційного об'єднання, яка обумовлена обсягом компетенції даних органів.

Оскільки вирішальна роль у здійсненні європейської інтеграції, яка відбувається в рамках Євросоюзу, належить постановам інститутів Євросоюзу, то важливе значення тут має ієрархія норм інституційного механізму (наприклад, норми регламентів, які ухвалюються з метою здійснення делегованих чи виконавчих повноважень, мають меншу юридичну силу, ніж норми однойменних актів, які приймаються на основі законодавчої процедури).

Від юридично обов'язкових треба відрізняти рекомендаційні норми, які, хоча й не мають зобов'язальної сили, тим не менш, входять до системи права Євросоюзу, тісно з нею пов'язані та відіграють важливу роль у механізмі правового регулювання інтеграційних процесів у рамках ЄС.

Рекомендаційні (факультативні) норми – це норми, приписи яких фіксують моделі доцільної поведінки, що є бажаними, а не юридично обов'язковими. Тому приписам рекомендаційних норм притаманний не облігаторний[1], а факультативний характер.

Особливість рекомендаційних норм виявляється у тому, що держави-учасниці або органи Євросоюзу, яким вони адресовані, мають право, але не обов'язок, діяти відповідно до приписів таких норм.

У рамках Євросоюзу практика напрацювання рекомендаційних норм набула поширення. Ці норми відіграють значну роль у справі прискорення процесів європейської інтеграції та забезпечення однакового застосування норм права Євросоюзу. На перших етапах розвиту європейських співтовариств вони ухвалювались у галузі митного співробітництва держав-учасниць у ході реалізації постанов про перехідний період.

Засобами фіксації рекомендаційних норм є висновки і рекомендації, які можуть ухвалювати Рада або Комісія.

V. Види норм права Євросоюзу відповідно до змісту їх приписів та властивостей їх регулятивних функцій.

З огляду на зміст норм, який позначається на характері закріплених у них прав та обов'язків, норми слід поділити на дві загальні категорії:

- матеріальні правові;

- процесуальні правові.

Матеріальні правові норми є основою договірного та інституційного механізмів європейської інтеграції, що здійснюється у рамках Євросоюзу.

Для нормального функціонування цих механізмів самих лише матеріальних норм недостатньо. Необхідні також процесуальні норми, які є юридико-технічним засобом приведення їх у дію.

За допомогою процесуальних норм упорядковується процес створення та реалізації матеріальних норм, і, таким чином, забезпечується функціонування договірного та інституційного механізмів інтеграції.

Залежно від властивостей регулятивних функцій матеріальних норм останні треба підрозділяти на три типи:

- визначальні;

- охоронні;

- компенсаційні.

Типи матеріальних норм відповідають таким основним характеристикам.

Визначальні норми встановлюють моделі поведінки суб'єктів, що взаємодіють, в умовах відсутності правопорушень. Вони фіксуються в усіх джерелах права Євросоюзу.

Охоронні норми визначають моделі поведінки суб'єктів в умовах порушення ними встановленого правопорядку та покликані регулювати весь комплекс правовідносин, спрямованих на відновлення порушеного правопорядку.

Вони встановлюють режим відповідальності суб'єктів права Євросоюзу за допущені правопорушення, який передбачає відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди суб'єктом-правопорушником (наприклад, норми регламентів Комісії ЄС щодо визначення поведінки держав у разі порушення правил конкуренції).

Компенсаційні норми визначають моделі поведінки, необхідні для регулювання особливих комплексів відносин, спричинених подіями надзвичайного характеру, які зумовлені аварією джерела підвищеної небезпеки (атомні електростанції, танкери тощо) і які, всупереч волі суб'єктів права Євросоюзу, причетних до оперування з ними, завдають матеріальної шкоди іншим суб'єктам цього права.

Процесуальні норми, залежно від властивостей регулятивних функцій поділяють на чотири типи норм:

- організаційні;

- процедурні;

- протокольні;

- церемоніальні.

Типи процесуальних норм права Євросоюзу мають такі характерні риси.

Організаційні норми – це норми, покликані забезпечувати відкриття консультацій та переговорів, скликання конференцій та сесій органів Євросоюзу (вони визначають дату, терміни та місце консультацій, порядок денний, програму, а також імплементацію ухвалених актів).

Процедурні норми регламентують порядок ведення переговорів, роботи сесій органів Євросоюзу. До них належать норми, що встановлюють регламент засідань, повноваження посадових осіб, робочі та офіційні мови тощо.

