ПЕРЦЕПТИВНИЙ РІВЕНЬ СПІЛКУВАННЯ
Перцепція (сприймання) – формування суб’єктом спілкування образу іншої людини за фізичними особливостями, психологічними рисами, характером поведінки.
Перцептивний рівень спілкування характеризується злиттям пізнавальних компонентів з емоційними, більшою залежністю від мотиваційно-смислової структури діяльності сприймаючого суб’єкта.
Сприйняття соціальних об'єктів характеризується більшим злиттям пізнавальних компонентів з емоційними (ефективними), Соціальна перцепція (від лат. рerceptio - сприйняття і socialis - суспільний) - сприйняття, розуміння і оцінка людьми соціальних об'єктів (інших людей, самих себе, груп, соціальних спільнот); позначає факт соціальної обумовленості сприйняття, його залежності не тільки від характеристик стимулу-об'єкту, його цілей, намірів, значимості ситуації; цілісне сприйняття суб'єктом не тільки предметів матеріального світу, але і так званих соціальних об'єктів (інших людей, груп, класів, народностей тощо), соціальних ситуацій і т. ін. більшою залежністю від мотиваційно-смислової структури діяльності сприймаючого суб'єкта. У структурі будь-якого перцептивного акту виділяються суб'єкти і об'єкти сприйняття, його процес і результат. В залежності від співвідношень суб'єкта та об'єкта сприйняття виділяють три відносно самостійних види процесів соціальної перцепції: сприйняття міжособистісне, самосприйняття і сприйняття міжгрупове.
Соціально-перцептивна регуляція спілкування оперативних працівників є багатомірним феноменом, що детермінований факторами трьох рівнів (індивідуально-психологічним, особистісно-орієнтаційним та ситуативним).
До професійно-важливих якостей оперативного працівника слід віднести:
- інтелектуальні характеристики: рухливість та оперативність мислення, спрямованість на конкретне практичне мислення, конкретність уяви, критичність і консервативність у сприйнятті нового, спрямованість на практичну діяльність;
- емоційні характеристики: емоційна стійкість, чутливість, емпатія, тривожність, емоційна напруженість, емоційна насиченість, нормативність ставлення до людей;
- комунікативні характеристики: комунікативна культура, уміння спілкуватися у різноманітних ситуаціях з особами різного соціального статусу, уміння співпрацювати в різних видах діяльності тощо.
Професійної діяльності працівників оперативних підрозділів, яка умовно поділяється на такі складові:
• міжособистісна комунікація – опитування осбі, які становлять оперативний інтерес, свідків, потерпілих, обвинувачуваних, засуджених, бесіди з експертами, свідчення в суді, робота з конфіденційними та іншими інформаційними джерелами (така робота в середньому займає приблизно 40% робочого часу оперативного працівника);
• оперативно-розшукові заходи – обстеження приміщень, наведення довідок, опитування громадян, спостереження за об’єктами оперативної уваги, підготовка та проведення затримання підозрюваних осіб (займають близько 35% робочого часу). При цьому, в порядку виконання окремих доручень слідчих, у ході провадження кримінальних справ працівниками оперативних служб і підрозділів проводяться слідчі дії по здійсненню допитів, обшуків, виїмок та інші;
• робота з документами – ознайомлення з матеріалами дізнання, кримінальних, оперативно-розшукових справ, оформлення документів (займає орієнтовно 25% робочого часу).
Як бачимо, у всіх видах робіт переважним компонентом є спілкування та його соціально перцептивна регуляція.
Як і кожний вид діяльності, спілкування має свою специфічну психологічну структуру. Професійне спілкування оперативного працівника складається з наступних обов'язкових елементів:
- комунікативний бік спілкування, який виявляється в процесі обміну інформацією між індивідами, що спілкуються;
- афективнийбік спілкування - прояв свого емоційного ставлення до переданої та отриманої інформації, проникнення в почуття співрозмовника;
- перцептивнийбік спілкування, реалізований в процесі сприйняття партнерами по спілкуванню один одного і встановленню на цій основі порозуміння.
Повнота розвитку, реалізації цих елементів істотно впливає на стан людини в ході спілкування. Так, можливість цілком передати в спілкуванні всю бажану інформацію, явність сигналу про одержання, розуміння її викликають стан задоволення, ще більш активізують наступний процес спілкування.
