КЛАСИФІКАЦІЯ ФУНКЦІЙ УПРАВЛІННЯ

Психологічний зміст управлінської діяльності роз­кривають структурування функцій управління та механізми їх взаємозв'язку. Однак до сьогоднішнього дня ще недос­татньо обґрунтоване поняття „функції управління”:

- те­орія управління ототожнює його з поняттями „роль”, „коло обов'язків”;

- теорія організації тлумачить його як таке відношення частини до цілого, у разі якого існування та зміна частини забезпечують існування та розвиток цілого.

Об'єднує ці позиції погляд на поняття „функція” як на перетворення ресурсів та знань для задо­волення суспільних потреб. В основі зазначених аспектів лежить операційно-стадійний підхід, згідно з яким по­няття „функція” (лат. — виконання) трактують як сукупність специфічних дій та операцій, а управлін­ську діяльність — як систему послідовно виконуваних операцій. В окремих дослідженнях характерні своєрідні функції управління подані як системи завдань, що відоб­ражають способи діяльності для досягнення намічених цілей, а функції організації — як створення функціо­нальної структури, яка виконує конкретні операції.

Функції управління — сукупність особливих дій та операцій, які виражають психологічну специфіку управлінської діяльності, цілеспрямованого впливу на зв'язки та відносини людей у процесі життєдіяльності організації.

Підходи до класифікації функцій різноманітні. Одні автори, беручи за основу зміст виконуваних робіт, загальними функціями управ­ління вважають прийняття рішень та організаційну діяльність, другі — планування, організацію, кон­троль, мотивацію та лідерство, треті — прогнозуван­ня, формулювання мети, аналіз та узагальнення зібра­ної інформації, прийняття рішень, їх здійснення і контроль за виконанням.

Згідно з класифікацією американських учених Д. Креча, Р. Кратчфілда та

Е. Білаші, в діяльності керівника провідними є такі функції:

1. Керівник - виконавець. Ця функція характери­зує його особисту участь у роботі групи.

2. Керівник - плануючий орган групи. Він реалі­зовує себе як творець довгострокового планування та „єдиний зберігач цілісного плану”, решта осіб групи оз­найомлена лише з окремими його етапами.

3. Керівник - генератор політики групи. У його роботі ця функція найвідповідальніша. Джерелами її є вказівки вищих органів, рішення, прийняті співробітниками, а також самостійно.

4. Керівник - експерт. Ця функція потребує глибоких знань про виробництво, а також кваліфікованого застосування їх у кожній конкретній ситуації.

5. Керівник - зовнішній представник групи. Будучи офіційним представником групи, керівник повинен доносити інформацію з групи в зовнішні соціальні інститути, а також - у зворотному напрямку.

6. Керівник - особистість, яка регулює внутрішні відносини. Керівник найбільше впли­ває на взаємини в групі. Якщо він не відокремлений від більшості учасників групи, то характеризується як „один із нас”.

7. Керівник - арбітр та посередник. Маючи офіційні повноваження, він може нагороджувати й карати, що зобов'язує до справедливості, неупередженості.

8. Керівник - зразок поведінки. Він має бути прикладом для підлеглих.

9. Керівник - символ групи. Функція є наслідком прагнен­ня групи до єдності.

10. Керівник - особистість, яка позбавляє підлеглих індивідуальної відповідальності.

11. Керівник - ідеолог групи. Розробляє і впроваджує погляди, цінності, норми.

12. Керівник - протекційно-захисна особа. Повинен уміти виражати інтереси групи, окре­мих осіб поза її межами, оберігати їх від недружелюбних зовнішніх впливів.

13. Керівник - винуватець усіх бід. У разі невдачі ке­рівник може стати „мішенню” для розчарованої групи.

На думку радянських учених В.Рубахіна й А.Філіпова, найраціональнішим є поділ функцій управління на основні та спеціальні. Основними вони вважають такі:

- визначення цілей та головних напрямів діяльності, перспектив розвитку колективу та виробництва загалом;

- створення згуртованого, дисциплінованого колек­тиву та налагодження виробництва;

- формування раціональної організаторської струк­тури, розподіл функціональних обов'язків, сил і коштів у колективі тощо.

До спеціальних функції належать планово-економіч­на, кадрова й технолого-управлінська.

Зовсім інші критерії класифікації застосували Є.Кузьмін, І.Волков та Ю.Ємельянов, що дало їм підстави ви­окремити такі управлінські функції:

- адміністративну (накази, розпорядження щодо діяльності, координація індивідуальних дій та нагляд за виконанням);

- стратегічну (визначення цілей та вибір методів їх досягнення, планування та прогнозування);

- експертно-консульта­тивну;

- комунікативно-регулятивну;

- функцію представництва в зовнішньому середовищі;

- дисциплінарну;

- виховну;

- психотерапевтичну.

Класифікуючи функції управління за їх спільними значенням, українські вчені О.Бандурка, С.Бочарова та О.Землянська виокремили цільові та організаційні. Цільові функції є визначальним елементом управлінської діяльності, адже сутність управління поля­гає у виконанні планів і завдань, досягненні цілей орга­нізації. Систему організаційних функцій, на їх думку, утворюють:

- загально-організаційна (передбачає розподіл до­ручень між співробітниками, налагодження дисципліни, відповідальності за доручену справу, створення но­вих підрозділів для виконання певних завдань);

- матеріально-технічного забезпечення (визначає потреби системи та її підсистем у матеріальних ресурсах, виявляє можливості суспільства для задоволення потреби системи, розподіляє матеріально-технічні засо­би, контролює їх раціональне використання);

- фінансово-економічного розвитку (визначає реальну вартість виконуваного завдання);

- обліку та контролю (забезпечує збір, передачу, збереження й оброблення даних обліку);

- політико-правова (дає змогу керівнику орієнтуватися в політико-правовому просторі суспільства, забезпечує ефективне управління підлеглими в межах організації);

- соціальна (спрямована на ефективне вирішення суперечностей, сприяє соціальному захисту працівників);

- мотиваційна (спрямована на забезпечення виконання підлеглими їх зобов'язань).

М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі запропонували чотири основні функції: планування, організації, мотивації і контролю. Останній варіант виглядає найбільш переконливо, оскільки дослідження показують, що саме ці функції приймають участь у будь-якому управлінському процесі.