Протокольні норми визначають офіційний порядок відносин з представниками держав та інтеграційного об'єднання відповідно до їх офіційного статусу впродовж міждержавних зустрічей, переговорів тощо (вони встановлюють порядок розміщення делегатів, правила офіційного та приватного листування тощо).

Церемоніальні норми регулюють ритуал ушанування та виявлення поваги до офіційних представників держав-учасниць та інститутів Євросоюзу під час відкриття та завершення переговорів, сесій органів європейських інтеграційних об'єднань.

VI. Види норм щодо організаційно-цільової спрямованості та особливостей їх регулюючого впливу.

Виходячи з організаційно-цільової спрямованості норм та особливостей їх регулюючого впливу, можна здійснити внутрішньотиповий поділ матеріальних та процесуальних норм на види та визначити характерні особливості кожного з цих видів норм права Євросоюзу.

Залежно від організаційно-цільової направленості їх приписів та особливостей їх регулюючого впливу серед визначальних норм слід виділити:

а) норми-принципи;

б) норми-програми;

в) норми-плани;

г) оперативні норми.

Норми-принципи встановлюють загальний правовий режим типу європейської інтеграції та її організаційно-правові основи.

Залежно від об'єкта регулювання серед норм-принципів слід виділити:

- універсальні принципи, які охоплюють своєю дією всі сфери інтеграційних відносин держав-учасниць Євросоюзу (наприклад, принципи, зазначені у статтях 4 та 5 Договору про Євросоюз);

- спеціальні принципи, покликані регулювати відносини в спеціальних галузях (наприклад, принципи Хартії ЄС про основні права у редакції 2007 р.).

Норми-принципи являють собою, як правило, договірні, багатосторонні, безстрокові, загальнорегулятивні, імперативні норми, що мають вищу юридичну силу.

Норми-принципи права Євросоюзу не є чисто декларативними положеннями. Посилання на сприяння гармонійному та збалансованому розвитку економічної діяльності ЄС, високому рівню зайнятості та соціальному захисту, рівності між чоловіками та жінками, стійкому та безінфляційному зростанню, досягненню високого рівня конкурентоспроможності та зближення економічних показників, захисту та поліпшенню стану навколишнього середовища, підвищенню життєвого рівня та якості життя, економічній та соціальній інтеграції, а також солідарності держав-учасниць тощо підтверджуються у нормах, які регулюють функціонування організаційно-правового механізму європейської інтеграції.

Норми-програми визначають напрям розвитку та цілі процесів інтеграції, здійснюваної в рамках Євросоюзу (наприклад, норми ст. 3 Договору про ЄС).

Як правило, ці норми являють собою договірні, довготермінові норми загальнорегулятивної дії.

За своєю юридичною силою норми-програми можуть бути:

- імперативними;

- факультативними (рекомендаційними).

Норми-плани спрямовані на реалізацію програмних норм у ході здійснення європейської інтеграції.

Вони є засобом поетапного виконання приписів правових актів, які вміщують програмні норми (наприклад, ст. 312 Договору про функціонування ЄС щодо багаторічного фінансового рамкового плану стосовно упорядкування видатків Союзу).

Оперативні норми забезпечують безпосереднє виконання запрограмованих та запланованих інтеграційних заходів. Це найбільш чисельний різновид норм, що регулюють процеси інтеграції в рамах Євросоюзу.

Завдяки притаманній процесові європейської інтеграції орієнтації на створення спільного ринку шляхом мінімального втручання у розвиток ринкових відносин з боку держав-учасниць та інститутів ЄС число норм-програм та норм-планів відносно невелике. Тут основну роль у регулюванні інтеграційних процесів відіграють оперативні норми.

Саме ж програмування є насамперед засобом координації економічної політики, а не економічної діяльності суб'єктів господарювання. Воно має переважно індикативний характер та охоплює лише ту частину галузей співробітництва, яка регулюється державами та Євросоюзом.

Серед матеріальних та процесуальних норм треба виділити уніфікаційні норми.

Уніфікаційні норми встановлюють однакові моделі регулювання суспільних відносин у рамках Євросоюзу.

Дані норми адресуються насамперед державам-учасницям та їх фізичним та юридичним особам. Разом із тим, значна частина приписів таких норм може бути спрямована на встановлення прав та обов'язків внутрішньодержавних суб'єктів, тобто фізичних та юридичних осіб, шляхом покладення зобов'язань на держави-учасниці щодо забезпечення однакового змісту норм свого національного права, які регулюють відносини між цими суб'єктами.

