Природоохоронні цінності, які важливі для розвитку екологічного, зокрема орнітологічного туризму
Для аналізу багатства біологічного розмаїття Шацького природного національного парку, одну з ведучих ролей відіграли критерії оцінки міжнародної цінності різних видів птахів, що гніздуються, зимують або мігрують на згаданій території. Завдяки унікальним природнім ландшафтам, фауна Шацького національного природного парку віддавна привертала увагу багатьох дослідників. Ця територія отримала міжнародний природоохоронний статус водно-болотних угідь та ІВА №001 UA, ІВА №28 (міжнародно-важливих територій для охорони птахів) (Микитюк, 1999; Heath, Evans, 2000), що покликані зберегти біологічне й ландшафтне надбання у Європі. Періодичні та стаціонарні орнітофауністичні дослідження на території Шацького поозер’я були започатковані протягом 1950-60 років, і вони головним чином стосувались водоплавних та водно-болотних птахів (Татаринов, 1973). Як правило, вивчали закономірності поширення видів на всій території Західноукраїнського Полісся, фенологія їх міграцій та гніздової біології (Сребродольская, 1960; Сребродольская, 1975). Хоча у популяціях багатьох раніше чисельних видів відбулись значні негативні зміни і багато видів отримали статус рідкісних і зникаючих не тільки в регіоні, а в масштабах всього ареалу, або його європейської частини (Страутман, 1963; Hagemaijer, Blair, 1997; Tucker, Heath, 1994). В цих умовах нами було виділено ті види птахів, які отримали статус таких, що знаходяться під глобальною загрозою зникнення у Європі. Згідно цього міжнародного списку ми проаналізували становище, чисельність і біотопічний розподіл згаданих видів в умовах Шацького національного природного парку, як найбільш важливого резервату природи для збереження орнітофауни західного регіону країни (Горун, Матейчик, Ященко, 2000; Микитюк, 1999; Химин, Тутейко, Грицай та ін., 1999; Grimmett, Jones, 1989). Для здійснення такої оцінки було проведено спеціальні обліки чисельності гніздових птахів з наступним картуванням розміщення їх в різноманітних біотопах національного парку. Для детальних досліджень були вибрані 88 видів птахів, що включені до однієї з чотирьох пріоритетних категорій SPEC, які мають природоохоронний міжнародний статус (Микитюк, 1999; Tucker, Heath, 1994). Серед них представники таких рядів – Anseriformes: Aythya nyroca, Aythya ferina, Anas strepera, Anas querquedula; Ciconiformes: Ciconia ciconia, Ciconia nigra, Botaurus stelaris, Ixobrychus minutus; Falсoniformes: Pernis apivorus, Milvus migrans, Hiraaetus pennatus, Circaetus gallicus, Aquila pomarina, Circus pygargus, Falco tinnunculus; Galliformes: Tetrao tetrix, Perdix perdix; Coturnix coturnix; Gruiformes: Grus grus, Crex crex, Porzana parva, Porzana porzana; Charadriiformes: Gallinago media, Tringa totanus, Limosa limosa, Numenius arquata (зимуючі популяції під глобальною загрозою зникнення, а гніздові, занесені до Червоної книги України), Philomachus pugnax, Chlidonias niger, Chlidonias hybridus, Sterna albifrons; Columbiiformes: Columba palumbus, Columba oenas, Streptopelia turtur; Strigiformes: Bubo bubo, Asio flammeus, Strix aluco, Athene noctua; Caprimulgiiformes: Caprimulgus europaeus; Coraciformes: Coracias garrulus, Alcedo atthis; Piciformes: Picus viridis, Picus canus, Dendrocopos medius, Dendrocopos syriacus, Jynx torquilla; Passeriformes: Galerida cristata, Lullula arborea, Alauda arvensis, Riparia riparia, Hirundo rustica, Anthus pratensis, Prunella modularis, Erithacus rubecula, Luscinia luscinia, Phoenicurus phoenicurus, Saxicola rubetra, Saxicola torquata, Turdus merula, Turdus philomelos, Turdus viscivorus, Locustella naevia, Locustella fluviatilis, Locustella luscinioides, Acrocepalus paludicola, Acrocepalus schoenobaenus, Acrocepalus palustris, Acrocepalus scirpaceus, Silvia communis, Silvia borin, Silvia atricapila, Silvia nisoria, Hippolais icterina, Phylloscopus sibilatrix, Regulus regulus, Muscicapa striata, Ficedula hypoleuca, Parus cristatus, Parus caeruleus, Certhia brachydactyla, Lanius collurio, Lanius excubitor, Corvus monedula, Fringilla coelebs, Serinus serinus, Carduelis chloris, Carduelis spinus, Carduelis cannabina, Emberiza citrinella, Emberiza hortulana. В наслідок проведених польових досліджень за період 1990-2005 рр., для одинадцяти із вище згаданих видів гніздування в Шацькому національному природному парку не доведене: Pandion haliaetus, Aquila chrysaetos, Haliaeetus albicilla, Milvus milvus, Philomachus pugnax, Coracias garrulus, Lanius minor, Lanius senator, Regulus ignicapilus, Certhia brachydactyla, Ficedula