Суть, склад та структура фінансових ресурсів. Теоретичні аспекти фінансового забезпечення.
В процесі розподілу ВВП у держави, підприємств, організацій формуються доходи і грошові нагромадження, які є основою фінансових ресурсів.
Фінансові ресурси на макрорівні – це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу і використання ВВП за певний період часу.
Фінансові ресурси на мікрорівні – акумульовані підприємством з різних джерел грошові кошти, які надходять в його обіг і призначені для покриття потреб підприємства.
Фінансові ресурси – фонди грошових коштів, які формуються суб’єктами господарювання, державою та населенням і використовуються для розширеного виробництва, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.
Характерні ознаки фінансових ресурсів:
- матеріальна основа фінансових відносин як реальна сума грошей;
- доходи і грошові надходження, які формуються у юридичних осіб і держави у процесі розподілу і перерозподілу ВНП;
- грошові потоки, які переміщуються між суб’єктами фінансових відносин.
Фінансові ресурси залежно від рівня, на якому проходить їх формування і використання поділяються на:
1. Централізовані – утворюються на рівні держави, окремих адміністративно-територіальних одиниць, галузевих об’єднань.
2. Децентралізовані – створюються окремими суб’єктами підприємництва.
В залежності від того, яку роль виконують фінансові ресурси в суспільному виробництві, вони можуть бути класифіковані за такою схемою.
За методами мобілізації розрізняють:
1. У складі централізованих фінансових ресурсів: податкові надходження, позичкові кошти (державний кредит), надходження від державного майна.
2. У складі децентралізованих фінансових ресурсів: власний капітал, залучений капітал, позичковий капітал.
Джерела утворення фінансових ресурсів на макрорівні є вироблений ВВП
Джерелами фінансових ресурсів підприємств є статутний капітал, прибуток, амортизаційних фонд, резервний фонд, фонди економічного стимулювання.
Напрями використання централізованих фінансових ресурсів:
- розвиток економіки, структурна перебудова її галузей;
- фінансування невиробничої сфери;
- соціальних захист населення;
- ЗЕД;
- охорона навколишнього природного середовища;
- створення резервів і страхових фондів;
- державне управління;
- національна оборона;
- обслуговування державного боргу.
Напрями використання децентралізованих фінансових ресурсів:
- сплата податків;
- інноваційно-інвестиційна діяльність;
- соціальна сфера;
- матеріальне стимулювання працівників;
- створення фінансових резервів;
- задоволення інших потреб.
Фінансове забезпечення є одним із складових елементів фінансового (фінансово-кредитного) механізму поряд з управлінням фінансовою діяльністю, фінансовим регулюванням, фінансовим плануванням та прогнозування.
О.Р. Романенко визначає фінансове забезпечення як покриття затрат за рахунок фінансових ресурсів, акумульованих державою та суб’єктами господарювання.
Кожна з форм має свою особливість застосування. Держава через фінансову політику може впливати на форми фінансового забезпечення. Фінансове забезпечення передбачає формування та використання фінансових ресурсів підприємств за допомогою оптимізації співвідношення всіх його форм і дає змогу створити такі обсяги фінансових ресурсів господарської діяльності, від яких підприємство мало б змогу функціонувати не тільки беззбитково, але і підвищувати ефективність діяльності та зміцнювати економіку країни загалом.
Самофінансування – ефективне використання власних коштів у процесі господарської діяльності і отримання такого прибутку, який би після сплати податків, зборів, покриття видатків і витрат дасть змогу забезпечити потреби на розширене відтворення. Основою самофінансування виступає власний капітал.
Кредитування — це спосіб видачі (надання) кредиторами (банками) коштів суб'єктам підприємницької діяльності (позичальникам) на умовах строковості, платності, поверненості, забезпеченості, цільового використання.
Бюджетне фінансування, як форма фінансового забезпечення полягає у виділенні державних коштів на безповоротній і безоплатні основі. Основним видом державного фінансування виступають бюджетні асигнування тим неприбутковим сферам діяльності які потребують такого фінансування. Тобто це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. У ході реалізації цієї мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення найважливіших завдань розвитку підприємств.
Лізинг, маючи своєю суттю комплекс майнових відносин (операції купівлі - продажу, оренди, кредиту та інвестування), що складаються у зв'язку з передачею елементів основного капіталу у тимчасове користування, також є вагомою складовою фінансового забезпечення.
Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність”, інвестування – це процес здійснення інвестицій, з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту (інвестиції – це всі види матеріальних та нематеріальних цінностей, що вкладаються в об’єкти інвестування з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту).
Безперебійний процес суспільного відтворення в разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, забезпечується за рахунок грошових фондів, створених в процесі акумуляції фінансових ресурсів при страхуванні.