Прикладами уніфікаційних норм є норми регламентів та багатьох директив ЄС, конвенцій про усунення подвійного оподаткування, про взаємне визнання товариств та юридичних осіб, про збереження статусу юридичної особи у разі зміни країни місцеперебування.

Своєрідним різновидом уніфікаційних норм є норми-визначення (норми дефініції).

Як елемент юридичної техніки вони виступають засобом однакового розуміння сторонами змісту правового документа, що є дуже важливим для його правильного застосування.

Прикладами норм-визначень виступають деякі норми установчих договорів. Зокрема, ст. 54 Договору про функціонування ЄС дає визначення термінів "компанія" та "фірма", ст. 196 Договору про заснування Євроатому - термінів "особа" та "підприємство".

VII. Види норм за методами та способами здійснення їх приписів.

Залежно від методів та способів здійснення (імплементації) приписів норм, що регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу поділяють на:

- норми прямої дії;

- норми, які потребують національно-правової імплементації;

- норми, які вимагають міжнародно-правової імплементації;

- норми, які забезпечують імплементацію приписів права Євросоюзу.

Норми прямої дії є характерною ознакою права Євросоюзу.

Вони згадуються в статтях установчих договорів про ЄС, де визначаються види актів, які ухвалюють інститути Євросоюзу, і де, зокрема, вказується на те, що регламенти мають пряму дію в усіх державах-учасницях Євросоюзу (ст. 288 Договору про функціонування ЄС). Завдяки практиці Суду ЄС як такими, що закріплюють норми прямої дії, визнані також певні положення Договору про заснування ЄС (статті 28, 30, 34,63), деяких директив, міжнародних угод ЄС та актів органів асоціацій з Євросоюзом.

Набрання чинності нормами прямої дії (зокрема, тими, що закріплені в регламентах ЄС) відбувається із зазначеної дати або, за її відсутності, на двадцятий день після їх опублікування в "Офіційному віснику ЄС".

Юридичними засадами для застосування норм прямої дії в державах-учасницях Євросоюзу виступають акти державної влади країн-учасниць про ратифікацію або схвалення установчих договорів про ЄС, акти про приєднання країн до Євросоюзу тощо. Їх можна розглядати як генеральні трансформаційні акти.

Однак на практиці норми прямої дії після свого ухвалення інститутами ЄС діють на територіях держав-учасниць у кожному конкретному випадку автоматично, не потребуючи санкціонування з боку національних властей.

Щодо доктрини, то в ній під нормами прямої дії розуміють норми, які проникають у внутрішні правопорядки держав-учасниць Євросоюзу без ухвалення спеціальних актів з їх імплементації органами виконавчої або законодавчої влади цих держав.

Норми прямої дії становлять значну частину норм права Євросоюзу. Їх існування означає закріплення в практиці Євросоюзу ідеї наднаціональності, оскільки держави-учасниці ЄС і, насамперед, національні парламенти обмежуються у своїх можливостях самостійно вирішувати питання стосовно способів здійснення приписів права Євросоюзу на національній території.

Формами фіксації норм прямої дії є Договір про функціонування ЄС, регламенти, певні директиви та рішення Ради, міжнародні угоди Євросоюзу, акти органів асоціації.

Норми, що потребують національно-правової імплементації, являють собою норми, які реалізуються кожною державою-учасницею Євросоюзу на національному рівні.

Приписи таких норм після набрання ними чинності та опублікування вимагають покладання певних обов'язків на органи держави, а отже, й ухвалення необхідних внутрішніх правових актів та/або адміністративно-розпорядчих заходів для їхнього застосування. Найчастіше формою фіксації таких норм є директиви Ради та Комісії.

Норми, які вимагають міжнародно-правової імплементації, - це норми, які після набрання ними чинності для свого впливу, вимагають від держав-учасниць, інститутів Євросоюзу напрацювання відповідних правових актів.

Специфіка застосування таких норм полягає у тому, що у подібних випадках засобом нормозастосування завжди є міжнародна нормотворчість.

Слід підкреслити, що бажання регулювати інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу на наднаціональній основі зумовлює існування в системі права ЄС порівняно незначної кількості норм, що вимагають міжнародно-правової імплементації.

