Різноманіття формальних типів та рівні организації наукового знання
Системність критеріїв наукового знання веде до ускладнення його структури та різноманітності його форм.
Наукове знання представлене кількома формальними типами [Лебедєв, 2014, с. 178-179, зі змінами], причому кожен тип організації знання характеризується різним співвідношенням пріоритетів елементарних складових комплексного критерію науковості:
1. Сенсуативне (чуттєве) знання - дані спостереження та експерименту над об'єктами дослідження.
2. Емпіричне знання - узагальнений опис даних спостереження та експерименту у вигляді безлічі фактів і емпірично спостережуваних (феноменологічних) законів.
3. Теоретичне знання - логічно-системний опис властивостей, відносин і законів певної множини ідеальних об'єктів.
4. Метатеоретичне знання - загальнонаукові принципи (загальнонаукова картина світу, елементи дисциплінарної матриці, філософські основи даної науки або дисципліни).
5. Інтерпретаційне («кентаврове») знання - безліч пропозицій (ухвал), що зв'язують елементи різних рівнів наукового знання шляхом їх ототожнення (ідентифікації); досить часто являє собою результат синтезу не тільки різних теоретичний концепцій, але навіть об'єднання об'єктивно-описових (дескриптивних) і суб'єктивно-оцінних (аксіологічних) елементів, тобто є продуктом інтеграції 3-4 і 6 типу наукового знання.
5. Логіко-математичне знання - мова математичних теорій, що використовується в природничих науках для кількісного опису і обробки масиву чуттєвих даних, формулювання фактів, законів, принципів, перетворень, фундаментальних констант, систем вимірювання величин тощо.
6. Ціннісне знання - філософська аксіологія і антропологія, що рефлексує та конструює загальні цінності і смисли людини та культури.
До того ж складові критерію демаркації мають специфіку своєї конкретизації стосовно різних структурних одиниць наукового знання - областей наукового знання. В теперішній час наукове знання – складна система, окремі області якої відрізняються за об’єктами й методами дослідження, термінологією, сферою застосування, критеріям науковості, структурою, головними принципами та ін.
У зв’язку з цим сучасна наука розділилась на цілу низку окремих наук окремих наукових дисциплін.
Кожна з наукових дисциплін є дискретною одиницею організації наукового знання, яка існує як результат єдності предметно-змістовної бази, інтересів науковців – фахівців у та єдності методів та засобів отримання наукової інформації окремої сфери наукового знання.
Отже проблема демаркації логично виводить епистемологічну теорію до питання про засади та методологію класифікації.
Класифікація наукових дисциплін відбувається згідно з одним із двох основних принципів – чи то за можливістю використання наукового знання в практичних цілях, чи то за специфікою об’єкта дослідження.
Відповідно до можливості практичного використання науки поділяють на:
· фундаментальні, які не ставлять за мету негайне використання отриманих результатів;
· прикладні, спрямовані на втілення результатів дослідження в ті чи інші технологічні розробки.
За предметом дослідження виділяють такі сфери наукового знання:
· Математика, щовивчає найбільш загальні й абстрактні поняття – число, множина та ін. Як правило, об’єкти дослідження математики є формалізовані логічні абстракції, не пов’язані із будь-якими явищами та процесами матеріального світу.
· Природознавство (природничі науки), предметом дослідження яких є всі природні (матеріальні) явища та процеси, які існують поза свідомістю людини незалежно від неї (фізика, хімія, біологія, астрономія та ін.);
· Соціоекономічні науки, які досліджують різні прояви людської діяльності (економіка, соціологія, історія, культурологія тощо).
· Гуманітарні науки мають предметом феномени людскої культури, переважно духовної (литературо- та мистецвознавство, філологія, тощо. (досить часто гуманітарні науки об’єднують з соціоекномічними, що на нашу думку не є коректним внаслідок специфіки предмету (виключно суб’ективно-ідеальні за своєю природою) та методології.
