Природа основних принципів міжнародного права

Я

кщо не брати до уваги за­перечення щодо існування основних принципів міжнародного права, то можна вка­зати на три доктринальні пояснення їх природи. Одні ав­тори (І. 1. Лукашук, Г. К. Дмитрієва та ін.) виводять юри­дичну природу основних принципів за власне правові ме­жі. На їхню думку, такі принципи є водночас і правови­ми, і моральними, і елементами інших систем управління міжнародними відносинами. Будучи не тільки правови­ми, як вважав І. І. Лукашук, а й політичними і моральни­ми принципами міжнародних відносин, основні принци­пи служать основою та системоутворюючим фактором усієї міжнародної нормативної системи, що, крім право­вих, містить також політичні та моральні норми, звички, ввічливість та ін. Власне, тут розмиваються межі право­вого змісту принципів, що не тільки неадекватно відо­бражає їхню юридичну природу, а й неточно розкриває вплив принципів на становлення і розвиток міжнародної нормативної системи. Справді, основні принципи міжна­родного права перебувають у тісних зв'язках і взаємодії з принципами та нормами інших нормативних систем (по­літики, релігії, моралі тощо). В кінцевому підсумку вони є для них визначальними і саме тому виступають осно­вою, головним системоутворюючим фактором міжнарод­ної нормативної системи. Але в такій взаємодії вони не підмінюють принципів та норм інших міжнародних сис­тем управління і не трансформують їхніх особливостей за рахунок втрати основного правового призначення.

Інші автори (за винятком вітчизняної науки — їх знач­на більшість) не схильні особливо вирізняти правову при­роду основних принципів міжнародного права. Як прави­ло, вони вбачають у них таку саму природу, яку мають звичайні норми міжнародного права. Хіба що більш за­гальні принципи, і їх складніше встановити (виокремити в міжнародно-правовому масиві).

Радянські науковці майже одностайні у визнанні за основними принципами міжнародного права юридичної


обов'язковості на рівні jus cogens. Різниця між ними по­лягає лише в тому, що одні визначають норми jus cogens тільки в принципах міжнародного права (Р. Л. Бобров, Д. Б. Левін, М. М. Мінасян, А. П. Мовчан, Є. Т. Усенко та ін.), інші (В. М. Шуршалов, Є. О. Коровін, Ф. І. Кожевні-ков, В. М. Дурденевський, 1. І. Лукашук, А. М. Талалаєв та ін.) визнають властивості jus cogens як за принципами, так і за деякими іншими нормами міжнародного права.

Аргументація когентності основних принципів міжна­родного права приблизно така: не може бути як того, щоб основний принцип міжнародного права не був нормою jus cogens, так і того, щоб одні принципи були більш ко-гентні, аніж інші. Усі вони однаковою мірою імперативні, і може йтися про те, що одні з них більше порушуються, ніж інші, але не про когентність принципу, а про пра­вомірність дій суб'єкта міжнародного права.

Сказане засвідчує те, що прихильники концепції «всі принципи є нормами jus cogens» змішують юридичну силу принципу (а вона, безумовно, є вищою за юридичну силу звичайної норми) і ступінь обов'язковості сили цих прин­ципів у процесі нормотворення (Л. А. Алексідзе). Згідно з їхнім баченням природи основних принципів, неможливе створення нового правила поведінки, неможливим є на­віть правомірний відступ від положень основного прин­ципу.

Для більшості основних принципів це справді так, і тому є всі підстави ототожнювати їх із нормами jus cogens. Але є й такі принципи міжнародного права, від яких дер­жави відступали у своїх міжнародних договорах, не пору­шуючи міжнародного права. Так, принцип добросовісно­го виконання міжнародних зобов'язань є принциповою вимогою сучасного міжнародного права. Нехтувати ним означає поставити під загрозу ефективне функціонування всієї системи міжнародного права. Водночас виводити його на ступінь норми jus cogens означає зробити механізм міжнародно-правового регулювання менш гнучким і ефе­ктивним. Адже нині суб'єкти міжнародного права можуть відступити від узятих міжнародних зобов'язань шляхом укладення нового міжнародного договору в разі докорін­ної зміни обставин (rebus sic standibus) або утворення ім­перативної норми, якій суперечить відповідне міжнарод­не зобов'язання.


Глава VI Основні принципи міжнародного права


Ознаки основних принципів міжнародного права


 


Як свідчить практика застосування загальних прин­ципів міжнародного права, до держави, яка порушила принцип незастосування сили, може бути призупинена дія принципу добросовісного виконання міжнародних зо­бов'язань (див. п. З резолюції Ради Безпеки ООН 670 — док. ООН S/RES/670. 1990. 25 вересня — щодо агресії Іра­ку проти Кувейту).

Отже, обов'язковість принципу добросовісного вико­нання міжнародного зобов'язання не означає, що він є нормою jus cogens. А стверджувати, що в одних випадках він є імперативною нормою, а в інших — ні, означає хиб­но тлумачити саму імперативність як властивість деяких норм (принципів) міжнародного права.

Важко вважати імперативним принцип непорушності державних кордонів, коли в тій самій Декларації прин­ципів Заключного акта Наради з питань безпеки та спів­робітництва в Європі (1975), у якій міститься його фор­мулювання, сказано: «Кордони можуть змінюватися відповідно до міжнародного права, мирним шляхом і за домовленістю».

Або чи можна вважати принцип самовизначення на­родів імперативним, коли юридично не встановлено суб'єкта його застосування (нині в міжнародному праві немає визначення поняття «народ»). 1 тому одні теорети­ки і практики поширюють цей принцип тільки на коло­ніально залежні народи, інші — навіть на корінні народи. Стверджувати, що цей принцип є імперативним, означає звести jus cogens до абсурду.

Водночас такі основні принципи міжнародного права, як невтручання у внутрішні справи, незастосування сили або загрози силою, принципи мирного вирішення міжна­родних спорів, поваги прав людини та основних свобод тощо, є імперативними нормами. Вони не допускають вза­ємної домовленості щодо відступу від зобов'язань за ними.

Отже, всі основні принципи сучасного міжнародного права є юридично обов'язковими і підлягають безумовно­му виконанню. В ієрархії норм міжнародного права вони розташовані на «верхніх щаблях». У системі самих прин­ципів можна виділити принципи jus cogens, тобто такі нор­ми, які не допускають взаємної відмови від виконання обо­в'язків, і такі, що допускають за домовленістю заміну од­них зобов'язань іншими, як і зміни у відповідних правах.