Серед групи норм, що забезпечують імплементацію норм права Євросоюзу, залежно від способу їх здійснення, слід розрізняти:

- контрольно-корегуючі;

- виконавчі норми.

Контрольно-корегуючі норми – це норми, приписи яких надають повноваження органам Євросоюзу здійснювати контроль за ходом виконання суб'єктами права ЄС своїх зобов'язань та, у разі необхідності, направляти державам-учасницям або їх фізичним та юридичним особам відповідні постанови.

Прикладами таких норм є норми ст. 105 Договору про функціонування ЄС, яка надає Комісії повноваження щодо спостереження за дотриманням правил конкуренції та ухвалення постанов, які адресуються державам-учасницям та стосуються прийняття необхідних заходів для виправлення становища.

Наділення інститутів Євросоюзу широкими повноваженнями у сфері контролю за виконанням приписів права ЄС є також проявом наднаціональності в діяльності об'єднання, оскільки постанови, які виносяться у цьому зв'язку компетентними органами Євросоюзу, зобов'язують держави-учасниці без їх попередньої згоди, в силу одностороннього акту об'єднання. Тим самим обмежується суверенітет держав-учасниць Євросоюзу.

Виконавчі норми – це процесуальні норми, які застосовуються при врегулюванні проблем, пов'язаних з реалізацією права Євросоюзу на міждержавному рівні та у внутрішніх правопорядках держав-учасниць.

До них належать, зокрема, норми, які регулюють питання тлумачення норм, перебігу виконання їх окремих пунктів, внесення змін або доповнень до старих норм тощо.

Виконавчими нормами є, як правило, норми добровільного виконання, якими є організаційні, процедурні, протокольні та церемоніальні норми.

У межах виконавчих норм особливе місце займають юдикаційні норми. Вони покликані забезпечувати за допомогою Суду ЄС або Комісії примусове виконання правових норм у разі порушення одним із суб'єктів прав Євросоюзу своїх зобов'язань.

Прикладами юдикаційних норм є норми відповідних статей установчих договорів, які встановлюють процедуру врегулювання суперечок між інститутами Союзу, між інститутами та державами-учасницями, а також між цим останніми, щодо виконання положень зазначених договорів-статутів (норми статей 258-259 Договору про функціонування ЄС).

Існування юдикаційних процесуальних норм віддзеркалює специфіку правового регулювання в системі Євросоюзу. Необхідність у таких нормах спричинена спробами забезпечити виконання суб'єктами права Євросоюзу своїх зобов'язань за допомогою наднаціональних органів.

Слід зазначити, що в цілому для правового регулювання інтеграційних процесів у рамках Євросоюзу характерним є превалювання норм, здійснюваних за допомогою інституційного механізму ЄС, що є ще одним проявом виявленої раніше тенденції до обмеження самостійності держав-учасниць.

Таким чином, розгляд видів норм права Євросоюзу дозволяє глибше зрозуміти закономірності побудови та функціонування всієї системи цих норм, а також роль кожної з класифікованих груп норм у регулюванні інтеграційних процесів у рамках Євросоюзу. Вона може допомогти подальшому вивченню особливостей правового регулювання відносин, що складаються у зв'язку зі здійсненням даного типу інтеграції як між Євросоюзом та державами-учасницями, так і між ЄС та іншими суб'єктами міжнародного права.

Дякую за увагу (короткий підсумок даного питання). Які у Вас є запитання (відповідь викладача на висловлені запитання).

Наступне питання лекційного заняття.

4. Принципи права Європейського Союзу

Принципи права ЄС встановлюють загальний правовий режим типу європейської інтеграції та її організаційно-правові основи.

Вони являють собою, як правило, договірні, багатосторонні, безстрокові, загальнорегулятивні, імперативні норми, що мають вищу юридичну силу.

Таким чином, принципи права Європейського Союзу – це приписи установчого характеру, які визначають суть, зміст і порядок застосування норм правової системи ЄС.

Тому у праві Європейського Союзу існує своя власна, властива йому сукупність принципів. Деякі з них схожі з принципами інших правових систем (внутрішньодержавного і міжнародного права), а деякі мають особливу юридичну природу.

Усі принципів права Європейського Союзу можна поділити на декілька груп, які різняться за своїм призначенням і сферою дії:

- принципи верховенства і прямої дії права Європейського Союзу, що визначають його співвідношення з правовими системами держав-учасниць;

- загальні принципи права – початкові засади правового регулювання, які діють в усіх сферах відання Союзу і властиві також іншим демократичним правовим системам;

- спеціальні принципи права Європейського Союзу, що мають силу у рамках окремих галузей або сфер його правового регулювання;

- принципи діяльності Європейського Союзу, які визначають порядок реалізації Євросоюзом наявної у нього компетенції.

