Види трудових відносин та їх правове регулювання

Розділ І. ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА ДЖЕРЕЛА ТРУДОВОГО ПРАВА

Критеріями, за допомогою яких здійснюється поділ усієї системи права на окремі самостійні галузі права, є: предмет правового регулювання, метод, принципи права, наявність системи законодавства, зацікавленість законодавця у виділенні окремої галузі тощо. Але основним все ж вважається предмет правового регулювання.

Предмет правового регулювання складають якісно відособ­лені суспільні відносини, правове забезпечення яких досяга­ється за допомогою норм певної галузі. В трудовому праві ними в першу чергу є трудові відносини.

Однак у суспільстві існує кілька видів трудових відносин.

Аналіз сучасного стану трудових відносин виявляє різні під­стави їх фактичного виникнення і залежно від цього — різний ступінь їх правового забезпечення. В кооперативах, наприклад, можна виділити два види трудових відносин: між членами кооперативу (власниками) і органами управління кооперативу, а також між найманими працівниками (не власниками) і тими ж органами управління. Підставою виникнення перших є вступ громадянина у члени кооперативу з наступним визначенням його трудової функції, підставою виникнення других — трудовий договір, договір найму.

Ще одним видом суспільно-трудових відносин є відносини, які умовно можна назвати службово-трудовими. Йдеться про відносини військовослужбовців Збройних Сил України, При­кордонних військ, Управління охорони вищих посадових осіб України, Служби безпеки, інших військових формувань, утво­рених відповідно до законодавства України, осіб начальниць­кого і рядового складу органів внутрішніх справ та податкової міліції.

Від цього виду трудових відносин дещо відрізняються відносини, що настають у разі проходження альтернативної (не­військової) служби. Згідно з Законом України від 12 грудня 1991р. “Про альтернативну (невійськову) службу” (в редакції Закону від 18 лютого 1999 р.) трудові відносини між громадянином, який проходить альтернативну службу, та підприємством,установою,організацією здійснюються на підставі

письмового строкового трудового договору і регулюються законодавством про працю, за винятками, передбаченими цим Законом (ст. 15). Незважаючи на те, що тут йдеться про трудовий договір і поширення на трудові відносини цих осіб трудового законодавства, ми маємо справу скоріше не з трудовими відносинами у їх класичному вигляді, а з особливим видом службово-трудових відносин. Праця осіб, призваних на альтерна­тивну (невійськову) службу, є результатом не реалізації ними свого права на працю, а виконання військового обов’язку. І трудовий договір, який укладають у цьому випадку, не є волевиявленням обох сторін, що характерне для трудових відносин найму, і факт поширення на такі трудові відносини законодав­ства про працю не вирішує проблему видової належності. Тим більше, що застосування трудового законодавства для регулю­вання зазначених трудових відносин є досить обмеженим і умовним. Закон “Про альтернативну (невійськову) службу”, проголосивши поширення трудового законодавства на осіб, які проходять альтернативну службу, встановлює спеціальні пра­вила регулювання їх відпусток, обчислення строків служби, її припинення тощо. Отже, можна вважати, що у даному випадку ми маємо справу із самостійним різновидом службово-трудових відносин.

Видом трудових відносин можна вважати відносини, що виникають у результаті відбування засудженими криміналь­ного покарання у виправних центрах. Трудові відносини цієї категорії осіб мають примусовий характер, і їхньою метою є виправлення та перевиховання засуджених, зокрема щодо чесного ставлення до праці.

Залучення позбавлених волі до суспільно корисної праці відбувається відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України. Для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму трива­лості робочого часу, встановленого законодавством про працю. Засуджені також звільняються від роботи у вихідні, святкові і неробочі дні.

Отже, суспільно-трудові відносини за своїм характером є досить різноманітними і залежно від підстав їх фактичного


виникнення поділяються на кілька окремих видів. Кожен з таких видів трудових відносин потребує і специфічного право­вого регулювання, яке забезпечується різними галузями права.

Предмет трудового права

З усіх існуючих видів трудових відносин трудове право у повному обсязі регулює лише відносини так званої найманої праці або точніше відносини, що виникають на підставі укла­дення трудового договору. Усі інші відносини, що пов’язані з використанням праці, але мають в основі виникнення відмінні від трудового договору юридичні факти, можуть бути об’єктом правового забезпечення норм трудового права лише за умови, що спеціальним актом, яким вони регулюються, буде зазна­чено про можливість застосування щодо них трудового законо­давства.

Отже, предметом трудового права є суспільно-трудові від­носини, які виникають в результаті укладення трудового дого­вору між працівником і роботодавцем.

Трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, становлять основу предмета трудового права, його “ядро”, однак лише ними предмет цієї галузі не вичерпуєть­ся. Існує ще ціла низка суспільних відносин, які забезпечують функціонування трудових відносин, що теж регулюються норма­ми трудового права. Особливістю цих відносин є те, що за відсутності трудових відносин вони існувати не можуть. Тобто за своєю природою це — відносини допоміжного характеру.

До таких відносин, що виконують допоміжну роль у забез­печенні трудових відносин, належать: відносини працевлашту­вання; навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників на виробництві; нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства; вирішення трудових спорів; соціаль­ного партнерства.

Усі ці суспільні відносини разом з трудовими і формують предмет правового регулювання нормами трудового права. Таким чином, предметом трудового права є трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, і від­носини, що тісно пов’язані з трудовими: працевлаштування, навчання і підвищення кваліфікації та перекваліфікації праців­ників, щодо контролю за дотриманням законодавства про працю, вирішення трудових спорів, а також відносини соціального партнерства.