Основними складовими професійного спілкування оперативного працівника є:
- обмін інформацією між суб'єктами професійної діяльності; співробітниками в групах і організаціях; між колективами; працівником ОВС і особами, які проходять у справі; оперативним працівником ОВС і особами, що становлять оперативний інтерес; у процесі юридичного консультування і т. ін.;
- вироблення спільної стратегії спілкування;
- сприйняття і розуміння людьми один одного в процесі спілкування
Професійне спілкування оперативного працівника ОВС у більшості випадків – це не проста розмова з іншою людиною, воно спрямовано на вирішення визначених професійних завдань, як правило, здійснюється в обстановці напруженості, конфліктності і протиборства, оскільки процес спілкування психологічно дуже складний і багатоплановий. Професійне спілкування оперативного працівника ОВС у більшості випадків – це не проста розмова з іншою людиною, воно спрямовано на вирішення визначених професійних завдань, як правило, здійснюється в обстановці напруженості, конфліктності і протиборства, оскільки процес спілкування психологічно дуже складний і багатоплановий. Важливе місце в цьому процесі займає одержання та розпізнання необхідної інформації.
Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знаків, точніше знакових систем. Існують декілька знакових систем, які використовуються в комунікативному процесі, відповідно до них можна побудувати класифікацію використовуваних у процесі спілкування засобів.
Розрізняють вербальні (мовні) засобиспілкування (як знакова система використовується мова) і невербальні (немовні) засоби(використовуються різноманітні знакові системи).
Вербальним засобом спілкування є людська мова, що є універсальним, оскільки при передачі інформації за її допомогою найменш за усе губиться зміст повідомлення.
Хоча мова і є універсальним засобом спілкування, вона набуває значення тільки за умови включення в систему діяльності, а включення це обов'язково доповнюється вживанням інших - немовних засобів спілкування.
Невербальні засоби спілкування:
До першої групи цих засобів належать жести і міміка. Міміка - динамічне вираження особи в момент спілкування. Жест - соціально відпрацьоване утворення, що передає психічний стан. За допомогою них ми можемо уявити про відношення людини до якоїсь події, особи, предмету. Жест може нам сказати про бажання цієї людини, її стан.
Інша група немовних (невербальних) засобів спілкування - це система вокалізації, тобто якість голосу, його діапазон, тональність. Всі ці доповнення збільшують значення інформації і є своєрідними "добавками" до мови.
До третьої групи невербальних засобів спілкування належать простір і час організації комунікативного процесу, ідо також виступають особливою знаковою системою і мають смислове навантаження, як компоненти комунікативних ситуацій. Останнім часом у психологічних дослідженнях звертається увага на комунікативне значення дистанції між людьми, що спілкуються і залежність ефективності спілкування від розташування партнерів. Виділяють чотири дистанції між людьми, що спілкуються: інтимну (від 0 до 0,5 м), особистісну (0,5 - 1,5 м), соціальну (1,5 - 3 м), привселюдну (понад 3 м). Змінюючи відстань, працівник може додатково впливати на підозрюваного, обвинувачуваного, свідка і т.д., тому що цим змінюється характер відношень між партнерами.
Людина як об'єкт психологічного спостереження і вивчення, дуже складний і неоднозначний, має значну кількість зовнішніх ознак, що не притаманні іншим суб'єктам, але доступні безпосередньому сприйняттю і придатні для ідентифікації його особистості. У криміналістиці ці ознаки поділяються на:
– анатомічні (ознаки зовнішньої будови тіла, голови, обличчя тощо);
– функціональні (особливості ходи, постави, жестикуляції, міміки й ін.) і супутні (ознаки одягу, взуття, дрібних носильних речей, прикрас і ін.) [21].