Принцип верховенства права Європейського Союзу означає, що норми цієї правової системи мають вищу юридичну силу, ніж правила, встановлені у рамках держав-учасниць.

Іншими словами, у разі невідповідності (колізії) між законом або іншим джерелом національного права, з одного боку, і джерелами права Європейського Союзу - з іншого, слід керуватися останніми. Протиріччя між приписами Європейського Союзу і його державами-учасницями найчастіше виявляються в національних судах при розгляді конкретних справ. У подібних обставинах судові органи повинні віддавати пріоритет Договору про ЄС, регламенту, директиві, іншому джерелу права Євросоюзу, при необхідності "відкладаючи внутрішньодержавний закон в бік" внутрішньодержавний акт який їм суперечить. Якщо національний суд зазнає труднощі або виникають сумніви, він може припинити судовий розгляд і направити преюдиціальний[2] запит до Суду Європейських спільнот.

Принцип прямої дії означає, що право Європейського Союзу наділяє суб'єктивними правами і обов'язками не лише держав-учасниць, але і безпосередньо фізичних й юридичних осіб. Останні можуть обґрунтовувати свої вимоги в національних судах, "безпосередньо" посилаючись на статті установчих документів або правових актів Євросоюзу.

При цьому в доктрині і судовій практиці розрізняються два види прямої дії - горизонтальну і вертикальну:

а) горизонтальна пряма дія - це пряма дія в "горизонтальних" правовідносинах, тобто відносинах між приватними особами (наприклад, зобов'язання з договору між двома підприємствами-контрагентами);

б) вертикальна пряма дія - пряма дія у відносинах "індивід - влада", тобто в правовідносинах між приватними особами і державними органами та установами.

Загальні принципи права виражають основоположні цінності, якими Євросоюзу повинен керуватися у своїй правотворчій і правозастосовній діяльності.

Як загальні принципи права Співтовариства вони були сформульовані в рішеннях Суду Європейських Співтовариств. Останній, у свою чергу, відштовхувався від принципів, напрацьованих в правових системах держав-учасниць (починаючи з римського права), а також в міжнародному публічному праві.

У різні роки як загальні принципи Судом, зокрема, були проголошені:

- обов'язковість дотримання основних прав особи і самі ці права (наприклад, дотримання права власності як загальний принцип права Співтовариства). Таким чином Суд заповнював прогалини в установчих договорах, які і в початковій, і в діючій редакції не містять повноцінного "білля про права";

- процесуальні права і гарантії стосовно справ, що розглядаються наднаціональними інститутами (наприклад, при накладенні Комісією штрафів на підприємства, що порушують законодавство ЄС про конкуренцію): право на захист, конфіденційність спілкування з адвокатом, право бути заслуханим, тощо;

- принцип правової визначеності, або правової безпеки, згідно з яким законодавство ЄС має бути зрозумілим і передбачуваним для усіх суб'єктів. Даний принцип, зокрема, не дозволяє надавати зворотну силу діям, які погіршують стан осіб в порівнянні з діючим правовим регулюванням.

Спеціальні принципи права - це принципи, які діють у межах окремих сфер правового регулювання Європейського Союзу.

З урахуванням того, що історично першою сферою інтеграції у рамках Співтовариств служила економіка, найбільш важливими серед спеціальних принципів є принципи, що визначають правовий режим внутрішнього ринку ЄС: принципи свободи руху товарів, осіб, послуг і капіталів. Кожен з названих принципів закріплює комплекс суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб (передусім, підприємств), тому їх часто означають терміном "свободи": свобода руху товарів, капіталів, послуг, тощо.

Існують також принципи обмеженої сфери дії: принципи бюджетного права, наприклад принцип збалансованості прибуткової і витратної частини союзного бюджету (ст. 268 Договорів про ЄС); принципи екологічного права, наприклад принцип "забрудник платить" (ст. 174 Договори про ЄС); принципи продовольчого законодавства Співтовариства, наприклад "принцип обережності".

Принципи діяльності Європейського Союзу - це основні начала, які спрямовані на регулювання функціонування цієї організації.

