Поняття міжнародної правосвідомості
| С |
учасні доктрини міжнародного права по-різному ставляться до питань міжнародної правосвідомості: від повного ігнорування її як явища, властивого міжнародному праву, до певної ідеалізації її можливостей у вирішенні проблем сучасності. Не склалося в сучасній науці міжнародного права одностайності навіть щодо самого терміна «міжнародна правосвідомість».
Одні автори гадають, що там, де йдеться про «міжнародну правосвідомість», краще говорити про громадську думку (на різних етапах її об'єктивізації — від малих соціальних груп до міжнародних рухів та об'єднань) з приводу того чи іншого міжнародно-правового явища. Інші автори вважають за краще говорити не про «міжнародну правосвідомість», а про «міжнародний правовий світогляд» або «юридичний світогляд на міжнародні відносини».
Навіть серед прихильників терміна «правосвідомість» (а це, як правило, здебільшого вчені колишньої радянської школи міжнародного права) немає одностайності: в одних відповідне явище охоплюється терміном «міжнародна правосвідомість», у других — «правосвідомість на-
Поняття міжнародної правосвідомості
родів», у третіх — «міжнародно-правова свідомість», у четвертих — «демократична правосвідомість прогресивного людства» тощо, залежно від ідеологічної заангажованості авторів.
Багато науковців не схильні вбачати в «міжнародній правосвідомості» цілісного, системного характеру усвідомлення сучасних міжнародно-правових явищ, а тому віддають перевагу термінам «міжнародно-правова свідомість народів», «міжнародно-правова свідомість держав», «міжнародно-правова свідомість населення», «міжнародно-правова свідомість світового співтовариства» тощо — аж до «міжнародно-правової свідомості державних діячів, дипломатів, членів парламенту» (І. І. Лукашук); «міжнародно-правова свідомість не суб'єктів міжнародного права, а їх представників» (Ю. Я. Баскін, Д. І. Фельдман); «міжнародна форма правосвідомості» (Ю. М. Колосов, В. 1. Кузнецов) та ін.
Варто зазначити, що радянські вчені, хоч і не домовлялися про визнання спільного терміна, майже були одностайні в тому, що явище міжнародної правосвідомості (або іншої відповідної назви) характерне для міжнародно-правової надбудови всіх етапів розвитку міжнародного права.
«Міжнародна форма правосвідомості, — зазначає Ю. М. Колосов, — виникла не менш як п'ять тисяч років тому як результат усвідомлення людьми свого інтересу»1. Дещо інакше, але знову-таки з виникненням міжнародного права пов'язує становлення міжнародної правосвідомості І. І. Лукашук: «Фундамент сучасного міжнародного права було закладено Статутом ООН». Час зародження міжнародного права він також вважає значно пізнішим, а про появу міжнародно-правової свідомості пише так: «На всіх етапах функціонування міжнародного права важлива роль належить міжнародно-правовій свідомості»2.
Для радянської науки міжнародного права було характерне й інше доктринальне вирішення співвідношення в часі «міжнародна правосвідомість — міжнародне право». Окремі автори (С. В. Черниченко, М. Ш. Пацація та ін.) вважали, що міжнародна правосвідомість не завжди виникає там і тоді, де і коли виникає міжнародне право,
1 Международное право. М., 1995. С. 9—10.
2 Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. М., 1996. С. 162.
Глава XI Міжнародна правосвідомість
Поняття міжнародної правосвідомості
зокрема його норми, що її відлік слід починати від періоду виникнення держави до появи норм міжнародного права. Причиново-наслідковий зв'язок появи міжнародної правосвідомості та її сутність вказані автори розкривали так: «Суттєве значення для становлення міжнародно-правової свідомості мало виникнення держав. Ще до появи міжнародного права перед ними постала потреба в особливій регламентації відносин між собою. 1 цю потребу було реалізовано завдяки міжнародно-правовій свідомості, яка склалася і розвивалася на основі налагодження матеріальних, економічних відносин між державами, що не мали ще правової форми, а виступали як «обмін речей між різними націями».
На думку зазначених авторів, різний час появи термінів «міжнародної правосвідомості» та «міжнародного права» має значення не стільки часової пріоритетності, скільки розуміння сутності як міжнародного права, так і міжнародної правосвідомості.
На ранньому етапі розвитку класового суспільства, зазначають ці автори, а також у періоди соціальних ка-таклізмів місце правових норм через їх відсутність посідала правосвідомість. Інакше кажучи, конкретні ситуації вирішувалися, коли це визнавалося необхідним владами держав, виходячи з їхніх уявлень про правомірне і протиправне. Причому такі рішення були юридично значущими, розглядались як обов'язкові і забезпечувалися примусовою силою держави.
У подібних випадках правовідносини виникали за відсутності правової норми (точніше — фактичні відносини, які вже виникли або які складалися) в результаті владних рішень і розглядалися як правовідносини. У зв'язку з цим постає цікаве загальнотеоретичне запитання, що має важливе значення і для теорії міжнародного права: чи можна визначати міжнародне право тільки як систему норм? Як правило, цим і обмежуються. Але якщо на якихось етапах розвитку людського суспільства в будь-якому разі фактичні відносини стають правом, а правосвідомість виступає замість правових норм як регулятор суспільних відносин, то чи не доцільно їх охопити такими визначеннями?1
1 Див.: Черниченко С. В. Международное право: современные теоретические проблемы. М., 1993. С. 15—16.
