Основи організації обліку витрат
Витрати операційної діяльності групуються за таким економічними елементами: матеріальні затрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.
Організація обліку матеріальних витрат призначена забезпечити облік витрачених у виробництві сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.
Організація обліку витрат на оплату праці включає: облік відпрацьованого робочого часу (годин, днів) або облік виробітку, що дозволить забезпечити нарахування заробітної плати за окладами й тарифами, премій та заохочень, матеріальної допомога, компенсаційних виплат, оплати відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інших витрат на оплату праці.
Для організації обліку відрахувань на соціальні заходи необхідно організувати облік заробітної плати за структурними підрозділами та категоріями персоналу.
Для організації обліку амортизації необхідно організувати аналітичний облік основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів за групами об’єктів та структурними підрозділами, де їх експлуатують.
Для організації обліку інших операційних витрат необхідно організувати облік витрат на відрядження, на послуги зв'язку, плати за розрахунково-касове обслуговування, тощо.
За способом включення до собівартості продукції витрати поділяють на прямі, що належать до одного виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати) і непрямі, що належать до двох і більше видів продукції. Такий поділ безпосередньо впливає на організацію обліку витрат. Прямі витрати можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом, тобто на підставі первинних документів, що засвідчують їх виникнення. А непрямі витрати необхідно збирати на окремих рахунках і розподіляти між об’єктами обліку витрат шляхом розподілу.
Простий метод обліку витрат застосовується у галузях, де виробляється один вид продукції (електроенергетика, добувна промисловість). При його застосуванні собівартість усієї продукції визначається прямим підсумовуванням усіх витрат за місяць. Собівартість одиниці продукції визначається діленням усієї суми витрат на кількість виробленої продукції. Усі витрати, як правило, прямі.
Попередільний метод обліку витрат використовується у виробництвах, де готова продукція є результатом послідовної переробки вихідної сировини по окремих стадіях (переділах) на безперервній основі. При цьому, прямі витрати обліковуються по кожному переділу, а всередині переділу – за видами продукції, непрямі збирають у цілому по виробництву і розподіляють між переділами в установленому порядку. Собівартість визначається по кожному переділу, а за видами продукції всередині переділу – коефіцієнтним методом.
Позамовний метод застосовується в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах. Об’єктом обліку витрат та калькулювання собівартості продукції є окреме замовлення, окремий виріб, окремий проект або партія продукції. Такими виробництвами є суднобудівне, авіабудівне, видавниче, будівельне, меблеве, тощо. На кожне замовлення відкривається картка аналітичного обліку витрат виробництва, в якій витрати збирають протягом усього виробничого процесу. Собівартість замовлення визначають прямим додаванням витрат.
В основу нормативного методу покладено складання нормативних калькуляцій собівартості окремих виробів за статтями калькулювання. У процесі виробництва ведеться облік відхилення від норм і зміни норм. Фактична собівартість продукції визначається як алгебраїчна сума витрат за нормами та відхилень від норм і зміни норм: [Фс = Н + ( – ) З+ ( – ) В; де: Фс – фактична собівартість продукції. Н – нормативна собівартість продукції. З – зміни норм. В – відхилення від норм].