albicollis. Всі види, що мають міжнародний природоохоронний статус, поділено на чотири групи. До групи SPEC-1 належать ті види, гніздові популяції яких за останні три десятиліття скоротились більше ніж на 75-50% (3 види). Ще 9 видів належать до категорії SPEC-2, а їх популяції скоротились майже на половину. Крім того, 31 вид належить до категорії SPEC-3 (у них скорочення чисельності пройшло більше ніж на 25%), а 45 видів, що скоротили чисельність до 25%, включені до категорії SPEC – 4 (таблиця 3.9) (Tucker, Heath, 1994). За останнє десятиліття урядом України ратифіковано чотири міжнародних природоохоронних конвенцій, серед основоположних документів яких включено доволі значні списки рідкісних і зникаючих тварин, що потребують активної охорони в усій Європі (Конвенція про охорону дикої флори і фауни..., 1998). Значна більшість птахів серед цих видів трапляється на території Шацького національного парку, який в свою чергу очевидно є одним з найважливіших резерватів для охорони водно-болотних птахів в західному регіоні країни і має значні перспективи для розвитку орнітологічного туризму. До того ж, підготовка нового видання національної Червоної книги стимулює здійснити сучасний аналіз стану популяцій найбільш рідкісних видів тварин на заході України. Для вивчення чисельності гніздових птахів на території національного природного парку в польових умовах використовувалися карти з масштабом 1:25000, на яких з допомогою картографічного методу реєструвалися результати обліків (Tomialojc, 1980). Для проведення обліків лісових птахів, використовувались карти лісової таксації трьох лісництв національного парку. В Шацькому поозер’ї були проведені картографічні дослідження під час складання регіонального Атласу гніздових птахів західних областей України (1982-1986 рр.) та під час виконання міжнародної програми Атласу гніздових птахів Європи (1955-1988). Результати цих робіт опубліковані в ЕВСС Атласі гніздових птахів Європи (Hagemaijer, Blair, 1997). Під час цих польових обстежень ми використовували досить поширені в Європі методики складання Атласів, які детально обговорені в одному з останніх загальноєвропейських видань (Hagemaijer, Blair, 1997). На окремих стаціонарних територіях, нами використовувався картографічний метод обліку гніздових птахів, при багаторазовому відвідуванні стаціонарів, в першу чергу окремих лісових кварталів, болотних комплексів та озер (Руденко, Шевченко, Ющенко, 1995; Bibby, Burgess, Hill, 1992; Tomialojc, 1980). Обліки гніздових птахів в різних екосистемах національного парку проводились кожного сезону 1982-2001 рр. з 10 березня по 10 липня, в першу чергу ранньовесняні обліки застосовувались для представників таких рядів, як: Anseriformes, Falсoniformes, Strigiformes, Piciformes, окремих видів Passeriformes. Найбільша щільність проведених обліків припадала на період 10 квітня по 20 червня кожного року. З метою оцінки чисельності гніздових птахів із родини пастушкових (Rallidae) на вибраних ділянка ми проводили нічні обліки співаючих самців деркача (Crex crex), погонича звичайного (Porzana porzana), погонича малого (Porzana parva) в період 15 травня – 15 червня. Нічні обліки гніздових сов проводились протягом 10 березня – 1 квітня. Як правило в лісових екосистемах для обліку використовувалась оптика кратністю 7х, 8х, а при обліках водоплавних на озерах використовували оптику з кратністю 40х, 20х та 12х. Перспективними для розвитку орнітологічного туризму, ми розглядаємо види птахів, що занесені до Червоної книги України – 11 видів, або найбільш регіонально рідкісні види, які гніздуються в національному парку, але які різко скоротили свою чисельність за останні 20 років (Конвенція про охорону дикої флори і фауни..., 1998; Микитюк, 2000; Heredia, Rose, Painter, 1996; Schaffer, Gallo-Orsi, 2001). Це також види, що включені до Бернської конвенції – 70 видів. Але, зрозуміло, що при проведенні орнітологічних чи будь-яких екологічних екскурсій будуть зберігатись всі необхідні заходи з дотримання природоохоронного законодавства і в свою чергу рідкісним видам не буде загрожувати небезпека надмірного турбування чи хвилювання біля гнізд. Всі випадки спостережень будуть заплановані на певних визначених маршрутах і за звичай будуть дотримуватись правила звичайної випадковості спостереження того чи іншого виду. Спеціальна увага приділена видам, що мають міжнародний природоохоронний статус і знаходяться під глобальною загрозою зникнення в Європі (Tucker, Heath, 1994). Для 14 видів ми рекомендуємо перегляд їх статусу для занесення їх до нового видання Червоної книги України.