Автор дав негативну відповідь на своє запитання: міжнародна правосвідомість, будучи формою суспільної свідомості, тобто будучи частиною правової надбудови, разом з тим не входить у поняття міжнародного права як системи правових норм. Але інші питання, як-от: чи варто обмежувати визначення міжнародного права тільки через систему норм, що таке міжнародна правосвідомість тощо не були вирішені. І залишаються дискусійними до цього часу.
В радянській науці міжнародного права підтримувалися два принципово різні розуміння сутності міжнародної правосвідомості: 1) як усвідомлення класової неоднорідності міжнародного права і 2) як сукупності міжнародно-правових поглядів, уявлень, ідей на міжнародне право.
Перше розуміння було превалюючим, незважаючи на його деструктивність. Його автори штучно поділяли міжнародну правосвідомість на: а) соціалістичну, б) імперіалістичну і в) загальнодемократичну. Співвідношення між цими «компонентами» міжнародної правосвідомості її автори (М. Ш. Пацація) вбачали таким: імперіалістичні погляди посідають у загальній структурі міжнародно-правової свідомості дедалі менше місця («залишки минулого»); основна маса ідей, понять, оцінок сучасної міжнародно-правової свідомості має загальнодемократичний характер («основи теперішнього»). Попри всю прогресивність загальнодемократичної свідомості, вже сформувалися ще більш передові міжнародно-правові уявлення — соціалістичні («початки майбутнього»).
Звичайно, за такого розуміння складових міжнародно-правової свідомості її головна тенденція вбачалась у зростанні ролі соціалістичних поглядів на міжнародній арені, в боротьбі з «імперіалістичною міжнародною правосвідомістю». А звідси вимога класової боротьби і пошук «зовнішнього ворога» стали домінуючими для «соціалістичної міжнародної правосвідомості». Власне, аналіз проблем, властивих міжнародній правосвідомості, був згорнутий за рахунок висування на передній план проблем «класової, ідеологічної боротьби в міжнародному праві».
Цим, до речі, можна пояснити, чому соціалістична наука міжнародного права так мало досягла в розкритті сутності міжнародної правосвідомості порівняно з буржуазними вченими, більшість яких взагалі вважали цю проблему надуманою і її спеціально не вивчали.
Глава XI Міжнародна правосвідомість
Суб'єкти міжнародно-правової свідомості
Коли радянські вчені (Г. 1. Тункін, Р. Л. Бобров та ін.) в основі соціалістичної міжнародної правосвідомості вбачали «політичну боротьбу між державами двох протилежних суспільних систем», «ідеологічну боротьбу між соціалістичними і капіталістичними державами», то, очевидно, можна було передбачити результат такої боротьби.
І згодом нещирим було зізнання окремих авторів у своїх помилках, бо воно вкотре звелося до пошуку зовнішнього ворога. «Звичайно, — визнавав Г. І. Тункін, — ідея мирного співіснування вмішувала два елементи. Перший елемент, практично політичний, означав добросусідські відносини. Другий елемент — ідеологічний — означав світову революцію. Мирне співіснування розглядалось як засіб забезпечення світової революції; вважалося, що в мирних змаганнях із капіталізмом соціалізм доведе свої переваги і таким чином переможе.
Ідеологічний елемент ідеї мирного співіснування перебував у суперечності з її першим елементом... Проте західні держави відкинули ідею мирного співіснування двох протилежних систем, що спричинило конфронтацію в міжнародній системі»1.
Але ж не вони (західні держави) нав'язали ідею класової, ідеологічної боротьби, світової революції. Революція, боротьба є відносинами відокремленості. їх право не регулює. Право може функціонувати тільки у відносинах зв'язку. 1 коли йдеться про розвиток боротьби, то однозначно йдеться про згортання права. Єдиним винятком у цій закономірності є боротьба за право.
У міжнародній правосвідомості виокремлення класових відмінностей не може бути коректним і продуктивним, адже у своїй основі, у своїй головній спрямованості воно є деструктивним, таким, що поділяє її на антагоністичні компоненти, а це веде до руйнації взагалі.
Тому потребує суттєвого переосмислення класичний радянський підхід до визначення міжнародної правосвідомості «як специфічної галузі правової форми свідомості, а відповідно й частини особливої міжнародно-правової надбудови, яка виражає у формі відомих правових ідей, понять, оцінок індивідуальних і соціальних суб'єктів суспільних відносин різної класової природи об'єктивну
1 Международное право. М., 1994. С. 44—45.
соціальну потребу в певному міжнародно-правовому регулюванні міждержавних відносин»1.
За різних класових підходів до регулювання міжнародних відносин, як правило, один результат — нульовий. Міжнародна правосвідомість — це спільність ідей, понять і поглядів. Інакше вона не склалася б як окреме явище. Тим більше таке, що суттєво впливає як на правотвор-чість, так і на правозастосування в міжнародному праві. Явище, яке внутрішньо роздирається суперечностями, може мати лише негативний вплив іззовні. А такий прояв міжнародна правосвідомість якщо й має, то він не є для неї головним і закономірним.
Отже, враховуючи досягнення і недоліки у встановленні сутності поняття міжнародної правосвідомості, її можна визначити як сукупність поглядів, уявлень, ідей учасників міжнародних відносин щодо сутності необхідних міжнародного права, міжнародної законності та міжнародного правопорядку.