У психології застосовують часто різновид методу спостереження – поведінковий портрет, для складання якого використовують такі параметри:
окремі особливості зовнішнього вигляду (стиль одягу і зачіски людини, прагнення «бути як усі», «виділитися» чи байдужість до оформлення своєї зовнішності);
пантоміміка (характерні індивідуальні пози, скутість чи воля рухів, постава, особливості ходи);
міміка (загальний вираз обличчя, стриманість, виразність міміки, у яких ситуаціях міміка буває особливо жвавою, у яких – скутою);
мовна поведінка (мовчазність, говіркість, багатослівність, лаконізм, стилістичні особливості, зміст і культура мови, інтонаційне багатство, темп мови);
поведінка стосовно інших людей –становище в значимих групах і ставлення до цього, способи встановлення контактів, характер спілкування (ділове, особистісне, ситуативне, “езопове” й ін.); стиль спілкування (з орієнтацією на співрозмовника чи на себе); позиція в спілкуванні (активна, пасивна, споглядальна, агресивна); прагнення до домінування; наявність протиріч у поведінці (різні способи поведінки в однотипних ситуаціях);
поведінкові прояви ставлення до самого себе (до зовнішності, недоліків, переваг, можливостей, особистих речей);
поведінка в психологічно значимих ситуаціях (при здійсненні дій у цих ситуаціях);
поведінка в основній діяльності;
кругозір, інтереси, найбільш специфічні поведінкові акти.
Процес спілкування обов'язково містить у собі формування суб'єктом спілкування образа іншої людини – партнера. При цьому відбувається не тільки сприйняття зовнішніх фізичних особливостей, але і відображення його психологічних рис і станів. На відміну від загальної, у соціальній психології існує поняття «соціальної перцепції», що позначає сприйняття соціальних об'єктів, інших людей, соціальних груп, великих соціальних спільнот. При цьому одним з найважливіших критеріїв сприйняття людьми один одного є оцінка з позицій загальноприйнятої моралі і норм правослухняної поведінки.
Сприйняття людьми один одного в соціально-психологічному плані має низку специфічних рис. Насамперед, тут відбувається не тільки формування образа, але також розуміння, пізнання іншої людини. Тому перцептивна функція спілкування не зводиться тільки до сприйняття, але завжди містить у собі ряд інших когнітивних процесів: розумові операції, пам'ять, а також емоції. Прагнучи пізнати іншу людину, суб'єкт спілкування прагне скласти уявлення про її думки, наміри, здібності, переживання, а також про ті відносини, що зв'язують їх як партнерів. У цей складний процес включаються також властивості особистості суб'єкта спілкування: його минулий досвід, установки, мотивація, у зв'язку з чим образ, що формується, проходить певну селекцію.
Взаєморозуміння людей у процесі спілкування здійснюється за рахунок особливих психологічних механізмів. Процес спілкування містить у собі, як мінімум, взаємодію двох активних суб'єктів, кожний з який є особистістю й уподібнює себе іншому. При побудові стратегії взаємодії кожен змушений брати до уваги не тільки мотиви й установки іншої людини, але й те, як цей інший розуміє „мої” мотиви й установки. Тому усвідомлення себе через іншу людину включає два процеси: ідентифікацію і рефлексію, що були описані вище.
Ідентифікація (уподібнення) – один з механізмів взаєморозуміння. Люди користаються цим прийомом, коли припущення про внутрішній стан партнера по спілкуванню будуються на спробі поставити себе на його місце. Ідентифікація може сполучатися з емпатією – здатністю до співпереживання,емоційною реакцією на проблеми іншої людини.
Рефлексія в соціально-психологічному плані є механізмом усвідомлення суб'єктом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це складний процес взаємосприйняття і побудови стратегії поведінки, виходячи з розуміння того, як кожний з партнерів сприймається іншим. Максимальний успіх спілкування можливий при оптимальному збігу лінії взаємної комунікації в системах «суб'єкт-суб'єкт» чи «суб'єкт-група». Наприклад, якщо оперативний працівник має неадекватне уявлення про себе, про осіб, що становлять оперативний інтерес, і про те, як вони його сприймають, то його взаєморозуміння і взаємодія з ними будуть виключені.
Для організації продуктивного взаєморозуміння і спілкування оперативному працівнику ОВС важливо враховувати ряд специфічних ефектів міжособистісного сприйняття та невербальний канал інформації. При взаємодії двох учасників спілкування кожний з них оцінює іншого і будує певну систему інтерпретації його поведінки та її причин.
Рис. 1. Невербальні засоби спілкування