Найбільш важливі з цих принципів закріплені в Договорі про заснування Європейської спільноти (ст. 5) :

- принцип законності, відповідно до якого діяльність Співтовариства і Союзу в цілому повинна здійснюватися у рамках повноважень і цілей, зафіксованих в установчих документах організації;

- принцип субсидіарності вимагає від Співтовариства утримуватися від втручання в ті питання, які держави-учасниці можуть ефективно вирішувати самостійно, власними зусиллями. Принцип субсидіарності, однак, не поширюється на сфери, віднесені до виняткової компетенції ЄС;

- принцип пропорційності, згідно з яким дії Співтовариства повинні суворо відповідати (бути "пропорційні") його цілям.

Дякую за увагу (короткий підсумок даного питання). Які у Вас є запитання (відповідь викладача на висловлені запитання).

Наступне питання лекційного заняття.

5. Предмет права Європейського Союзу

Предмет права ЄС – це ті суспільні відносини, які воно регламентує.

У західній доктрині зміст права Європейського Союзу за предметом регулювання прийнято поділяти на дві частини: інституційне і матеріальне право.

Предметом інституційного права є сам Європейський Союз як інтеграційна організація, статус його керівних органів (інститутів). Наприклад, правила які регламентують порядок формування Європейського парламенту або юрисдикцію судів Євросоюзу.

В інституційному праві йдеться головним чином про проблеми політичної, адміністративної та юридичної організації Європейського Співтовариства. Це, по-перше, норми щодо статусу, функцій та повноважень численних органів і інституцій ЄС. Зокрема, до таких органів належать такі політичні органи — Європарламент, Європейська Рада та Європейська Комісія, а також консультативні установи політичного або адміністративного характеру, судові та контрольні інстанції (Суд першої інстанції, Судова та Рахункова палати).

По-друге, інституційне право включає норми щодо джерел права в ієрархії юридичних актів у рамках ЄС, договорів та угод, регламентів, директив та рішень. Крім цього, сюди належать норми, що регулюють відносини і поєднання юридичного режиму ЄС із внутрішніми юридичними режимами країн — членів ЄС.

Матеріальне право – це право, що створюється Європейським Союзом та має за предмет регулювання ті суспільні відносини, які складаються на його території між громадянами, юридичними особами, державами-учасницями й іншими суб'єктами. Наприклад, митне або кримінальне законодавство Євросоюзу виступають джерелами його матеріального права.

Матеріальне право Європейського Союзу неоднорідне за своїм характером і включає норми різних галузей (конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, аграрне), у тому числі й ті норми, які традиційно відносяться до процесуального права (цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні тощо).

Матеріальне право включає норми, які регулюють поведінку і діяльність індивідів та соціумів у різних галузях права, що належать до сфери дії європейських договорів. Таким чином, йдеться про звід норм, що становить економічне право ЄС, мета якого — сформувати на всій території країн — членів ЄС єдиний внутрішній ринок з вільним рухом людей, товарів, послуг та капіталів. У цілому матеріальне європейське право встановлює:

— норми, що визначають режим економічних свобод, які діють стосовно різних учасників життя ЄС: конкретну організацію вільного руху фізичних осіб, майна; заборони дискримінації між країнами — членами ЄС; заборони дій, що суперечать принципам здорової конкуренції тощо;

— принципи і норми здійснення загальних економічних за­ходів і дій у країнах-учасницях ЄС.

Матеріальне європейське право пов'язане з вивченням чинних в ЄС норм, які стосуються різних юридичних дисциплін і належать до компетенції ЄС та інтегровані у внутрішнє право країн ЄС. Так поступово сформувалися спеціалізовані розділи європейського права: європейське торговельне, сімейне, соціальне, а також сільськогосподарське, банківське, транспортне право тощо.

Отже, матеріальне європейське право — це предметне, чинне, щоденно застосоване право майбутньої єдиної Європи.

Матеріальне право прийнято також називати європейським правом, а інституційне право — правом Європейського Союзу.

Поділ на право ЄС та європейське право є доволі умовним та вторинним за практичним змістом. Однак для дефініційної точності слід розуміти європейське право як європейський правовий простір, а право ЄС — як особливий правовий порядок, створений у рамках функціонування Європейських Співтовариств, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки Європейського Союзу, а також політики у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Дякую за увагу (короткий підсумок даного питання). Які у Вас є запитання (відповідь викладача на висловлені запитання).

Наступне питання лекційного заняття.

• ⇐ Назад
123
Далее ⇒