· Техніко-технологічні (технічні) наукистановлять (поряд з математикою) особливу сферу науки – це система знань про способи та пристрої, які використовує людина для матеріального впливу на оточуючу природу й перетворення її згідно із власними потребами та інтересами.целом
+++Слід зазначити, що в культурній традиції Західної цивілізації лише природознавство розглядається як наука у власному значенні цього слова. Це знайшло своє відображення в англійській мові, де не існує вираз у «природничі науки», оскільки s(як cience (дослівно – наука) й позначає власне природознавство і лише його, для гуманітарних наук існує особливий термін – arts (дослівно – мистецтво, вміння).
Структурна організація знання в будь-якій науковій дисципліні характеризується ієрархічністю. В якості прикладу наведемо структуру знання у природничих науках:
1. Чуттєве знання - дані спостереження та експерименту над об'єктами природи і експериментальними ситуаціями.
2. Емпіричне знання - узагальнений опис даних спостереження та експерименту у вигляді безлічі фактів і емпіричних законів.
3. Теоретичне знання - логічно-системний опис властивостей, відносин і законів певної множини ідеальних об'єктів (матеріальних точок, ідеального газу, абсолютно чорного тіла, абсолютно ізольованих систем тощо).
4. Метатеоретичне знання - загальнонаукові принципи (загальнонаукова картини світу, елементи парадигмальної теорії для даної дисципліни, філософські основи даної науки або дисципліни).
5. Інтерпретативне знання - безліч пропозицій (ухвал), що зв'язують елементи різних рівнів наукового знання шляхом їх ототожнення (ідентифікації).
6. Логіко-математичне знання - мова математичних теорій, що використовується в природничих науках для кількісного опису і обробки масиву чуттєвих даних, формулювання фактів, законів, принципів, перетворень, фундаментальних констант, систем вимірювання величин тощо.
Природознавство утворює єдиний комплекс дисциплін, диференційований на окремі елементи відповідно до процесу глобальної еволюції Всесвіту, яка доступна нашому спостереженню. Усі об’єкти живої та неживої природи утворюють деяку ієрархію цілісних систем, кожну і з своїми специфічними явищами та процесами, які складно описати чи пояснити, використовуючи термінологію й закономірності, створені наукою для систем іншого рівня складності.
Еволюція матерії проходить крізь низку рівнів організації – фізичний (елементарні частки, атоми і т. д.), хімічний (молекули, йони, вільні радикали), біологічний та соціальний. Кожний із них виникає в результаті формування зв’язків і відношень, які об’єднують об’єкти попереднього рівня в елементи нових цілісних утворень. Закономірності, яким підкорюються елементи системи, продовжують діяти і надалі, однак кожному рівню організації відповідають свої специфічні закони.
Відповідно до цього природознавство підрозділяється на такі області:
· фізика – наука про найбільш загальні властивості й форми руху матерії;
· хімія – наука про речовину та її перетворення;
· астрономія – наука про небесні тіла;
· геологія та географія – комплекс наук, які вивчають поверхню, хімічний склад, будову та еволюцію земної кулі;
· біологія – наука про життя.
Отже, така організація природознавства відображає глобальний процес еволюції природи:
1. Добіологічна еволюція:
космологічна еволюція:
виникнення доступного для спостереження Всесвіту; утворення елементарних часток; еволюція зірок і зіркових систем (галактик);
утворення атомних ядер важких елементів у результаті термоядерного синтезу;
формування планетарних систем, зокрема Сонячної системи;
хімічна еволюція:
утворення молекул неорганічних речовин (Н2, О2, Н2О, СО2, СН4 і
т. д.).
виникнення земної атмосфери, літосфери і гідросфери;
фотохімічні реакції синтезу низькомолекулярних органічних речовин – HCN, фосфорорганічні сполучення (АТФ та ін.), вуглеводи, амінокислоти, азотисті основи, нуклеотиди; абіогенний круговорот сполучень вуглецю;
абіогенний синтез високомолекулярних органічних полімерів із нерегулярною структурою – білків, нуклеїнових кислот, вуглеводів та ін.
