Модель епістемологічного анархізму Пола Фейрабенда

Головним аргументом на користь позитивної вiдповiдi на таке запитання буде показ практичних досягнень наукових пiдходiв, тобто прагматичний критерiй. Однак iснує також iнша точка зору, так званий концептуальнийчиепістемологічний анархізм, згiдно з яким усi способи пiзнавального освоєння дiйсностi в принципi рiвноправнi. Один з найбiльш видатних представникiв даної точки зору, П. Фейєрабенд, стверджує, що «наука набагато ближче до мiфу, ніж це готова припустити фiлософiя науки. Це одна з форм мислення, розробленних людьми, й не обов'язково найкраща. Вона заслiплює тiльки тих, хто вже прийняв рiшення на користь якоїсь iдеологiї чи взагалi не замислюється про переваги й обмеження науки» [44,с. 450]. У своїй аргументацiї Фейєрабенд виходить з уже згадуваної ранiше тези Куна – Фейєрабенда про несумiрнiсть альтернативних теорiй. Кожна теорiя має свою власну мову, на якiй подається своє власне тлумачення вже вiдомих фактiв. Новi теорiї вводяться за допомогою гiпотез ad hoc; фактори, що впливають на їх прийняття, нiяк не пов'язанi з самими теорiями. Так, наприклад, у випадку Галiлея серед факторiв, що сприяли поширенню й популярностi його iдей, були блискуча технiка переконання, народна iталiйська, а не латинська мова, а також те, що вiн звертався до людей, «якi палко протестували проти старих iдей i пов'язаних з ними канонiв навчання» [44, с. 282]. Слiд також зазначити, що власне науковi аргументи Галiлея не витримували жодної критики анi з позицiй науки того часу, анi з позицій сучасної науки. Тобто фактично всi фактори було суто iррацiональними. «Копернiканство та iншi iстотнi елементи нової науки, – пише Фейєрабенд, – вижили тiльки тому, що при їх виникненнi розум мовчав» [44, с. 286].

Кунiвська теорiя наукових революцiй не працює хоча б тому, що альтернативнi парадигми настiльки несумiрнi, що нi про якi науковi революцiї не може бути й мови [44, с. 116]. Крiм того, наявнiсть несумiрних теорiй приводить до того, що «нормальної науки» як такої також не iснує [44, с. 123]. На основi всього цього Фейєрабенд робить висновок, що «наука є суто анархiстським пiдприємством, а теоретичний анархiзм бiльш гуманний i прогресивний, анiж його альтернативи, що спираються на закон i порядок» [44, с. 147]. Наука є мiфом ХХ столiття – одним серед iнших мiфiв. Пануюче положення науки в сучасному суспiльствi пов'язане з державною полiтикою, а не з перевагою наукового свiтогляду порiвняно з iншими свiтоглядами. Ця полiтика проявляється у сферi освiти, а також державного фiнансування. Тоталiтарна полiтика держави позбавляє громадян можливостi вибору власного свiтогляду. В цiлком вiльному суспiльствi кожна людина повинна мати право сама вибирати власний свiтогляд (релiгiйний, науковий, мiфологiчний) i форму освiти, що вiдповiдали б йому. Держава не повинна втручатися у цю сферу.

 

8.3. Соціологічні моделі еволюції науки (теоретична соціологія науки)

+++Протягом останнього десятиліття минулого 20-го століття в епістемології відбувся своєрідний соціологічний поворот. Найбільш впливові розробкии Проблеми механізмів еволюції наукових теорій базуються вже не на аналізі внутрішніх когнітивно-пізнавальних механізмів генерації, розвитку та «загибелі» наукових теорій, де головну роль відіграють комунікативні взаємодії між членами наукового товариства. Саме останнє (наукове товариство) розглядається як колективний суб’єкт наукового пізнання , взагалі і еволюції теоретичної науки, зокрема.

На відміну від цих концепцій, створених у 1990х-2010х рр. основна роль відводиться екстранауковим комунікативним взаємодіям: взаємовідносини науки з іншими соціальними інститутами, соціокультурному контексту і соціокультурної детермінації розвитку наукового знання

.