Бугай Botaurus stellaris гніздується не так щільно, як бугайчик Ixobrychus minutus, але розподілений по всій території парку більш рівномірно по всіх озерах. Найвища чисельність бугая виявлена в очеретяних заростях Puragmites australis (Cav.), оз. Луки, а бугайчика – в заростях рогозів Typha latifolia L., Typha angustipolia L. на мілководдях оз. Люцимер. За останні двадцять років чисельність обох видів скоротилися більше ніж на 50%, що можливо пов’язано з погіршенням кормової бази. На більшості озер трапляється не більше 2-3 пар бугаїв, що пов’язано з дуже вузькими смугами очеретяних заростей навколо берегів, тоді, як бугайчики охоче гніздуються на розлогих мілководних очеретяних площах. Незначні коливання чисельності на території парку помічені і у інших голінастих, зокрема у Сiconia ciconia (Горбань, 1990), а от чисельність Сiconia nigra є більш стабільною (Горбань, 1992), хоча і відомо 7 випадків заміни гнізд, що очевидно є несприятливим фактором для розмноження даного виду.
Орел-карлик Hieraaetus pennatus в українській частині Полісся гніздується не регулярно, але на території парку в районі пінічно – східних берегів оз. Кримно періодично трапляється одна гніздова пара. Сіруватень Haliaeetus albicilla в досліджуваному регіоні у минулому був досить поширеним гніздовим та зимуючим видом (Страутман, 1963). З 1982 р. у Пулемецькому та Світязькому лісництвах Шацького району зустрічі цих птахів досить регулярні, але гніздових пар біля гнізд не виявлено (Gorban, 1985). Найбільш регулярно зустрічається в лісових кварталах біля с. Грабово та комплексу рибних ставків біля с. Піща. Обидва згадані види вже 20 років знаходяться у спису зникаючих птахів національної Червоної книги. Шуліка чорний Milvus migrans не занесений до Червоної книги, але за останні 20 років відбулось різке скорочення чисельності, та повне зникнення виду на гніздуванні. Згідно сучасного стану гніздової популяцій на заході країни, ми вважаємо, що цей вид необхідно буде включити у нове видання Червоної книги. Остання пара, що гніздувалась на території парку ще у 1994-1996 рр., як правило займала гнізда в колоніях разом із сірими чаплями Ardea cinerea.
Скорочення чисельності сірого журавля Grus grus в досліджуваному регіоні відмічалося вже у другій половині ХІХ століття і продовжувалося протягом першої половини нашого століття (Страутман, 1963; Татаринов, 1973). Тільки на початку 1980-х років у парку помічені тенденції збільшення кількості гніздових пар цього виду. Локальна гніздова популяція сірого журавля за період досліджень зросла в три рази. Мала курочка Porzana parva та погонич Porzana porzana гніздуються по берегах озер, а також на вологих заплавних луках і торфовищах біля берегів озер Світязь, Луки, Люцимер, де домінують рослинні угруповування з Carex sp., Phragmites australis (Cav.). Їх чисельність не зазнала значних змін, але очевидно, вона помітно скоротилась до початку наших досліджень, але на території парку такі обліки не проводились. Деркач Crex crex мав різке скорочення чисельності в першій половині 1980-х рр., коли він практично зник на більшості гніздових територій. В 1990-1994 рр. були помічені позитивні тенденції до зростання чисельності деркачів, але справжнє зростання чисельності відбулось у 1996-1997 рр. Хоча чисельність деркача ще досить низька і помітно коливається по роках, все ж зараз вона збільшилась у п’ять разів за останні 20 років.
Таблиця 3.9.