2. Біологічна еволюція (біогенез):
виникнення молекулярних систем, які здатні до самокопіювання та метаболізму;
виникнення першоклітин.
фотосинтез та біотичний круговорот речовини та енергії;
Виникнення еукаріотів (організмів із структурно відокремленим клітинним ядром, який вміщує носія спадкової інформації – хромосоми) і багатоклітинних організмів;
антропогенез (виникнення людини).
3. Соціокультурна еволюція (соціогенез).
Очевидно, після виникнення життя процес подальшого розвитку матеріального світу розділився на два напрями – розвиток неживої та живої природи, що й знайшло своє відображення в наведеній схемі дисціплінарної організації наукового знання (рис.)
Рис. . Дисціплінарна організація наукового знання.
Специфічні об'єкти дослідження визначають специфічні методи та особливості структури наукового знання у відповідних наукових дисциплінах. В цілому, найбільш відрізняються крайні члени наведеної вище послідовності класифікації наукових дисциплін відповідно до їх предмета – математичні, які розпочинають цю послідовність, і гуманітарні, що її завершують [Лебедєв, 2014, с. 178-179, зі змінами].
Математичне знання організоване за чіткою ієрархічною схемою, причому кордони різних рівнів, на відміну від природничих і, тим більше, інших наукових дисциплін, чітко окреслені:
1. математичні проблеми і завдання,
2. змістовні математичні теорії,
3. формалізовані математичні теорії,
4. метаматичні побудови, що включають в себе, зокрема, певні філософські підстави.
В гуманітарних науках теоретичне знання являє собою окремі та загальні гуманітарні теорії, які розробляють моделі культури та людини, ціннісну і нормативну шкалу оцінки їх еволюції та поведінки. Як бачимо, за своєю формою теоретичне знання тут практично тотожне знанню інтерпретаційному і метатеоретичному в природознавстві.
Гібридний предмет технічних наук обумовлює особливу структуру цих дисциплін [Лебедєв, с. 178]:
1. Онтологічне знання - опис властивостей і відносин артефактів - на відміну від об'єктивно існуючих фактів - створені розумним суб'єктом із заздалегідь поставленою метою матеріальні об'єкти. До артефактів належать як матеріальні об'єкти (технічні пристрої, механізми, будівельні споруди, хімічні і фармацевтичні препарати, штучно створені живі організми – продукти генетично-інженерних технологій тощо), так і технологічні процеси;
2. Метрологічне знання – опис вимірювальних пристроїв та технології їх використання, систем одиниць та еталонів, прийомів обробки результатів вимірювань;
3. Модельно-проектне знання - теоретичні моделі майбутніх артефактів, математичні розрахунки їх функціональності, надійності, безпеки та ефективності;
4. Емпіричне знання - опис даних спостережень і експерименту над випробувальними зразками артефактів і спостережуваних закономірностей функціонування прототипів і макетів;
5. Теоретичне знання - опис властивостей, відносин та законів ідеальних об'єктів - репрезентантів артефактів, формулювання законів їх функціонування і змін, методи обґрунтування та перевірки теоретичних тверджень;
6. Повсякденне знання - сукупність інструкцій та приписів щодо використання артефактів і технологічних процесів, система правил техніки безпеки;
7. Метатеоретичне знання - фундаментальне знання з соціально-гуманітарних наук та природничих математичних наук, філософські принципи і підстави, етичні, економічні та екологічні регулятиви і обмеження, оцінки соціального і практичного характеру. В сукупності цей вид знання визначає соціальні та індивідуальні потреби та способи їх задоволення, забезпечувані за допомогою конкретних наукових розробок. Виявлення та розробка норм, правил, методів і прийомів, що регулюють цілеспрямовану діяльність щодо формування та розвитку знання, складає предмет логіки та методології наукового пізнання.