Плюралістична модель демократії
Ø Включення в політичне життя країни великої кількості суспільних рухів і партій, що мають різні політичні цілі, ідеологічні концепції і ведуть між собою боротьбу за владу.
Ø Головними суб'єктами політики є не індивіди і не народ у цілому, а політичні групи.
Ø Громадяни виражають свою думку через групи інтересів.
Модель демократичної участі (К. Пейтман, Н.Боббіо, К.Макферсон)
Ø Важливою умовою демократії є участь громадян в обговоренні і прийнятті політичних рішень.
Ø Протистояти авторитаризму можна шляхом сильної влади знизу.
Ø Демократія поширюється на всі сфери, тобто саморозвивається.
Ø Зниження рівня участі приведе до тиранії меншості.
Модель «поліархічної демократії» (Р.Даль)
Р.Даль запропонував розрізняти ідеальний варіант демократії й інституціональний, який він пропонує називати терміном «поліархія» (гр. polys-численний, archi – старший, головний, тобто багатовладдя, або влада багатьох). Характерні риси поліархії:
Ø Виборні посадові особи, які керують державою.
Ø Вільні і чесні вибори.
Ø Загальне голосування. Голоси членів суспільства рівні.
Ø Право кожного претендувати на виборну посаду.
Ø Свобода слова.
Ø Альтернативна інформація.
Ø Незалежність самоорганізації.
Подані теоретичні моделі загалом увібрали в себе весь демократичний досвід, і це дає можливість розглянути сучасну демократію з характерними ознаками й умовами, які вже сформувалися.
Основні ознаки демократії
Для того, щоб розкрити сутність демократії необхідно відрізняти ідеальний варіант демократії від реального. Жодна держава у світі не може претендувати на ідеальний варіант, тому що це свого роду політична утопія. Держави, що претендують на реальний варіант демократії повинні прагнути відповідати певним ознакам:
· Народ є джерелом влади і носієм верховної влади.
Реалізація цієї ознаки можлива шляхом прямої і представницької участі народу в процесі управління. Залежно від того, хто - народ безпосередньо чи його представники - здійснюють владні функції, виділяють дві основні форми демократії: пряма (безпосередня) і представницька (репрезентативна)
До прямої форми демократії ми відносимо всі типи самостійної конвенціональної (законної) участі особистості в політиці, а саме: вибори, референдуми, ініціативи, відкликання, мітинги і т.д.
| Референдум – (від лат.referendum – те, що повинно бути повідомлено) - це загальне волевиявлення (голосування чи опитування) з важливих державних та місцевих питань. Ініціатива в проведенні референдумів може належати президенту, парламенту, громадянам. Результати референдуму залежно від національного законодавства можуть мати обов'язковий і рекомендаційний характер. Найчастіше референдуми проводять у Швейцарії (до 1993 р. - 398, за період 1970-1995 рр – 76), наступною за чисельністю є Австралія – (43). Процедура референдуму активно застосовується й у таких державах як Італія, Ірландія, Нова Зеландія. В Україні з 1991 по 2004 рр. було проведено 3 загальнонаціональних референдуми. |
Представницька форма демократії здійснюється через виборні органи й осіб, що діють від імені громадян, які їх обрали, і які підзвітні виборцям: парламент, президент, депутати.
· Законодавче закріплення і гарантованість основних економічних, соціальних і політичних прав людини.
· Політична і правова рівноправність громадян.
Усі громадяни демократичної держави є рівними і рівноправними. Кожен учасник політичного процесу повинен усвідомлювати і дотримуватися принципу рівності прав громадян, тобто мати рівні права для голосування, балотуватися на посаду, одержувати необхідну освіту, брати участь у політичних об'єднаннях і т.д. Дана ознака в першу чергу відноситься до рівності виборчих прав громадян.
| Виборче право – сукупність юридичних норм, що регулюють участь громадян у виборах (як тих, які обирають і яких обирають), організація і проведення останніх, взаємини між виборцями і виборними органами чи посадовими особами, а також порядок відкликання обраних представників, що не виправдали довіру народу. |
Виборче право в різних державах має (мало) певні обмеження (виборчі цензи): вікові, майнові, гендерні, расові, еміграційні (проживання в державі не менше визначеного законом терміну), освітні (знання державної мови) та ін. Як правило, більше цензів виборче право має щодо осіб, які обираються.
Віковий ценз для виборців - У різних державах право голосу мають громадяни, які досягли 18-21 року. В Україні право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли 18 років (ст.70 Конституції України).
Віковий ценз для тих, які обираються – В Україні народним депутатом парламенту може стати громадянин, який досяг 21 року (ст.76 Конституції України), а президентом – 35 років (ст.103 Конституції України). У країнах із двопалатним парламентом віковий ценз для депутатів верхньої палати особливо високий: у США і Японії – 30 років, у Франції – 35 років, у Бельгії й Іспанії – 40 років.
Гендерний ценз – Боротьба жінок за виборчі права досягла успіху в тих державах, що претендують на звання демократичних, тільки в другій половині ХХ ст. Наприклад, у Франції, Бельгії, Італії жінки одержали право голосу тільки після 2-й світової війни. У Швейцарії – у 1971р.